Переговори з Урядом і його становище в кримському конфлікті

We use cookies. Read the Privacy and Cookie Policy

Переговори з Урядом і його становище в кримському конфлікті

До апарату підійшов якийсь отаман з Військового Міністерства, котрий, нічого не питаючись і не говорячи свого призвища, почав оповідати про обовязки Запоріжців перед "Україною ненькою", про те, що вся Україна тепер дивиться на Запоріжців і певна, що вони не осоромлять Української Армії. Одним словом нічого конкретного. Все зводилося до того, що, мовляв, битись до останньої краплі крови.

Розмова ця зробила сумне і прикре на всіх вражіння. У всіх являлась думка, що це говорить людина ненормальна, або провокатор.

Вкінці Болбочанові вдалося перервати цю балаканину і заявити, що біля апарату крім його є ще й отаман Натієв і вони просять повідомити від чийого імени він говорить і яке його призвище. Після цього наступила довга павза і можна було подумати, що розмова скінчилася. Але пізніше апарат знову почав працювати й було передано, що біля апарату отаман Блонський, розмовляє по дорученню Військового Міністра і від його імени. Довідавшись, що біля апарату є й отаман Натієв, Блонський спитав, яким чином він опинився в Симферополі.

Йому на це відповіли і запитали, чи є вже відповідь на доклад висланий раніш і чи мається наказ в справі Запоріжців. Блонський відповів, Що він не має права давати наказу, але знає, що Уряд багато в цьому напрямку працює. Наслідків цього він ще не знає, але певний, що Запоріжці постоять за себе і виконають свій обовязок.

У відповідь йому передали, що німецьким вимогам термін зараз кінчається і що Уряд не міг знати про продовження цього терміну заходами Болбочана. Коли б не це відрочення, то вже мабуть була б ужита зброя, а наслідки цього не трудно збагнути. Київ свідомо ставить так справу, що ґрупа мусить згинути для держави. Треба зараз відповісти, тільки коротко і просто в формі наказу, що робити. Отаман Блонський відповів, що він до цього не має повновласти. Тоді Натієв попросив Блонського, щоб він запросив до апарату премієр міністра Голубовича, або Військового міністра Жуківського, або обох разом, тільки з уже вирішеним питанням, з якоюсь конкретною постановою.

Під кінець розмови запитали Блонського, хто балакав зпочатку розмови, на що відповіди не одержано, а тільки було передано, щоб вони ввесь час чекали біля апарату, бо може хтось з Уряду найде вільний час і прийде.

На цьому розмова закінчилася. Болбочан з Натієвом ясно побачили, що Уряд свідомо ухиляється від допомоги Запоріжцям.

Вечером 26 цвітня отаман Натієв одправив тимчасово виконуючого обовязки начальника штабу запоріжського корпусу сотника Вержбицького до генерала Коша. Треба зазначити, що Німці довго не знали про приїзд отамана Натієва. Вони думали, що це приїхав господарський потяг. Коли ж начальникові німецького відтинку заявили, що начальник штабу запоріжського корпусу бажає бачитись з генералом фои Кошом по дорученню Генерала Натієва, котрий саме находиться на двірці, то він довго не хотів цьому вірити і як тільки пересвідчився в цьому, зараз повідомив штаб генерала Коша.

Зі штабу одержано розпорядок пропустити негайно сотника Вержбицького, а як побажають їхати, то генерала Натієва і полковника Болбочана.

Поїхав тільки сотник Вержбицький з перекладчиком паном Зарембою і одним старшиною зі штабу Болбочана. Сотник Вержбицький мав тільки поінформуватись у генерала Коша й повідомити його про приїзд генерала Натієва, який знаходиться на двірці і очікує його в свойому потязі.

Генерал Кош прийняв сотника Вержбицького й обіцяв бути на другий день ранком на двірці в генерала Натієва. Крім того він зазначив, що конфлікт мабуть буде залагоджений, бо він з цього приводу веде переговори з Німецькою Вищою Командою, щоб тільки Український Уряд цьому не перешкодив. Прощаючись дали собі слово, що жадна сторона цієї ночі не буде робити ворожих заходів проти другої.

А в цей час Натієв і Болбочан вартували біля апарату, вичікуючи на вирішення Урядом долі Запоріжців. Дуже часто підходили до апарату ріжні "добродії", які передавали нічого не значучі вирази, закликуючи до боротьби на "славу неньці" і т. д. Від сих балачок усе сумніш і сумніш ставало на душі в Натієва, Болбочана та приявних старшин.

Коли Уряд міг щось зробити, то тільки під пресією громадської думки, бо частину докладу Болбочана отаман Натієв умістив у харківській пресі. В 2 годині ночі до апарату підійшов Військовий міністр полковник Жуківський і розпочав цілу промову, зміст якої спроваджувався до того, що, мовляв, Україна ніколи не забуде тої жертви, яку принесуть для неї Запоріжці і т. д. Одним словом, треба було Німців "провчити", але що потім мали робити Запоріжці, яка їх доля мала бути, про це нічого не говорилося.

