Бої за Ромодан
Бої за Ромодан
Після захоплення Запорожцями Лубен, післано німецькому командуванню в Гребінку телеграму з пропозицією просунутись на лінію Лубен.
Але Німці цій телеграмі не повірили і були певні, що її прислали більшовики, щоб їх спровокувати і знищити Запоріжців.
Прийшлося посилати спеціяльнии поїзд і тоді Німці прислали 1 баталіон піхоти і два броневики, а решта залишилась у Гребінці.
На стації Лубни українське командування виробило плян дальшого руху дивізії на Полтаву.
Порядок руху був слідуючий. На чолі залізничним шляхом мав просуватися 2-гий запоріжський полк, за ним резерва цього полку Богданівський курінь 1-го запоріжського полку, а позаду резерва дивізії — решта 1-го запоріжського полку.
Кінний Гордієнківський полк одержував окреме завдання. Він мав просуватися на Хорол-Білоцерківку-Решетилівку і біля останньої перетяти залізничний шлях на Полтаву.
Наступ розпочався ранком 17 березня.
Коли ж Німці дізналися, що українське командування залишило вигідну для оборони позицію на р. Сулі і частини дивізії вирушили на Ромодан, назвали цей вчинок божевільним.
Правда, умови для успішного наступу були дуже невигідні і тому Німці не розуміли, як можна йти в чоловий наступ з меньшими силами на ворога, що займає домінуючі позиції.
І дійсно, правий беріг р. Сули, на котрому стояло м. Лубни, був високий, а протилежний низький з постепенним підємом у бік Ромодана, так що місто Ромодан займало пануючі височини і захованих підступів не мало. Всякий рух наших військ ворог спостерігав, як на долоні і приймав до того відповідні міри.
Крім того запоріжські гармати мусіли ставати на відкритих позиціях, що давало змогу ворогові параліжувати їх працю. Таким чином наша піхота залишалася без захисту і прикриття гарматного вогню. При таких умовах розпочався наступ Запоріжців.
Ще в перший день після захоплення Лубен піші частини перейшли річку Сулу і зайняли позиції на верству перед стацією Солоницькою, котру більшовики тримали міцно в своїх руках.
Стація Солоницька знаходиться в історичному місці.
Недалеко від неї колись Наливайко зі своїми козаками отаборився під Солоницею над Сулою і довго витримував облогу польських військ. Трагічний був кінець цієї облоги, вигинули майже усі наливайківці, але не вмерла ідея, яку тепер їх нащадки новітні Запоріжці несли на своїх багнетах. Пухка і чорна Солоницька земля ущерть напоєна кровю наших прадідів, зачервоніла знова кровю їх правнуків — Запоріжців.
Сама стація Солоницька лежить у долині і з високого лубенського берега наші гармати обстрілювали увесь двірець і його околиці, не даючи там скупчуватись ворогові. Але вночі, прикриваючись темнотою, ворожі броневики підходили майже до Сули і обстрілювали м. Лубни та залізничу стадію, де стояли ешелони з Запоріжцями.
Авангард Запоріжців, не маючи зі собою гармат, не міг боротись з ними. Зірвати залізницю позаду бронепотягів та так відрізати їм шлях відвороту, теж не було можливости, тому що в одну лінію наступали завсіди не меньше, як 4 бронепотяги.
Після закінчення підготовки до наступу дано 2-му запоріжському полкові наказ зайняти ст. Солоницьку і село Березополь.
Полк підсилений полагодженими бронепотягами, відбитими раніш у ворога, повів рішучий наступ, зайняв с. Березополь і флянковим ударом захопив ст. Солоницьку.
З Березополя передові частини підійшли на один стріл до залізниці, а праве крило їх упиралося в шлях на Хорол.
Цілий день 17 березня ворожа піхота з броневиками провадила протинаступ на позиції Запоріжців.
