Козаки — офіцери московських царів

Козаки — офіцери московських царів

Вихідці з України були здавна традиційно бажаними кандидатами на заміщення офіцерських та генеральських посад в армії Московського царства та, пізніше, Російської імперії. Це обумовлюється, насамперед, спільною релігією — православ’ям, яке з початку XVII ст. й аж до 1917 р. було головною ідеологічною зброєю московських царів та російських імператорів. Незважаючи на те, що на службу до Москви, а згодом до Санкт-Петербурга доводилося запрошувати тисячі іноземних фахівців, насамперед військових, на них важко було покладатись у загрозливих ситуаціях. Битва під Нарвою 1700 р., під час якої з армії Петра І на бік Карла XII перебігла більшість офіцерів-іноземців, а решту їх, як іновірців та потенційних зрадників, перекололи солдати, красномовно довела, що відданих фахівців слід шукати серед «своїх» — православних. Відтоді російські імператори традиційно віддавали перевагу особам православного віросповідання. Саме в цьому — єдиній вірі, слід шукати першоджерело появи вихідців з України серед аристократії та військової еліти Московського царства і Російської імперії.

Перший випадок масової появи уродженців України в офіцерському корпусі Росії відбувся за часів гетьманування Петра Сагайдачного. Передували цьому обставини серпня-вересня 1618 р., коли українське козацтво на чолі з гетьманом П. Сагайдачним разом із польськими військами ходило на Москву і навіть намагалося її взяти приступом. Причому козаки спалили всі передмістя та пограбували кілька великих російських міст, винищивши частину їх мешканців. У ніч з 11 на 12 жовтня 1618 р., напередодні свята Святої Покрови, запорозькі козаки та поляки мусили піти на черговий приступ Москви, і, як визнає більшість літописців та істориків, місто було приреченим на поразку. Проте у вирішальний момент запорожці відмовилися штурмувати останню лінію оборонних споруд московської фортеці та повернули додому.

Існує кілька версій того, чому Сагайдачний не звоював тоді Москви. Найбільш поширене в українській історіографії пояснення твердить, що польський королевич Владислав заборгував козакам досить значну суму за участь у поході, а тому вони і відмовилися класти свої голови за польську справу. Відомий український дослідник XIX ст. М. Максимович пропагував інше тлумачення подій — «офіційно-державне» для того часу: запорожці почули дзвін православних храмів у Москві, в них прокинулися релігійні почуття, і вони відмовилися штурмувати місто. Яка з наявних версій найбільш достовірна, сьогодні важко визначити. Однак по тій історії залишилося два незаперечні факти: перший — запорожці повернули від Москви, і другий — досить значна їх частина перейшла на службу до Московського царя.

Тільки протягом вересня — грудня 1618 р. втекли з українсько-польської армії та перейшли на московську службу 138 козаків.

27 грудня 1618 р. залишився у Калузі та був прийнятий до московського війська цілий козацький полк Ждана Конші (Коншина), який нараховував 602 запорожці, траплялися й інші подібні випадки. Московський цар одразу оцінив козаків — їх було обдаровано значними, як на той час, грошима та хутром і як військову знать розподілено по найбільших містах царства{1}.

Більшість запорожців, які 1618 р. перейшли на московську службу, згодом стали заможними можновладцями, а їхні нащадки — представниками російської аристократії. Зокрема, потомки полковника Ждана Конші — Каншини (Коншини) у XVIII ст. стали графами та відігравали досить помітну роль у політичному житті Російської імперії.

Боротьба українського народу проти польсько-католицької шляхти, що спалахнула з новою силою по смерті гетьмана П. Сагайдачного, привела на московські землі наступні хвилі переселенців, передусім повстанців і козаків. Відома історія гетьмана Якова Остряниці, який після поразки у бою з поляками під Жовнином 3.06.1638 з рештками своїх військ подався на територію Московського царства й оселився у м. Чугуєві — на той час окраїні Московії. Козаки Остряниці були зараховані на військову службу й охороняли південно-західні кордони Московського царства.

