Спроби створення юнацьких шкіл у 1918–1919 рр

Спроби створення юнацьких шкіл у 1918–1919 рр

Негативна відповідь, яку дав військовий міністр Центральної Ради Олександр Жуковський делегатам 1-ї та 2-ї Українських військових шкіл, насправді мала вагомі підстави. У той час Жуковський був більше заклопотаний справою перепідготовки офіцерів та унтер-офіцерів — українців з російської армії для служби у збройних силах України, тож усі сили витрачав на створення Інструкторських шкіл для старшин та підстаршин. Справа юнацьких шкіл була не настільки нагальною. Але їх поновлення, звичайно, стояло у найближчих планах Військового міністерства.

Справа військової освіти була передана у відання генерала Олексія Астаф’єва — колишнього викладача Чугуївського та 2-го Київського військових училищ, коли його було призначено начальником Головної шкільної управи, створеної у складі Військового міністерства. Однією з нагальних проблем було видання військових підручників українською мовою. За цю справу взявся помічник генерала Астаф’єва поручик Варфоломій Євтимович, який зорганізував топографію, де друкувалися підручники українською мовою. Першим було видано підручник із загальної тактики — найважливішої дисципліни всіх військово-навчальних закладів. Потому було видано «Тактику технічних військ», «Польову артилерію», «Польову фортифікацію». Переклад підручників здійснювала спеціально створена редакційно-термінологічна комісія, яку очолював військовий старшина Володимир Сальський (він також написав «Тактику технічних військ»). До складу комісії входили відомі українські філологи: Іван Шендрик (львів’янин) та Олександр Курило (киянин). Крім того, Головна шкільна управа у нагальному порядку приступила до розробки навчальних програм у юнацьких школах{323}.

Державний переворот П. П. Скоропадського, який стався 29 квітня 1918 р., значно сповільнив процес створення військово-навчальних закладів. Гетьман сформував особливу комісію з утворення військових шкіл, на чолі якої став генерал Микола Юнаків. Він же з 1 серпня 1918 р. обійняв посаду начальника Головної шкільної управи — замість усунутого генерала Астаф’єва. До складу комісії Миколи Юнакова входило 12 генералів, 8 полковників та 5 військових старшин — усі вони були відомими російськими військовими педагогами, половина свого часу очолювали училища{324}. Щоправда, кожен із цих військово-педагогічних світил мав власну думку про створення військових шкіл і вперто її обстоював, а це гальмувало справу.

Генерал Олексій Астаф’єв виношував думку про формування Спільної юнацької школи — з піхотним, кавалерійським та артилерійським відділеннями, а також Військової політехніки. Але вона не була втілена. Генерали та полковники, члени комісії Юнакова, вирішили відновити у складі збройних сил Української Держави дев’ять військових шкіл, що існували у складі російської армії до листопада 1917 р.: 1-шу та 2-гу Київські, Чугуївську, Одеську, Полтавську військові, Київську легкогарматну та Одеську важкогарматну, Київську інженерну та Єлисаветградську кавалерійську. Причому, 2-га Київська школа мала постати на базі Інструкторської школи старшин. Генерал Астаф’єв планував набрати юнаків уже в серпні 1918 р., а навчання розпочати 1 вересня. Але генерали з комісії Юнакова надто зволікали з цією справою.

Лише з 20 вересня 1918 р. наказом Ч. 538 при всіх юнацьких школах, які невдовзі мали відкритися, було запроваджено 10-місячні курси для перепідготовки старшин військового часу — громадян Української Держави та затверджувалися начальники новостворюваних військово-навчальних закладів:

1-ї Київської пішої школи — генеральний хорунжий Богданович;

2-ї Київської пішої школи — генеральний хорунжий Максимів;

Одеської пітної школи — генеральний хорунжий Кіслов;

Полтавської пішої школи — генеральний хорунжий Анісімов;

Чугуївської пішої школи — генеральний хорунжий Протазанів;

Єлисаветградської кінної школи — полковник Петренко;

Одеської важкої гарматної школи — генеральний хорунжий Нілус;

Київської легкої гарматної школи — генеральний хорунжий Промтов;

Київської інженерної школи — генеральний хорунжий Ельснер;

Одеської авіаційної школи — полковник Кануков.

