Інцидент з матросами і конфлікт з ґуберніяльним командантом
Інцидент з матросами і конфлікт з ґуберніяльним командантом
Крім цієї справи з Сичами багато нервів напсувала Болбочанові історія з севастопільськими матросами і конфлікт з Таврійським Губерніальним командантом.
Цей командант почав старатися знищити цю єдину мілітарну силу України — Запоріжців. Це страшенно обурило і здивувало Запоріжців, які рахували, що командант особисто на свою відповідальність веде таку політику. Тому команда ґрупи рішила шукати порятунку від такого відношення в Київі у Гетьмана.
З цією метою отаман Натієв почав збиратись у Київ до Гетьмана, а Болбочан став шукати місця куди можна б було перевести Кримську групу, щоб її не тровив командант.
Відомість про переворот Болбочан одержав у Мілітополі. Відомости були дуже скупі; переважно одержувано їх від повертаючих з поручень до Київа та Харкова, або просто від приватних людей. Кілька разів посилано запит до Військового Міністерства з цього приводу, але жадної відповіли не одержано. Це дуже нервувало всіх. Ґуберніяльний командант призначений новою владою, теж нічого певного не говорив.
Не дивлячись на це, Запоріжці переворот зустріли з великою надією на краще. Навіть у полках, що оперували в Донецькому басейні і були під впливом Центральної Ради, переворот зробив велике вражіння. Полковник Олександер Шаповал, командир Богданівського полку, який був тимчасово Губерніальним командантом у Харкові, після перевороту повернувся в полк і на запит, що доброго чувати в Киіві відповів: "Всі як руйнували державу, так і руйнують, але одно добре, що маємо Гетьмана, він припинить цю руйнуючу працю і почне правдиву будову держави".
Тому Болбочан не звертав уваги на відношення ґуберніяльного коменданта Таврії до Запоріжців.
Ще будучи в Київі, Болбочан звертав увагу деяких партій, як напр. соціялістів-самостійників, на Генерала Павла Скоропадського і пропонував їм використати таку фахову військову силу, якою був Генерал Скоропадський. Він був єдиним з визначних Генералів, який отверто признався до своєї нації і перший перейшов до праці над організацією українського війська. Але наші "демократи" боялися вже одного того, що він генерал — себто реакціонер.
Як Генералові Прісовському, так і всім другим Генералам доступ до рядів української армії був унеможливлений.
А Болбочан просто бажав бачити генерала Скоропадського на чолі війська, знаючи його як талановитого стратега. Це бажання тоді поділяли всі дійсні військові, а проти були всі чолові наші революційні діячі.
Постій Запоріжців Кримської Групи в Мілітополі не був спокійним, не дивлячись на те, що населення чим тільки могло, догоджувало їм. Німці, як вже говорилося вище, відносилися до Запоріжців з недовірям і від них можна було сподіватися ріжних неприємностей. А кругом Запоріжців пішла ріжного роду боротьба, багато людей хотіло спровокувати військо і поставити його в конфлікт з новою владою.
Болбочан добре розумів цілу небезпеку такого становища і тому поробив усякі старання, щоб не втягнути війська в ці інтриги і в цю боротьбу. А тимчасом майже всі українські партії підняли спільний фронт проти Гетьманату. Цього ще Запоріжці не знали.
Скоро після приїзду Кримської Групи до Мілітополя, Німці зайняли Севастопіль. Операції українських військ на підступах Севастополя, переконали штаб Севастопільської залоги, що захоплення Криму і наступ на Севастопіль провадиться виключно українським військом з наказу Українського Уряду і з ціллю привернення до України Чорноморського флота.
Не бажаючи дальше оборонятись, як рівнож не бажаючи евакуоватись, флот постановив віддатись до рук українського війська. Тому в мент здачі Севастополя, з наказу Командуючого Чорноморським флотом адмірала Сабліна, на всіх суднах піднято українські прапори, чим маніфестувалося перехід флота під владу Українського Уряду. [18]
Але якеж було здивування флоту, коли замість "гайдамаків", як вони називали українське військо, показалися сірі колони і блискучі "пікельгавби" німецької піхоти. В одній хвилині українські прапори спустилися до долу і флот, який був на парах, знявся і відплив у Новоросійськ.