Користуючись тим, що наші бронепотяги не могли в день через відкриту місцевість прийти на станцію Солоницьку для її захисту, ворожі панцирні поїзди найкращої конструкції підходили дуже близько, наскільки їм лише дозволяли запоріжські гармати, розташовані на правому березі р. Сули, і своїм вогнем приносили нам великі втрати. Але відібрати ст. Солоницьку і відкинути Запоріжців за р. Сулу, ворогові не вдалося, а після того, як наші гармати підбили один бронепотяг, а піхота забрала його в полон, ворог припинив наступ на цей день.
Вночі полковник Болбочан зі своїм штабом пересунувся на ст. Солоницьку й перевів через Сулу решту частин з гарматами і броневими машинами.
На рано Болбочан перейшов в наступ і відкинув ворога на стадію розїзд Тарнавський.
Закріпившись на цих нових позиціях, Болбочан почав готовитись до загального наступу з метою захопити Ромодан і відрізати залізничну лінію Ромодан-Кременчуг.
В цьому останньому бою захоплено в полон штаб чехословацького баталіону, який обороняв ст. Солоницьку.
З наказів і паперів цього штабу стало відомо, що чехословаки одержали завдання зайняти місто Лубни не пізніше 19 березня і розпочати наступ на Гребінку-Київ. З наказу було видно, що за цю поміч в операціях, більшовики обіцяли чехословакам перепустити їх через Сибір на Далекий Схід, куди Чехи тікали від Німців. В разі відмови більшовики загрожували обезброїти чехословаків і видати їх Німцям.
Загальний провід боєвими операціями мало чеське командування.
Крім чехословаків на фронті були великі відділи матросів і красноґвардійців з гарматами і броневими машинами, які перекинуто тут з Донського фронту, де вони боролися з добровольчими відділами Корнілова.
Щоби не дати ворогові можливосте захопити з свої руки ініціативу і бажаючи попередити його наступ, полковник Болбочан 18 березня розпочав Генеральний наступ по всій лінії всіми силами Запоріжців, що були в його розпорядженні.
Але наступ Запоріжців зустрівся з протинаступом ворога. (Схема 2).
Відношення сил і вогню обидвох сторін було слідуюче: з боку Запоріжців уведено в бій 2 полки піхоти кількістю в 2000 баґнетів, кінноти 450 шабель, 2 бронпотяги, 4 автопанцирники, 12 легких гармат, 4 гірських і 2 тяжких. З боку ворога: 2 піші чехословацькі полки силою в 2400 баґнетів, відділ Сіверса [7] 600 баґнетів, відділ матросів Гусєва 500 баґнетів, бригада кінноти 500 шабель, 10 броневиків, 15 панцирних авт, 6 батерій легких і одна далекосяжна.
Таким чином, як бачимо, відношення сил обох сторін були далеко не рівні.
Запоріжці мусіли протиставитись ворогові, який у два рази перевищував їх кількістю жовнірів і в чотири рази силою вогню.
Тому наступ Запоріжців зустрівся з сильним протинаступом ворога, який підсилений бронепотягами й густим гарматним вогнем, старався відкинути запоріжців за ст. Солоницьку. Натомість наші гармати, не маючи добрих позицій на лівому березі Сули, не могли протиставитись ворожому вогневі; так само і бронепотяги не могли користуватись вільно підїздом. Через те Запоріжці за цілий день не могли просунутись ані кроку вперід.
Дня 19-го березня рано ворог розпочав загальний плановий наступ, з метою зайняти м. Лубни і просуватись на Гребінку.
Ворог наступав у трьох напрямках.
Проти лівого нашого крила сильний відділ ворога з Лохвиці посувався на Лубни, з метою обхопити українські частини і зайти на їх зади.
В центрі наступали головні сили ворога, тримаючись залізничного шляху. Ці сили мали спомагати обхопленим і відрізанню шляху відвороту Запоріжцям відділом, що прямував з м. Лохвиці.
Проти правого нашого крила наступав з м. Хорола сильний відділ, який складався з чехословаків, бригади кінноти, артилерії і броневих машин. Цей відділ посувався шляхом Хорол-Лубни.
