Передання Криму до складу УРСР

Передання Криму до складу УРСР

Дата і місце

19 лютого 1954 р., Москва.

Дійові особи

Фактичний лідер країни – перший секретар ЦК КПРС Микита Сергійович Хрущов, голова законодавчої влади – Климент Єфремович Ворошилов (1881–1969; соратник В. Леніна і Й. Сталіна, з 1925 р. наркомвійськмор, у 1934–1940 рр. нарком оборони СРСР, член Політбюро ЦК КПРС, у 1953–1960 рр. голова Президії Верховної Ради СРСР, один із перших маршалів СРСР, співорганізатор репресій); голова виконавчої влади СРСР – Георгій Максиміліанович Маленков (1902–1988; у 1939–1957 рр. член ЦК КПРС, у 1946–1957 рр. член Політбюро ЦК КПРС, куратор авіаційної промисловості, радянського атомного проекту, у березні – серпні 1953 р. фактичний керівник СРСР, у 1953–1955 рр. голова Ради міністрів СРСР, після спроби усунути М. Хрущова 1957 р. в опалі); Михайло Петрович Тарасов (1899–1970; у 1947–1951 рр. голова Верховної Ради РРФСР, у 1950–1959 рр. голова Президії Верховної Ради РРФСР, у 1956–1961 рр. кандидат у члени ЦК КПРС); Олексій Іларіонович Кириченко (1908–1975; генерал-майор, у 1949–1953 рр. другий секретар ЦК КП(б)У, в 1953–1957 рр. перший українець на посаді першого секретаря ЦК КП(б)У, в 1957–1960 рр. секретар ЦК КПРС).

Передумови події

1921 р. радянський уряд створив Кримську АРСР, яка насправді не мала національного характеру попри чималу етнічну строкатість населення Криму. 1939 р. росіяни становили 49,6 % населення республіки, кримські татари – 19,4 %, українці – 13,7 %, євреї – 5,8 %, німці – 4,6 %. Під час війни загальна чисельність населення різко скоротилася, а його етнічний склад зазнав докорінних змін. Так, 1941 р. радянські органи депортували німців, з приходом нацистів було знищено практично всіх євреїв і кримчаків, а 1944 р. «за пособництво гітлерівським окупантам» було виселено до 230 тис. кримських татар, болгар, греків та ін. У результаті після закінчення війни населення Криму складалося майже виключно з росіян (71,4 %) і українців (22,3 %). 1945 р. Кримську автономію було скасовано, Крим перетворився на область у складі РРФСР. Депортації спричинили хаос у сільському господарстві півострова, вкрай залежного від водопостачання з території УРСР. Аби усунути господарські незручності та продемонструвати непорушне братерство радянських народів, вирішили передати Крим до складу географічно ближчої УРСР, керівництво якої складалося переважно з довірених висуванців М. Хрущова. Деякі історики небезпідставно пов’язують передачу Криму з гучним святкуванням 300-річчя Переяславської ради в січні 1954 р. З ініціативи Хрущова ЦК КПРС вже з кінця 1953 р. розпочав пропагандистську кампанію у зв’язку зі згаданою річницею. 18 січня 1954 р. ювілей було урочисто відзначено, але пропагандистська кампанія не припинилася. Свого піку вона досягла у зв’язку з передачею Україні Кримської області.

Хід події

За розробленим у Москві сценарієм перший крок зробила Президія Верховної Ради РРФСР. Маючи принципову згоду Президії Верховної Ради УРСР, вона розглянула це питання у присутності представників Кримської облради і Севастопольської міськради (Севастополь був містом республіканського підпорядкування в РРФСР). Було ухвалено позитивне рішення, на користь якого висувалися такі аргументи: спільність економіки, територіальна близькість, тісні господарські та культурні зв’язки Криму й України. Відповідна постанова надійшла до Верховної Ради СРСР, а через кілька днів це питання поставила на порядок денний Президія Верховної Ради УРСР. Акт передачі Криму вона розглядала як «нове яскраве виявлення безмежної довіри та щирої любові російського народу, нове свідчення непорушної братерської дружби між російським і українським народами». Постанова з клопотанням про передавання також була направлена до Верховної Ради СРСР. 19 лютого 1954 р. відбулося урочисте засідання вищого законодавчого органу влади СРСР у період між сесіями Верховної Ради – Президії Верховної Ради СРСР за участю керівників законодавчих і урядових органів Росії та України, першого заступника голови виконкому Кримської облради П. Ляліна, а також голів виконкомів Сімферопольської і Севастопольської міськрад Н. Каткова та С. Сосницького. Першим виступив голова Президії Верховної Ради РРФСР М. Тарасов. Вказавши на те, що Крим є природним продовженням південних степів України, він зробив такий висновок: «З географічних та економічних міркувань передавання Кримської області до складу братньої Української республіки доцільне і відповідає загальним інтересам Радянської держави». За ним виступив голова Президії Верховної Ради УРСР Д. Коротченко та інші члени Президії Верховної Ради СРСР. Обговорення підсумував голова законодавчого органу К. Ворошилов. З’явилося рішення Президії, оформлене відповідним указом. У його тексті буквально повторювалися аргументи з постанови Президії Верховної Ради РРФСР. 26 квітня 1954 р. указ надійшов на затвердження сесії Верховної Ради СРСР. Остання прийняла закон, який передбачав затвердити указ від 19 лютого і внести відповідні зміни у статті Конституції СРСР. Передання області відбулося з дотриманням передбачених Конституцією СРСР 1936 р. та Конституцією УРСР 1937 р. процедур.

Наслідки події

Завершився процес формування території сучасної України. Попри те що рішення про передання Криму мало певне політичне забарвлення, слід зауважити, що економіка півострова вже в період післявоєнної відбудови була тісно пов’язана з економікою УРСР. З 1953 до 1963 р. випуск валової продукції промисловості Криму збільшився у 3,4 раза. Капітальні вкладення в народне господарство зросли майже втричі та становили понад 1,5 млрд карбованців. Було побудовано 76 великих промислових об’єктів. До 1991 р. Кримська область перебувала у складі УРСР, 1995 р. була створена Автономна республіка Крим. Водночас наявність у складі УРСР, а згодом незалежної України великого масиву переважно російськомовного населення заклала підвалини гострого «конфлікту ідентичностей» і спроб сепаратизму після 1991 р.

Історична пам’ять

У сучасній російській публіцистиці найчастіше розглядається крізь призму концепції неправомірного «царського подарунка» М. Хрущова добре знайомим йому особисто українцям. Українські автори наголошують на історичних зв’язках України і Криму, волюнтаризмі як основі всієї радянської політики до і після М. Хрущова (при зовнішньому дотриманні юридичних норм), неможливості передбачити 1954 р. розпад СРСР, а отже, і абсурдності постановки питання про якісь особливі «українські симпатії» М. Хрущова. Річниця події нерідко використовується різними політичними силами в Україні та Росії для роздмухування протистояння.

Данный текст является ознакомительным фрагментом.