Конфлікт з німцями
Конфлікт з німцями
На вечір 24 цвітня замість очікуваних ешелонів решти частин Кримської ґрупи, підійшли ешелони з Німцями.
Виявилось, що Німці зайняли Джанкой, перервали телеграфічне сполучення, затримали там українські ешелони і пропустили свої, які оце й прибули до Симферополя. Правда Німців прибуло небагато, не більш одного куріня, але вони зруйнували цілий плян Болбочана.
Зпочатку німецькі представники зовсім не цікавилися нічим, крім ешелонів Групи, але з прибуттям німецького війська, вони поставили вимогу, щоб ніякі частини ні кінні, ні самоходові не залишали міста без їх відома і згоди. Крім того Німці почали вишукувати самоходи Групи і ставить біля них свою варту. Це остаточно зруйнувало плян посилки піхоти. Правда, кіннота встигла вирушити, але сама без піхоти не була настільки міцною, щоб самостійно провадити успішні операції проти Севастополя.
Через такий стан річей полковник Болбочан наказав кінноті спробувати підняти місцеве гірське населення, зміцнитись за його кошт і розпочати операції проти Севастополя.
Всією кіннотою керував командир Гордієнківського полку полковник Петрів.
24-го цвітня вечером прибув Генерал Кош зі штабом і цілою своєю дивізією. Він одразу наказав своїм частинам заняти всі інституції в місті й вимагати, щоб українське військо звільняло їх на тій підставі, що Крим згідно з Берестейським трактатом не належить до України й українське військо повинно залишити його межі.
Болбочан не міг заперечити цього, бо в дійсносте воно так було і тому передав усі встанови, які до того часу займали Запоріжці. Прийшлося стягати військо й залишити місто, ладуючись в ешелони. Особливо вперто обстоював Болбочан передачу залізничного двірця, котрий йому потрібний був для того, щоби звязатися з Урядом, але в кінци мусів і його відступити.
Рано 25 цвітня одержано донесення, що кіннота міцно зайняла Бахчисарай, а розїзди доходять до Бельбека. В той-же час одержано донесення, що запоріжські бронепотяги не мають палива і що їх треба або змінити, або підвести палива, в противному разі ворог може їх знищити. Крім того одержано відомости, що ворог починає проявляти активність і готовиться до наступу на Симферопіль.
В 10 годин ранку 25 цвітня Болбочан був у Генерала Коша, який прийняв його ввічливо, але вигляд мав дуже збентежений. Він скерував Болбочана до свого начальника штабу, щоб вони обговорили ситуацію. Розмова провадилась через перекладчика німецького поручника Отто Кірхнера, який і раніш багато шкодив українському війську. Начальник штабу заявив Болбочанові, що до одержання дальших інструкцій від Німецької й Української Вищих Команд, він абсолютно забороняє, без його дозволу, яке б то не було пересування українських військ у кожному напрямку. Абсолютно забороняє користуватись телеграфом і телефоном і біля цих апаратів виставляє свою варту. Він зажадав негайного припинення операцій кінноти і бронепотягів і повернення їх у Симферопіль. Для цього дозволяє послать спеціяльний відділ для розшукання їх.
Коли Болбочан пробував протестувати, начальник штабу зимно зазначив: "Я зовсім не знаю, до якої армії належить ваша ґрупа і можно передбачать, що ваша ґрупа йде на зєднання з більшовиками, бо Українське Військове Міністерство на моє запитання, з якою метою воно посилає вашу групу на територію Криму, відповіло, що абсолютно нічого не знає за таку групу і жадних завдань для операцій у Криму ніякому відділові не давало; Український Уряд рахує Крим цілком самостійною державою".
"Не можу цьому повірити — відповів Болбочан — тому що маю уповажнення свого Уряду до тих операцій, які я провожу на території Криму".
"В такому разі прошу мені показати той наказ Уряду, на підставі якого ви провадите наступ на Крим".
Болбочан маючи наказ таємний, не міг його предявить начальникові штабу, тому відповів:
"Наказ я одержав в устній формі від командира запоріжського корпусу генерала Натієва".
