Визволення лівобережної України. Полтавський напрям

Визволення лівобережної України. Полтавський напрям

З моменту вирушення з Київа на Лівобережжя Запоріжці ввесь час як в офіційних звідомленнях військового міністерства, так і на сторінках тодішньої преси, носили назву "бриґади Натієва", не зважаючи на те, що пізніше Запоріжці розвернулися в корпус.

Ще в Київі вироблено загальний плян боротьби з більшовиками на Лівобережній Україні, при чому Запоріжцям поставлено як завдання: посуватися на ст. Гребінка й Полтава, здобути Полтаву, Харків і вигнати більшовиків за межі Української Республики.

Запоріжці мали в повній мірі гармати, інтендантське й інженірне майно, а також живність. Усе це, а разом і повна дисциплінованість та запал козаків зробили з бриґади грізну силу, перед якою не могли вдержатися далеко численніші більшовицькі загони.

Відомості про більшовиків, що відступали на Полтаву, були такі: червоноґвардійці й матроси відступали першими, при чому їх прикривали чехословацькі частини, яких сили досягали корпусу.

Виїхала запоріжська дивізія ешелонами з Київа через провізоричний деревляний міст на Дніпрі (бо залізничий був попсований більшовиками) і скупчилась у Дарниці. Тут вирішено порядок руху частин.

На чолі йшов ешелонами Богданівський курінь 1-го запоріжського полку, а за ним решта частин.

Дня 4-го березня в Березані наш авангард наздігнав німецький авангардний відділ. У Березані Богданівці разом з Німцями пішли в наступ на ст. Яготин. Перед Яготином стояв арєґардний відділ чехословаків з броневиком.

Першими пішли в наступ по залізниці Німці, І за ними в резерві посувались Богданівці. Ворожий броневик відкрив вогонь з усіх своїх кулеметів і гармат.

Німці залягли й почали копати під собою окопи для прикриття від огню броневика. Під рушничим вогнем німецької піхоти, ворог мусів податись трохи назад. Користаючи з цього, Німці знялись і пішли на право, в обхід ворога, а Богданівцям наказано заняти їхні окопи.

Одна сотня Богданівців, яка в той час стояла за залізничою будкою, вирушила, щоб заняти залишені німецькі позиції.

По дорозі лежало два трупи забитих Німців. Один високий і товстий мущина, другий молоденький хлопець в окулярах. Це були перші трупи Німців, яких бачили Запоріжці.

Дивне вражіння робили ці трупи. Десь під Яготином, на чужій для них Україні, знайшли вони собі спочинок. В старшого мущини підчас падання відчинився ранець і з ного висипались ріжні причандали, багато листів і фотографія якоїсь молодої жінки. Козаки підняли фотографію і забрали з собою.

Хто був на ній? Чи жінка, чи дочка, чи сестра його — для нас було тайною.

А тимчасом броневик повернувся на попередні позиції і розпочав сильний вогонь по імпровізованих наших окопах. Цілий дощ кулеметних куль летів на ці окопи, які могли закрити тільки плечі і голову.

Гарматні набої густо падали то перед лінією, то позаду неї, підкидаючи стовбурі землі і диму.

Старі козаки лежали й одстрілювались, а молоді гімназисти, що записалися в Київі, поховали голови в окопчики і не дихали. Один тільки командир сотні, сотник Кіриченко, стояв у цілий зріст і кричав на молодих, щоб не ховали голів, і жартував на кожний вибух гранати.

Вогонь броневика ставав щораз влучнішим і багатьох були б Богданівці не дочислились у себе, коли б не Німці, які в час обхопили праве крило ворога й змусили його до відвороту.

Це був перший бій на лівобережжі, на щастя, без жертв з нашого боку.

Ворог відступив аж до Гребінки, рубаючи по дорозі телеграфічні стовпи і псуючи мости.

Запоріжські ешелони цілком вільно посунулися до ст. Кононівка.

Дня 13 березня на підступах Гребінки знову виникла сутичка з більшовиками, але після невеликого бою, в якому брали участь Німці і Гордієнківський кінний полк, ворог залишив ст. Гребінку і відступив на Лубни.

