Нації в історії: альтернативний погляд

Нації в історії: альтернативний погляд

Але яке з цих двох тлумачень прийнятне для нас? Очевидність кожного з цих визначень, у ліпшому разі, неясна. Візьмімо питання кордонів. Ґідденс, наприклад, висуває модерністський аргумент, мовляв, доновітні державні утворення мали нетривкі й невизначені рубежі, тоді як сучасні держави відзначаються більш-менш постійними й непорушними кордонами. Можна сперечатися, але не все було так, як він заявляє. Володарі стародавніх імперій мали досить чітке уявлення про межі своїх територій; північні рубежі Римської імперії, наприклад, залишались незмінними понад століття, а китайці намагалися закріпити свої північні кордони Великою стіною. Стародавні єгиптяни мали надані самою природою східні, західні й північні кордони, те ж саме можна сказати й про японців, як тільки вони підкорили айнів. Щодо євреїв, то в Біблії вказані межі обітованої землі, хоч і не завжди чітко окреслені.

Те ж саме стосується критеріїв масової «народної культури» та «громадянства». За мірками XX ст., їх не було в більшості доновітніх спільнот. З одного боку, більшість із них мали етнорелігійні визначення приналежності та культури; з іншого, — як ми бачили, маємо обмаль документів, що доводили б наскільки доновітнє населення залучалося до елітної культури своїх спільнот. Окрім того, є натяки на таке опосередковане залучення через великі релігійні святкування, храмові культи, правові норми, базари, ярмарки та рекрутування до війська. У середньовіччя, за панування великих світових релігій, таке залучення стало регулярнішим і безпосереднім, хоч і надзвичайно політичним.

Все це схиляє до думки, що модерністи мають право наполягати на важливості відмінностей між націями сучасного світу та колишніми колективними культурними ідентичностями. Водночас ми маємо бути обережними, щоб не створювати ні дуже великих відмінностей між «доновітніми спільнотами» та «сучасними націями», ні завчасно відкидати, як це робить Гобсбаум, всякий зв’язок між доновітніми суспільствами та новітніми націями. Така прірва існує тоді, коли ми обмежуємо нашу увагу тільки верхніми верствами, які, будучи в цілому космополітичними та культурно незаангажованими в доновітні епохи, стають все більше національними й націоналістичними в новітню епоху. Така ж прірва існує й тоді, якщо порівнювати новітню добу з окремим «доновітнім» періодом, вважаючи його майже незмінним, таким чином створюючи штучну модель «до і після» подій. Охопивши проблему історично вглиб аж до епохи ранньої античності, можна вирізнити різні моделі та періоди колективних культурних ідентичностей і, сподіваюсь, точніше й комплексно оцінити їхній розвиток (див. McNeill, 1986; пор. A. D. Smith, 1994).