На це начальник штабу з іронією зазначив:
"Такі накази устно не передаються".
"В такому разі прошу дозволу перебалакати по телеграфу з Військовим Міністерством і Урядом".
"Український Уряд знає про перебування вашої ґрупи на території Криму, але сам Уряд не виявив бажання перебалакати з вами і взагалі зазначив, що ніякого відділу належного до Української Армії в Крим він не посилав. Ви самі зрозумієте, що після такої заяви Уряду, я не можу дати вам дозволу на розмову з Київом. Крім того я забороняю відпуск козаків з ешелонів до міста і всякий Запорожець затриманий у місті, буде арештований. Дальша доля відношень між українським і німецьким військом буде залежати від інструкцій обидвох Вищих Союзних Команд. А на разі я вас прошу негайно відкликати вашу кінноту і бронепотяги".
"Відкликати бронепотяги я погоджуюся і це негайно зроблю, але відкликати кінноту я не маю можливосте, бо завдяки вашим розпорядкам і поведенню ваших військ, я під цю пору не знаю, де вона знаходиться і звязок з нею порваний".
І тільки після довгих вагань начальник штабу дав дозвіл на пропуск з ст. Джанкой господарських ешелонів з продуктами потрібними для ґрупи.
На цьому закінчилася розмова і Болбочан залишив штаб німецької дивізії. В ночі він таємно від Німців послав наказ полковникові Петрову негайно прибути в Симферопіль, для обговорення складної ситуації. Одночасно з наказом про прибуття господарських ешелонів зі ст. Джанкой, Болбочан послав донесення про положення командирові корпусу отаманові Натієву, з проханням приїхати до Симферополя. Це теж було зроблено таємно від Німців. Крім цього він почав пробувати звязатись з Київом, помимо Німців, для чого запоріжські телеграфісти включилися в лінію окремим апаратом.
Розпочато переговори з місцевим населенням, котре через представників пропонувало свої послуги в улагодженню непорозумінь між українським і німецьким військом. З цією метою представники громадських організацій неоднократно бували в генерала Коша й обстоювали інтереси українського війська. Вони пропонували Болбочанові свої услуги активного виступу, на випадок дальшого загострення відносин, аж до збройної боротьби включно. А можливість збройної боротьби передбачалось, бо Болбочан бачив, що Німці поступово починають предявляти ґрупі все нові і нові вимагання, яких вона не могла виконати. Але він рішив ні в якому разі не залишати території Криму без певного наказу Українського Уряду, хоч Німці вже натякували на це. В остаточному випадку рішив розпочати збройну боротьбу, якби Німці схотіли силою примусити його до цього.
Місцеве населення весь час виявляло свої симпатії українському війську, прохало залишитись, не покидати Криму й обіцяло на випадок боротьби стати на бік Запоріжців.
Треба зазначити, що такі пропозиції приходили не тільки від українського населення, але і від татарського, а навіть робітники прислали свою делегацію, котра зазначила, що вони вже почали готовитись до збройної боротьби. Татари так ті просто просили розпочинати збройну боротьбу, бо Німці, мовляв, не мали права на нашій землі предявляти таких вимог українському війську.
Треба було багато такту з боку Болбочана, щоб усі ці бажання, пропозиції й вимагання скерувати в корисний для справи бік й уникнути всього того, що могло би принести шкоду як війську, так і Українській Державі. Треба було зникнути збройного конфлікту з Німцями, памятаючи, що Центральна Рада й Український Уряд своєю політикою й соціалістичними експериментами підірвали свій престіж і престіж Української Держави.
Німці почали тратити віру, що Українці зможуть збудувати свою державу, що вони державнодумаючі і здібні до творчої роботи. Вже в той час ходили слухи, які не оминули й Болбочана, що Німці стративши надію на збудування Української Держави доброю волею народу, приходили до думки оголошення окупації українських Губерній і знесення всякої самостійної влади. В такому випадку знищено б було усякі прояви українського національного життя і Німці рахували б окуповану Україну, як звичайну частину Росії.
Про можливість цього свідчать теперішні спомини М. Н. Могилянського, який тоді займав в Уряді досить високе становище.
