Джерела націоналізму

Джерела націоналізму

На думку неопереніалістів, джерела національної ідентичності слід шукати в народних почуттях і культурі, а не у вигадках і винаходах еліт.

Отже, нації не можуть бути витлумачені як новітні штучні витвори, що сформовані конкурентними елітами. Хоч еліти й відіграють важливу роль, основні джерела націй та національної ідентичності повинні витікати з чогось іншого і розміщуватись в часі набагато глибше.

Згідно з поглядами Адріана Гастінґса, як ми бачили, доновітні нації сформувались з нестабільних етнічних належностей через розвиток літературних мов і літератур, які встановили межі культур і народів. Безперечно, доновітні «інтелектуали» — поети, книгарі та священики — зіграли в цьому істотну роль. Але на думку Гастінґса основним джерелом націоналізму є релігія, особливо християнство. Церква надавала основну освіту й організувала мережі соціального забезпечення, а священики мали щоденний контакт з масою селян і через щотижневі проповіді та читання мали сильний вплив на почуття і світогляд мас. Крім того, церква дозволила використання народних мов; в результаті вчення, що вона проповідувала, було настільки ж національним, як і всесвітнім, бо поряд з Євангелієм церква сприйняла Старий Заповіт і його політичний ідеал священної національності й царювання. Навіть коли люди не визнавали Біблії, церква, оскільки в Євангелії не було моделі ідеального державного устрою, змушена була прийняти єврейський прототип народу Ізраїлевого, вважаючи себе за verus Israel (істинний Ізраїль) і правонаступника обраного Богом народу. В результаті цього з’явилося просте вчення: кожна нація може бути обраним Богом народом, а люди уподібнювались до стародавніх євреїв, якщо вони були істинними християнами та вірними церкві (Hastings, 1997: розд. 1, 9)[89].

Отже, саме в літературі й клерикалізмі, церкві й біблійній релігії ми повинні шукати витоки й причини розвитку націоналізму. Без християнства, а насамперед юдаїзму, не було б ні націй, ні націоналізму.

Схожий висновок можна зробити з розвідки, проведеної Конором Круз О’Браєном (Conor Cruse O’Brien, 1988а), в якій досліджуються природа й витоки «священного націоналізму» та його обожнювання людьми, яке бере початок з цілісного бачення біблійного, територіалізму, етнічної спільноти й обітованої землі, поєднаного з релігійним вченням, записаним у Старому Заповіті. Далі О’Браєн показує, як ця традиція засвоювалась в Європі й знайшла нове вираження в сакральних ознаках американського націоналізму з його пошаною прапора та молитовними зібраннями.

Отже, на думку неопереніалістів, витоки націй і націоналізму не слід шукати ні в планах світської інтелігенції, ні в інтересах буржуазії в доновітню епоху, а в «глибоких культурних ресурсах» мови, етнічної належності й релігії. Такий висновок сильно полегшує сприйняття понять як «нації до націоналізму», так і «нації в доновітні часи». По суті, це може привести до розгляду троїстої схеми, запропонованої Гастінґсом, з історичного погляду, припускаючи можливість існування націй та націоналізму в стародавні часи, тим більше, що він сам на це посилається, коли звертає увагу на появу окремих націй у Вірменії та Етиопії раніше, ніж в Англії, не кажучи вже про стародавній Ізраїль. До цієї проблеми я ще повернусь [90].

Повсюдність і живучість цих глибоких культурних джерел також дають підстави засумніватись в євроцентристському підході як переніалістів, так і модерністів, оскільки це відкриває шлях для дискусії про наявність доновітніх націй поза Європою, зокрема в Ірані та на Далекому Сході. На думку Гастінґса, націоналізм передався в Азію з Європи через християнство та колоніалізм. Здається, він не зважає те, що, за його власними критеріями, Японія, Корея та Китай, як і язичницька Бірма й сефевідська Персія, ще за середньовіччя вже утворювали нації. Адже в них були народні мови й літератури, а також міти про унікальне зародження й спільне походження. Крім того, їхній державний устрій підтримувався могутніми релігійними інституціями й ідеалами. Конфуціанська модель державного устрою, не кажучи вже про буддизм, може й не бути такою динамічною та енергійною, як в стародавньому Ізраїлі й запозиченою християнством, (чи, коли вже на те пішло, ісламом), і в цьому сенсі Гастінґс може допомогти нам пояснити чому націоналістична ідеологія зародилася на Заході й чому Реформація, зі своїм зверненням до єврейського Старого Заповіту посилила першу хвилю західних націй. Але якщо ми приймаємо критерії визначення нації, запропоновані Гастінґсом, і його періодизацію раціонального розвитку на Заході, тоді ми будемо змушені визнати наявність азійських націй в добу Середньовіччя[91].