Це було 29 цвітня 1918 року.
Невдовзі після того, Болбочан одержав завідомлення від начальника відділу Запоріжців які стояли на передостанній стадії за Мілітополем, що через його стадію пройшов великий ешелон матросів із Севастополя, якого він не затримав тому, що не сподівався такої можливосте й ешелон пройшов раніш, чим він міг прийняти заходи для його затримання.
Болбочан був цим страшенно здивуваний і рішив за всяку ціну задержати ешелон.
Натомість на стації в Мелітополі одержано розпорядження німецького команданта в Симферополі, що цей ешелон мусить пройти через Мілітополь не затримуючись. Болбочан негайно зайняв сильним — відділом Запоріжців стацію і не дивлячись на протести з боку німців, затримав ешелон.
Ешелон мав біля 45 вагонів і був щільно навантажений матросами. Всі були дуже здивувані, відкіля міг взятися в Мілітополі ешелон матросів, абсолютно вільний, без конвою з масою ріжного майна. Коли їх запитали, куди їдуть, то отримали відповідь: "до дому на Україну".
Дивно було, що ті, котрі на своїй совісти мали стільки людських душ, котрі пограбували край і зруйнували державу, тепер вільно без перешкод їдуть до дому, а властиво для того, щоби знова продовжувати своє діло. Замість того, щоби понести заслужену кару за свої злочини, вони їдуть спокійнісенько до дому і будуть служити живим доказом, що за всю роботу при руйнуванні держави, за вбивства, грабунки, насильства і иньші злочинства ніхто не карає. Безумовно, що такий приклад вплинув би на населення тільки деморалізуюче. Все це викликало страшенне обурення між Запоріжцями і Болбочанові треба було стримувати їх. Скільки крови проляли ці матроси в боях, в яких брали участь, і скільки вони замучили Українців, що попали до них у полон. Здирали з живих шкіру, тіло солили сіллю, а потім пекли на вогні. Тож само робили з населенням, а особливо з інтелігенцією. А що вони витворяли в Севастополі і других портах, трудно собі уявити. Там замучено і розстріляно тисячі людей. Самовидці, яких було багато серед козаків, і які вступили до Групи в Криму, розказували, що матроси розстрілювали людей просто для розваги, як звірину на полюванні; робили суперництво, хто більше за цілий день розстріляє. Приневолювали батька розстрілювати сина, а сина розстріляти батька і т. д. Тисячі неповинних жертв гинуло з рук цих злодіїв. Серед козаків багато було таких, що таким способом стратили когось зі своїх рідних та близьких. Вони з жахом думали про те, що матросів пустять безкарно домів.
Багато зусиль треба було, щоб заспокоїти Запоріжців і Болбочан, щоб утримати їх від самочинних випадків самосуду, окружив ешелон міцним кордоном конвою. Разом з тим Болбочан рішив дальше ешелону не пустити, а зробити допит матросам, обревізувати все їх майно, і віддати їх до розпорядження губерніяльного команданта.
Окремо викликаний відділ козаків зробив допит і трус майна. При трусові виявилося, що всі матроси мають револьвери і кінжали. Крім того знайдено багато рушниць, два розібрані кулемети, масу ручних гранатів і велику кількість морського майна с. т. біноклів, морських труб, компасів і т. п. Було теж знайдено багато військового одягу і боєвих припасів. Не було ні одного матроса, який не мавби 10–15 тисяч карбованців, а багато було таких, що мали по кілька сот тисяч рублів, велику кількість золота і брилянтів. Безумовно, що всі ці багацтва належали до тих жертв, які замучили матроси.