"Через два місяці перебування в Київі — пише Могилянський — Німці й австрійці, які займали Одесу, послали в Берлін і Відень змістовні доклади в тотожній редакції. Німецька Вища Команда, яка складала цей доклад, доносила, що зі всіх інституцій на Україні єдиною стоящою на висоті завдання і маючою авторитет серед населення — це суд і його діячі, все ж останнє далеко не на висоті свого завдання."
Коли трохи вдосконалити устарівші деякі закони, то опираючись на суд і військову силу, можна правити країною. Далі доклад красномовно доказував, що істнуюче правительство не в силі встановити в країні необхідного ладу й порядку. Загальний-же висновок той, що бажано оголосити відкрито і легально окупацію краю німецькою військовою силою.
Це було 20 цвітня місяця 1918 року[17].
Болбочан розумів, що ніяке повстання не в силі справитися з німецькою армією, як це гадали наші політики з Центральної Ради.
А трудно було стримати наростаючу злобу і гнів війська та населення проти поведінки Німців.
В той час ніхто не знав, що в цьому всьому більше як Німці завинив наш Уряд. Тоді Болбочан не вірив начальникові штабу німецької дивізії ген. Коша і його ревеляційним завідомленням про становище Уряду до Кримської Групи. Він уважав це за неправду і тому про це нікому до часу не говорив, щоб не викликати в війську небажаних розмов і не вносити заколоту.
А військо все більш і більш просякало ненавистю до Німців.
Тимчасом повернулись бронепотяги з Бахчисараю, залога яких з запалом розповідала про успішні бої з ворогом, про ентузіястичну зустріч населенням наших військ, яке допомагало війську чим тільки могло і робило це з великою охотою. Відділ збільшився в кілька раз. Кожний бронепотяг на позиції мав до свого розпорядження по кілька сотень добровольців татар, котрі щиро допомагали українському війську і слухались його безперечно.
Як колись за часів Хмельницького, коли він єднався з Тугай беєм, тепер новітні Запоріжці лучилися з татарами проти одного спільного ворога.
Приймаючи це під увагу, сміло можна було розраховувати на успішні операції українських військ проти Севастополя й одночасно проти Ялти. Розповідали про ту розпуку, яка огорнула населення, коли воно довідалося, що бронепотяги відходять назад до Симферополя й покидають їх. Боляче було дибитись на їх горе, коли вони дізналися, що більшовики готуються вести протинаступ на Симферопіль.
Ясно було, що з відходом бронепотягів населенню самому не під силу буде справитися з цим наступом. Кіннота в цей час вела завзятий бій з ворогом в напрямку Ялти з успіхом по нашому боці, але відступ бронепотягів і відділу піхоти котрий був при бронепотягах, погіршив її положення. Місцеве гірське населення плакало, дивлячись на відворот українського війська і ховалося з родинами в горах, боячись пімсти більшовиків.
Все це страшенно обурювало Запоріжців і викликало ворожий настрій проти Німців, яких вже тоді прибуло дуже багато.
І ввесь час підходили нозі ешелони з німецьким військом, котре не йшло дальше, а розташовувалося біля Симферополя.
Це вносило ще більший неспокій у ряди Запоріжців і не давало певности, що конфлікт не скінчиться збройною боротьбою.
По мірі підходу німецьких військ, тон німецької команди ставав усе гостріший. Треба зазначити, що в цьому, мабуть, багато був винний німецький перекладчик поручник Отто Кірхнер, який дуже вороже ставився до всього українського. Він свято служив своїй другій батьківщині Росії там, де це не шкодило його першій батьківщині Німеччині. Підчас розмов старався він викликати Болбочана на якийсь необачний крок. І багато зусиль потребував Болбочан, щоб не дати можливосте цьому добродієві спровокувати себе.
За цей час добровольці численно вступали в ряди Запоріжців, особливо татари, котрі приходили з кіньми і зброєю та зі слізми на очах просили зарахувати їх до українського війська і дати їм можливість приймати участь в визволенню рідного краю. Їх зразу вступило так багато, що Болбочан думав сформувати з татар окрему кінну дивізію, яка входила б у склад Кримської ґрупи.
