Симферопіль
Симферопіль
Симферопіль як місце поселення відноситься до найдавніших. По Страбону ще скитський цар Скілур збудував на цьому місці Неаполіс, останки якого відкрито при розкопах. За часів татарської династії, Симферопіль завжди був передовим укріпленням столиці Бахчисараю проти татарських беїв. Положений у підніжжа Кримських гір, Симферопіль служить наче границею між степом і гірською країною. Відсіля відкривається чудова панорама на ланцуг Кримських гір з горою Чатирдагом на чолі. Симферопіль найбільше місто в Криму.
Крим пережив усі фази, ввесь жах більшовицького панування.
В січні 1918 року в Бахчисараї сформувався татарський уряд, який спирався на "Курултай" — татарські установчі збори. Його підтримували деякі російські громадські діячі й усі офіцери, які перебували тоді на території Криму. Тодіж у Симферополі сформувався "Революційний Штаб", який розраховував, що кримський кінний полк, усі офіцери й усі запасові полки будуть на боці цього штабу і перед такими силами матроси, які тоді були в апогеєві своєї геґемонії й терору, будуть приневолені капітулювати, а від більшовиків з півночи можна буде спастись при помочи України.
Такі були пляни. Дійсність показалася зовсім іншою і матроси дуже скоро зліквідували цю організацію в самому початку її діяльносте.
В початках революції в Криму велась сильна українська пропаганда, а що більшість нетатарського населення була справді українського походження, то ця пропаганда найшла дуже вдячний ґрунт. Поступово українізувалося багато військових частин, а головним чином, флотська тяжка батерія, що охороняла вхід у затоку Керч. Пізніше ця батерія вирятувала місто від більшовиків.
Ще в середині грудня 1917 р. матроси розстріляли в Севастополі 128 морських офіцерів[14], котрих потім вкинули на дно Південної бухти! Коли після цього місцеве татарське населення при допомозі офіцерів, почало готовитись до визволення свого краю, матроси, зліквідувавши ці заміри, почали другу фазу терору і розстрілів, переважно офіцерів.
Крім того кілька міноносців спрямовано в Ялту, Алушту, Теодосію і, ніде не зустрічаючи спротиву, матроси розстріляли в Ялті 80 офіцерів, в Теодосії 60 і в Алушті кілька старих димісіонованих офіцерів. У Євпаторії 46 чоловік офіцерів зі звязаними руками вишиковано на борту транспорта і оден матрос ногою спихав їх у море, де вони всі й потонули. В Симферополі розстріляно 100 офіцерів і 60 чоловіка цивільних[15].
Налякане і стероризоване населення Криму ждало часу, коли то його звільнять від більшовицького жаху.
Після бою бронепотягів ворога з нашим авангардом й бронепотягами за ст. Сарабузи, в Симферополі зрозуміли, що українське військо зовсім близько. Але прийняти якісь міри "Штаб Оборони" вже не вспів, бо відділ Запоріжців, який наступав шляхом Джанкой-Симферопіль, у 10 годин ранку 24 цвітня нагло вскочив у Симферополь.
Натомість другий відділ, який посувався шляхом Перекоп-Симферопіль і складався виключно з кінноти на чолі з Гордієнківським полком, пішов горними стежками з Кара-Кіял на Бахчисарай.
Трудно уявити собі паніку, яка зчинилася в місті, коли авангард першого відділу вдерся на самоходах у самий центр Симферополя, де знаходився "Штаб Оборони Кримської Республики". Залога Симферополя розсипалась по цілому місту, не виявляючи жадного спротиву. Населення міста, не орієнтуючись зі страху поховалося. Ввесь "Штаб Оборони" в комплєті захопили в полон наші війська.