На це відповів полковник Болбочан: "Прошу вибачення, що так буду говорити з Військовим міністром, але я вимагаю від вас, пане міністре, певної відповіди, яка б служила мені наказом, як чинити, коли Німці будуть настоювати на своїх вимогах. Я особисто від себе мушу зазначити, що краще було б, якби ґрупа залишила Крим, але це може бути зроблене тільки з наказу Уряду, бо всі операції в Криму після цього я находжу недоцільними. Тому прошу, щоб Уряд до ранку обміркував це питання і добився від Німецької Вищої Команди наказу генералові Кошові про зняття облоги. Крім того прошу повідомити, чи це правда, що Уряд на запит Німців відповів, будьто на Крим він жадного війська не посилав і що там жадних частин належних до українського війська немає. Коли це так, то для чого про це мене не попередили, щоб я знав, як себе поводить з Німцями".

На це послідувала відповідь: "Тепер уже дуже пізно, а я спішу ще на засідання" і — розмова перервалася.

Тоді Болбочан ще раз зажадав категорично від міністра, щоби дав відповідь, що йому робити на вимоги Німців.

На це наступила ляконічна відповідь міністра: "Приняти вимоги Німців".

Болбочан був обурений такою відповіддю, але спокійно відповів:

"3 усіх вимог, які поставлені нам Німцями, я можу прийняти тільки одну с. т. залишити межі Криму, але зброї я не положу і під конвоєм не виїду. Прошу вас, пане міністре, ранком підійти до апарату ще з кимось із міністрів, порозумівшись на той час з Німецькою Вищою Командою і запросити від неї представника. Я зі свого боку на той час запрошу генерала Коша. Коли Уряд нічого не дібється від Нім. Команди, то рано в своїх розмовах, при яких буде приявним і генерал Кош, прошу вимагати негайного і вільного с. т. без перешкод з боку Німців, залишення Криму українським військом. Але такої відповіди як сьогодня "прийняти вимоги Німців", я прошу не давати".

Військовий міністр на це сказав: "Добре, завтра побалакаємо", і відійшов від апарату.

Ці переговори знищили в отамана Натієва і полковника Болбочана всі сумніви до того, хто був винен у цьому положенні. Ясно було, що винен був Уряд. Смутно і тяжко було переконатися в цьому цим двом лицарям.

Після цього полковник Болбочан видав наказ, щоб уникати всяких зачіпок з Німцями. А треба признатись, що Запоріжці дуже багато неприємностий наробили Німцям. Підчас облоги викрали козаки в Німців з лави 8 кулеметів і Німці тепер їх так боялися, що при одному наближенню козаків сідали на свої кулемети і держали їх руками. Після розмови з міністром, Болбочан суворо заборонив подібні вчинки, бо бачив, що Німці в цілому конфлікті поводили себе більш чим добре.

Передбачення Болбочана відносно того, що Німці примушені будуть під натиском більшовиків змінити своє відношення до ґрупи, здійснювалось. Ще з вечера стало чути гарматні стріли, які щораз то наближалися. Це з більшовиками билися німецькі бронепотяги, котрі були єдиним заслоном Симферополя і під натиском більшовиків відходили.

В ночі стрілянина наблизилась і більшовики почали обстрілювати місто. Німці заворушилися. Деякі частини знято з облоги і спрямовано проти більшовиків. На ранок більшовики підійшли так близько, що стали обстрілювати двірець.

Одночасно прибув від генерала Коша офіцер, котрий зразуж почав розмову про те, яку допомогу може дати Болбочан для відсічи наступу більшовиків на Симферопіль. Болбочан відповів, що про це не може бути розмови до того часу, поки конфлікт не зліквідується і поки не здійметься з ґрупи облоги. Першою умовою поставив він вільність і рівноуправнення ґрупи з німецькими частинами. Офіцер сказав, що все це він передасть генералові Кошові, який сьогодня відвідає генерала Натієва. Крім того Болбочан просив передати генералові Кошові, що коли він не вирішить цього питання, а більшовики почнуть обстрілювати позиції Запоріжців, то він сам буде примушений усунути облогу, щоб могти боронити себе від більшовиків. Просив рівнож передати генералові Кошові, що він уже навязався з Киівом і одержав наказ від Військового міністра залишити територію Криму; ранком буде ще одна розмова, підчас якої конечна приявність генерала Коша.

27 цвітня в 8.30 годин ранку приїхав на двірець до Натієва генерал фон Кош. По малій нараді, вони пішли на залізничну стацію, звязалися з Київом і попросили до апарату Військового міністра і ще кого-небудь з Уряду.

Невдовзі до апарату підійшли премієр міністр Голубович, Військовий міністр Жуківський і хтось зі старшин генерального штабу, здається отаман Блонський.

Розмова провадилась тепер на апараті Юза так, що німецький перекладчик той самий підполковник, який так прихильно ставився до українського війська в попередніх переговорах, міг просто з телеграфної стрічки чигати розмову, чим абсолютно знищив усякі підозріння з боку Генерала Коша. На симферопільському апараті працював начальник телеграфного відділу запоріжського корпусу сотник Чайківський.