При трусі складано окремі списки, де записувано, що в кого одібрано і відкіля в нього ці речі. Кожний обшуканий підписував свій список. Це поквітування одержував виконавець трусу і сам на ньому підписувався, а друге таке поквітування зоставалося у того, в кого робився трус. Усі речі, золото, гроші і брилянти разом з актами і квітами були передані в штаб губерніяльного команданта, а матроси відправлені до вязниці і теж передані в розпорядження команданта.
Не встигли Запоріжці впоратись з першим ешелоном, як прибув уже другий ешелон такої самої кількости і разом з тим одержано завідомлення, що незабаром мають прибути ще чотири ешелони і що через кілька годин всі пять ешелонів будуть на стації.
Положення виходило дуже скрутне. Йшло одночасно до 7.000 озброєних, як це виявилося при трусі матросів. Вся ця маса мусіла одночасно прибути в Мілітополь, де стояли ешелони ґрупи, в яких містились переважно штаби і господарські частини. Муштрові частини на той час були розташовані по селах. Таким чином у мент прибуття 7000 матросів вони були далеко сильніші від тої частини Запоріжців, яка стояла в Мілітополі.
Прийшлося прийняти заходи для безпечности і приступити до прийому ешелонів в Мілітополі в повній боєвій готовости. Викликано отже автопанцирний дивізіон, та артилерію. Натомість 2-му запоріжському полкові наказано виконати обезброєння ешелонів, зробити допит і трус і передати в розпорядження ґуберніяльного команданта всіх затриманих.
Для приміщення затриманих були спеціяльно звільнені залізничні склади, бо такої маси людей місцева вязниця прийняти не могла. Все те не було ще приготовлено для прийому, а вже ешелони затримано перед Мілітополем. У той час старшинська комісія повезла до ґуберніяльного команданта акти і гроші відібрані від першого ешелону.
Коли ґуберніяльний командант довідався від комісії, що полковник Болбочан затримує ешелони з матросами і що перший ешелон вже відправлений в вязницю, то страшенне розсердився. "Я господар у Мілітополі — сказав він комісії — і прошу передати полковникові Болбочанові, що я вимагаю припинення затримки ешелонів, пропущених Німцями на підставі умови, яку вони склали з матросами оборонявшими Севастопіль. Наказую вільно пропустити ці ешелони, бо я був повідомлений про проїзд цих ешелонів, і якби знайшов був потрібним їх затримати, то дав би про це відповідне розпорядженням Комісія йому на це відповіла, що вона до цього часу виконувала розпорядження Болбочана, а тепер просить прийняти від неї акти, гроші і матросів, а потім вже робити те, що він собі забажає.
Ґуберніяльний командант погодився з цим і прийняв те і друге.
Не гаючись ґуберніяльний командант послав до отамана Натієва телеграму з проханням, щоб він негайно наказав полковникові Болбочанові пропустити вільно ешелони з матросами.
Отаман Натієв відмовився це зробити заявляючи, що він находить діяльність полковника Болбочана правильною і наказує останньому провадити ту саму роботу дальше. Разом з тим отаман Натієв розпорядився, щоб на випадок відмови ґуберніяльного команданта в прийомі актів і грошей, здавати їх у державну скарбницю. Матросів здати у вязницю. Коли б там не вистарчало охорони, то зміцнити її козаками. До розпорядження з Київа нічого матросам не повертати. Звільненими можуть бути тільки ті, котрі не викликують жадного сумніву що до їх невинности. Всіж, котрим предявили обвинувачення в злочинстві, повинні бути затримані для суду. На випадок відсутносте в ґуберніяльного команданта засобів до прохарчування цієї маси людей, мусіла взяти це Кримська ґрупа на себе.
Ще в Джанкой до ґрупи прилучились господарські ешелони, які були залишені в Ромодані, через зруйнування мосту на річці Псьол. А за цей час усі частини Групи придбали собі нові запаси продуктів і таким чином ґрупа мала стільки харчевих засобів, що легко могла прийняти на себе харчування 7000 матросів. Сама ґрупа харчувалася тими продуктами, які їм підвозили добровільно селяни сусідних сіл.
