Розділ I Утворення Київської Русі

Проблема виникнення Київської держави є однією з найактуальніших у вітчизняній історіографії. Щоправда, зусиллями кількох поколінь істориків достатньо повно й об’єктивно вдалося відтворити образ держави східних слов’ян, яка виникла в результаті їх еволюції. Київська Русь розвивалася в рамках загальних закономірностей історико-культурного процесу середньовічної Європи, в якому брав участь кожний народ.

Літописець Нестор у «Повісті минулих літ» відтворив широку картину розселення східнослов’янських племінних об’єднань — полян, древлян, сіверян, волинян, дреговичів, словен і інших (всього 14), які заселили величезні території Східної Європи, перебуваючи на стадії зародження у них політичної організації. У літописі вони названі князівствами. «И по сихъ братьи (після Кия, Щека і Хорива. — П. Т.) держати почата родъ ихъ княженье в поляхъ, а в деревляхъ свое, а дреговичи свое, а слов?ни свое в Нов?город?, а другое на Полот?»[497]. «Род» тут виступає в значенні князівської династії.

Процеси східнослов’янської консолідації за умов постійної небезпеки нападу кочовиків викликали до життя нову форму поселень. У літописі вона отримала визначення «града». Є підстави стверджувати, що ці «гради» були насамперед адміністративно-політичними і культовими центрами союзів племен, а також порубіжними укріпленнями, пунктами збирання данини, общинними осередками. Так постали Київ, Чернігів, Псков, Полоцьк, Стара Ладога, Ізборськ, інші найдавніші міста.

Рис. 1. Київська Русь. За П. П. Толочком.

Провідним осередком східнослов’янської державності було Середнє Подніпров’я. У VI—VII ст. тут виникло велике об’єднання полян, яке згодом перейняло назву одного з місцевих племен — рос, або рус. Головним політичним центром його став Київ, розташований у надзвичайно зручному географічному місці на Дніпрі. Спираючись на дружини полян-русі, київський князь, як вважає Б. О. Рибаков, досягав певної влади над тими союзами племен, головні ріки яких текли до Києва: древлянами (Ірпінь, Тетерів), дреговичами (Прип’ять, Дніпро), сіверянами (Десна, Сейм), радимичами (Сож)[498]. Піднесенню Києва сприяла й історична ситуація кінця V—VI ст., зокрема значна міграція на південь верхньодніпровських племен.

Першим князем полянського союзу племен, як вважав літописець Нестор, був Кий. Багатьма дослідниками свідчення це ставиться під сумнів на тій підставі, що для цього раннього періоду ми не маємо надійних джерел. Це не зовсім так. Відомості про східнослов’янських князів переддержавного періоду утримуються як у вітчизняних, так і в зарубіжних писемних джерелах. Йордан повідомляє про «короля» антів Божа, Масуді — про «царя Волинян» Маджака. Обидва князювали приблизно в VI ст. Феофілакт Сімокатта розповідає про слов’янського вождя Ардагоста. Кінцем VІІI — початком IX ст. датується діяльність князя Бравліна, який здійснював походи в Крим. У літопису В. М. Татищева є відомості про князів новгородського та ізборського Гостомисла і Вадима.

Отже, князівська влада в східнослов’янському суспільстві є давнім місцевим інститутом, який виник ще в додержавний період.

Вважається, що практично кожному союзу племен відповідає своя археологічна культура, що дає можливість окреслити територію цих об’єднань. Полянський союз племен (або Русь VI—VII ст.), за Б. О. Рибаковим, займав простір близько 200 тис. км².