Глава 4 Переяславське князівство

Територія. Міста

Переяславське князівство як одна із трьох частин давньої Руської землі сформувалось ще до поділу її між синами Ярослава Мудрого. На відміну від більшості інших князівств воно в XII — першій половині XIII ст. фактично не мало політичної самостійності й перебувало у повній залежності від Києва. Як правило, у Переяславі сиділи князі, які були першими кандидатами на київській стіл або ж отримували це місто у вигляді компенсації за відмову від претензій на Київ. Тому в окремі періоди, з волі великих київських князів, переяславські князі змінювались частіше, ніж посадники якогось прикордонного містечка.

Залежність Переяславського князівства від Києва зумовлювалась, головним чином, його географічним становищем. На заході і півночі кордони землі простягались по Дніпру, Карані, Десні, Остру, на північному сході — по верхів’ях Удаю, Сули, Хоролу і Псла. Крайній пункт на північному заході — Остерський городок — знаходився при впадінні в Десну Остра. На сході переяславські землі межували зі Степом, де повновладними господарями були кочові народи. Київські князі заселяли й укріплювали південні і східні рубежі Київської і Переяславської земель, у результаті чого виник цілий ряд оборонних рубежів, зокрема Посульський. Від верхів’їв Сули до її гирла відомо 18 давньоруських городищ, розміщених уздовж її правого берега на відстані близько 10 км одне від одного. Вісім з них ототожнюються з містами, які згадуються в літописах та інших писемних джерелах. До них належать: Ромни, Глинськ, Синець, Кснятин, Лубни, Лукомль, Жовнін, Воїнь.

Окремі слов’янські поселення знаходились і за Сулою: Переволочна — у гирлі Ворскли, Лтава — на Ворсклі, Хорол — на однойменній річці, Донець — на Сіверському Дінці. Вони були засновані вже в XI ст., коли руські дружини досягли значних успіхів у боротьбі з половцями. Слід відзначити, що жодна з давньоруських земель не зазнавала стільки нападів і спустошень, як Переяславська.

Рис. 19. Скарб срібних прикрас XII—XIII ст.

Як і на півдні Київської землі, на переяславському степовому порубіжжі осідали тюркомовні племена: торки, берендеї, турпеї. До наших днів на Переяславщині збереглися назви, які свідчать про проживання тут чорних клобуків. Це назви сіл Велика і Мала Каратуль (те ж саме, що і каракалпаки — чорні шапки), р. Карань та ін. На Дніпровському узбережжі Переяславщини жили турпеї, а в містечках на Трубежі — Бронькняжі і Баручі — торки. Бронькняж знаходився на північно-західній околиці сучасного м. Пристроми Переяслав-Хмельницького району Київської області, на правому корінному березі Трубежа. Збереглись залишки городища і великого посаду. Баруч знаходився на місці сучасної Баришівки Київської області. Залишки городища збереглись і нині.

Центр князівства — Переяслав був зручно розміщений неподалік від Дніпра, при впадінні р. Альти в Трубіж. Місто згадується вже на перших сторінках літопису. У XII — першій половині XIII ст. Переяслав перетворився на одне з найбільших південноруських міст, став першокласною фортецею, яка відігравала визначну роль у боротьбі Русі з кочовиками. Крім відносно невеликого, але дуже укріпленого замку, розміщеного на підвищенні між річками Альтою і Трубежом, Переяслав мав величезний посад, обнесений могутньою оборонною стіною завдовжки близько 3,6 км. Половці, які часто нападали на Переяславську землю, жодного разу не змогли оволодіти її стольним містом.

На схід і південний схід від Переяслава, починаючи від заплави Дніпра, проходили високі земляні вали. Перший — «Великий вал» — перетинав дорогу на сучасну Золотоношу і простягався до сучасного села Строкова, а далі — до р. Супою, другий — «Малий вал» — проходив паралельно першому на відстані близько 10 км і також повертав у напрямку р. Супою. Ці вали згадуються в літопису під 1095 р., коли половецькі хани Ітлар і Китан прибули до Володимира Мономаха просити миру, а також під 1149 р., коли Юрій Довгорукий вирушив на Київ. «И стоя 3 дни у Стрякве, а четвертый день поиде от Стрякве мимо городъ, по зори, исполцився, и ста межи вал ома».

