Масове поповнення українською молоддю офіцерського корпусу Російської імперії

Масове поповнення українською молоддю офіцерського корпусу Російської імперії

Ще за часів Петра І, 16 січня 1721 р., набрав чинності імператорський указ, що дозволяв особам будь-якого походження (навіть із кріпаків), які отримали перший офіцерський чин — прапорщика, автоматично переводитись до дворянського стану разом з дружиною та дітьми. Причому отримати перше офіцерське звання не було аж надто важко: кожний солдат навіть у мирний час міг дослужитися до чину унтер-офіцера (підофіцера), а в період війни за бойові заслуги одержати звання прапорщика.

Петро І також увів обов’язкову військову повинність для всіх дворян імперії: молоді чоловіки, незалежно від їх статку, були зобов’язані служити або на цивільній, або на військовій державній службі. Цікаво, що дворяни мусили служити стільки ж, скільки й прості солдати — довічно (тобто до кінця своїх днів або до поранення чи старості). До того ж, відповідно до імператорського указу від 1714 р., дворянам заборонялося надавати перший офіцерський чин, якщо вони не почали службу в армії солдатами{36}.

Така система змінилася 1762 р., коли царський уряд видав указ про вольності дворянства, дозволивши йому не відбувати державну, зокрема військову, службу. Проте, як зазначає історик російського офіцерства С. Волков

«…переваги служилих дворян, у першу чергу офіцерів, перед неслужилими були посилені, виявлялися навіть у дрібницях. Приміром, за маніфестом Катерини II від 1775 року дворянам, що не мали обер-офіцерського чину, дозволялося їздити містом не інакше як верхи або в одноколці на одному коні (на парі мали право їздити тільки офіцери). Досить важливим було обмеження неслужилих дворян у правах з виборів дворянських станових установ у губерніях. Під час виборів повітових і губернських предводителів дворянства, капітан-ісправників, повітових суддів та заседателів і деяких чинів губернського управління (що проводилися раз на три роки) дворяни, які навіть не мали великого маєтку, чи зовсім не служилі, чи ті, які не вислужилися навіть до обер-офіцерського чину, позбавлялися права голосу, як і дворяни, що зовсім не мали маєтків (їм дозволялось тільки бути присутніми на виборах)»{37}.

Світлійший князь Олександр Андрійович Безбородько (портрет з видання: Модзалевский В. А. Малороссийский Родословник, Киев, 1908, Т. 1)

Інакше кажучи, шлях до державних посад лежав або через службу в армії, або через багатство. Проте великим статком та маєтностями володіла дуже обмежена кількість дворян, і під час виборів на ту чи іншу посаду їх завжди міг обійти небагатий, але відзначений низкою нагород офіцер.

Генерал-поручик Ілля Андрійович Безбородько (портрет з видання: Модзалевский В. А. Малороссийский Родословник, Киев, 1908, Т. 1)

Однак отримати перший офіцерський чин було справою нелегкою. Аж до часів Олександра II існувало два шляхи до офіцерства. Перший — вступити в армію рядовим, дослужитися до звання унтер-офіцера, а потім, залежно від відмінностей по службі, — й офіцера. (Після смерті Петра І дворянську молодь зараховували до армії одразу унтер-офіцерами). Причому будь-який дворянин зобов’язувався бути унтер-офіцером не менше 3 років. Звичайні солдати-кріпаки, забрані в армію як рекрути, якщо не могли відзначитися у війнах, мусили ходити в солдатах не менше 4 років, в унтер-офіцерах — 12 років і лише тоді мали право претендувати на перший офіцерський чин. Історії відомо багато випадків, коли звичайні солдати й унтер-офіцери вислужувалися до офіцерів й автоматично переходили у дворянство. Однією з головних вимог до кандидатів на офіцерський чин із числа звичайних вояків було вміння писати та рахувати, досконале знання статутів і навички у їх застосуванні{38}.

Другий шлях, набагато складніший — лежав через спеціальні військово-навчальні заклади — кадетські корпуси (а з часів Олександра II — військові училища), які готували професійних військових, особливо артилеристів та інженерів.