Нове, надзвичайно масштабне переселення українців на територію Московії відбулося протягом 1649–1652 рр. — під час Визвольної війни Богдана Хмельницького проти поляків. Головною причиною цього стала поразка українських військ під Берестечком у 1651 р. та укладення миру з поляками, яким передбачалося скасування Б. Хмельницьким усіх правобережних полків. Значна частина козацького населення Правобережжя пішла шляхом, уторованим повстанцями Якова Остряниці, й теж осіла на південно-західному прикордонні Московії, що відтоді почало називатися Слобожанщиною. Тут було засновано п’ять козацьких полків: Харківський, Сумський, Охтирський, Ізюмський та Острогозький, які аж до часу їх скасування в 1765 р. несли військову охоронну службу.

1667 р., після підписання Андрусівського миру між Московією та Польщею, вся Лівобережна Україна остаточно перейшла до складу Московського царства. Внутрішній устрій Лівобережжя лишився майже не зміненим. Збереглися й адміністративно-територіальний поділ на 10 козацьких полків — Київський, Чернігівський, Ніжинський, Стародубський, Гадяцький, Полтавський, Переяславський, Прилуцький, Миргородський та Лубенський, — і внутрішня військова організація цих частин. У розпорядженні гетьмана залишилися наймані полки — Охочекомонні (або Компанійські) та Охочепіхотні (або Сердюцькі) — його особиста гвардія (кількість таких формувань часто змінювалася; за часів Мазепи існувало 5 Охочекомонних та 5 Охочепіхотних полків).

На противагу Малоросії, що ввійшла до складу Московії, на Правобережній Україні для козацького устрою настали скрутні часи. 1699 р. там було цілком знищено козацькі полки, повстанці та козаки тікали на Запорозьку Січ, яка саме в той час остаточно оформилася не тільки як військове братство, але й, фактично, як незалежна держава з власним адміністративним поділом на сім паланок.

Після підписання Андрусівського миру масових переходів українського козацтва безпосередньо на службу до московського війська не відомо. У цьому не було потреби: кожний селянин чи повстанець, який утік, скажімо, з Правобережжя, мав досить великий вибір щодо подальшого місця проживання. Він міг піти до Московського царства і там залишитися на Слобожанщині, яка користувалася широкими автономними правами; міг замешкати у Малоросії — в будь-якому з полків; нарешті, найбільші сміливці прямували просто на Запорозьку Січ.

Гетьман П. Сагайдачний

Поделитесь на страничке

Следующая глава >

Похожие главы из других книг

ГЛАВА 28 ЯК СЕЛЯНЕ ТА КОЗАКИ ТИКАЛИ С ВИЛЬНОЙ УКРАИНЫ

Из книги Как Малая Русь стала польской окраиной автора Широкорад Александр Борисович

ГЛАВА 28 ЯК СЕЛЯНЕ ТА КОЗАКИ ТИКАЛИ С ВИЛЬНОЙ УКРАИНЫ Ну а как малороссийский народ относился к польскому, а позже к гетманскому беспределу? Он голосовал против, причем самым надежным и неподдающимся фальсификации способом — ногами!Осенью 1675 г. запорожский кошевой атаман


Козаки й протитурецький союз

Из книги Велика історія України автора Голубец Николай

Козаки й протитурецький союз Римський папа Климент VIII, порозумівшись з німецьким цісарем Рудольфом II рішив використати всі сили на сході Европи для боротьби з загрозливим походом турецького імперіялізму на Европу. Слава козаччини вже добре гомоніла по Европі, коли


Офіцери-українці та українське козацтво у Наполеонівських війнах

Из книги Офіцерський корпус Армії УНР (1917—1921) кн. 2 автора Тинченко Ярослав Юрьевич

Офіцери-українці та українське козацтво у Наполеонівських війнах Провідний знавець офіцерського корпусу часів Олександра І, російський історик Дмитро Целорунго стверджує, що під час війни 1812 р. 29 % офіцерів були уродженцями українських губерній (ще 50 % відсотків —


Офіцери-українці в армії Миколи І

Из книги Офіцерський корпус Армії УНР (1917—1921) кн. 2 автора Тинченко Ярослав Юрьевич

Офіцери-українці в армії Миколи І Правління російського імператора Миколи І, що заступив на престол Олександра І, почалося з придушення повстання декабристів у Санкт-Петербурзі 14 грудня 1825 р. Серед декабристів — учасників повстання на Сенатській площі українців за