Переяслав був одним із провідних церковних центрів Русі, на що вказують не лише літописні повідомлення, але й залишки фундаментів численних культових споруд. У перший половині XII ст. юрисдикція переяславської єпископи поширювалась також і на Смоленську землю. Єпископський замок — палац поруч з Михайлівською церквою — свідчить про чималі багатства переяславської єпархії. Археологічні дослідження у поєднанні з літописними даними показують, що Переяслав був великим економічним центром з високорозвинутими ремеслом і торгівлею.

Навколо Переяслава розміщувались князівські феодальні двори, села і замки. Літопис називає серед них князівський Красний двір, села Стряків, Кудново, Мажево, Янчино, місто Устя. Останнє знаходилось при впадінні Трубежа у Дніпро і займало невелике підвищення на його правому березі. Місто Устя було дніпровською пристанню Переяслава, а також сторожовою заставою на Зарубському броді через Дніпро.

На північно-західному рубежі Переяславської землі стояла відома фортеця — Остерський Городець, однаково важлива як для Києва, так і для Чернігова. У XII ст. Остерський Городець відігравав помітну роль у боротьбі претендентів за Київ. 1152 р. Ізяслав Мстиславич, для того щоб позбавити своїх противників міцної фортеці, зруйнував укріплення Остерського Городця, чим позбавив його стратегічного значення. Наприкінці XII ст. (1195 р.) укріплення і церква Остерського Городця були відновлені Всеволодом Суздальським, який надіслав туди свого тіуна Гюрю.

На Трубежі літопис згадує містечка-фортеці Баруч і Бронькняж, на Удаї — міста Прилуки, Переволока, Полкостень. Найбільше міст Переяславської землі розміщувалось на Сулі, яка слугувала південно-східним кордоном давньої Русі. За своїм характером це були насамперед фортеці, але деякі з них (Лубни, Жовнін, Воїнь та ін.) мали важливе значення і як великі торговельно-ремісничі центри.

Воїнь, розміщений у гирлі Сули, упродовж майже трьох століть стояв на сторожі південних рубежів Русі. Місто, площею 28 га, поділялося на замок і посад. Замок був оточений могутньою стіною, що складалася із поставлених в ряд зрубів, засипаних землею. Над городнями знаходились забрала, а під валом проходив глибокий рів. Воїнь мав укріплену гавань, куди заходили торгові судна, що проходили по Дніпру. Значну частину жителів міста складали воїни. Населення займалось також ремеслом (тут виявлено ковальські, слюсарні, деревообробні та інші інструменти), торгівлею (під час розкопок знайдено багато привізних предметів) і сільським господарством (про це свідчать сільськогосподарські знаряддя та остеологічні рештки). Вірогідно, і всі інші міста Посульської оборонної лінії мали аналогічну структуру і різнились лише в деталях.

Про характер таких міст, як Лутава, Голтав, Хорол, які виникли в XII ст., сказати щось певне важко, оскільки вони недостатньо досліджені археологами. Можна лише стверджувати, що їх поява пов’язувалась з успіхами наступальної антиполовецької боротьби.

Політична історія

Порубіжне положення переяславської землі змушувало її князів бути активними учасниками, а часто й ініціаторами боротьби з половцями. Серед них особливо вирізнялись Володимир Мономах, його син Ярополк і особливо Володимир Глібович.

Син Володимира Мономаха Ярополк займав переяславський стіл з 1113 по 1132 р. Головним в його діяльності в Переяславі було укріплення кордонів своєї землі. У 1116 р. він оволодів смоленським містом Друцьк, полонив його жителів і переселив їх на порубіжну Сулу, де побудував для них фортецю Жовнін. За наказом Мономаха Ярополк здійснив переможний похід у Степ і загарбав три половецьких міста — Сугрів, Шарукань і Балин. Із походу Ярополк привів полонянку, дочку яського князя, яка стала його дружиною.

У 1125 р., довідавшись про смерть грізного Мономаха, на Переяславську землю знову напали половці. Вони дійшли до Баруча і Бронькняжа, сподіваючись на зрадництво переяславських «поганых», але зазнали невдачі. У битві на Сулі переяславські полки, керовані Ярополком, здобули блискучу перемогу: «Часть их (половців. — П. Т.) избиша, а часть ихъ истопе в р?к?».

Ярополк разом з братом Мстиславом, великим київським князем, брав також участь у ліквідації конфлікту між Ольговичами. Літописна стаття 1128 р. свідчить, що Ярополку вдалося в той час розширити свої володіння за рахунок Чернігівського Посейм’я. Коли семитисячний загін половців, який поспішав на допомогу Всеволоду, зупинився поблизу Виря, то на р. Локні йому довелося зіткнутися з посадниками Ярополка: «Изоимавше Ярополці посадници на Локн?».

