У КОНЦТАБОРІ ТА У ТЮРМІ (1934–1937)

У КОНЦТАБОРІ ТА У ТЮРМІ

(1934–1937)

У своїй нелегальній діяльності Роман Шухевич дуже чітко та вміло дотримувався правил конспірації. Кожний бойовий захід він всебічно обмірковував, тому поліції ніяк не вдавалося зібрати на нього докази для суду. Арештовували його часто, але доказів вини не знаходили й по кількох тижнях чи місяцях змушені були звільняти. У червні 1934 р., у зв’язку з убивством міністра Пєрацького, поліція провела масові арешти серед української патріотичної молоді. Тоді-то, у червні, арештовано й Романа Шухевича та заслано до концентраційного табору у м. Березі Картузькій без жодних доказів його вини.

Тюремний табір у Березі Картузькій був організований польським урядом за зразками гітлерівських та московсько-більшовицьких концентраційних таборів. Тут постійне знущання над арештованими — фізичне й моральне — було системою і доведене до тупого садизму. А ув’язнювали в цьому таборі людей, яким не було доказано ніякої вини, без суду, за одним лише підозрінням, що вони можливі вороги Польської держави. Це був глум над усякими міжнародними законами про права людини.

Існував цей табір аж до ліквідації Польської держави у вересні 1939 р. У ньому побували майже всі видатні українські національно-культурні діячі й переважно студентська молодь. Про перебування у таборі Романа Шухевича залишив нам свої спомини Володимир Макар, політв’язень Берези Картузької. Він, зокрема, зазначає, що в таборі була створена таємна націоналістична організація взаємодопомоги, яку очолив Роман Шухевич. Це зайвий раз підкреслює великий авторитет Шухевича і його провідницькі риси характеру. Він також відзначає, що в’язні-українці були щиро й глибоко віруючі й практикуючі християни. “Світлим прикладом, — пише він, — може служити славної пам’яті Роман Шухевич, який щоденно гаряче молився і ніколи не розлучався з хрестиком, що висів у нього на шиї”.[6]

З в’язнів для виконання окремих робіт були створені спеціальні групи мулярів, столярів, кухарів та ін. Роман Шухевич і Панько Романюк були кочегарами, в обов’язок яких входило носити вугілля і взимку розпалювати печі. Автор пише, що кожного ранку вони обидва заходили до кімнати, очищали піч від жужелю й попелу та розпалювали вогонь.

“Звичайно, разом з ними заходив до кімнати також поліцай, але все-таки вони могли перекинутись з нами кількома словами та дізнатись про різні новини. Того ранку, про який хочу згадати, Роман Шухевич затримався в нашій кімнаті довше, як звичайно. Ми спільно згадали, що того дня у нас в Україні є надвечір’я Богоявлення (Щедрий вечір), Йордан. І тоді Роман почав наспівувати своїм приємним тенором одну за одною наші чудові щедрівки, починаючи від “Щедрик-щедрик”. Ми із запалом підхопили, а при щедрівці “А в Єрусалимі” розгукались-таки добре. Але для поліцаїв це була “мертва година”, тому нам ніхто не перешкоджав. Поспівавши, ми почали згадувати старі добрі часи в батьківській хаті та вгадувати, чи скоро повернемось на свята між своїх рідних.

Роман Шухевич був оптимістом: “Не журіться! — казав він. — Скоро поїдемо, будемо ще святкувати вдома всі наші свята”. І от того ж вечора його викликали з речами до канцелярії, а на другий день, на свято Йордану (19.01.1935 р.), його під конвоєм повезли на слідство до м. Львова. Незабаром повезли по його слідах також Володимира Яніва. Я стрінувся з ними обома, як і з іншими березянами, у львівських Бригидках влітку 1936 р. Але вже Різдво і Йордан 1937 р. Р Шухевич зустрічав на волі”.[7]

Після перевезення Романа Шухевича з Берези до львівської тюрми його звинувачували в належності до ОУН, а також у тому, що він був членом Крайової екзекутиви, бойовим референтом та заступником Крайового Провідника ОУН Степана Бандери. За це загрожувала смерть або щонайменше довічна тюрма. Судова розправа, відома як процес Степана Бандери, відбувалася у Львові в травні-червні 1936 р. Роман Шухевич був одним з головних звинувачуваних, але завдяки дуже вмілому захисту, що його вів др. Степан Шухевич, дядько Романа, судові не вдалося доказати його вини.

Знаючи, одначе, що його таки засудять, він добровільно зізнався, що належав до ОУН і поступив так тому, що “це був наказ мого серця”, заявив він. Його засудили на три роки ув’язнення, із зарахуванням слідчого арешту.

На підставі проголошеної у 1935 р. амністії Роман Шухевич вийшов 27 січня 1937 р. на волю, пробувши півроку у концтаборі та два роки у тюрмі.

У поліцейських документах з того часу зберігся такий опис його особи: зріст 168 см, блондин, очі голубі (небесні), чоло високе, похилене назад, виголений, обличчя продовгувате, риси обличчя гострі, щупла будова тіла, голова похилена праворуч, вбраний у попелясте вбрання сивого кольору. Є ще й така примітка поліцейського агента: “Я певний, що Роман Шухевич був про кожний злочин ОУН на терені Львова докладно заінтересований, бо завжди перед черговими виступами ОУН на пару днів перед тим приїздив до Оглядова. У вище згаданий день, 30 листопада ц.р. (1932 р., день нападу на пошту в Городку Ягайлонському), виїхав раннім поїздом, що прибуває до Радехова об 11.30. “Тому немає чого дивуватися, що Роман Шухевич в день убивства комісара Чеховського прибув до Оглядова й був тут цілий тиждень”.

Після звільнення з тюрми у 1937 р. Роман Шухевич жив з родиною у Львові й працював у рекламній установі “Фама”, яку зорганізував спільно з інженером Богданом Чайківським. Це була одна з форм маскування його нелегальної діяльності в ОУН.

Роман Шухевич (сидить другий справа) i родина Пачовських та Березиннських, 1937 р.

Роман Шухевич (сидить другий справа) i родина Пачовських та Березиннських, 1937 р.