V. На руїнах московських міфів

Из книги Споконвічна земля автора Белинский Владимир Брониславович

V. На руїнах московських міфів Великий геній українського народу, висміюючи нашу згоду сприймати українську історію із уст чужинців, у свій час досить влучно сміявся: — «Добре, брате, Що ж ти такеє?» «Нехай скаже Німець. Ми не знаєм». Отак–то ви навчаєтесь У чужому


VI. На руїнах московських міфів

Из книги Споконвічна земля автора Белинский Владимир Брониславович

VI. На руїнах московських міфів Повернімося до Київського князя Федора Івановича, усі вчинки та поведінка якого зайвий раз підкреслюють приналежність до Великого Галицько–Волинського князівства, хоча він узгоджував свої рішення як з Литвою, так і з Золотою


Розділ 3 Початок війни між Москвою й Україною. — Донські козаки. — Боротьба за Київ. — С. Петлюра. — Гайдамацький Кіш. — Геройська загибель Студентського Куреня під станцією Крути. — Повстання комуністів у Києві

Из книги Україна у війні за державність. Історія організації і бойових дій Українських Збройних Сил 1917-1921 автора Удовиченко Александр Иванович


Розділ II. ВИНИКНЕННЯ ЗАПОРОЗЬКОЇ СІЧІ. КНЯЗЬ ДМИТРО ВИШНЕВЕЦЬКИЙ І КОЗАКИ. ІВАН ПІДКОВА

Из книги Запорозьке козацтво автора Голобуцький Володимир

Розділ II. ВИНИКНЕННЯ ЗАПОРОЗЬКОЇ СІЧІ. КНЯЗЬ ДМИТРО ВИШНЕВЕЦЬКИЙ І КОЗАКИ. ІВАН ПІДКОВА Заселення Запорожжя козацтвом органічно пов’язане з виникненням тут Січі, що відіграла таку видатну роль у визвольній боротьбі українського народу. Питання про час появи і місце


Розділ IX. ЗАПОРОЗЬКЕ КОЗАЦТВО ПІД ЧАС ПОВСТАНЬ 1625, 1630–1631 РОКІВ. ЗДОБУТТЯ КОДАКА ЗАПОРОЖЦЯМИ В 1635 РОЦІ. УКРАЇНСЬКІ КОЗАКИ В ТРИДЦЯТИЛІТНІЙ ВІЙНІ

Из книги Запорозьке козацтво автора Голобуцький Володимир

Розділ IX. ЗАПОРОЗЬКЕ КОЗАЦТВО ПІД ЧАС ПОВСТАНЬ 1625, 1630–1631 РОКІВ. ЗДОБУТТЯ КОДАКА ЗАПОРОЖЦЯМИ В 1635 РОЦІ. УКРАЇНСЬКІ КОЗАКИ В ТРИДЦЯТИЛІТНІЙ ВІЙНІ Перед тим як повернутись з-під Хотина на Запорожжя, козаки вирядили до короля своїх посланців. Вони поставили ряд вимог,


Хто ж такі козаки?

Из книги Січ було здано без бою автора Савчин Алексей

Хто ж такі козаки? Ще не вдалося довідатись, хто, коли і чому назвав Запорізьку Січ українською, адже кордони вільностей козацьких час від часу мінялися. Перші згадки в загальних рисах: ” … поляки, прийнявши у свої землі Київські і Малоросійські в 1340 році, через деякий


Розділ XXIV Загальна ситуація. На фронті 3-ої дивізії ворог зміцнює свої сили. Наступ 7-го Синього полку вздовж залізниці. Активність 9-го Стрілецького полку. Облудні гасла московських большевиків. Повстанський рух в Україні. Позитивні й негативні повстанські отамани. Отаманія

Из книги Третя Залізна дивізія автора Удовиченко Александр Иванович


ДОЛИНА ЦАРІВ, СВЯТІ БИКИ Й СФІНКСИ

Из книги Коли сонце було богом автора Косидовский Зенон

ДОЛИНА ЦАРІВ, СВЯТІ БИКИ Й СФІНКСИ Книжка Денона, яку розкішно видав Жомар, викликала в Європі гонитву за пам’ятками Стародавнього Єгипту. Усі хоч трохи значні міста мали за честь придбати в свої музеї експонати просто з-над Нілу.Експедиції споряджалися часто задля моди,