У 1132 р. Ярополк за заповітом Мономаха зайняв великокнязівський стіл. Переяслав він віддав старшому сину Мстислава Всеволоду. Перехід Всеволода із Новгорода повинен був означати, що саме він буде наступником Ярополка на київському столі. Молодших Мономаховичів така перспектива не влаштовувала, і вони розпочали боротьбу за Переяслав. Саме місто не дуже цікавило князів, але воно надавало реальну можливість оволодіти Києвом.

Своїм заповітом Мономах хотів утвердити чіткий розпорядок успадкування великокнязівського столу, виключивши із боротьби за нього своїх молодших синів, але в дійсності вніс ще більше плутанини в цю справу. Ні В’ячеслав, ні Юрій, ні інші молодші Мономаховичі не бажали добровільно поступитися Києвом Мстиславичам.

Пробувши в Переяславі від ранку до обіду, Всеволод Мстиславич був вигнаний звідти своїм дядьком Юрієм Довгоруким. Але і сам Юрій не зміг утриматись на переяславському столі; через вісім днів його вигнав Ярополк і передав Переяслав іншому сину Мстислава — Ізяславу. Побоюючись зміцнення позицій Мстиславича, який виношував плани щодо Києва, Ярополк у тому ж році силою («с нужею») вивів його із Переяслава, куди посадив свого брата Вячеслава. Цей князь, незважаючи на умовляння Ярополка, сам залишив Переяслав і повернувся в Туров.

Так навесні 1134 р. переяславський стіл виявився вільним. Цим скористався Юрій Довгорукий. Він звернувся до Ярополка з проханням віддати Переяслав йому, натомість запропонував Суздаль, Ростов та деякі інші землі. Ярополк погодився, чим викликав велике незадоволення племінника Ізяслава і Ольговичів, які підписали з ним мирну угоду. Походи Ярополка з Юрієм на Чернігів і Ольговичів з Ізяславом Мстиславичем на Переяславську землю призвели до взаємних спустошень земель і завершились переходом Переяслава до молодшого Мономаховича — Андрія. Це повинно було примирити Мономаховичів з Мстиславичами. Незадоволеними лишились лише Ольговичі. Вони напали на Посулля і підступили до Переяслава. У Лаврентіївському літопису читаємо: «В то же л?то почата с Ольговичи рать им?ти и начата воевати села и городы по Сул?, и придоша к Переяславлю, и многы пакости сотвориша и Устье пожгоша». Облога Переяслава і його штурм виявились безрезультатними, й Ольговичі відступили до верхів’їв Супою. Через два роки, закликавши на допомогу половців, вони знову напали на Посулля. «И быша области Переяславльской отъ Половцевъ и отъ вельможъ великая тягость».

У 1140 р. Всеволод Ольгович вирішив перевести Андрія Володимировича із Переяслава в Курськ, а переяславський стіл передати своєму брату Святославу. Андрій, підтриманий місцевими жителями, не погодився на пропозицію Всеволода. Надісланий проти Переяслава Святослав Ольгович зазнав поразки, і Всеволод змушений був укласти з Андрієм мирну угоду, за якою великий київський князь відмовився від своїх домагань, однак Переяславська земля продовжувала підлягати Києву.

Після смерті Андрія Володимировича (1141) Всеволод посадив у Переяславі В’ячеслава, чим викликав незадоволення братів, особливо Ігоря, який претендував на переяславський стіл. Разом з братом Святославом він напав на Переяславську землю і навіть обложив її стольне місто, але змушений був відступити. Ольговичі продовжували претендувати на переяславський стіл і В’ячеслав шукав причини, щоб лишити його. У 1142 р. він повторно повернувся в Туров, але в Переяславі, за згодою Всеволода, утвердився Ізяслав Мстиславич.

Ставши переяславським князем, Ізяслав розпочав активну підготовку до боротьби за Київ. Для цього він у 1143 р. їздив до Юрія в Суздаль, а потім — до брата Святополка в Новгород. Переговори з суздальським князем не дали бажаних результатів, оскільки Юрій і сам мріяв про Київ; брати Святополк і Ростислав Смоленський обіцяли допомогу. З Всеволодом Ізяслав підтримував добросусідські відносини, хоча вони і не були щирими. Всеволод таємно від Ізяслава обіцяв київський стіл брату Ігорю, а Ізяслав, здійснюючи разом з великим князем походи на Галич, вів переговори з його воєводами і боярами, схиляючи їх до відступництва.