На лівому нашому крилі ворог глибоко обхопив наші позиції, але цей маневр завчасу помітила наша заслона, що стояла на березі р. Сули край Спасо-Мегерського монастиря і відбила всі наступи ворога з великими для нього втратами.
Натомість відділ, який наступав з Хоролу, збив на свойому шляху запорожські броневики і кінноту Петрова, які відступили на с. Березняки, а ворог почав наближатись до Лубен.
Одночасно головні ворожі сили повели рішучий наступ на центр наших позицій. Вогнем легкої і далекосяжної артилерії ворог приневолив замовкнути гармати Запоріжців. Користуючись цим, 6 ворожих бронепотягів підійшли щільно до наших позицій, сіючи навколо смерть. І тільки зірвавши залізничний шлях, вдалося припинити наступ бронепотягів, які загрожували нам катастрофою.
Під захистом цих бронепотягів, ворожа піхота підійшла дуже близько до наших позицій. Наступали чехословаки зразково і тільки зупинення бронепотягів спинило і ці лави, які під вогнем наших рушниць і кулеметів, мусіли залягти.
Не дивлячись на переважаючу кількість ворога і великі втрати, Запоріжці витримали його натиск і на вечір ворожий наступ припинено.
Але всеж таки положення наше було тяжке. З двох боків обхоплюючи крила, ворог був глибоко на наших задах. Проти трицяти наших гармат, розкиненнх на цілім фронті, ворог в одному тільки центрі протиставив 20 гармат. Самі бронепотяги його давали до десяти гармат і велику кількість кулеметів.
Але не дивлячись на те, полковник Болбочан в ночі з 19 на 20 березня перейшов у наступ, використовуючи для цього резерви й кінноту.
Кіннота запоріжська на чолі з Гордієнківським полком одержала наказ з кінно-гірською батерією, піхотою на самоходах і броневиками знищити ворога, наступавшого шляхом Хорол-Лубни і захопити Хорол.
Цим кроком перерізувано залізничу лінію Ромодан-Кременчуг і так загрожувано обхопленням ворога.
В Хоролі кіннота мусіла зачекати, поки головні сили Запоріжців не займуть Ромодану і потім через Білоцерківку-Решетилівку наступати на Полтаву.
Кіннота своє завдання виконала блискучо і ранком 20 березня всяку загрозу обходу з права усунено; кіннота захопила в ночі Хорол.
Одночасно полковник Болбочан перейшов у центрі несподівано в наступ з 2-гим запоріжським полком і зайняв розїзд Тарнавський.
Наскок був так несподіваний для ворога, що тут захоплено, майже без спротиву, 4 бронепотяги й ешелони з чехословаками і раненими. Крім того захоплено кілька гармат.
Ворог відступив у паніці на Ромодан. Селяни околичних сіл оповідали, як чехословаки відступаючи плакали, що їм приходиться битись з Славянами — Українцями і нарікали на більшовиків.
Коли більшовики довідались про захоплення нашою кіннотою м. Хорола, почали спішно евакуовати Ромодан в напрямку на Полтаву.
Тепер більшовики, залишивши усі спроби наступу, перейшли до оборони. І не дивлячись на своє скрутне положення та великі втрати, ворог уперто оборонявся.
На вечір тогож таки 20 березня на допомогу Запоріжцям прибуло 3 баталіони Німців з 4-ма батеріями.
Бравурово вїхали карєром німецькі батерії в передні лави Запоріжців, блискавкою скинули гармати з передків й одразу відкрили швидкий вогонь на ворожі позиції.
Це був аванґард тих німецьких сил, котрих вижидали в Гребінці.
Вечером, щоби перешкодити евакуації Ромодану, наступ продовжувано. В ньому брала участь і німецька артилерія.
Дня 21 березня Ромодан занято.
Першими ввійшли 2-гий запоріжський полк і 3 батерія.
Тут до рук українського війська попала деяка військова добича: рухомі шпиталі, велика кількість поїздів, ріжне військове майно.
Треба завважити, що серед ріжної військової добичі були й бальони з задушливими ґазами.