У праці Бориса Монкевича «Організація регулярної армії Української Держави 1918 року» зазначено, що комісія планувала відкрити військову школу в Житомирі, а також: гарматну і військову школи у Львові{325}. Однак серед документів Головної шкільної управи 1918 р. немає навіть побіжних згадок про можливість створення цих закладів. Не зауважено цього й у спогадах Варфоломія Євтимовича, який був незмінним членом комісії зі створення військових шкіл{326}.

Незважаючи на те, що було призначено начальників шкіл, справа їх формування аж до падіння Гетьманату П. П. Скоропадського так і не зрушилася з місця. Тільки по зайнятті Києва військами Директорії почалося гарячкове формування кількох військово-навчальних закладів, здійснюване під керівництвом начальника Головної шкільної управи Військового міністерства Директорії Олексія Астаф’єва — начальника цієї управи за часів Центральної Ради.

Спочатку Астаф’єв намагався зберегти устрій військово-навчальних закладів за планами весни 1918 р., але цього не вдалося реалізувати. Одеські військово-навчальні заклади опинилися на території, зайнятій білогвардійцями, крім того, майже всі начальники шкіл, призначені гетьманським урядом, відмовились служити Директорії. За таких умов було прийнято рішення зберегти Інструкторську школу старшин та не переформовувати її на 2-гу Київську пішу, а також створити ще одну військову школу — Житомирську, начальником якої став полковник Кілька нових керівників військово-навчальних закладів було затверджено 4 січня 1919 р:

Київської гарматної школи — полковник Ломакін (колишній командир батареї Одеської гарматної школи);

Київської інженерної школи — військовий старшина Гетенко;

Єлисаветградської кінної школи — полковник Карпенко (колишній інспектор класів цієї школи).

Наказом від 12 січня 1919 р. були призначені ще два начальники шкіл:

Полтавської пішої школи — отаман Василів-Чечель;

Київської гарматної школи (замість Ломакіна, який так і не прибув з Одеси) — полковник Сарнавський (колишній командир 4-го важкого гарматного полку){327}.

З усіх генералів, призначених до шкіл за часів гетьманування П. П. Скоропадського, залишився тільки начальник Чугуївської пішої школи Тарас Протазанів.

Отже, за станом на середину січня 1919 р. Головному управлінню військово-навчальних закладів Військового міністерства УНР підпорядковувалися кадри шести шкіл: Київської, Полтавської, Чугуївської та Житомирської піших, Київської гарматної, Київської інженерної та Єлисаветградської кінної.

Найбільш успішно створювалась Житомирська піша школа, проте Полтавська, Київська піші та Єлисаветградська кінна так і не встигли остаточно сформуватися і згодом взагалі зникли з реєстрів Дієвої армії УНР.

Київська гарматна та Київська інженерна школи протягом січня 1919 р. формувалися у Києві, а Чугуївська піша — спочатку в Харкові, потім — у Полтаві й остаточно — у Києві. До перших двох вступили студенти київських вузів, до третьої — переважно студенти харківських вузів. Чисельність шкіл була невелика. Так, 30 січня 1919 р. Київська гарматна школа евакуювалася з Києва до Кам’янця-Подільського, маючи у своєму складі лише 15 старшин і 40 юнаків{328}. У той же час до Кам’янця-Подільського було переведено Київську інженерну, Чугуївську та кадри Київської і Полтавської піших шкіл. У лютому 1919 р. ці навчальні заклади очолив новий начальник Головної шкільної управи Військового міністерства УНР полковник Володимир Сальський, призначений на цю посаду наприкінці січня 1919 р. У Кам’янці-Подільському школи значно поповнилися місцевою молоддю та молодими вояками з різних частин Дієвої армії УНР. За станом на 20 березня 1919 р. у складі інженерної школи було близько 200 старшин і юнаків, у Чугуївський — 100, у гарматній — 80. Начальником артилерійської школи був тоді полковник Леонід Сінклер (рідний брат генерала Володимира Сінклера), інженерної — військовий старшина Олександр Гетенко, а Чугуївської — генерал Тарас Протазанів.