Зміцнення позицій Ізяслава Мстиславича і утвердження його на великокнязівському столі викликали рішучу протидію з боку Юрія Довгорукого. Заручившись підтримкою Ольговичів, він розпочав боротьбу за Київ. Знову, як і раніше, в центрі уваги князів-суперників виявився Переяслав, що був ключем до Києва. Упродовж 1149—1150 рр. Юрію Довгорукому кілька разів щастило оволодіти Переяславом і навіть посадити там свого сина Ростислава.

Через деякий час Переяслав перейшов до іншого сина Довгорукого — Гліба, але вже в 1151 р. переяславським князем став Мстислав Ізяславич. Будучи рішучим противником будь-яких союзів з половцями, у тому ж році Мстислав здійснив проти них успішний похід, під час якого завдав поразки їх війську в битвах на річках Углі і Самарі. Половецькі стани були зруйновані і знищені; дружинники Мстислава захопили багато полонених і, крім того, звільнили з половецької неволі руських бранців. У 1153 р. половці напали на Посулля, але, дізнавшись, що проти них виступив Мстислав Ізяславич, негайно відійшли в Степ. Крім боротьби з половцями, Мстислав брав активну участь у походах свого батька проти галицьких князів. Переяславський полк Мстислава був однією з ударних бойових одиниць у відомій битві 1154 р. на Сереті.

Після смерті Ізяслава Мстиславича Переяславська земля знову стала театром воєнних дій, оскільки дорога на Київ, як і раніше, пролягала через Переяслав. Дружина Гліба Юрійовича в союзі з численними половцями взяла в облогу місто, але переяславці, очолювані князем Мстиславом Ізяславичем, відбили всі атаки. Втративши надію на успіх, Гліб Юрійович відступив до верхів’їв Сули і Удаю. Тим часом між Ростиславом Смоленським і Мстиславом Ізяславичем виникли серйозні суперечки за володіння Києвом. Довідавшись, що Ростислав поступився великокнязівським столом на користь Ізяслава Давидовича, Мстислав припинив боротьбу з Юрієм Довгоруким і його союзниками й добровільно залишив переяславський стіл.

Переяславським князем знову став Гліб Юрійович, який правив тут до 1169 р. Він був, по суті, підручним київських князів. Змінилась його політика також щодо половців. Зрозумівши, що Переяславська земля стала його вотчиною надовго, Гліб Юрійович став активним учасником усіх походів руських князів проти половців. У 1165, 1168, 1169 рр. переяславський полк під його проводом у складі військ київського князя охороняв торговельні каравани руських купців. У 1169 р. Гліб Юрійович брав участь у поході на Київ, а незабаром став великим київським князем. Переяслав він віддав сину Володимиру.

Про перші роки діяльності юного князя в літопису немає жодних згадок. У 1173 р. він з переяславським полком брав участь у другому поході військ Андрія Боголюбського на Київ. Пізніше, коли в Києві зміцніли позиції Ростиславичів, Володимир Глібович став їх вірним союзником. Одночасно допомагав суздальському князю Всеволоду в його боротьбі з Глібом Рязанським.

В останній чверті XII ст. половці посилили натиск на Русь. Зупинити його можна було лише об’єднаними зусиллями всіх руських князівств. Організатором антиполовецької боротьби, як уже відзначалось, виступив Святослав Всеволодович; його підтримали і всі південноруські князі. Вони здійснювали воєнні походи в Степ як під керівництвом київського князя, так і самостійно. У 1183 р. у похід проти половців виступили дружини новгород-сіверського князя Ігоря і переяславського князя Володимира, але завершити його не змогли. У поході князі посварилися і Володимир Глібович повернувся назад. Наступного року переяславський князь взяв участь у новому воєнному поході проти половців, організованому великим київським князем Святославом Всеволодовичем. Він очолив передовий полк, який складався із 2100 переяславців і берендеїв, й у першому ж бою завдав нищівної поразки половцям. На р. Орелі Святослав довершив розгром кочівників; до рук переможців потрапило понад 7 тис. полонених, серед них — грізний половецький хан Кобяк.

У відповідь на це половці об’єднали свої сили і, зібравши величезне військо на чолі з ханом Кончаком, 1184 р. напали на Посулля. Назустріч половцям виступили київські князі Святослав і Рюрик, а також переяславський князь Володимир Глібович, який уже зумів зарекомендувати себе в походах проти половців обережним і досвідченим полководцем. На р. Хорол загін Володимира Глібовича зненацька напав на половецький табір і примусив Кончака відступити.

