Приїзд от. Натієва. Склад Запоріжського корпусу

Приїзд от. Натієва. Склад Запоріжського корпусу

9 цвітня вечером прибув отаман Натієв зі своїм штабом і приступив до організації адміністративної влади в Харкові. Всі розпорядки полковника Болбочана затверджено й дальшу роботу ведено спільно з полковником Болбочаном.

Не можна оминути й не завважити того факту, що Натієв як вищий начальник був позбавлений хоробливого честолюбства, яке було невідємною прикметою багатьох наших отаманів. Натієв умів оцінити заслуги і здібності! своїх блищих помішників. Не будучи карієристом, він не боявся суперництва тих, що своїми заслугами і хистом підіймалися вище загального рівня.

Він одразу завважив видатну військову талановитість полковника Болбочана і не побоявся передати в його руки керування всіма боєвими операціями на шляху від Київа до Харкова.

І дійсно, безпосередній провід усіми боєвими операціями лежав на полковникові Болбочанові, натомість отаман Натієв зайнявся наладжуванням звязку з Урядом, організацією поповнень для фронтових частин і адміністрації в містах звільнених від більшовиків. І не було випадку, щоб отаман Натієв вмішувався в розпорядки полковника Болбочана, або в чимнебудь йому перешкаджав. Це була велика заслуга цього, дійсно, бувшого на висоті свого положення старшини. Згідно з представленням Натієва, до Харкова надійшов наказ Військового Міністерства, що запоріжська дивізія розвертається в окремий запоріжський корпус.

У склад корпусу входили слідуючі частини:

1-й Запоріжський ім. Гетьмана Дорошенка піший полк. Командир полку полковник Загродський.

2-й Запоріжський піший полк. Командир полку полковник Болбочан.

3-й Гайдамацький піший полк. Командир полку полковник Сікевич.

3-й Запоріжський ім. Гетьмана Богдана Хмельницького піший полк. Командир полковник Шаповал.

Ці полки складали 1-шу дивізію і мали зі свого складу виділити другу дивізію. Командиром першої дивізії був призначений полковник Болбочан, начальником штабу підполковник Тенденраих.

Полковник Болбочан згодився прийняти посаду командира 1-ої Запоріжської дивізії з тією умовою, що він разом з тим залишиться командиром свого улюбленого 2-го запоріжського полку. Хоч сполучення двох таких посад недопустиме по військовому статуту, але на прохання Болбочана і старшин полку, отаман Натієв дав свою згоду на це.

Окремо в склад корпусу входили:

1-й Запоріжський ім. Костя Гордієнка кінний полк. Командир полковник ґенштабу Петрів.

1-й Запоріжський гарматний полк. Командир полку полковник Парфенієв.

1-й Запоріжський інжинірний полк. Командир полку полковник Козьма.

1-й автоброневий дивізіон. Командир сотник Болдирів.

Кінно-гірський дивізіон. Командир полковник Алмазов.

Повітроплавний відділ.

Не дивлячись на так коротке існування, частини корпусу мали внутрішню стику, великий запал до боротьби й високу патріотичність. Це був свіжий, здоровий, здатливий матеріял, з якого можна було тоді виплекати найкращих загартованих вояків, що могли б стати міцним фундаментом будучої нашої армії.

Приклади історії новоповсталих держав підтверджують, що наша держава мала в Запоріжцях усі дані до того, щоб утворити свою власну міцну армію.

Лєґіони Пілсудского стали колискою теперішної польської армії і причинилися в головній мірі до відродження Польщі.

Чехословацький корпус, який формувався в Росії, став головним ядром чехословацької армії. Латвійські лєґіони причинилися до виборення Латвії незалежности.

Перейдемо тепер до характеристики окремих боєвих одиниць корпусу.

Богданівський полк був найстаршим полком у корпусі, бо був зформований іще в цвітні 1917 року. Він був невеликий складом, але дуже добре виходив зі своїх боєвих завдань, бо мав гарний добір досвідчених старшин. Оден тільки цей полк мав тоді в корпусі власний прапор, на котрому шовком вишитий портрет великого Богдана, а на другому боці малинового полотнища золотом напис:"1-й Гетьмана Богдана Хмельницького козачий полк". Цей прапор дар Фролівського жіночого монастиря, Богданівці свято берегли і заховують його по сьогодняшній день.

Дорошенківський полк був досить дібраною частиною, але з популярности в корпусі не користав. Особливо не любив його Богданівський полк за те, що в загальній нумерації полків він носив перший нумер, що по праву належалося Богданівцям, як піонерам українського війська.

Але в цьому Дорошенківці не були винні. Винен був Уряд, який за "реакційність" не хотів бачити Богданівців, як окрему частину і тільки пізніше отаман Натієв за порадою полковника Болбочана, виділив їх в окремий полк.

Але цей маленький антагонізм можна ще пояснити тим суперництвом, яке виявляли ці два полки в боєвій своїй діяльносте. Кожний з них хотів бути першим.

Не дивлячись на це, ці два полки, як двох братів, завсіди лучила спільна боротьба, спільні завдання і вони за цілий час існування запоріжського корпусу не виходили зі складу одної дивізії.