Коли в місті, а навіть в околишніх селах довідалися про затримання ешелонів з матросами і про те, що губерніяльний командант проти цієї затримки, то до Болбочана почали приходити ріжні делегації з міста і сіл з проханням не звільняти матросів і не дати їм можливості розійтись по Україні та сіяти анархію. Приходили делегації від селян, які заявляли, що коли між затриманими є матроси з їхніх сел, то вони просять не давати їм можлиеости повернутися до дому.
Болбочан всіх їх скеровував до ґуберніяльного команданта, бо всіх матросів віддав до його розпорядження.
Губерніяльний командант, натомість, їх не прийняв, а тільки передав їм, що матроси то "щирі Українці і повинні повернути до дому".
В відношенні до Болбочана, командант всеж таки настоював, щоби Болбочан припинив затримку ешелонів і підчинився йому, як представникові Верхової Влади.
Болбочан признаючи його, як представника Верховної Влади заявив, що в розташований своєї ґрупи він за це відповідає сам і нікого не допустить на цій підставі до втручання в те, що він робить на терені своєї ґрупи. Колиж він знаходить його поступування неправильним, то хай звертається до його безпосереднього начальника отамана Натієва, а до одержання наказу про припинення затримки ешелонів, він буде робити те, що знаходить потрібним для добра держави. Таку відповідь переслав полковник Болбочан отаманові Натієву з проханням переслати її ґуберніяльному командантові.
При дальшому затриманні, допиті й трусі Запоріжцями решти матросів в ешелонах, були приявними і представники ґуберніяльного команданта. Ці представники вели себе ганебно. Будучи приявними при розброюванні матросів, вони цілий час голосно протестували, обурювались і навіть погрожували, тому Болбочан мусів більшість їх усунути від активної праці, а решті доручив слідити тільки за правильністю допитів. Робота пішла скоріше, хоч таке поводження комендантської комісії дало повід матросам до протестів і утруднення праці.
Завдяки ворожому відношенню губерніяльного команданта до Запоріжців, атмосфера в їх взаєминах щораз то згущувалась і загрожувала всякими можливими неприємностями. Командант старався ворожо настроїти Німців проти Болбочана і Запоріжців, мовляв, Болбочан втручується в розпорядження Німців, ігнорує їх; взагалі командант розповсюджував відомости, що Запоріжці не признають нової Влади, нового Уряду і навіть хочуть зробити переворот, щоби знов посадити Центральну Раду. Донесення такогож самого змісту почав він посилати в Київ, стараючись переконати тодішній Уряд, що Болбочан і Запоріжці настроєні антидержавно.
Коли обезброювався вже останній ешелон з матросами, прибув від німецької команди в Мілітополі старшина в супроводі старшини губерніального команданта і в дуже ввічливій формі, але переконуючо, зажадав іменем своєї команди припинити затримку ешелонів, мотивуючи це тим, що Німці при добровільній здачі Севастополя, гарантували матросам вільний проїзд на Україну.
На це Болбочан відповів, що Німці такі Гарантії могли давати в Севастополі на території Криму, але на території України ці Гарантії дані нашим ворогам без згоди Українського Уряду, тратять свою силу і що він не припинить обезброювання матросів, поки не одержить наказу про це від свого Уряду. Крім того Болбочан зазначив, що мабуть Німці не давали матросам гарантій, що вони можуть безкарно повертатись до дому зі зброєю і державним майном, з чим німецький старшина погодився.
Тоді Болбочан показав йому всю ту зброю, яку відібрали Запоріжці від матросів, велика кількість якої Німця дуже здивувала. Але всеж таки німецький представник настоював на виконання вимог своєї команди, обіцяючи про все повідомити своє начальство, яке, можливо, відмінить свій розпорядок. Він пропонував Болбочанові налагодити відношення і справу з ґуберніяльним командантом, який вимагає від них ужиття заходів що до припинення затримки ешелонів і що вони Німці, згідно з умовою з Українським Урядом, обовязані йому помагати, як представникові Верховної Влади. На цьому розпрощалися, та Болбочан не погодився виконати німецьке розпорядження.