Після невдалого походу новгород-сіверського князя Ігоря небезпека для Переяславської землі значно посилилась. У 1185 р. Кончай напав на Посулля, оволодів усіма прикордонними містами і підійшов до Переяслава. Володимир Глібович організував оборону міста. Бій тривав цілий день. Під вечір половці прорвали укріплення посаду, загрожуючи безпосередньо острогу. Тоді невеликий загін переяславців здійснив відчайдушну вилазку і разом з переяславським ополченням зав’язав бій під стінами міста. Удар захисників міста виявився настільки раптовим і сильним, що половці змушені були зняти облогу Переяслава і відійти в Степ. На зворотному шляху вони взяли переяславське місто Римов і піддали його страшенному спустошенню. «Се у Рим? кричать подъ саблями половецкыми, а Володимиръ под ранами», — сповідає про ці трагічні події автор «Слова о полку Ігоревім».

У 1187 р. половці знову підійшли до південнобузького кордону, але війська князів Святослава, Рюрика і Володимира Глібовича, який йшов в авангарді на чолі руських і чорноклобуцьких дружин, відкинули їх у Степ. Повертаючись з походу, переяславський князь захворів і незабаром помер. Смерть його викликала смуток в усій землі. Літописець високо оцінив заслуги Володимира Глібовича: «И плакашася по немъ вси Переяславци: б? бо любя дружину и злата не собирашеть, им?ния не щадяшеть, но даяшеть дружин?; б? бо князь добръ и кр?покъ на рати, и мужьствомъ кр?пкомъ показался, и всякими доброд?телми наполненъ, о немже Украйна много постона».

Володимир Глібович — останній переяславський князь, який лишив після себе досить помітний слід в історії. В останнє десятиріччя XII і в першій половині XIII ст. Переяслав або взагалі не мав свого князя і перебував під владою великого київського князя, або переходив до Всеволода Юрійовича. У 1193 р., коли Святослав Всеволодович вів переговори з лівобережними половцями в інтересах Переяславської землі і коли половці здійснили спустошливий набіг до самого Переяслава, літопис не згадує про участь у цих подіях переяславського князя. Вірогідно, Переяслав на той час свого князя не мав. Переяславська земля розглядалась Святославом Всеволодовичем як частина великокнязівських володінь. Після його смерті становище змінилось. Рюрик Ростиславич на прохання Всеволода Суздальського віддав Переяславську землю, як, до речі, і деякі інші київські уділи, його сину Костянтину. У 1198 р. Костянтин Всеволодович разом з батьком здійснив воєнний похід проти половців, під час якого вони дійшли до Сіверського Дінця, але так і не зустріли противника. Неспокійне життя в Переяславі не сподобалось Костянтину, і в 1199 р. сюди прибув новий князь Ярослав Мстиславич, племінник Всеволода, але того ж року він помер. Понад два роки Переяслав лишався без князя, і тільки 1202 р. його віддали ще одному сину Всеволода — Ярославу.

Між 1210 і 1214 рр. Переяслав перебував у руках київського князя Всеволода Чермного, а 1215 р. переяславським князем став Володимир Всеволодович. Правління його збіглось за часом з новим натиском половецьких орд на Переяславську землю. У битві на Ворсклі дружина Володимира Всеволодовича здобула блискучу перемогу. Невдовзі половці знову зненацька напали на Переяславську землю, і Володимир змушений був без належної підготовки виступити проти них. У бою на Хоролі переяславські полки зазнали поразки, частина військ загинула, останні разом з князем потрапили до полону. Лише 1218 р. Володимира Всеволодовича викупили із половецької неволі.

Після битви на Калці, в якій переяславські полки брали активну участь, у Переяславі сів Олег Святославич, в руках якого знаходився ще й Курськ. У 1227 р. Олег повернувся до Чернігова, а Переяслав віддав Всеволоду Костянтиновичу. Однак, як і батько, Всеволод мало підходив для ролі переяславського князя. У 1228 р. ним став Святослав Всеволодович, онук Юрія Довгорукого. Це був останній князь, про якого згадує літопис. Подальша доля князівського столу Переяславської землі лишається невідомою. Не виключено, що Переяслав взагалі більше не мав князя, а управлявся єпископом. Напередодні монголо-татарського нашестя така ситуація не могла не мати згубних наслідків.