“РОЗМОВИ”, А НЕ “ПЕРЕГОВОРИ”
“РОЗМОВИ”, А НЕ “ПЕРЕГОВОРИ”
З селами Бишки та Конюхи пов’язані також і маловідомі “розмови” УПА з так званими “радянськими письменниками”. Нашим підпільникам стало відомо, що до хати Я. Л. Музики (пункту зв’язку у Львові) заходять українські письменники. Оскільки в тому часі проти ОУН і УПА велася масова брехлива совєцька пропаганда, ми запропонували їм зустріч з метою розповісти про цілі нашої боротьби та ознайомити їх із нашими виданнями. А для того, щоб їх потім не розстріляли, порадили отримати на такі розмови дозвіл комуністичної партії. У результаті листування така зустріч відбулася. Дозвіл на проведення цієї зустрічі дав Головний командир УПА “Тарас Чупринка”. Вона відбулася 28 лютого 1945 року на хуторі біля села Конюхи. Пішли на ці “розмови” Дмитро Маївський та Яків Бусел, які тоді перебували в Бишках. На жаль, замість очікуваних письменників (їм таки не довіряли) приїхали два працівники КДБ та начебто письменник Андрій Головко (так він себе представив).
“Розмови” тривали цілу ніч. Наші представники розповідали, за що й чому воюють УПА та ОУН, про справедливість української національно-визвольної боротьби, про необхідність створення суверенної і цілком незалежної Української Держави на всіх її етнічних землях, про імперіалістичну природу війни тощо. Представники ж совєцької влади доводили неминучість перемоги СРСР у цій війні, безперспективність нашої боротьби й пропонували нам капітуляцію на умовах опублікованих звернень уряду УРСР Погляди обох сторін були цілком протилежні, й про будь-яке порозуміння не могло бути навіть мови. Та й такої мети у наших представників не було. Над ранком “гостей” вивезли на автостраду Львів — Тернопіль і вони поїхали до Львова, а наші “делегати” Д. Маївський і Я. Бусел — до Бишок. Згодом кагебістські публіцисти старалися представити ці пропагандистські бесіди як “переговори”, як намір командування УПА капітулювати та припинити боротьбу. Поширювалась також злобна й цілком брехлива інформація, що обох представників підпілля за їх начебто самовільну спробу таких переговорів страчено. Насправді це була одна з практикованих тоді форм націоналістичної пропаганди у ворожому середовищі. Більше подібних “розмов” не було, хоч на цей пункт зв’язку у Львові приходили записки з пропозиціями чергових зустрічей.