5. Історія
5. Історія
Нині існує загальноприйнята «історія націоналізму», певна річ, модерністська.
Згідно з нею, націоналізм зародився в останній чверті XVIII ст. Його становлення відбувалося упродовж сорока революційних років, від поділу Польщі, Американської та Французької революцій аж до реакцій щодо завоювання Наполеоном Прусії, Росії та Іспанії. Відтоді націоналізм поширився в інших частинах Європи, не оминувши Сербію, Грецію й Польщу (з новою силою). Упродовж 1810–1820 pp. ідеї націоналізму перейняла креольська еліта Латинської Америки. Перша велика хвиля націоналізму, так звана «Весна народів», прокотилася Європою 1848 р. її головними досягненнями стало об’єднання Німеччини та Італії навколо Прусії і П’ємонта, а також піднесення Угорщини у складі Габсбурзької імперії. В останній третині XIX ст. у Східній та Північній Європі серед чехів, словаків, румунів, болгар, литовців, фінів, норвежців та євреїв завирувала друга хвиля націоналізму, тоді ж зародилося й кілька націоналістичних рухів за межами Європи — в Японії доби Мейдзі ісину, Індії, Вірменії та Єгипті. На початку XX ст. до них приєдналися азійські етнічні націоналістичні рухи — турецький, арабський, перський, бірманський, яванський, філіппінський, в’єтнамський та китайський, а також з’явились перші паростки африканського націоналізму в Нігерії, Ґані та Південній Африці. У тридцятих-сорокових роках XX ст. по всій землі годі було шукати закуток, якого б не зачепила хвиля націоналізму. Саме на цей час припадає найвище піднесення європейського націоналізму, хоча це й призвело до нацизму та геноциду за Другої світової війни, все ж пізніше пробудило антиколоніальні «визвольні» націоналістичні рухи в Африці та Азії[77].
Тривожними виявилися й останні десятиріччя XX ст. На Заході в шістдесяті та сімдесяті роки, коли вже здавалося, націоналізм «повністю виснажився», він з новою силою спалахнув у рухах за етнічну автономію в Каталонії та Країні Басків, на Корсиці та в Бретані, Фландрії, Шотландії, Вельсі та Квебеку. У вісімдесяті роки цей рух пішов на спад, але після 1988 р. «перебудова» і «гласність» зумовили пробудження націоналізму в радянських республіках, що, своєю чергою, спричинило розпад Радянського Союзу 1991 р. У дев’яностих роках ми стали свідками нових трагедій етнічного націоналізму — на Індійському субконтиненті, Близькому Сході та в районі Африканського Рогу, в Руанді, на Кавказі, а надто в юґославських війнах та їхніх непевних наслідках.