20 березня Київська інженерна школа, як найбільш повна, рушила на протибільшовицький фронт у район Проскурова{329}. Юнакам довелося брати участь у кількох кривавих боях із ворогом поблизу Чорного Острова, а потім біля ст. Деражня. Тут школа входила до складу групи військ полковника Івана Омеляновича-Павленка. Після боїв під Деражнею, зазнавши відчутних втрат, школа перемістилася у резерв на ст. Гречани, а невдовзі повернулася до Кам’янця. Однак тут виявилося, що у ній залишилося тільки 48 старшин і юнаків, а решта або загинули, або розбіглися по домівках{330}.

Після відходу українських військ із Кам’янця-Подільського кадри всіх юнацьких шкіл через територію Галичини було перевезено до Луцька. Тут начальник Головної шкільної управи полковник Володимир Сальський вирішив злити кадри всіх наявних військово-навчальних закладів в одну Спільну юнацьку школу під своїм началом, а на час його відсутності установу очолив генерал Петро Василів-Чечель. Незалежність свого закладу обстояв тільки начальник Київської інженерної школи Олександр Гетенко. Однак Спільна юнацька школа, як і інженерна, проіснували недовго.

16 травня 1919 р. поляки несподівано атакували Луцьк і полонили всю його залогу. У повному складі в полон потрапили Спільна юнацька та Київська інженерна школи разом зі своїми начальниками — Гетенком та Василівим-Чечелем (полковник Володимир Сальський полонений не був, оскільки у той час перебував при штабі Дієвої армії УНР). Відтоді ці навчальні заклади не відроджувалися{331}.

Поделитесь на страничке

Следующая глава >

Похожие главы из других книг

Глава 11. НЕОБЪЯВЛЕННАЯ ВОЙНА НА БАЛТИКЕ В 1918―1919 гг

Из книги Военно-морское соперничество и конфликты 1919 — 1939 автора Тарас Анатолий Ефимович

Глава 11. НЕОБЪЯВЛЕННАЯ ВОЙНА НА БАЛТИКЕ В 1918?1919 гг В конце 1918 года, после капитуляции Германии, границы государств Восточной Европы официально еще не были определены. Их окончательный рисунок должен был установиться после подавления революции в России. Руководство


2. Революция 1918-1919 гг.

Из книги История Германии. Том 2. От создания Германской империи до начала XXI века автора Бонвеч Бернд

2. Революция 1918-1919 гг. Восстание в Киле. Падение монархии В середине октября для продолжения переписки Вильсон потребовал от германского правительства изменить форму правления. В Германии это вызвало взрыв негодования. Верховное командование настаивало на отказе от


Глава вторая НОЯБРЬ 1918 – ЯНВАРЬ 1919

Из книги Дороги Нестора Махно автора Белаш Виктор Федорович

Глава вторая НОЯБРЬ 1918 – ЯНВАРЬ 1919 Большевики Украины свой I объединительный съезд провели в Москве 5–12 июля 1918 г. под руководством В. И. Ленина и при активной помощи ЦК РКП(б). На нем присутствовало 65 делегатов с решающим голосом, представлявших 45 партийных организаций, в


10. Как проходила революция 1918–1919 гг. в Германии?

