Ситуація в Криму і становище Чорноморського Флоту
Ситуація в Криму і становище Чорноморського Флоту
Ніхто тепер не буде заперечувати того, що Крим Україні так само потрібний, як повітря для людини. Але тоді, коли соціяльні кличі і формули ставились вище державних інтересів, коли порожні гасла ставлено в основу державного життя, ця проблема нікому й на думку не приходила з наших тодішніх державних мужів.
Щоб обрисувати собі яскравіше тодішнє становище в цьому питанні, треба вернути до недавньої нашої історії і пригадати собі Берестейський мир і наші трактати з центральними державами.
Відомо, що директиви, з якими поїхала до Берестя наша мирова делегація в особах: Голубовича, Севрюка, Любинського і Левицького були: "без анексій і контрибуцій", "самоозначення народів".
Центральні держави дуже зацікавилися нашою делегацією і виріжнили її від російської.
В час пертрактацій, коли розглядалася справа державних кордонів України, Німці мали зарані накреслену мапу України і коли її звірили з мапою української делегації, то зі здивованням завважили, що Кримський півострів цілковито викреслений з територіяльних претенсій нашої делегації.
На запитання Німців, делегація відповіла, що Уряд Української Народньої Республики, признаючи право на самоозначення кожному народові, рахує Крим окремою татарською республикою і що IV Універсал не включає Криму в межі України.
На заяву Німців, як можна відмовлятись від такої бази, яка становить ключ України на Чорному морі, без якої Україна тратить своє значіння на морю, наша делегація категорично заявила: "без анексій і контрибуцій", "самоозначення народів".
Мир підписано і Крим зостався поза Україною.
Історія кримського походу Болбочана показує, наскільки у нашого тодішнього Уряду діло розходилося зі словами так многозначно і бундючно кинутими на міжнародню шахівницю.
Крим, від прилучення якого до України відмовилась наша делегація, тодішній Уряд рішив здобути зброєю і для цього посилав полковника Болбочана з військом.
Не прийнятий до України і територіяльно відірваний від Росії Крим залишався сам для себе. Самостійницьких тенденцій сам Крим не проявляв, за браком організованих татарських консервативних елементів, до тогож панування більшовиків у самому Кримі не дозволяли йому "самоозначитись". Надана йому більшовиками фікція окремішности під назвою "Кримської Соціалістичної Совітської Республики" нікому нічого не говорила і міжнароднього значіння не мала.
Ціла цінність Криму була в його Чорноморському флоті, який маючи тільки одну оборудовану затоку на Чорному морі в Севастополі, фактично був прикріплений до території Криму.
Зайняття українсько-австрійським військом Одеси, захоплення Миколаєва і Херсона викликало у більшовиків зрозуміння небезпеки походу українсько-германських військ на Крим і Севастопіль.
Можливість таких подій висунула на чергу питання про долю чорноморського флоту.
Але це питання було дуже складне і більшовики не могли дійти з ним до ладу.
Відомо, що на Берестейських мирних переговорах питання Чорноморського флоту не було обговорене, бо одна заінтересована сторона в цьому, а властиво українська делегація, не добачала усієї ваги і значіння Чорноморського флоту в житті нашої держави. Таким чином доля його якби висіла в повітрі.
Більшовики не знали, чи буде українсько-німецьке військо наступати на Крим, чи ні.
З одного боку, коли Україна відмовилася від Криму, то тим самим акція цього війська мусіла б припинитися, згідно з договором, на етнографічних границях її, а з другого боку захоплення Одеси, на яку Україна теж не претентувала і не обговорила в мировому трактаті, було доказом, що Німці не числяться з порядком виконувань мирового договору і можливо не зупиняться перед Кримом.
Оголошені тепер документи ясно стверджують, що приналежність Чорноморського флоту до України цілком залежала від заявления претенсій на неї нашою делегацією на мировій конференції.
"Флот на ділі опинився в положенню покинутого, забутого і залишеного на самого себе" — пише тодішний командуючий флотом Саблін у своїй телеграмі народньому комісарові Раскольникові. [8]
Отже, як бачимо, флот сам мусів рішати свою долю.
