Генерал фон Кош і полковник Болбочан
Генерал фон Кош і полковник Болбочан
Після поразки ворога під Мілітополем, передові відділи Кримської ґрупи, насідаючи на нього, не давали йому можливості затриматись і зорганізувати оборону.
Полковник Болбочан добре знав, що Сивашські позиції по самій природі своїй неприступні і що для перемоги потрібно буде багато часу і жертв, якщо тільки він дасть змогу ворогові затриматись і зібрати сили. І тому з його наказу, запоріжська кіннота, піхота на самоходах і автопанцирниках, гнали ворога без перестанку, вносячи своїми наскоками щораз то більшу дезорганізацію у здеморалізовані його ряди та стараючись відрізати їх від Сиваша. Їх метою було самим зайняти Сиваш до того менту, поки ще більшовики вспіють зайняти окопи і приготовитись до оборони. Тому всі зусилля наших авангардних частин були спрямовані на те, щоб відступаючого ворога відіпхнути в бік Азовського моря.
З цією метою всі ворожі частини, які відступали до моря, залишено в спокою, натомість звернено всю увагу на відділи, які старалися пробитись до Сивашу та перешкодити їм у тому.
В той час, як операції на фронті приймали для нас сприяючий характер, полковникові Болбочанові вдалося досягнути задоволяючих для нас результатів у переговорах з Німцями.
Треба зазначити, що Німці в Олександрівську чекали своїх головних сил, не одважуючись вирушити раніш і тому не чинили перешкод Болбочанові в його виправі на Мілітополь, хоч не вірили в її успіх. Але з захопленням Мілітополя, підоспіли й німецькі частини, які ввійшли до міста.
Ранком 20 цвітня до Мілітополя прибув штаб 15 німецької ляндверної дивізії під керуванням Генерала фон Коша.
Коли полковник Болбочан прибув до нього, то був прийнятий дуже сердечно. Генерал Кош дуже симпатично поставився до Кримської Групи й особисто до Болбочана. Він хвалив Запоріжців, дивуючися їхній витревалости і говорив, що рахує за честь битись спільно з таким військом.
"Признаюсь вам, пане полковник, я був певний у тому, що Запоріжці в цьому бою потерплять невдачу і будуть примушені до відвороту".
В розмові довідався полковник Болбочан, що Генерал Кош має завдання зі своєю дивізією форсувати Сиваш і зайняти Крим і що на Перекоп буде наступати німецький корпус, якому допомагатиме флот.
"Покищо, сказав генерал Кош, я жду на важкі гармати і понтонні відділи і тільки по їх прибуттю почну форсувати Сиваш. Однако я тієї думки, що Крим буде взятий через Перекоп, куди звернені головні сили. Сиваш по своїй природі неприступний і його навіть з малими силами можно обороняти без кінця. Гадаю, що Сиваш я перейду після захоплення Перекопу, коли більшовики будуть самі відступати. А дозвольте запитать, яке завдання ваше і вашої ґрупи?"
Болбочан не міг перед генералом утаїти своєї мети і сказав:
"Мушу з приємністю сконстатувати, що завдання моєї ґрупи ідентичне з завданням вашої дивізії".
Генерал дуже здивувався, що йому до цього часу нічого не було відомо про майбутню акцію українського війська в Криму і відніс такий стан річей на рахунок українського урядового хаосу.
Тому, що ґрупа Болбочана й дивізія Генерала Коша мали одно завдання, прийшлося тут-же вирішити питання про підлеглість, бо дві частини з одним завданням, мусіли мати один провід.
До цього часу полковник Болбочан провадив операції цілком самостійно, інформуючи тільки сусідні німецькі частини про хід подій, але абсолютно не залежачи від них. Це було можливим до того часу, поки він ішов з частинами, які не знали мети його пересувань і не мали однакових з ним завдань. Тепер-же оперувати разом двом таким великим частинам і на такому маленькому клаптикові фронту, як Сиваш, було неможливим і тому питання про підлеглість повинно було бути розвязаним. А що завчасу не було це питання вирішене українським і німецьким Вищим Командуванням, то треба було його рішати самим.
По військовому статуту, в таких випадках, повинен бути начальником той хто старший.
По посадам і генерал Кош і полковник Болбочан були рівні, бо один і другий командували дивізіями з окремим завданням. Колиж діло торкнулося рангів, то Болбочанові зі соромом за наших Військових Міністрів прийшлося заявити, що в українській армії рангів немає.
Старий німецький генерал довго не міг зрозуміти і повірити цьому. Прийшлося Болбочанові сказати свою рангу з російської служби с. т. підполковника і тому Болбочан як молодший мусів увійти в підлеглість ген. Кошові.
"А тепер пропоную вам разом зі своїми Запоріжцями відпочити в Мілітополі і зачекати підходу решти моєї дивізії і тоді вже разом спільними силами вирушимо на Сиваш".
Наступав мент, у котрім мусіла вирішитись доля Кримської виправи.
"Мушу заявити, сказав Болбочан, що не можу чекати на німецькі частини, бо я повинен вирушити вперед і фактично моє військо вже двигнуте в наступ так, що я тільки прошу на це вашої згоди".
Генерал Кош довго не міг повірити, що Болбочан говорить це поважно, але коли Болбочан настоював на свому, генерал став усильно відмовляти його від цього.
"Ваш учинок я нахожу недоцільним і запевнюю, що навіть зєдиненими українсько-німецькими силами ми так легко не здобудемо Сиваша. А ваш наступ більшовики легко зметуть одним гарматним вогнем. Для збереження своїх сил і уникнення лишніх жертв у людях, ви повинні залишити свій замір".
Колиж уговорювання не помогли і Болбочан усеж таки настоював на свому, генерал Кош дав вкінці свою згоду і запропонував на допомогу свої бронепотяги.
"Бажаю вам успіху, сказав генерал Кош, стискаючи руку Болбочана, але всеж таки прошу бути обережним і не чинити рішучих кроків до підходу моїх сил. Яж буду тут чекати решти частин моєї дивізії і тільки тоді вирушу на Сиваш".
Полковник Болбочан страшенно зрадів, що накінець він зможе сам без Німців, своїми власними силами, зайняти Крим, спасти для держави флот і величезне майно кримських портів, а особливо Севастополя.
Начальник штабу дивізії Ген Коша на прохання Болбочана дати інформації про укріплення Сиваша, дав чемну відповідь: "підете — побачите". Успіху начальник штабу побажав з такою іронією, з якої видно було, наскільки він не вірить у можливість зфорсувати Сиваш. Цей начальник штабу багато прикрих хвилин приніс пізніше Болбочанові, хоч сам Генерал Кош ставився до нього дуже добре.
Взагалі можна було завважити, що командирі частин у німецькій армії завсіди були можливі в зносинах з українськими штабами, натомість начальники їх штабів були сухі і непривітливі — може тому, що на них лежала вся відповідальність в операціях.
Але Болбочан був так обрадований цим своїм положенням, що вже не звертав жадної уваги ні нащо. Перед ним був відчинений шлях і розвязані руки до тієї мети, виконання якої взяв він на себе.