ЯКІВ БУСЕЛ (“КИЇВСЬКИЙ”, “ГАЛИНА”) Біографічна довідка

ЯКІВ БУСЕЛ (“КИЇВСЬКИЙ”, “ГАЛИНА”)

Біографічна довідка

Батько — Бусел Григорій Іванович (1870–1947), підпрапорщик кавалерії російської армії, на військовій службі в м. Митава біля Риги в Латвії. Мати — Євфимія Бусел-Преварська (1870–1945). Їхні діти: Михайло, Марія, Олександр і Яків.

Після закінчення військової служби й виходу Григорія Бусла у відставку вся родина Буслів переїхала на Волинь до містечка Клевань і тут постійно проживала. У родини була мурована хата з червоної цегли по вул. Кірова, 13 (колись — Аптекарська), що її 1914 року поставив Григорій Бусел; помешкання збереглося донині. У цій хаті та у Клевані минуло дитинство Саші і Яші — майбутніх лідерів визвольного руху на Волині та Поліссі.

Марія (1910–1943) вийшла заміж за священика о. Маркевича Якова Вікентійовича (1899–1988). Він також культурно-освітній і громадський діяч на Волині. Політв’язень польського концтабору в Березі Картузькій (1939). Восени 1944 року арештований НКВС і засуджений на 15 років тюремного ув’язнення. Звільнений з тюрми 1954 року і відправлений на заслання, на якому був до 1971 року: відбував його в Караганді, в Казахстані, в Омську, Іркутську і Чимкенті. Помер 8 грудня 1988 року в Клевані й похований поряд із дружиною Марією Григорівною, її братом Михайлом Григоровичем та їх матір’ю Євфимією Бусел. Лише батька їх, Григорія Івановича Бусла, з ними нема. Він помер на засланні, й могила його в місті Кизил Пермської області. Дочка о. Якова Маркевича і Марії Григорівни Наталка (1929 р. н.) була вчителькою математики в Острозькому районі. З 1950 року була у підпіллі ОУН і загинула, мабуть, наприкінці 1951 року. Син їх, Костянтин Якович, політв’язень, автор дуже цінних спогадів про родину Буслів, помер 1955 року в Білій Церкві.

Олександр народився 29 серпня за ст. ст., 11 вересня за н. ст. 1910 року у м. Митава. Після закінчення української гімназії у Рівному продовжував навчання на математичному факультеті Львівського університету. Член ОУН. У липні 1935 року арештований польською поліцією і замкнений до концентраційного табору в Березі Картузькій, де його тримали 8 місяців. У червні наступного року Олександра знову арештували за революційну націоналістичну діяльність на Волині й засудили в травні 1939 року до 8 років тюрми. Та у вересні того ж року внаслідок війни Польща впала і багато в’язнів повиходили з тюрем на волю. Повернувся до Клевані й Олександр. За совєцької окупації, з осені 1939 року до початку 1941 року, Олександр Бусел працював директором школи в селі Милостів. На початку 1940 року він одружився з Онисією Корніївною Селе-пиною, членом ОУН, яка разом з ним була засуджена в Рівненському процесі до 3 років тюремного ув’язнення за належність до ОУН та націоналістичну діяльність. У лютому 1941 року, щоб не потрапити до тюрми, Олександр Бусел перейшов у підпілля.

Під час Українського Державного Правління він брав активну участь в організації Обласної Управи в Рівному й очолював у ній відділ освіти. За українську національно-культурну діяльність на Волині й належність до ОУН німецька поліція у кінці лютого 1943 року арештувала Олександра Бусла, а 9 березня стратила його на подвір’ї Рівненської тюрми.

Яків народився 13 (25) січня 1910 року також у м. Митава. Але його дитячі та юнацькі роки проходили у родинному батьківському домі в містечку Клевань та на берегах мальовничої річки Стубельки. Освіту отримав в українській гімназії Федора Пекарського.[20]

З 1932 року Яків Бусел — студент юридичного факультету Львівського університету. У Львові мешкав у студентському Академічному Домі, де провадив революційну діяльність серед студентства. Уперше арештований польською поліцією 10 вересня 1933 року в поїзді Львів-Здолбунів при перевезенні на Волинь нелегальної націоналістичної літератури. У його валізі поліція знайшла і конфіскувала такі видання: “До боротьби за душу української дитини”, брошура (179 примірників); “Український народе!”, листівки (4145 примірників); “Молоді друзі, українські школярі!”, листівки (2420 примірників). За це вироком польського окружного суду в Рівному був засуджений до 4 років тюрми та позбавлення громадянських прав на 5 років. Внаслідок амністії у січні 1936 року, перед Різдвяними святами, він вийшов на волю. До осені працював на господарстві, розвів сад біля хати. З університету його виключили за його політичні погляди. У жовтні поїхав до Львова, працював кореспондентом газет, продовжував революційну діяльність.