Новонароджені республики Чорноморського прибережжа через свої Уряди, кожна зокрема стреміли заволодіти флотом. Найбільше побивалася за ним Кримська республика.
Одна Україна голосно не виявляла своїх претенсій, котрі, як видно дальше, мали б велике значіння для тодішніх провідників флота.
Зі свого положення флот міг вийти в двоякий спосіб: або евакуювати себе й усі склади Севастополя до Новоросійська, або піддатися Німцям.
Але, як видно з докладу про тодішнє положення — в Севастополі,[9] повна евакуація міста і флота була неможлива і технічно і з причин політичних, а зокрема з приводу небажання флота, порту і міста евакуюватись.
"В останні дні — говориться в докладі — приходиться все частіше і частіше слухати в місті і на судах розмови про те, що Чорноморський флот може підняти українські прапори. Але ці громадські розмови треба виключити з ділових міркувань, бо піднесення українського прапору не виключає необхідности прийняття вказаних мір (евакуації) тому, що на Україні два Уряди (Центральна Рада і Український Совітський Уряд) і ні один з них не проявив себе настільки певно, щоби Чорноморський флот міг свідомо підлягати одному з, них". [10]
Московські більшовики рахували, що Чорноморський флот є спадщиною всієї Федеративної Російської Республики, за виключенням України, яка уявила з себе самостійну державу.
Вища Військова Рада Р. С Ф. Р. під головуванням Троцького постановила:
Згідно з Берестейським мировим договором з одного боку і IV Універсалом Української Ради з другого боку Кримський півостров, а значить і Севастопіль складають частину Російської Республики, отже і флот Чорного моря являється недоторканим для Німеччини, Австрії, Туреччини й України. Приймаючи під увагу, що досвід показав, з якою легкістю порушуються норми міжнароднього права і власні зобовязання, продовжувати перевід бази в Новоросійськ[11].
Між тим вихід флота з Севастополя позбавляв би його єдиної оборудованої бази на Чорному морі, що привело би флот до повного зруйнування.
В розмові своїй по прямому дроті з Севастопольом народній комісар по морським справам Раскольніков передає:
"Евакуацію треба виконувати виключно тому, що Таврії загрожує небезпека наступу австро-німецьких військ. Мирним договором це не передбачено, але Німці можуть розглядати Севастопіль, як місто України), а що у Вищої Військової Ради немає гарантій, що наше військо не допустить заволодіти містом, то завчасу треба виводити флот з Севастополя.
Севастопіль. Чому Німці можуть розглядати Севастопіль як належачий Україні, коли цього в договорі немає.
Раскольніков. Про Одесу в мировому договорі теж не говорилося, а проте Німці проголосили її українським містом. Безперечно, евакуація може буде даремна і Севастопіль зайнятий не буде, але всеж таки, коли передбачується таку можливість, необхідно треба поробити заходи, щоб урятувати флот". [12]
Склад Чорноморського флоту на той час був такий:
лінієві кораблі (дреднавти) "Воля" і "Вільна Росія", 2 кружляки "Очаків" і "Память Меркурія" 11 ескадрових міноносців, 8 нових підводних човнів. Усі ці судна були вповні укомплєктовані й готові до бою. З меншим складом обслуги були:
2 лінієві кораблі "Евстафій" і "Іван Злотоуст", з мінімальною кількістю обслуги були лінієвий корабель "Борець за свободу", кружляк "Три святителі", "Ростислав", легкий кружляк "Прут" і всі старі міноносці.
До того Севастопільський порт мав кольосальну кількість морського майна.
Але справа з евакуацією флоту була не така легка.
Переведення флоту в Новоросійськ, який не мав ані доків ані відповідних складів і матеріялів, запровадила би флот до загибелі. Крім того вся маса портових робітників, населення Севастополя і почасти матроси противились переїздові флоту.
Таке положення привело 12 цвітня до перевиборів місцевого "Совєта", в склад якого ввійшли в більшости безпартійні і праві есери. Почалася боротьба за владу між старим і новим "Совєтами". Новий "Совєт" підтримували робітники, старий — матроси. Заворушення серед мас було велике. Підготовку до евакуації під натиском робітників припинено. В місті оголошено воєнний стан.
Таке було внутрішнє політичне становище Криму в час виступу Болбочана.