Інтернаціоналізація націоналізму

Інтернаціоналізація націоналізму

Те, що ні науковий, ні еклектичний різновиди глобальної культури не знайшли широкого й тривалого резонансу, наводить на думку, що умови для- постмодерної відміни націоналізму ще не настали і глобалізація аж ніяк не призводить до усунення націоналізму, а в наш час може навіть посилити його. На користь цього висновку свідчать три аргументи. Перший стосується націй і націоналізму за процесів глобалізації; другий аргумент повертає нас до етнічних основ націоналізму та його культурного надбання стосовно постмодерної епохи; тоді як третій покріплює етнічні основи, розглядаючи духовні фундації національної ідентичності та їхні тривалі застосування.

Почнемо з глобалізації. Ентоні Ґіденс небезпідставно вважає, що відродження провінціалізму є наслідком тенденції до глобалізму. Різноманітні сили глобалізації стимулюють прив’язаність до місцевих територій, питань і проблем. Це допоможе пояснити парадокс зростання широкомасштабного наднаціоналізму й роздрібнення етнічного націоналізму — це, з одного боку, поява континентальних співтовариств і спільнот, а з іншого — швидке зростання незначних етнічних рухів, саме таких, якими нехтує Гобсбаум, поряд з іншими місцевими екологічними рухами. Усе це наслідки відходу від класової політики та переходу до нової «політики ідентичності», яка об’єднує феміністичні, регіональні та природоохоронні рухи. У постмодерну епоху результатом цього є розшарування політики на три рівні: місцевий етнічний, регіональний, гендерний або екологічний рівень; рівень національної держави; і, зрештою, наднаціональний рівень континентальної (а дехто вважає і всесвітньої) спільноти (Giddens, 1991).

У цій інтерпретації є багато привабливого. На Заході з переходом від індустрії виробництва до індустрії послуг, класова політика втратила свої впливові позиції і поступилася місцем цілому ряду політичних рухів, в тому числі й рухам за відродження етнічного націоналізму. Але чи виправдане введення концепту «політики ідентичності» при визначенні загальних особливостей цих рухів? Відповідь на це питання не є однозначною. Наприклад, гендерна політика, котра пов’язана з родоводами, видається на перший погляд глибоко відмінною від етнічної мобілізації, яка нехтує етнічним поділом. Справді, при вивченні націй та націоналізму, предтеч глобалізації та, можливо, навіть сучасності, родоводам надається важливе місце. Крім того, не зрозуміло, чи мають глобальні тенденції бодай якийсь очевидний зв’язок з відродженням (чи виживанням) місцевих або гендерних проблем; чи можна легко втиснути етнічний націоналізм в «глобально-локальну» схему. Мені здається, що етнічне «відродження» й етнічний рівень «політики ідентичності» потребують різного пояснення; а зростання наднаціональних об’єднань, разом із наростанням основної проблеми, — важливіший, а можливо й сприятливіший, чинник, ніж зв’язок між глобальними силами й локальними узами (див. Melucci, 1989; Yuval-Davis, 1997; Sluga, 1998)[113].

Справді, як це не парадоксально, але процеси глобалізації найбільше проявляються саме на перехідному рівні національної держави. До того ж, дві потужні сили глобалізації, економічна взаємозалежність через діяльність транснаціональних корпорацій і масова комунікація, як результат впровадження інформаційної та цифрової технології, можуть тільки прискорити й розширити нинішню політичну тенденцію.

Ми могли б назвати цю тенденцію «інтернаціоналізацією націоналізму». Вона прибирає трьох форм. По-перше, націоналізм і доктрина національного самовизначення закріплені як основні принципи в Статуті ООН і різноманітних конвенціях та угодах, на які щоразу посилаються при виникненні всякого роду суперечок і криз. Можна було б бачити в цих процесах тенденцію до «нормалізації» націй і націоналізму, як широко поширених та загальновизнаних ідеологій, так і звичних та сумірних колективних акторів (див. Mayall, 1990).

По-друге, націоналістичні рухи завжди звертались до своїх попередників, близьких чи далеких, за стратегією, тактикою і натхненням, а часто й за необхідною підтримкою. Напливи націоналізмів охоплювали регіони один за одним, породжуючи нові претензії й висуваючи відповідні вимоги. «Демонстраційний ефект» націоналізмів, звичайно, отримав значне сприяння завдяки засобам масової інформації, наявності політичних союзів й еконономічної взаємозалежності та вони тільки посилили основну націоналістичну ідею.

І насамкінець, оскільки деякі націоналізми зіграли вирішальну причинову роль у виникненні двох світових війн, а війни, своєю чергою, стали каталізаторами для появи нових націоналізмів, тоді можна сказати, що ті, давніші, націоналізми посприяли всесвітньому поширенню націоналізму як такого, і обернули націю на стандарт політичної організації. Отже, як прямо, так і опосередковано, націоналізм має здатність до самовідтворення на кожному континенті за будь-якої влади[114].

Після введення другого принципу, а саме, «культурного плюралізму», розширились раніше сформовані рамки «політичного плюралізму» суверенних територіальних країн через зарахування до міжнародної спільноти багатьох нових держав. Раніше тільки ті держави, що могли претендувати на значну територіальну юрисдикцію та політичний суверенітет могли бути допущені до кола національних держав. Тепер на додаток до територіальної юрисдикції та політичного суверенітету держави повинні проявити певну культурну єдність і солідарність, а ще краще, до деякої міри, культурну «унікальність» — у мові, релігії, традиціях та інституційній і культурній історії. Процеси глобалізації, особливо засоби масової комунікації, роблять значний внесок у міжнародний культурний плюралізм. Вони значно полегшують впровадження країнами національної культури через державну систему освіти та дають змогу кожному представникові суспільства брати участь у політичному процесі, а також робить випуклішими й видимішими різницю між національними культурами. Отже, процеси глобалізації аж ніяк не приводять до зменшення впливу націоналізму чи розмивання структури націй, а навпаки сприяють поширенню того впливу і заохочують нації до більшої активності й самобутності (A. D. Smith, 1995: розд. 6).