Зразу було передано, що при апараті крім отамана Натієва і полковника Болбочана є ще командир німецької ляндверної дивізії Генерал фон Кош з начальником штабу і старшиною перекладчиком, який розуміє по українськи. Говорити почав отаман Натієв. Він передав, що Генерал Кош бажає, щоб Уряд повторив своє вчорашнє розпорядження про покинення Криму Запоріжцями, яке було дане Військовим міністром полковникові Болбочанові. Генерал Кош від себе добавив, що коли такий наказ буде повторений, то облога буде негайно знята і ґрупа буде вільною, але мусить вона згідно з наказом Вищої Німецької Команди негайно залишити територію Криму. Крім того Генерал Кош просив дати відповідь, чому Уряд раніш його інформував, що в Криму жадного українського війська немає і що жадній частині наказу про операції в Криму він не давав.

Відповідати почав премієр міністр Голубович. Він виголосив цілу промову демаґоґічно-аґітаційного характеру, яка більш личила якомусь мітінґовому ораторові, а не премієр-міністрові сорокміліонової держави. Докладно зміст цієї промови трудно пригадати, але там говорилося про честь України-неньки, про те, що Запоріжці мусять постояти за себе, а дальше йшла нісенітниця, котра могла тільки загострити відношення, але не налагодити їх. Вкінці промова загрожувала повним скандалом. Це завважив сотник Чайківський і перервав роботу, буцімто через несправність апарату.

Перекладчик, німецький підполковник тут дійсно показав, що він відноситься до України і до українського війська більш чим прихильно. Звертаючись до Болбочана він сказав: "Так може говорити тільки божевільний або хлопченя", і з цієї промови не передав генералові Кошові ні слова, запевнюючи, що це була попередня проба справности апарату між телеграфістами, премієр-міністр почав трохи говорити, але апарат попсувся. Натієв і Болбочан таким відношенням німецького офіцера були дуже втішені і щиро вдячні йому, разом з тим червоніючи за таку нетактовну промову міністра, голови держави. Німецький підполковник тільки спитав, скільки літ має Голубович. Ніяково було їм, але образитись вони не могли.

Сотник Чайківський повозився трохи з апаратом і сказав, що розмову можна продовжувати. До апарату підійшов Натієв. "Прошу передати панові премієрові, що біля апарату чекають відповіди на запитання і я прошу це зробити негайно і ясно; перша промова абсолютно незрозуміла і не є відповіддю на запит".

До апарату підійшов тоді Військовий міністр і підтвердив свій вчорашній наказ словами: "Негайно звільнити територію Криму. Умови звільнення виробить полковникові Болбочанові. Отаманові Натієву висловлюю своє незадоволення, що він тепер не при ґрупі, яка оперує в Донбасі. Командирові німецької дивізії генералові Кошові передаю, що попередня заява Уряду була просто непорозумінням, бо Уряд не сподівався, що ґрупа вже оперує в Криму. З Вищим Німецьким Командуванням переговори тілько що почалися".

В справі наказу даного Болбочанові про похід на Крим він промовчав і коли його генерал Кош запитав про це вдруге, то була одержана відповідь, що Військовий міністр по пильним справам відкликаний, а премієр-міністр теж виходить і просить пізніше підійти до апарату отамана Натієва, або полковника Болбочана і його, або кого-небудь з Уряду інформувати про дальший перебіг подій.

На цьому розмова закінчилася.

Генерал Кош тутже дав наказ через свого адютанта зняти облогу і відтягнути все військо. А була вже пора, бо більшовики підійшли зовсім близько.

Генерал Кош просив Болбочана розпочати негайно відправку запоріжських ешелонів і післати наказ кінноті полковника Петрова, започати наступ і прибути до Симферополя для завантаження. Пригадавши собі заяву Болбочана, що звязокі з кіннотою втрачений, він запропонував для відшукання її і достарчення наказу Болбочана, послати літака. Болбочан погодився.

З приводу розмови міністрів Жуківського і Голубовича по телеграфу Генерал Кош нічого не сказав, начеб її і не було. Але прощаючись сказав: "Тепер ви, пане полковнику, вже переконалися, що вина в цілій цій історії падає не на Німців, а на ваш Уряд".

Розстались дуже сердечно. І в Болбочана і в Запоріжців про Генерала Коша залишилися найкращі спомини, не дивлячись, що з його іменем звязано стільки неприємних інцидентів. Всі розуміли, як багато зробив генерал Кош для того, щоб допомогти Болбочанові зліквідувати цей конфлікт. Натомість Уряд нічого не зробив, хоч знав про становище Запоріжців. І тільки пізніше довідався Болбочан, що ні Військовий міністр, ні Уряд не робили жадних заходів перед Вищим Німецьким Командуванням, щоб уратувати Кримську групу.

Болбочан видав наказ лаштуватись до вирушення в дорогу і вже вечером 27 цвітня перші ешелони залишили Симферопіль.

Група генерала Коша в кількости трьох дивізій піхоти і бригади кінноти розпочала дальшу операцію з метою захоплення цілої території Криму.