ДИСКУСІЯ ПРО ФЕДЕРАЛІЗМ

Доповідь Роберта А. Канна “Федералізм і федеральна держава в історії” призначено на передостанній день конгресу, п’ятницю 3 вересня. Вона відбулася в рамках комісії методології й історіографії. Професор Канн з Ратґерського університету (США) відомий як автор монументального дослідження про національну проблему в Австро-Угорщині, п. н. “Багатонаціональна імперія”. Його доповідь була зосереджена на питаннях теорії федералізму й на розвиткові федералістичних доктрин, у меншій мірі на реальних виявах федералізму в історичній дійсності Канн підкреслював, що поняття федералізму далеко не однозначне та що під покришкою федералізму крилися не раз дуже відмінні й один до одного неподібні суспільно-політичні змісти. Приклад, що на нього він посилався найчастіше, -це американський федералізм. Він тільки побіжно згадав про проблему федералізму в СРСР, вказуючи при цьому на суперечність між широкими конституційними правами радянських союзних республік (до номінального права на сецесію включно) та монолітною структурою Комуністичної партії, що забезпечує фактичну єдність радянської держави.

Я б не казав, що доповідь Канна відзначалася великою оригінальністю думок. У дискусії виступило кілька істориків з східнього бльоку, що на всі лади вихваляли радянський федералізм, який, мовляв, забезпечив успішну розв’язку національного питання в СРСР. Коли черга прийшла на мене, я сказав наступне{90}:

“Яка генеза радянського федералізму? У старій Росії існували федералістичні течії, але вони були сильніші серед неросійських націй, ніж серед самих росіян. Зокрема українська політична думка XIX століття мала федералістичне забарвлення. Згадаймо про Кирило-Методіївське Братство, Костомарова, Драгоманова. Окремих прихильників федералізму можна знайти й серед росіян; до них, наприклад, належав Герцен. Але родовід більшовизму не має нічого спільного з тими групами у старій Росії, що сприяли федералізмові Більшовики, безперечно, продовжували традиції “якобінської” течії в історії російських революційних рухів. А російські “якобінці”, починаючи з Пестеля і Бєлінського, заперечували федералізм і обстоюва-ли унітарну, централізовану державу. Існує багато висловлень Леніна з-перед 1917 року, що в них він гостро поборює ідею федералізму.

Як же тоді пояснити, що нова радянська держава, що її основоположником був Ленін, прийняла федералістичні устроєві форми? Цю розв’язку накинули більшовикам обставини: вони хотіли зневтралізувати силу національних рухів неросійських народів колишньої царської імперії Радянські уряди України, Грузії, Латвії тощо створено на те, щоб їх протиставляти автентичним національним урядам країн, які в ході революції встигли відділитися від Росії. Якщо сьогодні існує Українська РСР, Грузинська і т. д., то тому, що перед ними існували самостійна Україна, Грузія і т. д.

Професор Канн вказав на деякі контрасти між американським і радянським федералізмом, але він не вичерпав цієї теми. Суть американського федералізму - принцип децентралізації влади. Територіяльна децентралізація доповнює функціональну - поділ влади на три автономні галузі: законодавчу, виконавчу й судівничу. У межах своєї конституційної компетенції, стейтовий уряд незалежний від федерального. Теперішній президент США, як відомо, належить до Демократичної партії. Але в стейті, що я є його мешканцем, Пенсільванії, під цю пору губернатор обраний з Республіканської партії. Чи можна собі щось подібне уявити в Радянському Союзі? Американська федералістнчна система не має нічого спільного з “національним питанням” в європейському значенні слова. Населення всіх стейтів творить одноцільну, хоч і зложену з різноманітних етнічних первнів, американську націю.

Радянські союзні республіки водночас і менше і більше, ніж стейти американської унії. Радянські республіки творять адміністративні одиниці Союзу, але вони не мають сфери компетенцій, що в ній вони можуть діяти незалежно від втручання всесоюзного центру в Москві. Навіть ті скромні права, що належать союзним республікам згідно з словами конституції, фактично знищуються всеохопним контролем монолітної Комуністичної партії. Тоталітарний режим самою своєю природою не допускає децентралізації влади. Отже, якщо дивитися на речі з цієї перспективи, радянський федералізм виявляється як конституційна фікція. Але такий погляд не був би зовсім правильний. Реальний зміст радянського федералізму - це багатонаціональний склад СРСР. Власне це я мав на увазі, коли стверджував, що радянські союзні республіки щось більше, ніж американські стейти. Бо радянські республіки, - хоч повністю підпорядковані контролеві Москви, - у принципі являють собою окремі національні держави. За менш чи більш фіктивними конституційними лаштунками криються живі нації, з їхніми власними традиціями, культурними індивідуальностями та політичними прямуваннями, які сьогодні приглушені, але не зникнули. Таким чином бачимо, що радянський федералізм виконує подвійну функцію: з одного боку, він служить конституційним оформленням панування Москви над неросійськими націями Союзу; з другого - сам факт існування окремих республік, що організовані за національними прикметами, стверджує відрубність неросійських народів, скріплює їхню самосвідомість, сприяє їхній кристалізації в модерні нації”.

Реакція публіки на мій виступ була мішана. Дехто оплескував, дехто виявляв своє невдоволення шарудінням ніг та вигуками. Повернувшися з подіюму на своє місце в залі, я тихцем запитав свого сусіду, одного польського історика, про його враження. Він відповів дипломатично: “Ви сказали, що думали”.

Згодом прийшов на чергу в дискусії один член радянської делеґації, азербайджанець Гуссейнов. Його промову прочитав за нього англійською мовою якийсь молодий чоловік. Виступ Гуссейнова не мав у собі нічого цікавого: трафаретні славословія на адресу радянського режиму. Але він вважав, що мусить дати мені відсіч. (Може боявся, що йому було б пораховано за провину, коли б він цього не зробив?) Істотних арґументів не подав жодних, - міг би попасти на слизьке. Але заки перекладач зачав відчитувати Гуссейнову шпарґалку, він сам сказав у вступі кілька слів по-російськи: “Промова Рудницького [не “пана” або “професора Рудницького”!] не має нічого спільного з наукою. Вона складається з видумок імперіялістичної пропаґанди, що їх уже давно розбила радянська наука”. Тільки всього!