Національно-визвольна боротьба на Волині проти польських окупантів і зокрема проти насланих з Польщі колоністів з кожним роком посилювалася. Виникла потреба створити окремий Провід для керівництва нею. Тому на початку літа 1935 року сформовано першу Крайову Екзекутиву ОУН Північно-Західних Українських Земель (скорочено: КЕ ОУН на ПЗУЗ). Очолив її Микола Кос, його заступником став Ярослав Старух. Майже всі члени Проводу були місцеві, зокрема організаційним референтом призначено Якова Бусла, а ідеологічним — Ростислава Волошина.

Поляки, занепокоєні зростанням української визвольної боротьби, провели 1937 року масові арешти серед української молоді, зокрема студентства та гімназистів. У червні 1937 року поліція повторно арештувала Якова Бусла. Слідство над арештованими тривало до березня 1939 року. 22–26 травня у окружному суді в Рівному відбувся процес. На лаві оскаржених було 22 обвинувачуваних, у тому числі брати Олександр і Яків Бусли та Онисія Селепина, сусідка й подруга родини Буслів. Якова засудили до 12 років тюремного ув’язнення. Засуджених вивезли вглиб Польщі до міста Тарнів. Та вже у вересні почалася війна, Польща розпалась, і всі в’язні повиходили на волю. Територію польської держави розділили між собою німецькі та російсько-більшовицькі окупанти.

Яків Бусел з вересня 1939 року до червня 1941 року перебував переважно у Кракові, де дуже активно працював у пропагандивній референтурі Проводу ОУН під керівництвом Степана Ленкавського, а також займався вишколом революційних кадрів, призначених для підпільної праці ОУН на ПЗУЗ. У квітні 1941 року він брав активну участь у підготовці, проведенні та нарадах II ВЗ ОУН.

У липні-серпні 1941 року Яків Бусел спільно з іншими провідними членами ОУН і українськими патріотами-державниками дуже швидко організував на Волині та Поліссі українські місцеві органи управління, так що вся влада на місцях практично опинилася в руках народу й німцям довелося потім силою її відбирати і встановлювати свою, німецьку.

Німецька влада вороже поставилася до відновлення української державності. Почалися переслідування, арешти й розстріли українських патріотів. Тому після масових арештів провідного активу ОУН у вересні 1941 року Яків Бусел перейшов на нелегальне становище й став одним із керівних діячів визвольної боротьби проти німецьких поневолювачів України. Він очолив ідейно-політичну референтуру в Проводі ОУН на ПЗУЗ та політичний осередок пропаганди у Військовому Штабі УПА-Північ. У тому часі Яків Бусел — “Галина” редагує підпільні газети, журнали, листівки, пише статті та організує їх видання і масове поширення у східних областях України.

Яків Бусел у значній мірі долучився до складення та прийняття на III ВЗ ОУН (серпень 1943 року) нової програми, а також до організації та проведення Конференції поневолених народів, що відбулась у будинку школи в селі Будераж Мізоцького району на Рівненщині 21–22 листопада того ж року.

Під час повторної окупації України московськими імперіалістами Яків був принциповим послідовником антиімперіалістичної політичної концепції та палким оборонцем ідеї незалежних держав народів на їх етнічних територіях. Із цих позицій виступав за зміну назви ОУН і за апробацію НВРО. Найбільше відома його брошура проти московсько-більшовицького імперіалізму — “Совєтський патріотизм” (під псевдо “Київський”).

З осені 1944 року очолив ідейно-політичну референтуру Проводу ОУН і наполегливо розробляв теоретичні основи української національно-визвольної ідеології.

Яків Бусел мав високі інтелектуальні здібності; усебічний і дуже реалістичний політичний аналітик та сміливий новатор у виборі тактичних засобів боротьби з ворогом. Водночас він був незвичайно принциповою, вольовою, глибоко моральною й дуже працелюбною людиною.