Більшість генералів російської армії XVIII — першої пол. XIX ст. були випускниками саме кадетських корпусів. У Російській імперії в цей час існували такі корпуси: з 1732 р. Сухопутний Шляхетський кадетський корпус, з 1752 р. — Морський, з 1762 р. — Артилерійський та Інженерний Шляхетський, з 1799 р. — Гродненський (колишній корпус польської армії), з 1802 р. — Пажеський, з 1808 р. — Дворянський полк{39}. Але до цих навчальних закладів потрапляли лише всебічно освічені юнаки, і далеко не всі. Тож серед російського офіцерства XVIII — першої пол. XIX ст. порівняно невеликий відсоток закінчував кадетські корпуси, переважно інженери й артилеристи. Основна маса офіцерів піхоти і кавалерії починала свою службу в армії з унтер-офіцерських чинів.

Генерал-лейтенант Василь Григорович Костенецький (портрет з видання: Глинка В.М. Воєнная галерея Зимнего дворца, Ленинград, 1981)

Ліквідація малоросійських козацьких полків привела до величезних змін не тільки у територіальному поділі й соціальному статусі старшини та козацтва, але відбилася й на інших засадах державного управління. Скасовувалися давні адміністративні та судові установи Гетьманщини, на їх місце приходили губернські та повітові управління, де головну роль мало відігравати дворянство. Проте, як зазначалося вище, обійняти ту чи іншу важливу посаду у новій Малоросійській губернії міг лише дворянин з числа служилих-офіцерів. Тобто тепер давні заслуги у Гетьманщині та родовитість козацької старшини не відігравали жодної ролі; лише офіцерський чин став запорукою успіху. Причому дітям козаків щодо вступу до армії на унтер-офіцерські вакансії були надані такі самі права, як і дітям козацької старшини. Як наслідок, у 80-ті роки XVIII — на початку XIX ст. у середовищі козацького стану Малоросійської губернії здійнявся ажіотаж навколо отримання офіцерських чинів.

Протягом 70—90-х років XVIII ст. до Санкт-Петербурга на навчання до кадетських корпусів прибула величезна кількість української молоді — дітей старшини та козацтва: кмітливі, вправні, фізично сильні юнаки, заповзяті православні, ініціативні та… з великим бажанням зробити кар’єру. Українці вигідно відрізнялися від дітей курляндського баронства, яких було чимало в кадетських корпусах: зніжених та розбалуваних хлопчаків, фізично менш розвинених, а крім того — лютеран. У намаганні зменшити вплив іновірців в армії російський уряд робив ставку на амбітних українських хлопців.

Інтереси українців загалом та тих, що вчилися в кадетських корпусах зокрема, при царському дворі представляли брати Безбородьки, які мали майже необмежену владу. Певно, результатам саме їх діяльності треба приписати той факт, що вже у 80-ті роки XVIII ст. у Морському, а також Артилерійському та Інженерному Шляхетському корпусах українські вихованці становили досить великий відсоток.

Батько братів Безбородьків — Андрій Якович (1711–1780) був генеральним писарем і генеральним суддею Малоросії, а з 1762 р. — головою Чернігівського шляхетства. Своїм дітям він дав не тільки гідну освіту, але й — допоміг у кар’єрі. Старший із братів Безбородьків, Олександр Андрійович (1747–1799), увійшов в історію як визначний державний діяч Російської імперії. Він закінчив Київську академію, брав участь у Російсько-турецькій війні 1768–1774 рр.: був полковником Ніжинського полку, а потім очолював збірний загін з Лубенського, Миргородського та Охочекомонних полків. Брав участь у битвах при Ларзі, Кагулі та Сілістрі. З 8 грудня 1775 р. Олександр Безбородько був особистим секретарем імператриці Катерини II, і на цій посаді вже за кілька років став майже всесильним державним вельможею. Він вважався одним із найкращих російських дипломатів та політиків, за що у 1784 р. дістав титул графа, а 5 квітня 1797 р. — світлійшого князя Російської імперії. По закінченні Російсько-турецької війни 1768–1774 рр. старший Безбородько вже не брав участі у воєнних справах, але на російській військовій службі відзначився молодший брат — Ілля Андрійович Безбородько (1756–1800), який, власне, був покровителем українських кадетів у Санкт-Петербурзі.