Міст через ріку Сиру Оржицю, який зірвали більшовики, трохи спинив наступ.

На ст. Гребінка було захоплено кілька гармат, броневик і багато ешелонів з військовим майном. В Гребінці Німці спинилися, заявляючи, що дальше посуватися не будуть аж до прибуття головних сил і важкої артилерії. По відомостям, одержаним від полонених більшовиків у Гребінці, ворог сильно закріпляв лінію Кременчуг-Ромодан-Ромин, підвозячи артилерію і зміцнюючи кількість війська. Крім цього одержано відомости про те, що чехословаки зовсім приєдналися до більшовиків і головне командування над зєдиненими силами приняв командуючій чеським корпусом, який уже розпочав акцію проти Гребінки.

Доцільним буде згадати дещо про чехословацьке військо.

Чехословацьке військо утворилося в Росії ще за царських часів 1914 р. Тоді мало воно всього оден лєґіон під назвою "Чеська дружина". В грудні 1915 р. головне російське командування дозволило втілити в ряди лєґіону австрійських полонених Чехів і Словаків.

Національні організації Чехословаччини тим-часом видають таємну відозву до чехословіаків в австрійському війську на протиросійському фронті, щоб вони піддавалися Москалям при кожній нагоді. Вже в кінці грудня 1915 р. зтворюється один полк чехословацького війська, а в цвітні 1916 року перша бригада.

Революція 1917 року дала можливість до організації великої національної армії, що було ухвалено чеським національним зїздом в м. Київі 20 цвітня 1917 р. Чехословацька бригада розвернулася в корпус. Берестейський трактат застав чехословацьке військо на Україні. Відступало воно перед Німцями щораз дальше на схід.

Командиром чехословацького корпуса був російський генерал Шокорів, а начальником його штабу генерал Дитерікс.

На засаді умови, складеної з більшовицьким урядом, Чехословаки мали вільний шлях до Владивостоку і відтіля вони мали бути перетранспортовані до Франції. Але більшовики умови не дотримали і предявили їм нові вимоги. Тільки за ціну оборони лінії Кременчуг-Ромодан-Ромин, більшовики згоджувались перепустити Чехослсваків на Сибір.

Чехословацьке військо дуже добре зорганізоване, здисціпліноване й чудово озброєне, було поважною військовою силою. Це і примусило Німців зупинитися в Гребінці й зажадати допомоги.

Натомість українське командування рішило використати зупинку Німців і відкинувши ворога від Гребінки, перейти в наступ та захопити Лубни, Ромодан і самостійно просуватись на Полтаву. Начальник німецького відділу не міг навіть відважитись піти слідом за Запоріжцями, не сподіваючись успіху цієї акції.

Припинивши наступ Чехословаків на Гребінку, після дводневного бою 16 березня українське військо зайняло м. Лубни. В цьому бою особливо відзначився кінний Гордієнківський полк, під командою полковника Петрова, який разом з кінно-гірською батерією зробив глибокий обхід зправа й зайняв місто несподівано для ворога. Захоплення Лубен було таке нагле, що більшовики не встигли, по свойому звичаю, зірвати станцію і міст через Сулу. Зіпсували тільки стрілки і спалили рухомий залізничний состав.

Ціле населення міста з радістю витало українське військо, а до рядів його вступило багато нових жовнірів. Записувались переважно студенти, вчителі, гімназисти й семинаристи.

Всюди по дорозі наступу до рук українського війська переходили великі склади військового майна. Від більшовиків відбивалися також численні залізничні валки, навантажені всяким майном, пограбованим у населення, а також забраним з військових складів.

Ця військова добича була вічно причиною сварки з німецьким командуванням, котре по умові з Урядом Центральної Ради мало право на більшу частину військових запасів.

Бажання спасти склади майна для держави було саме головною причиною, для чого українське командування розпочало наступ, не ждучи на Німців.

Не дивлячись на це, відносини між Запоріжцями й німецькими частинами, в міру розвою спільної боєвої праці, ставали щораз то кращими.