Погляд німців на українське військо

Погляд німців на українське військо

І так, українське військо було кинуте в головному напрямку Полтава-Харків.

Українська армія безпосередньо підлягала Військовому Міністерству, а з німецькою армією входила лише в контакт.

Ці нові і перші наші союзники легковажили значіння української армії і тільки пізніше, в міру розвою боєвих подій, почали її поважати.

Характерним прикладом цього може служити доклад начальникові оперативного відділу Німецького східного фронту про становище на Українці в березні місяці 1918 р.[5] Цей доклад дуже цікавий і я тут подаю деякі уривки з нього.

Підчас вступу німецьких військ на Україну — пишеться в докладі — там панував повний хаос. При захопленню Київа більшовиками значна частина українського війська заявила про свою невтральність. І коли вірне Урядові військо розбито, то Рада й міністри втікли до Житомира. Однак у Житомирі Раду відмовились прийняти і вона розбіглася в ріжні сторони. В окремих ділянках декотрі українські частини ще трималися, але вони не підтримували звязку поміж собою, і можна сказати, що Рада до моменту підписання мирного договору фактично не мала ні влади, ні прихильників у краю.

Внутрішнє положення України пригадує стан Мексики після впадку Гуерти. В країні немає жадної центральної влади, яка б обхоплювала більш-менш значну територію. Вся країна поділена на цілий ряд окремих округ у межах повіту, а часом і окремих сіл.

Влада в таких районах належить ріжним політичним партіям, а також і окремим політичним авантурникам, розбійникам і диктаторам. Можна зустрінути села, оточені окопами, які ведуть поміж собою війну за поміщицьку землю. (?)

Окремі отамани верховодять у районах, які собі підбивають за поміччу свого окружения й наймитів. В їх розпорядженні знаходяться кулемети, гармати і панцирні самоходи. (?)

Українське військо (регулярне) — військо наємне. Воно складається з бувших жовнірів і офіцирів, безробітних і авантурників. В основі своїй воно абсолютно демократичне. Рангів жадних не має, є тільки посади керуючих окремими військовими одиницями. Прості козаки одержують 333 карб, в місяць, а крім цього харчі, одяг і мешкання. Родини їх одержують допомогу. Командуючий кожної військової одиниці одержує на 15 % більш від йому підлеглого.

Влада й авторитет командуючого дуже не великі. Джур і служок немає навіть у вищих старшин. Військовий міністр сам собі чистить чоботи. Характерно, що в поїзді військового міністра — австрійські полонені виконують обовязки кухарів.

Кількість української армії рівняється 2000 чол.[6]Армія ділиться на цілий ряд відділів, які ріжняться поміж собою формою.

В її розпорядженні знаходиться невелика кількість гармат, кулеметів і автопанцирників.

Боєва їх сила дуже мала.

Командуючим усіма озброєними силами є військовий міністр Жуківський.

Начальник його штабу, генерал Осецький. (?)

Оба, як видно, офіцири російського генерального штабу. Крім них, є особливо помітні генерали Прісовський і Петлюра, що користуються великою популярністю.

Зміна керівників військового і цивільного управління дуже часта. Оскільки є погоджена робота військової і цивільної влади й оскільки вона утруднюється взаємними інтригами, трудно сказати. Як видно, йде жорстока боротьба за владу.

Пізніше генерал Петлюра подався до димісії. Можливо, що його велика популярність, яка проявилася підчас вступу українського війська до Київа, показалася небезпечною військовому міністрові. Сам Жуківський уявляє собою енергійну людину, яка знає, чого хоче.

Під цей момент він надзвичайно напружено працює над тим, щоб узяти армію в руки. Він хоче постепенно привчити військо до дисципліни, а крім цього, по його пляну, в ряди армії повинні бути покликані новобранці за один рік.

Українське військо носить покищо російську форму, відріжняючим знаком її є блакитна, або жовто-блакитна перевязь на лівій руці. Фантастичним, не то козацьким, не то татарським головним убором у формі довгих кольорових каптурів і т. п., стараються придати військові національний характер і цим вплинути на моральний стан і національне почуття козаків. (?) Озброєння дуже ріжноманітне. На взірець усіх революційних військ, кожний хоче мати на собі якнайбільше зброї.

При дальнійших військових операціях не можна рахувати на поважну підтримку з боку українського війська, але воно важне, яко політична декорація.

Автор докладу, відомий німецький публіцист Колін Рос, який служив в осени 1917 р. в військовому відділі німецького міністерства закордонних справ. Його обовязком достарчати пресі відомості про хід військових операцій.

При вступі Німців на Україну Колін Рос знаходився в передових німецьких відділах, з котрими і вступив до Київа.

Брак правдивої інформації є причиною трохи фантастичного освітлення фактів у його докладі, які в деяких місцях доходять до гиперболи.

Але цьому годі дивуватись, бо Україна була новою і незнаною країною і кожний уявляв собі її по свойому.

Не краще уявляли собі Україну і всі вищі чинники німецької армії, яка вступала в глибину нашої країни.

Але Німці скоро переконалися про неправдивість свого погляду на українську армію.