З приводу цього в місті відношення з Німцями почали загострюватися. Вони подвоїли свою чуйність і ввесь час були в боєвій готовости, так що в кожній мент могли виступити проти Запоріжців. Все це дуже стало на перешкоді відпочинкові, нормальним вправам і муштрі, які Болбочан було розпочав, бажаючи як можна краще змотувати і зміцнити козаків. Але перебіг подій змінив становище так, що майже більшість людей була в наряді, або на варті, або в сторожевій охороні, а решта в поготівлю, яке прийшлося запровадити з огляду на становище Німців і приявність 7.000 матросів.
Ніхто не розстався зі зброєю.
А тимчасом ґуберніяльнпй командант не переставав усякими засобами настроювати Німців проти українських військ. У місті почали траплятися ріжні інциденти між окремими козаками і Німцями, як наслідки такого ненормального положення.
Треба було щось робити, щоб запобігти дальшому ускладненню справи.
Ще раніш Болбочан шукав, де б то знайти для Групи тихий і спокійний постій, де б не досягали її впливи і розпорядження губерніяльного команданта. І тепер Болбочан постановив зреалізувати свій замір.
На другий день після обезброєння останнього ешелону, одержано категоричну вимогу від німецької команди пропустити без перешкод усі наступні ешелони через ст. Мілітополь, але в цьому наказі ясно відчувалася рука ґуберніяльного команданта. Болбочан, котрий уже вспів довідатися, що більше ешелонів з матросами не буде і щоб остаточно не погіршувати положення, дав свою згоду.
Але ґуберніяльний командант на тому не заспокоївся і рішив викликати Запоріжців на сутичку з Німцями. З цією метою вечером, після отримання відповіди Болбочана, він звільняв з вязниці увесь перший ешелон, під зміцненим конвоєм Німців привів їх на залізничну стацію та завантажив їх в ешелони для відправки дальше. Це був просто визов Болбачанові. Але цьому вдалося безкровно зліквідувати і ці злочинні заходи ґуберніяльного команданта. Болбочан, після переговорів з Німцями, затримав з цієї партії тих матросів, проти яких були докази на зроблені ними злочинства і вбивства.[19] Німці самі взялися зробити натиск на ґуберніяльного команданта, щоби віддати їх під суд.
Таким чином, ґуберніяльному командантові не вдалося викликати сутички поміж двома військамі і тим здискредитувати Запоріжців в очах нового Уряду України.
Але відношення зоставались загостреними. По місті ходили чутки, що Німці вислали спеціяльний відділ для знищення Запоріжців. Все це дуже хвилювало всіх і напружувало нерви до остаточности. Ціла ґрупа ввесь час була в поготівлі, були навіть пороблені окопи біля розташування окремих частин. Безперестанно робилися глибокі розвідки кінноти з автопанцирниками і навіть повітряні.
Нарешті Болбочан рішив покласти кінець усьому цьому і залишити з усім військом Мілітополь.
Перед самим відїздом Болбочанові прийшлося мати ще одну велику неприємність з ґуберніяльним командантом.
Треба зазначити, що Запоріжці майже з самого Київа і до цього часу не одержували грошевого утримання. Виїмкові потреби Кримська ґрупа задоволяла тим невеликим авансом, який був виданий ще в Київі перед вирушенням у похід.
Надходили якраз свята, люди потребували грошей, бо військо вже два місяці не одержувало платні, а до такої неточности годі ще не були призвичаєні. Вірячи обітниці Уряду, що гроші для війська буде в час висилатися, Болбочан усі гроші і цінности, які відбивав від ворога, здавав у державну скарбницю. Так було зроблено з пятнацяти міліонами рублів, які Запоріжці захопили в Бердянську. Ці гроші здано в Мілітопільську державну скарбницю. Туди були здані і ті кілька міліонів, які Болбочан одібрав від матросів.
