На Полтаву
На Полтаву
В цей час авангардні частини, які перєслідували ворога і просунулись до р. Хорола, де більшовики зірвали міст, доносили, що головні сили ворога відступили на ст. Єреськи, займаючи арієрґардом по Хоролу м. Миргород.
Дальший настрій через те, що міст через Хорол був зірваний і ешелони з бронепотягами мусіли залишитись, провадився пішим пересуванням без обозів, бо коней було за мало, а самоходи не могли їздити по розмоклій землі.
Для підтримки і захисту переправляючихся частин Запоріжців через р. Хорол, вжито в останнє бронепотягів.
Під захистом їхнього вогню, 2-гий запоріжський полк перейшов річку, збив більшовиків з позицій на Хорол і й розпочав наступ на Миргород, який після невеликого бою зайняв 23 березня.
Ворог відступив, а за ним, не даючи йому можливосте одпочити і закріпитися, йшли слідом Запоріжці.
Місцевість через весну й дощі була болотниста, тому Запоріжці посувалися вздовж залізничного полотна, без гармат, а щоб не дати ворогові часу вжити артилерії, приходилось наступати ввесь час без перестанку.
Ранком 24 березня запоріжський полк, що був тоді на р. Псьолі, несподівано наскочив на ворога, більшість котрого, не вспівши переправитись через річку, попала в полон.
Під захистом передросвітного туману і користуючись панікою, яка повстала на другому березі Псьола, 2-гий запоріжський полк під особистим керуванням полковника Болбочана, перейшов р. Псьол і майже без втрат зайняв ст. Єреськи. Ворог відступив на ст. Сагайдак. Переслідувати ворога полковник Болбочан не мав змоги, бо Запоріжці просто падали від утоми і треба було відпочити.
Два дні і дві ночі люди без перестанку і спочинку провадили наступ. Промоклі наскрізь від дощу і голодні, вони не могли дальше йти. Головна резерва в той час була в Миргороді, а Богданівці в Сорочинцях і не могли наспіти для зміни.
На стації Єреськи залишилась охорона, а решта Запоріжців перейшла в село на відпочинок. Люди поснули відразу, як забиті.
Просуватися дальше без гармат було неможливо і тому вирішили чекати аж наспіють гармати, які йшли боком під прикриттям кінноти і мали зєднатись з головними силами в Єреськах. Вночі під покриттям бронепотягів, до стадії Єреськи підійшли ешелони більшовиків і вигрузивши піхоту, негайно повели наступ на стадію.
Перебивши охорону і забравши в полон душ 10 старшин і козаків, не бажаючих відступати, ворог далі збив сторожеву заставу і став посуватися на село, де були розташовані головні сили зі штабом. І треба було залізної енергії Болбочана, щоби підняти на ноги перетомлених, заспаних Запоріжців та зорганізувати їх до протинаступу.
Ворог підійшов так близько, що Запоріжці мусіли без стрілу йти одразу на багнети. Як роздрочені оси кинулись Запоріжці в бій і при допомозі наспівших кулеметів завернули й пігнали ворожі лави, забираючи полонених.
Ешелони ворога поспішно відступили, не підбираючи своєї піхоти.
Бронепотяг, який прикривав відступ, боячись щоб його не відрізали від ст. Сагайдак, відступна так панічно, що з розгону налетів на свій власний ешелон, розбив його, а сам злетів зі шин. Команда, покидаючи його, висадила в повітря гармати, кулемети і паротяг.
Після захоплення з поворотом ст. Єреськи, Запоріжці не застали вже в живих героїв, що обороняли цю стацію.
Знайдено тільки понівечені трупи. В деяких з них була знята шкіра з голови і грудей, одрубані голови, в інших були сліди страшних опечень. Так нємилосєрно знущалися більшовики над полоненими.
Серед замучених було трьох семінаристів Подільської Духовної Семинарії, яка в той час була евакуована до Лубен. Коли Запоріжці зайняли Лубни, ці молоді патріоти покинувши науку, пішли за голосом свого обовязку і невдовзі нерозцвіле життя своє віддали за Україну.
Від полонених було відомо, що серед більшовиків почався розкол. Чехословаки понесли великі втрати під Ромоданом і відмовились дальше битися, обвинувачуючи більшовиків у тому, що вони їх під Ромоданом підвели; на цьому грунті повстала між більшовиками і чехословаками сутичка.
В наступі на Єреськи чехословаки участи не брали, а почали відходити на Полтаву, боячись зустрінутись з Німцями.
За відсутністю гармат і перевтомою частин, переслідування ворога було неможливе.
Ранком 25 березня прибули Богданівці під командою полковника Шаповала і одна батерія під командою сотника Лощенка. Прибули вони з Миргорода, йдучи окруженим шляхом на м. Сорочинці. В Сорочинцях піймали й розстріляли військового "міністра" Совітського Українського Уряду, зрадника Щероновича. Накази цього "міністра" були розліплені по цілому шляху наступу Запоріжців; говорилося в них, щоб усе державне майно й установи спішно вивозити перед наступом банд гайдамаків.
Але після ромоданівської катастрофи "міністр" видно втеряв віру в трівкість положення більшовиків і втік зі свого високого уряду до м. Сорочинець, де його і зловлено.
В день ворог знов розпочав наступ під прикриттям тяжкої артилерії і при допомозі кінноти, але був відбитий. Над вечір прибула на допомогу ворогові піхота і наступ відновився, та зєднаним зусиллям 2-го запоріжського полку і Богданівців ворога відкинуто. Після того ворог відступив і тільки бронепотяги його обстрілювали ще наші позиції.
Від перебігчиків було відомо, що чехословаки вже цілком пірвали з більшовиками й виїхали на Полтаву. Команду над полтавською групою перейняв від чеського командування більшовик Соблін і обіцяв в скорому часі зайняти позиції на р. Псьол. Але настрій у більшовиків був пригнічений.
Довідавшись про такий стан річей у ворожому таборі, Болбочан не чекаючи підходу решти частин і артилерії, перейшов у наступ ранком 26 березня. Але більшовики тієї ночі поспішно відступили в бік Полтави.
Цілий день 26 березня йшли колони Запоріжців вздовж залізничного шляху не зустрічаючи ніде ворога і тільки над вечір під Решетилівкою стало відомо, що ворог скупчується на ст. Абазівка.
Ранком 27 березня запоріжські частини розпочали пляновний наступ на ст. Абазівку, а батерія Лощенка почала обстріл цієї станції. Але ворог не реагував і підійшовши до Абазівки Запоріжці побачили більшовицькі ешелони в огні, майно знищеним, а артилерію зірваною. Ворог зник у невідомому напрямі.
Виявилося, що Гордієнківський полк з кінно-гірською батерією, післаний а Лубен через Хорол-Решетилівку на Полтаву, блискуче виконав своє завдання. В ночі з 26 на 27 березня несподівано наскочив він у Полтаву.
Більшовики в Абазівці, довідавшись, що шлях відвороту на Полтаву перетятий, покинули підпаливши свої ешелони і розбіглись на всі боки.
Не затримуючися в Абазівці, Запоріжці вирушили дальше й за кілька годин з діснями вступили в Полтаву.
Тогож таки дня в Полтаву вступили частини німецької кінної дивізії, яка наступала на Полтаву з боку Кременчуга, під командою генерала фон-дер-Гольца (молодшого). (Схема 4).