Из книги Всеобщая история в вопросах и ответах [litres] автора Ткаченко Ирина Валерьевна

10. Как проходила революция 1918–1919 гг. в Германии? Окончание Первой мировой войны не означало, что в Европу вернулись спокойные времена. В Венгрии, Австрии, Чехии, Словакии, Турции, Финляндии вспыхнули революции. Революционная волна, охватившая эти страны, оказывала


Приложение № 1. П.З. Ермаков в материалах следственного производства 1918–1919 гг

Из книги Цареубийца. Маузер Ермакова автора Жук Юрий Александрович

Приложение № 1. П.З. Ермаков в материалах следственного производства 1918–1919 гг Из Протокола допроса П.В. Кухтенкова [197] от 13 ноября 1918 г. Членом Екатеринбургского Окружного Суда И.А. Сергеевым в Верх-Исетском Арестном доме: «(…) Числа 18–19 июля н/ст., часа в четыре утра, в


Глава первая. Фронт гражданской войны на рубеже 1918 и 1919 гг.

Из книги Разгром Деникина 1919 г. автора Егоров Александр Ильич

Глава первая. Фронт гражданской войны на рубеже 1918 и 1919 гг. Начало нового этапа гражданской воины надо отнести ко второй половине ноября 1918 г., т.е. к началу эвакуации германских войск из оккупированных ими областей после поражения Германии в Мировой войне. Но на смену


1918, 1919 годы. «Холера, как сыщик, хватает людей где попало»

Из книги Агонизирующая столица. Как Петербург противостоял семи страшнейшим эпидемиям холеры автора Шерих Дмитрий Юрьевич

1918, 1919 годы. «Холера, как сыщик, хватает людей где попало» И вот мы уже в революционном Петрограде, перешедшем в руки представителей большевистской партии. Другое время, другая власть – ни Городской думы, ни градоначальников – Советы рабочих и крестьянских депутатов, Союз


Створення військ Директорії та розгром офіцерських дружин, листопад-грудень 1918 р

Из книги Офіцерський корпус Армії УНР (1917—1921) кн. 2 автора Тинченко Ярослав Юрьевич

Створення військ Директорії та розгром офіцерських дружин, листопад-грудень 1918 р Уночі з 16 на 17 листопада 1918 р. у Білій Церкві на чолі з Директорією було піднято збройне повстання проти влади П. П. Скоропадського. На бік Директорії одразу перейшли: Окремий загін Січових


Реєстри випускників юнацьких шкіл Армії УНР 1919–1924 рр

Из книги Офіцерський корпус Армії УНР (1917—1921) кн. 2 автора Тинченко Ярослав Юрьевич

Реєстри випускників юнацьких шкіл Армії УНР 1919–1924 рр Реєстр[6] юнаків першого випуску Спільної військової школи, підвищених до першої старшинської ранги 5-го листопада 1919 р Бунчужні:1. Бондарчук Хведось2. Чайківський Володимир3. Вельмик МиколаЧотові:4. Іванів


УКРАЇНСЬКО-ПОЛЬСЬКА ВІЙНА, 1918-1919

Из книги Спогади командарма (1917-1920) автора Омелянович-Павленко Михаил Владимирович

УКРАЇНСЬКО-ПОЛЬСЬКА ВІЙНА, 1918-1919 Передмова "Українсько-польська війна" має бути другою з черги працею у плянованім циклю п. н. "Звіти і спогади", що творитиме матеріял для будучого військового історика. Поява її друком тепер перед першою працею є наслідком більшого


МАХНОВСКОЕ ПОВСТАНЧЕСКОЕ ДВИЖЕНИЕ В 1918-1919 ГОДАХ

Из книги Anatoliy_Petrovich_Gritskevich_Borba_za_Ukrainu_1917-1921 автора

МАХНОВСКОЕ ПОВСТАНЧЕСКОЕ ДВИЖЕНИЕ В 1918-1919 ГОДАХ КТО ТАКОЙ НЕСТОР МАХНО?Наиболее мощное крестьянское движение в Украине периода 1918—21 гг. связано с фигурой Нестора Махно. Отряды повстанцев под его командованием действовали против всех иностранных армий, оккупировавших