Тимчасом головні сили Кримської ґрупи наближалися до міста. У "Штабі Оборони" до рук українського війська дісталася скарбниця, все листування, документи, проекти, мапи і т. д. Крім того захоплено цікаві документи про укріплення Сиваша. Будова цих фортів обійшлась більшовикам у три міліони рублів. Роботи виконувала спеціяльна комісія інжинірів, по останніх вимогах військової техніки, під доглядом комісара Чорноморського флоту Спіро. Неприступність Сиваша була очевидна і пізніше Москва довго не могла зрозуміти причини такого скорого падіння Криму. Із заяв головного Комісара Чорноморського флоту, який брав діяльну участь в організації оборони суходолу Криму, Перекоп був закріплений так добре, що на ньому можна було триматись, не пускаючи ворога, досить довгий час. [16]
Тут-же з документів "Штабу Оборони" довідались, що розбиті й одкинуті на беріг моря під Мілітополем більшовицькі частини, концентруються в районі берегових сіл Степанівка і Курилівка, де за ними послані спеціяльні судна і що ці недобитки під охороною міноносців будуть відправлені для реорганізації в м. Темрюк, порт на Азовському морі. Крім того захоплено ще багато іншого цікавого матеріялу.
В дві годині по зайняттю нашим авангардом Симферополя, прибули головні сили українського війська ешелонами з бронепотягами і штаб Кримської ґрупи. Зараз-же приступлено до планового очищення міста від більшовиків, котрі з приводу наглого захоплення міста, не вспіли його залишити. Місто обнято тісним кордоном. Всі виходи замкнено й почалося виловлювання більшовиків.
Між іншим, поява українських військ у Симферополі й захоплення "Штабу Оборони Кримської Республики" було таке нагле й несподіване для більшовиків, що вони не вспіли своєчасно повідомити про це Севастопіль, який нічого не догадуючись, ще чотири години підтримував телеграфічний і телефонічний звязок з Симферополем.
Штаб Кримської ґрупи, використовуючи полонених зі "Штабу Оборони", діставав з Севастополя цінні відомости про настрій і пляни більшовиків. З балачок по телефону було видно, що більшовики в Севастополі зовсім стратили надію на вдержання Криму, стратили навіть надію на вдержання самото Севастополя.
Часто повторювали вираз: "Прідьотся, таваріщі, садітца в бухту на дно".
Дуже цікавилися Українцями, яких називали "Гайдамаками", а один комісар навіть висловився, що краще було б на випадок капітуляції Севастополя, здати його Українцям, а не Німцям.
З цих балачок було рівно ж відомо, що в Севастополі заклався "Комітет Оборони", в склад якого ввійшли і небільшовики, а навіть оставші від розгрому морські офіцери. Севастопіль увесь час лаяв "Штаб Оборони" за його млявість й інертність заходів виявлених для затримання ворожого наступу.
З Севастополя післано спеціяльного комісара, який повинен був взяти оборону Симферополя в свої руки й зорганізувати фронт по лінії Косланітська Затока-Сарабузи-Граматиково. З цією метою вислано залізничним шляхом на Симферопіль великі відділи матросів. Комісар зі штабом виїхав самоходами по шосі. Для затримання цього комісара спеціяльно вислано самоходовий відділ з одним автопанцирником. Всі ці відомости діставалися до нас телеграфічно.
Коли більшовицького комісара наш відділ затримав під Симферополем, він ніяк не міг зрозуміти, що сталося.
Зпочатку вважав, що з ним жартують, а потім рішив, що залога Симферополя збунтувалась проти совітської влади і тому став погрожувати репресіями; все одразу зрозумів тоді аж, коли його привели в штаб ґрупи.
Після підходу головних українських сил до Симферополя, наші бронепотяги зразу ж висунулись за місто на лінію ст. Альма, а до вечера 24 цвітня за допомогою Гордієнківського полку і добровольців татар, просунулись на лінію Бахчисарая.
На Симферопільському залізничному двірці полковника Болбочана зустріла депутація від місцевого Самоврядування, котра в імени цілого населення Симферополя щиро його витала, як свого вибавителя. Витала в його особі Українську Армію і отверто виявляла свою радість з того, що Симферополь зайняли українські війська, а не німецькі. Депутація просила Болбочана відвідати мійське Самоврядування, яке зібралося в повному складі, для того, щоби привітати українське військо і українську владу.
Болбочан зпочатку відмовився, бажаючи негайно вирушити в напрямку Альма-Бахчисарай, але коли довідався, що для цього прийдеться переформовувати ешелони, які були задовгі для цього шляху, рішив поїхати. Віддавши наказ про скорочення потягів і про пересування кінноти з гірськими гарматами, гірськими стежками в напрямку на Бахчисарай, Болбочан поїхав з депутацією в мійське Самоправління.
