Бій під Ушомиром

We use cookies. Read the Privacy and Cookie Policy

Бій під Ушомиром

Невдовзі по прибутті війська до Коростеня, команда запоріжського загону була попереджена залізничниками, що в напрямку Коростеня з Шепетівки просувається Фінляндський корпус. Частини цього корпусу одержали від більшовицької головної команди в Київі наказ знищити українське військо.

Команда загону рахувалася зі своєю кількістю козаків і відсутністю певних технічних засобів, приймаючи на увагу, що ворог добре заосмотрений у всі засоби оружної боротьби, а також перевищує кількістю людського матеріялу.

Але з цього положення був тільки оден вихід — прийняти бій і за всяку ціну його виграти.

Головні сили ворога йшли з боку Шепетівки на Новоград-Волинський-Ушомир, маючи на увазі відрізати можливість всякого відступу українського війська на лінію Збруча — старих російських позицій.

Команда загону вирішила не допустити ворога близько до місця осередку загону — Коростеня і зустріти його в районі ст. Ушомир. Для цього наказано 1-му куріневі висунутись на лінію ст. Ушомир і затримати ворожий наступ. Таким чином ворог мав бути примушений або відмовитись від заміру захопити Коростень, або повинен був розвернути всі свої сили і тоді в залежности від відповідної ситуації треба було нанести йому рішучий удар.

Зробити це випало на долю 1-го куріня під командою сотника Загродського тому, що він складався з тих людей, які вже, в боях у Київі під Арсеналом і інших місцях уміли доказати свою готовість вмерти за українську ідею і свою особисту відвагу.

До куріня додано, артилерію й ешелон вирушив на зазначену лінію.

Треба додати до цього, що сторожеву охорону з означеного куріня вже давно вислано вперед за залізничний міст.

В разі несподіваного наступу ворожих ешелонів сторожа повинна була висадити місток, бо рельси вже були зірвані.

Ст. Ушомир повідомила слідуючі стації в напрямку Новгорода-Волинського, що жадних потягів вона не приймає. Сторожа, підсилена сотнею Дорошенківців, доносила, що з боку ворога на обрію показався димок і що мабуть це їде ворожий потяг. Зараз-же в напрямку моста вислано наш "соломяний" бронепотяг.

Ворожий потяг став у сфері гарматнього вогню і почав виладовувати людей, які приймали боєвий порядок і невдовзі вирушили вперед уздовж шин залізниці.

Стало ясним, що ворог постановив силою пробитись через ті перешкоди, які ставило йому українське військо.

Задзвеніла команда і гармата з нашого бронепотягу післала першу ґранату, яка впала коло самого ворожого потягу. Результат був додатній, бо стріляли на відкриту ціль.

Димок показався знову і ворожий потяг дав контрапару, відходячи із сфери гарматнього вогню.

В той-же час наші лави розпочали протинаступ.

Ворожі лави зпочатку не звернули уваги на нашу гарматню стрілянину по ешелонові, але коли набої нашої гармати стали лягати на лави, а ще до того вони побачили, що їх потяг утік, почалось в їх рядах замішання. А тут затріщали наші кулемети.

Ворог хвилинку затримався і розпочав відворот, а коли до того всього вихопився наш бронепотяг, став утікати.

На місці залишились забиті нашим гарматнім вогнем.

Щоб унеможливити всяку спробу ворога прорватись, міст висаджено і запалено.

Другий день пройшов спокійно. Ворожі стежі показувались, але на крісовий стріл не наближались.

Натомість наша розвідка доносила, що на слідуючій станції прибули нові ворожі ешелони, які вивантажують артилерію.

І дійсно, коли наша розвідка появилася біля спаленого містка, ворог почав її обстрілювати гарматнім вогнем.

Треба було сподіватись, що ворог готується до наступу і в першу чергу схоче опанувати спалений місток, щоб його направити і пересунути свої ешелони до Коростеня.

Третя ніч принесла несподіванку для нас. Упав великий сніг і настав мороз. Застави, які були ей сунуті на 3–4 верстві за стацію, залишивши сторожі, поховалися до хат.

В цей час ворог розпочав нічний наступ. Коли наша сторожа спостерегла вже близько ворожі лави, почала стрілянину. Кулемет, який був ще з вечера пристріляний до певних цілей, відмовився стріляти, бо від морозу олія загусла на мазь.

Прийшлось кулемет відтягнути, а сторожі відступити назад.

Щоб не дати ворогові зорієнтуватися, прийнято наступ цілим курінем. Були введені в гру Богданівці, щоб обовязково возстановити старе положення с. т. повернути позицію біля спаленого містка. Ворог підтягнув артилерію і відкрив вогонь з 7–8 гармат.

Але не дивлячись на це, ворога відкинуто назад з великими втратами.

Наша впертість зробила на ворога гнітюче вражіння, хоч він і знав, скільки нас, бо вдалось йому захопити в полон нашу розвідку: 2-ох козаків і поручника Лисицю.

Злапала їх розвідка ворога і привела до штабу, який містився на стації.

До штабу збіглись усі "товаріщі", — подивитись на козаків, які для них мусіли являтись чимось страшним. Отже і вся їх злість обрушилась тепер на них, як на виновників того, що вони до цього часу сидять тут і не можуть добратись до "Расєї". Солдати рішили катувати неповинних. Роздягли їх до нага, пообривали оселедці, прикотили дві кухні і постановили вкинути їх в окріп, а одного пустити, який побачивши все тут, пішов і розказав би своїм. Та не судилось приняти таку смерть козакам.

Очікуючи на свою смерть, Дорошенківці раптом почули стрілянину. Стріляли з рушниць та ручних кулеметів по ешелонах.

Піднялась страшна паніка. Варта і вся юрба, яка очікувала на екзекуцію, почала тікати.

З цього скористали засуджені, вискочили і давай Бог ноги.

Добігли до ліса, де знайшли якийсь одяг і повернули до своїх.

Під натиском наших частин ворог спішно відступив.

До цієї перемоги теж причинилася і наша кіннота. Кінний Гордієнківський полк (офіційно він носив тоді назву 3-го запоріжського куріня) ще зарані був ешелонами висланий з Коростеня в бік Олєвська. Тут на сусідній стації він вигрузився і мав співпрацювати з правим крилом 1-го куріня, забезпечуючи його з боку західнього фронту.

Поява кінноти на лівому крилі ворога ще збільшила його паніку і він поспішно відступив у бік Новгороду-Волинського.