В Полтаві

Був соняшний весняний день, як колони Запоріжців з піснями вступали в Полтаву, це патріярхальне українське місто. Всюди видно було на лицях радість, вулиці переповнені людьми.

Міст через річку Ворсклу був зірваний і горів, а більшовики обстрілювали зі стації Полтава Харківська місто тяжкими гарматами. Скоро одначе кінні частини, переправившись через Ворсклу зробили демонстрацію обходу і більшовики швидким темпом одійшли в двох напрямах: на Харків і на Лозову через Константиноград.

Під гук цих гармат вітало населення вступаюче українське військо.

Більшовики, які, очевидно, не хотіли залишити величезних запасів майна робили ще деякі спроби наблизитися до Полтави, але всі ці спроби припинено.

Так кілька разів з боку ст. Кочубеївка несподівано зявлявся панцирний поїзд і випускав кілька набоїв по містові, при чому, під захистом цього поїзду, більшовики пробували розібрати свої склади.

На околицях міста було поставлено батерію, яка й припинила дальші спроби.

На ст. Полтава Харківська, захоплено 85 паротягів і біля 1200 вагонів, а також колосальну кількість майна, навантаженого в вагони.

Після захоплення цієї стації, німецькі сапери почали направляти міст через Ворсклу; охорону самої стації передано до рук німецького війська.

Запоріжські частини скупчувались і відпочивали в Полтаві.

Невдовзі приїхав отаман Натієв і почалась реорганізація дивізії та доповнення її полтавськими добровольцями.

Спішно готовились до дальшого наступу.

За намовою полковника Болбочана отаман Натієв своєю владою, проти бажання Уряду, виділив зі складу Дорошенківського полку старшин і козаків 1-го Сердюцького ім. гетьмана Богдана Хмельницького полку, які входили туди окремим курінем. З них сформовано окремий полк під назвою: 3-тий запоріжський ім. гетьмана Богдана Хмельницького полк. Цим усунено несправедливе становище Українського Уряду до цього полку, якого Уряд не хотів ніяк реставрувати.

Отаман Натієв, рахуючися з заслугою Богданівців у минулому і сучасному перед Україною, пішов проти волі Уряду. Сам Болбочан вже після боїв лід Ромоданом числився з Богданівцями, як з окремою частиною.

В Полтаві одержано відомість, що 3-тий Гайдамацький полк вирушив з Київа на зєднання з дивізією.

Через два-три дні після вступу Запоріжців до Полтави Ґуберніяльне Земство влаштувало великий равт для старшин запоріжської і німецької кінної дивізії. Равт відбувся в прекрасному будинкові Полтавського Ґуберніяльного Земства, який збудований в українському стилі.

На равті крім військових були теж і представники українського громадянства.

Равт пройшов дуже імпозантно. Болбочан, як завсіди, був господарем вечера і його струнка та метка постать появлялася то там то тут.

Довгі столи через усю салю, заставлені срібним і кришталевим посудом, угиналися під великою кількістю потрав і дорогих вин.

Німецькі і українські старшини сиділи за столами в переміш.

З промовами виступали представники міста, земства, українського командування і Генерал фон дер Гольц.

Представники земства в своїх промовах висловили подяку, як українському так і німецькому війську за визволення міста й Губернії від більшовиків.

Натомість генерал фон дер Ґольц у довгій промові підкреслив, яке велике значіння має союз Германської Імперії з Українською Народною Республикою і що населення Полтави за своє визволення, в головній мірі, мусить дякувати українському війську і його керманичам.

Після кожного тосту з боку українського командування, або представників міста і Земства, українська орхестра грала "Ще не вмерла" і густе "слава" котилося по анфілядах будинку.

Тости Німців закінчувались німецьким гимном "Дойчлянд, Дойчлянд", який грала германська орхестра і широким німецьким "гох".

Равт протягнувся далеко за північ і закінчився танцями.

В Полтаві комісар Макаренко знову звернув на себе увагу з українського командування. В той час у Полтаві жив відомий російський письменник Короленко, який сам був українського походження. Він поставився вороже до українського війська й виступав у місцевій пресі проти шовіністичного настрою Запоріжців.

Не маючи змоги виступити з відповідю проти Короленка, як військова людина і командир Запоріжців, Болбочан звернувся до комісара Макаренка з пропозицією дати відповідь на закиди Короленка. Той написав коротеньку відповідь і підписався "академік Макаренко". Коли його полковник Болбочан запитав, чи треба це розуміти, що він є членом Російської Академії Наук, відповів, що він не є членом Академії, але Короленко є відома одиниця і коли він просто підпише своє призвище, то це не зробить жадного вражіння на громадянстві; тому для противаги імени Короленка, він виставляє учену ступінь академика. З цього часу до Макаренка і до його наукових ступнів всі почали відноситися більш критично.

В Полтаві в паперах більшовицького штабу знайдено перший заклик більшовиків до російського офіцирства стати в ряди червоної армії, для захисту Росії від Німців; заклик підписали Генерал Бонч-Бруєвич і генерал Клємбовський.

В той час більшовики зрозуміли вже, що без армії не можна будувати держави і не можна провести в життя жадної ідеї.