Відступаючи чехословаки попсували залізничний шлях між розїздом Тарнавським і Ромоданом і цим на довго затримали пересування бронепотягів та ешелонів Запоріжців.
За відступаючим ворогом наспівали тільки кіннота і броневики.
Ворог відступив на Полтаву і відступаючи по дорозі зірвав залізничний міст на Хоролі.
В Ромодані негайно складено з вагонів два поїзди. В ці поїзди завантажився відділ Запоріжців і в супроводі захопленого бронепотягу вирушив у бік Лохвиці, щоби знищити ворожу групу, яка оперувала на шляху Лохвиця — Гребінка.
Це завдання відділ виконав успішно.
В цих останніх боях полковник Болбочаи проявив себе, як дуже добрий, зарадливий, енергійний, холоднокровний і смілий командир.
В той мент, коли здавалося, що все втрачено, він сміло і певно переходив у наступ, часто особисто ведучи Запоріжців у наступ.
Завдяки цьому Запоріжці проявляли великі діла хоробросте, непохитності й розбивали багато разів сильнішого ворога.
А ворог був дуже поважний — в головній мірі чехословаки і матроси. Чудово озброєні і на кращих позиціях — а проте були вони переможені далеко слабшими, чисельно, але сильнішими духом і відвагою Запоріжцями.
У захоплених полонених знайдено накази і Газети, в котрих можно було прослідкувати, як змінявся у більшовиків погляд на українське військо. З самого початку про українське військо нічого не споминалося, потім писалося, що з більшовиками бються банди Петлюри і Винниченка, а тепер писали, що під Ромоданом веде бій з Червоною Гвардією "сільний отряд запарожскіх войск под командой реакціонера старорежімнаво царскаво генерала Балбачана. Балбачан опаснєйшій пратівнік савєтской власті". За живого чи мертвого обіцяли заплатити 50.000 рублів.
Отже по цьому було видно, наскільки більшовики оцінили боєву діяльність українського війська і діяльність полковника Болбочана.
З Київа разом з військом вирушив як "око Уряду" комісар Павло Макаренко. При знайомстві він представлявся премірованим інжиніром, членом Російської і Француської Академії Наук і доктором права. Часто показував рисунки якоїсь гармати, що мала бити на 200 верст.
Як до представника Уряду всі старшини відносились до нього з повагою, а він досить жвавий, любив ділитися своїми думками з молодшим старшинством. Розказував про свої проекти електрифікації України за поміччю дніпровських порогів, розказував, що має братів, а всі вони великі патріоти й учені.
Підчас останніх боїв він перебував у Лубнах і негайно прибув до Ромодану по його захопленню.
Тут стався з ним такий випадок.
На Станції був захоплений більшовицький санітарний потяг з раненими і хорими, з медичним персоналом, обслугою і великим запасом медикаментів.
Полковник Болбочан наказав, щоби після направлення залізничного шляху, відправити цей поїзд до Київа, бо раненим і полоненим ніколи кривди не робив.
Комісар Макаренко, довідавшись про цей поїзд і користуючись відсутністю полковника Болбочана, який поїхав до Натієва, наказав його в дві годині звільнити від хорих і ранених більшовиків.
Треба зазначити, що цей поїзд був сформований ще за царських часів, мав прекрасні вагони, вагон кухню, лазню і т. д.
Розпорядження Макаренка виконав сотник Гемпель.
Коли приїхав полковник Болбочан і йому розповіли про звільнення поїзду, він не міг цьому повірити.
А тимчасом комісар Макаренко переніс до поїзду свою резиденцію і наказав наготувати обід, на який запросив і Болбочана. У відповідь полковник Болбочан наказав негайно перенести назад у поїзд ранених і хорих. Наказ виконано, не дивлячись на спротив комісара Макаренка, який заявив, що поїзд потрібний йому як представникові "Верховної влади". Від кари сотника Гемпеля спасло тільки горяче заступництво Макаренка.
Цей випадок звернув увагу Болбочана на діяльність і блище окружения Макаренка.