Ці полки мали одну матір, бо оба утворилися й зформувалися в Київі та були найстаршими полками в цілій українській армії.

Вони бачили і весну української революції і добу "Керенщини". Вони парадували на Софійській площі при оголошуванні усіх "Універсалів" Центральної Ради і вони перші пролили кров за визволення рідного краю.

Центральна Рада надала їм назву "сердюцьких полків", яку потім одібрала як, недемократичну.

Славетна оборона Київа від північних орд Муравйова в січні 1918 р. увіковічить Богданівців і Дорошенківців на сторінках нашої військової історії.

Гайдамацький полк, дитина Петлюри, як його називали, мав повне довіря Уряду. Залишений у Київі для залогової служби, тільки тепер прибував до корпусу зі столиці. Гайдамаки, колишній "Слобідський кіш", в бою були хоробрі і запеклі, але розпропаговані й по антисемітськи настроєні.

Вони мали свою історію і вели своє існування від оборони підступів до столиці проти банд Муравйова в січні 1918 р.

Може б гайдамаки в кінці кінців були примінились до загального рівня частин корпусу і не вносили певного дисонансу, коли б не така деструктивна одиниця, як сотник Волох, який власне і був злим ґенієм цього полку і причинився, далеко вже пізніше, до його згуби.

Але найкращою частиною корпусу був 2-й Запоріжський полк на чолі з Болбочаном. Полк був міцно споєний, зберіг кращі традиції російської армії і був національним полком, бо мав патріота командира.

Він був найбільшим по складу з полків і нараховував на той час до 4000 людий, з котрих 70–80 % було старшин і інтелігенції. Мав 16 піших сотень, 1 кінну сотню, команду піших розвідчиків, команду наколісників, саперну сотню, команду звязку з четою кінних ординарців, 2 кулеметні сотні, і одну бомболитну і немуштрову сотню.

Решта піших полків мала по 8 піших сотень та стількиж допомогових сотень і команд, що й 2-й полк.

Гордієнківськиії кінний полк мав кадру іще з революційних часів 1917 р. й організувався при участи комітетів і комісарів і тому в його рядах жив дух протестантства й революційности, що й погубило його підчас гетьманату. Командиром його був полковник генерального штабу Петрів, який теж віддавав певну данину революційному часові. Але в боевому відношенні полк був незамінимнй. Він сміло і безстрашно робив глибокі рейди в запілля ворога. Мав гарні, здорові коні і ще кращих козаків. Не дивлячись на це все, полк завсіди потребував ока вищого начальства.

Кінно-гірський дивізіон, яким командував полковник Алмазов, був лялькою в порівнанні з рештою частин корпусу. Найкраще зорганізований, найкраще виеквіпований і на славу вишколений, він був окрасою Запоріжців. Дивізіон мав дві батерії гірських гармат і кілька полевих. У бій ходив завсіди при Гордієнківцях.

Запоріжськии гарматний полк мав 6 легких і 2 тяжких батерій. Складався полк виключно зі старих гарматчиків російської служби і мав визначних старшин артилеристів, як: полковник Парфенєв, сотник Лощенко, сотник Кузнеців, сотник Ярців.

Інжинірний полк зразково поставлений мав таких військових інжинірів, як полковник Козьма, полковник Рукін, сотник Єфімєв.

Автопанцирний дивізіон числив у свойому складі 8 легких і 4 тяжких броневих машин.

З організацією корпусу приходилось думати і про якусь уніформу, бо її тоді властиво не було. Наказом Військового Міністра Петлюри ще в грудні 1917 р. ранги й відзнаки скасовано і армія переходила на міліційний стан.

Викликане було це тоді тільки наслідуванням більшовицьких декретів; та життя показало повну безпідставність і недоцільність такої роботи.

Командир корпуса призначив окрему комісію, яка розглянула кілька проектів і вирішила: рангу відзначати на петлицях ковніра, а посаду вузлами на лівому рукаві, у старшин золотим позументом, у козаків синім сукном. Уніформу ухвалено дати в захистному кольорі англійського зразку. Кашкет теж англійський з кокардою, а властиво значком, на котрому був намальований Архистратиг Михайло. На взуття — чоботи, або черевики з овивачами.

В Харкові мобілізовано кравців і шевців та зусиллям корпусної інтендантури виеквіповано деякі частини, а головно 2 запоріжський полк.

Невдовзі по захопленню Харкова відбулася парада харківської військової залоги.

На параді були репрезентовані в великій кількосте німецькі частини і від Запоріжського корпусу виступив на ній 2-й Запоріжський полк у повному складі. Парада української частини зробила велике вражіння на населенні міста і причинилася до вступу в ряди українського війська багатьох старшин і козаків.

Парада відбилася також і на відношенні до українського війська місцевих верхів, у більшости москалів, або помосковщених Українців. Люди на власні очі побачили регулярне, дисципліноване військо, побачили ту реальну силу, з якою повинні були числитися і вороги і друзі наші.

На другий день по параді до українського командування зголосилися представники місцевого самоврядування і запропонували свої услуги в постачанні військові всього необхідного.