БОРОТЬБА ЗА ДОНЕЦЬКИЙ ВОДОЗБІР

БОРОТЬБА ЗА ДОНЕЦЬКИЙ ВОДОЗБІР

Славянську групу складали полки: 1-й запоріжський ім. Гетьм. Дорошенка піший полк, 3-й Гайдамацький полк і 3-й запоріжський ім. Гетьм. Богдана Хмельницького піший полк, гарматний полк і інжинірний полк. Ця ґрупа під проводом полковника Сікевича мала зайняти м. Славянськ і звільнити цілий Донецький водозбір від більшовиків. А звільнення його набирало тим більшого значіння, що ціла промисловість України стояла нерухома, за браком вугілля. Донецький водозбір був єдиним джерелом, звідки постачався вуголь для цілої Росії.

Ще до виходу славянської ґрупи полковника Сікевича в напрямі Лозова-Славянськ Гордієнківський полк, який найкоротшим шляхом післано в напрямі Славянська в 40 верстах від Лозової, стявся з більшовиками. Становище полку витворилося небезпечне і в Лозовій український і німецький команданти одержали повідомлення полковника Петрова про необхідність негайної допомоги йому.

На допомогу післано два німецькі баталіони і більшовики після того відступили до ст. Барвінкове.

В цей час під Барвінкове вирушила і славянська Група. На разі були тільки Гайдамацький та Дорошенківський полки з гарматами і бронепотягами. Богданівський полк ще був у Харкові, де ніс залогову службу. Гордієнківський кінний полк, виконавши своє завдання, повернувся до Лозової і приєднався до Кримської Групи.

Бій біля Барвінкова розпочався з вечора 15-го цвітня, коли українські частини заняли позицію на 2 1/2 верстви перед цією стацією.

З боку ворога приймали участь бронепотяг, автопанцирники, піхота, кіннота і досить значна кількість артилерії. Тут помічено участь у бої донецьких робітників, а також деяких більшовицьких козачих полків.

Не зважаючи на вперті протинаступи ворога, після 11-годинної битви, опір ворогів зломано і ст. Барвінкове була здобута.

В цьому бою з боку українських частин 9 козаків забито, поранено 52 козаки і 7 старшин. Ці втрати свідчать про ту впертість, з якою більшовики противилися наступові наших військ, а цю впертість можна пояснити поперше приявністю серед більшовиків козачих частин, а подруге важливістю для них захистити земляно-вугільний район.

Наприкінці цього бою якраз прибув з Харкова Богданівський полк і відразу був висланий в аванґард, за відступаючими більшовиками. Загони більшовиків, що відступали, мали в себе на задах заздалегідь підготовані позиції, на яких вони пробували затримати дальший наступ українського війська. Цілу ніч переслідував ворога Богданівський полк; але на ранок 17 цвітня показалася ст. Словянськ. Ворога тут не було видно, він подався на Бахмут.

В долині у віддалі 2 верст видніло курортне місто Славянськ.

На вечір підійшла решта славянської ґрупи, а також і німецькі відділи.

На другий день наші авангарди наблизилися до Бахмута, який був захоплений майже без бою.

Більшовики скупчували значні сили на ст. Микитівна. 19 цвітня захоплено ст. Микитівку і таким чи ном українсько-німецькі частини вдерлися в самий осередок земляно-вугільного району і заволоділи пунктами, які мають величезне стратегічне і промислове значіння. 27 цвітня ворог, одержавши значну допомогу, густими лавами, при підтримці міцного гарматного вогню, попровадив наступ на ст. Микитівку.

Група полковника Сікевича разом з німецькими частинами теж розпочали наступ.

Після трьохгодинного бою більшовиків розбито і вони відступили, залишивши багато вагонів, кулеметів і рушниць.

Втрати Українців були: 1 забитий, 12 поранених, серед яких 2 старшини.

Необхідно завважити особливу відвагу, яку виявила 6-та сотня Дорошенківського полку. 27 цвітня знаходячись на правому крилі німецького полку, вона прийняла на себе наскок більшовиків, які глибоко це крило обходили. З сотником Коваленком на чолі ця сотня Дружнім наскоком перекинула більшовиків, при чому 26 більшовиків забито, 9 взято в полон а також захоплено кулемети. Потім на плечах утікаючого ворога сотня вдерлася на ст. Горлівка і захопила потяги, які були вже на поготові до відїзду. В цих потягах знайдено силу ріжного майна.

Треба додати, що в цьому районі більшовики в головній своїй масі складалися з озброєних робітників, які з огляду на ліквідацію підприємств мусіли записуватись до червоної армії. Але серед них були і козачі відділи.

Далі наступ провадився в трьох напрямках: на ст. Юзівку, ст. Дебальцево і на ст. Попасну.

28 цвітня Богданівський полк боєм зайняв ст. Дебальцево. Тут захоплено понад 1000 вагонів навантажених вугіллям і 16 паровозів. Крім того захоплено одну гармату і один кулемет.

Завоювання земляно-вугільного басейну українським військом мало величезне значіння. Зявилася можливість приступити до негайного вивозу вугілля в інші пункти України, яка дуже потребувала цього палива.

Таким чином операції в цьому напрямі, крім головної своєї мети — вигнання більшовиків за межі України — привели до наслідків, які мали величезне економічне значіння.

Залишивши Дебальцево, ворог заняв позицію за 6 верст од нього на стації Чернушине, а що його там турбували наші розїзди, то він увільнив і цю стацію. Взагалі відступ більшовиків мав жахливий вигляд: вони втікали в ріжних напрямах, а головна їх сила тікала на ст. Колпаково.

30 цвітня перший курінь Боогданівського полку заняв ст. Колпаково, яка становила граничний пункт на кордоні з Донщиною. Решта полку розташувалася в Дебальцеві.

На цьому закінчується вигнання більшовиків з Донецького водозбору.

З початком травня 1918 р. ні один ворожий жовнір не знаходився вже на території України.

Кровю і смертю відзначили свій шлях новітні Запоріжці. Народженні в найбільш трагічний мент нашого національного життя, вони ввесь час заховали в собі той гарт духа і ту віру в конечну перемогу над ворогом, які робили їх непоборними.

На цьому не кінчається їх історія. Описані події, це тільки початок тієї епопеї, якої ввесь тягар вони винесли на своїх раменах.

Вогонь саможертви був їх батьком, Україна — матірю, а безустанні розпучливі змагання їх колискою.

І ще не раз проходили вони вздовж і впоперек Україну і ще не раз дорогоцінна кров Запоріжців поїла спрагнену землю і ще не раз чорна земля ховала в своїх обіймах навіки заснувших лицарів.