Ніде по всій Україні не зустрічали українського війська з таким ентузіязмом, з такими оваціями і з таким захопленням, як робило це населення Симферополя. Всі вулиці були удекоровані цвітами й переповнені публикою, яка радісно витала Болбочана. Всю дорогу за самоходом бігла тисячна юрба народу, котра провожала побідника і свого визволителя з таким запалом, з таким ентузіязмом, якому немає порівняння, якого ніколи не можна забути. По приїзді до салі засідань Самоврядування і після привитальних промов, президія Самоврядування тут-же звернулася до Болбочана з проханням, щоби він як найскорше призначив для міста українську адміністрацію і військову владу, обіцюючи зі свого боку допомогти війську, чим буде можливим.
Як не прикро було Болбочанові, але він повинен був признатись, що доручення на утворення української влади в Криму він не має. Тоді президія просила Болбочана довести до відома Українського Уряду, що населення міста радо буде бачити в себе українську владу. І тут же зразу було запропоновано достарчити війську все необхідне. Рівнож звернулись до Болбочана і представники кримського 1 кінного полку, який розброєний більшовиками стояв у місті, з проханням приняти його в склад української армії і направити для боротьби з більшовиками. Болбочан дав свою згоду і направив цей полк на зєднання з кіннотою, яка посувалась на Бахчисарай.
Подякувавши за привитання й щиру зустріч. Болбочан відїхав на двірець, щоби з ешелонами вирушити дальше. Але ця мимовільна задержка Болбочана й ешелонів в Симферополі, мала фатальні наслідки для успішного перебігу дальшого наступу українського війська.
На двірці Болбочан застав представників німецької команди, котрі прибули з Джанкоя на спеціяльному бронепотягові. Бони від імени Німецької Вищої Команди на Україні, вимагали негайного припинення всіх наступних операцій і загрожували, що в противному разі, німецьке військо буде себе вважати в стані війни з Кримською групою і силою приневолить виконати вимагання своєї команди.
З таким станом річей Болбочан мусів рахуватись, але рівночасно й мусів виконати наказ свого Уряду про захоплення Севастополя. З цією метою він дав згоду на припинення операцій до моменту прибуття генерала Коша зі штабом в Симферопіль, з котрим він гадав цю справу вирішити в дусі прихильнім для нашої справи.
Але всеж таки Болбочан не припинив операцій тих військ, що в цей час були на лінії ст. Альма і на підступах Бахчисараю. Навпаки, він дав наказ, щоби вночі всі останні кінні частини вирушили на приєднання до кінноти, котра оперувала вже під Бахчисараєм. Рівночасно наказав, щоби піхота, яка зможе вміститись на самоходах разом з автопанцирним дивізіоном вирушила вночі для приєднання на Бахчисарай, звідкіля спільними силами з кіннотою вдарить на Севастопіль, виділяючи заслон на Ялту.
В той час ґрупа мала багато самоходів, а до того дістала ще їх досить у Симферополі, так що сміло могла підняти до 1000 чоловік й кинути їх у якому небудь напрямку. Крім того на буксір взято гірські гармати, які якраз були придатні для операцій у цій місцевости. Кіннота Групи підсилена Кримським кінним полком і добровольцями, мала до півтора тисячі шабель. Таким чином, підсилена піхотою на самоходах, гарматами й автопанцирниками кіннота була б здібною до самостійного продовжування операцій до того менту, коли прибуде генерал Кош.
Цим хотів Болбочан обійти вимоги німецьких представників, які рахуючи, що всі українські сили скупчені в ешелонах, вимагали тільки, щоб ці ешелони дальше не пересувались. Для виконання цих вимог Німці поставили свій бронепотяг на вихідних стрілках, загороджуючи шлях ешелонам у напрямку на Бахчисарай. Відносно запоріжських бронепотягів, які в той час були на лінії Бахчисараю, Німці заявили, що ці бронепотяги можуть продовжувати свої операції.
Болбочан дав наказ бронепотягам помагати кінноті, а сам почав готовити нічний виступ самоходового відділу, а також чекати на Генерала Коша й телеграфічний звязок з Урядом у Київі. Звязок з урядом було трудно налагодити тому, що Німці зайняли ст. Джанкой і перешкоджали сполученню з Київом.