Тепер Група дуже потребувала великої кількости грошей і тому подано вимоги губерніяльному командантові з проханням видати потрібну суму з державної скарбниці. Але ґуберніяльний командант відмовився це вчинити і сказав, що запитається про дозвіл з Київа.
Чекали, чекали тих грошей, як у моря погоди, а їх не було і про відповідь з Київа теж не було чути.
Тимчасом ґуберніяльний командант успів себе зарекомендувати завзятим москалем і ворогом України. Свої симпатії і переконання він виявляв досить отверто. Так само був настроєний і цілий його штаб, не дивлячись на те, що він формувався ще за часів Центральної Ради. З цього приводу почали вибухати малі інциденти між старшинами Запоріжцями і старшинами Таврійської командантури, які загрожували перейти в поважний конфлікт, що незабаром і сталося.
Підчас обіду в одному ресторані міста Мілітополя, де було багато старшин Запоріжців, був приявний і Ґуберніяльний командант в окружению свого штабу; займали вони окремий стіл. Підчас обіду ґуберніяльний командант голосно, наче нарочно, щоби почули і старшини запоріжської ґрупи, сказав по російськи: "цьому війську, яке грає тепер жовто-блакитну оперетку, не дам ані копійки, скільки б вони не просили".
Старшини — Запоріжці спалахнули і кинулись до команданта. Розпочався великий скандал. Про випадок був повідомлений полковник Болбочан. Він знав про вороже відношення команданта до Запоріжців, але ніколи не міг припустити, щоб урядова людина, будучи на державній українській службі, отверто лаяв і сміявся в очі з українського війська. Старшини-Запоріжці так міцно реаґували на цей вибрик ґуберніяльного команданта, що він мусів пожалітися на них командирові запоріжського корпусу отаманові Натієву і навіть мав нахабство просити покарати їх.
Одночасно з жалобою команданта до отамана Натієва прибув полковник Болбочан, який вияснив усю справу і вимагав, щоб командант перепросив старшин-Запоріжців за свою поведінку, видав усі потрібні гроші для ґрупи і негайно подав прохання про димісію. Колиж командант не схоче виконати усіх вимог, то просив дозволу отамана Натієва його заарештувати, призначити тимчасово нового команданта, а про причини арешту донести Урядові.
Отаман Натієв погодився з вимогами полковника Болбочана.
Але на предявлені командантові вимоги він тільки розсміявся, почав чванитись і удавати "верховну владу". Колиж до командантського Управління був присланий Болбочаном відділ козаків для заарештування команданта, він одразу втихомирився і погодився на вимоги, але разом з тим удався під захист отамана Натієва. Перепросити старшин і видати ґрупі гроші він погодився, натомість подати прохання про димісію відмовлявся.
Тоді отаман Натієв уговорив полковника Болбочана відмовитись від цієї останньої вимоги й обмежитись докладним рапортом про всі вчинки ґуберніяльного коменданта Військовому Міністрові через нього.
Після цього полковник Болбочан почав готовитись до залишення Мелітополя. Відношення з Німцями ще більше загострилися через конфлікт з комендантом, бо Німці не могли точно зорієнтуватися в цих справах і бачучи якусь боротьбу поміж комендантом і групою, ставали завсіди по боці першого. Давали вони віру всякого роду провокаційним інформаціям, які розповсюджував про українське військо ґуберніяльний комендант.
Приймаючи це все під увагу, Болбочан рішив переїхати з усіма частинами в район розташування австрійської армії і для цього вибрав головним місцем постою місто Олександрівськ над Дніпром, де були розташувані Січові Стрільці під командою архикнязя Вільгельма Габсбурга. Болбочан мав на увазі, що на випадок якоїсь небезпеки для Запоріжців, Січові Стрільці мусіли би знати про це; вони заздалегідь упередили б про це Запоріжців і цим допомогли б їм уникнути небезпеки.
На протязі кількох днів усі запоріжські частини Кримської Групи переїхали до Олександрівська.
Так закінчився кримський похід.