Це йшло назустріч тим бажанням, які в Симферополі висловили представники татарських організацій Болбочанові. Для цього Болбочан думав використати кадр Кримського кінного полку. Татари чудові кіннотчики і вони значно зміцнили б Запоріжців.
Крім того формуванням татарської туземної дивізії досягалося того, що коли б Німці не дали змоги Кримській ґрупі наступати на Севастополь і зажадали повороту всієї запоріжської кінноти, то частина цієї кінноти могла вернутись, а частина могла ввійти в склад туземної дивізії і продовжувати операції. Але наступні події знівечили цей плин Болбочана.
На нараді Болбочана з полковником Петровим, який прибув до Симферополя, вирішено, що шлях Бахчисарай — Севастопіль кіннота повинна залишити і піти в гори, де легче було сховатися від Німців, та продовжувати операції на Севастопіль і Ялту без їх відома. Крім того вирішено, що Криму в ніякому випадку, без особливого наказу уряду, не залишати, а коли б Німці вимагали й пробували силою змусити до цього, то прийняти бій і збройно спротивитись.
На цей випадок був вироблений плян, пересланий пізніше в усі частини Групи, які оперували в ріжних напрямках. Полягав він на слідуючому:
Частини, котрі розташовані в Джанкой, мусять раптово обезброїти німецькі частини в свойому районі, зайняти Сиваш і не допустити підходу допомоги Німцям. Допомагати в цьому їм повинен був відділ, котрий оперував у напрямку на Теодосію і в той час уже був під Теодосією. Цей відділ мав залишити заслон проти більшовиків, а самому допомагати обороняти Сиваш, пустивши кінноту на Перекоп. На Перекоп мала вирушити і кіннота оперуюча в районі Євпаторії. Обеззброєння Німців в Симферопоплі мали зробити головні сили Кримської Групи.
Полковник Петрів з кіннотою мав дальше продовжувати операції проти більшовиків, виділивши невеликий відділ, на випадок потреби допомоги в обезброюванні Німців. Було суворо наказано зробити ці операції рішучо, але після цього обходитись з обезброєними Німцями, як мога краще, підкреслюючи, що вони самі це викликали. Операція ця мала бути зроблена тільки тоді. коли б Німці хотіли примусити Запоріжців вийти з Криму.
На випадок, якщо Уряд наказав залишити Крим, виконати це безперечно.
Коли б німецький корпус, який повинен був наступати на Перекоп, уже зайняв його, а Німці хотіли б силою випхати Запоріжців, вироблено другий плян.
В цьому випадку всі частини Кримської ґрупи мали пробиватися на Теодосію, зайняти від більшовиків Керченський півостров, утворити оборонну лінію між Арбатською і Теодосійською затоками і, звязавшись з Урядом, чекати дальших вказівок. Коли б Німці розпочали операції проти Запоріжців, оборонятись і притягти до боротьби місцеве населення. Зайняти кріпости Керч і Епі-кале і навязати звязок з Кубанню.
Ввесь час у наказах підкреслювалось, що цей плян повинен бути виконаний на спеціальний доповнюючий наказ полковника Болбочана і тільки під його керовництвом.
А відомості про те, що Німці вже готуються до акції проти Запоріжців були, помимо того, що поручник Отто Кірхнер загрожував цим уже давно. В день було помітно групування німецьких військ. Так ще 25 цвітня о 2-гій годині по полудні на околичних горах Симферополя Німці почали уставляти батерії, спрямовані на ешелони Запоріжців. Коли запитали про ціль цієї установки, то начальник штабу через Отто Кірхнера передав, що ці міри приймаються на випадок розрухів у місті.
Крім цього Німці почали будувати окопи навколо розташування запоріжських ешелонів мотивуючи це звичайними вправами свого війська.
Болбочан розумів, що це все готується проти його Групи, але нічого не міг зробити, бо Німці не відкривали своїх карт. Запоріжці бачучи це хвилювались і треба було Болбочанові з перших же днів впровадити муштрові навчання, щоб одвернути увагу мужви й не дати нагромаджуватись серед неї тій ненависти, яку викликали учинки Німців.