Генерал від артилерії Петро Михайлович Капцевич (портрет з видання: Бородино 1812, Москва, 1987)

Кадетські корпуси виховали для російської армії багатьох видатних воєначальників та флотоводців — українців. Насамперед слід згадати «Російського геркулеса» (як називав його імператор Олександр І) генерал-лейтенанта Василя Григоровича Костенецького (1769–1831) та генерала від артилерії Петра Михайловича Капцевича (1772–1840) — видатних та уславлених воєначальників російської армії.

Українські хлопці-кадети — майбутні генерали та офіцери російської армії, уже через 15–20 років відіграли видатну роль, коли російська армія зійшлася у двобою з армією Наполеона.

Поделитесь на страничке

Следующая глава >

Похожие главы из других книг

2. Україна в імперії

Из книги Аналітична історія України автора Боргардт Олександр

2. Україна в імперії З підпадінням під владу дикої Росії (а зміст розд. І не повинен викликати сумнівів щодо цього), за яке несе пряму відповідальність козацька старшина з її продажною психікою, та православне попівство московського патріархату, – припиняється, як така, й


Приїзд от. Натієва. Склад Запоріжського корпусу

Из книги Похід Болбочана на Крим автора Монкевич Борис

Приїзд от. Натієва. Склад Запоріжського корпусу 9 цвітня вечером прибув отаман Натієв зі своїм штабом і приступив до організації адміністративної влади в Харкові. Всі розпорядки полковника Болбочана затверджено й дальшу роботу ведено спільно з полковником Болбочаном.Не


Українці в офіцерському корпусі Російської Імперії (XVII — поч. XX ст.)

Из книги Офіцерський корпус Армії УНР (1917—1921) кн. 2 автора Тинченко Ярослав Юрьевич

Українці в офіцерському корпусі Російської Імперії (XVII — поч. XX ст.) Козаки — офіцери московських царів Вихідці з України були здавна традиційно бажаними кандидатами на заміщення офіцерських та генеральських посад в армії Московського царства та, пізніше, Російської


Підготовка власного старшинського корпусу Армії УНР

Из книги Офіцерський корпус Армії УНР (1917—1921) кн. 2 автора Тинченко Ярослав Юрьевич

Підготовка власного старшинського корпусу Армії УНР Вступ У попередньому розділі, присвяченому старшинському корпусу Армії УНР, розповідалося про роль і значення вихованців російських військово-навчальних закладів в організації та бойових діях українських збройних


Розділ 22 Припинення бойових операцій між Польською та Українською арміями (УНР). — Армія генерала Денікіна та Україна. — Становище Червоної Армії

Из книги Україна у війні за державність. Історія організації і бойових дій Українських Збройних Сил 1917-1921 автора Удовиченко Александр Иванович


До конфлікту Раднаркому Росії з українською Центральною Радою (особистіший зріз) [7]

Из книги Революційна доба в Україні (1917–1920 роки): логіка пізнання, історичні постаті, ключові епізоди автора Солдатенко Валерій Федорович

До конфлікту Раднаркому Росії з українською Центральною Радою (особистіший зріз) [7] Для розуміння глибинної сутності процесів боротьби за владу в Україні у вирішальні місяці революційної бурі — у грудні 1917 року і у січні 1918 року, надзвичайно важливо розібратися у


12. Україна у складі Російської та Австрійської імперій

Из книги Україна: історія (3-тє вид., перероб. і доп.) автора Субтельный Орест

12. Україна у складі Російської та Австрійської імперій Російська імперія. Політичні події. Реформи в Російській імперії. Австрійська імперія. Українці під владою Габсбургів. Реформи Габсбургів і західні українці Протягом майже 150 років від кінця XVIII до початку XX ст.