Рано 26 цвітня одержано відомість, що командир запоріжського корпусу отаман Натієв, ще вночі виїхав спеціяльним потягом до Симферополя.
Звязок з Київом ніяк не налагоджувався.
Звістка про приїзд отамана Натієва дуже обрадувала Болбочана. Отаман Натієв був увесь час в звязку з Українським урядом і Німецькою Вищою Командою, тому він мусів бути в курсі справи і знайомим з поглядами як перших, так і других на кримський конфлікт. Порада отамана Натієва для полковника Болбочана була дуже цінною.
Крім того треба зазначити, що Болбочан ще в Мілітополі мусів увійти в підлеглість генералові Кошові, як вищому в ранзі і який у даному випадку являвся його начальником, що дуже звязувало Болбочана в балачках з Німцями, а ті цим часто користувались. Отаман Натієв являвся командиром Окремого Запоріжського Корпусу, мав права командуючого армією і таким чином був старшим від генерала Коша, який був тільки командиром дивізії з окремим завданням. А в німецькій армії субординація була дуже розвинута і вони зі старшими дуже рахувались.
Тимчасом відношення поміж Німцями і Запоріжцями ще більш загострилися.
Ранком 26 цвітня частини, які вийшли на муштру, завважили, що Німці почали поступово займати раніш приготовані окопи, почали уставляти кулемети, а в горах появилося ще більше гармат.
Одночасно з тим Німці сильним відділом військ обставили всі вулиці, які прилягали до залізничного двірця і таким чином щільно обхопили в міцне кільце українське військо. Після цього Німці заявили, що Запоріжцям абсолютно забороняється вихід за лінію окруження.
Наступав критичний мент.
Болбочан знав, що найменьший знак з його боку в ворожу сторону, кине цілу Групу на Німців і поллється кров, яка може страшно заважити на терезах Уряду й Української Держави. Крім того Уряд сам успів багато зробити, щоби підорвати довіря Німців, а цей факт міг би до решти його згубити. Споминаючи слова начальника штабу німецької дивізії, Болбочан бачив, що Уряд сам губив своїми руками єдину національно-свідому частину, яка могла йому перешкаджати в його соціялістичних експериментах. Атжеж був наказ, по вирушенню ґрупи з Харкова, що після звільнення Таврії, Група мусить підлягати Капканові, який був призначений туди ґуберніяльним комендантом. На це ще тоді Болбочан заявив, що вважає це за неможливе. Ходили чутки ще підчас вирушення Запоріжців у похід на Крим, що Уряд нарочно виправляє найбільш "реакційні" частини.
Все це заставило Болбочана замислитись над ступінню вини Німців у цьому конфлікті. Він рішив використати всі засоби до мирного розрішення конфлікту.
Якраз одержано відомості, що Німці Перекоп вже перейшли і що кіннота їх просувається до Симферополя, роблючи великі переходи. В Джанкой прибув штаб нової німецької дивізії.
Плян зайняття й очищення Криму від Німців відпадав. Зоставався для виконання тільки другий плян с. т. захоплення Керченського півострова. Фронт суходолу на Керченському півострові був невеличкий, береги Лого і проливні були міновані й недоступні для флота. Кріпости Керч і Епі-кале панували над проливами.
Не дивлячись на те, що Німці ввесь час старалися зруйнувати звязок, який істнував між усіми частинами ґрупи, котрі оперували в ріжних напрямках — він стало підтримувався. Дуже багато в цьому випадку допомагало співчуття населення, котре робило все, що було в його силі, щоб допомогти українському війську. Навіть залізничний телеграф працював таємно від Німців для нас.
Охорону цілої кримської ґрупи доручив Болбочан 2-гому пішому запоріжському полкові, який був більш дисциплінований і складався в головній своїй масі з інтелігенції, чим забезпечував групу від можливих ексцесів, або випадків з боку менш стриманих частин у відношенні до Німців.
Після цього віддав розпорядження бути готовим всім частинам до збройної боротьби.