ПРОЯВИ СПІВПРАЦІ ТА ВЗАЄМОДОПОМОГИ МІЖ ЛИПИНСЬКИМ І НАЗАРУКОМ

Липинський і Назарук робили собі взаємно в 1924-27 рр. чимало особистих послуг. Напр., Липинський брав на себе ролю посередника в родинних клопотах свого товариша. Після виїзду Осипа Назарука до Північної Америки, його дружина, пані Константина, повернулася з малим синком з віденської еміґрації до Львова. Відносини між подружжям розладналися настільки, що між ними на довший час припинився листовний зв’язок. Назарука в Америці дуже мучив брак вісток про дитину. Через спільного приятеля Назарукового і свого, Людвика Сідлецького (“Саву Крилача”), Липинський передавав до Галичини листи Назарука у справі сина та звідтам отримував для нього бажані інформації[178].

Не зважаючи на хронічну недугу та перевантаження працею, Липинський знаходив час, щоб читати манускрипти Назарукових белетристичних творів і давати йому свої поради. Назарук дякував Липинському за “знамениті уваги” до історичного роману “Проти орд Джінгісхана”[179]. Липинський познайомився теж з рукописом іншого роману й у зв’язку з цим написав Назарукові: “Ваша “Роксоляна” дуже мені подобалася. Про неї іншим разом напишу широко”[180]. Але він не встиг виконати цієї обітниці, або, може, стосовний лист не зберігся.

Назарук, зі свого боку, раз-у-раз турбувався станом здоров’я Липинського й обставинами його життя. У цих справах він писав не тільки самому Липинському, але звертався теж до його секретаря, Михайла Савур-Ципріяновича[181]. Довідавшися про матеріяльні труднощі Липинського, Назарук запропонував йому свою допомогу, хоч і його власна ситуація в Америці далеко не була світла:

“Вже тепер уявляю собі, що Ваша працездатність обмежена сильно тим лежанням по вісім годин на студенім повітрі. Я не знав сього, що Ви аж таке тяжке й скучне лікування переходите. Коби лиш подужали Ви! Прошу в потребі рахувати на мою поміч - по моїй можливости. Щиро се пишу, тому не повинно Вам бути надто тяжко звернутися в потребі до мене -розуміється, тільки для Вас можу щось дати, бо й мені тут безвиглядно тяжко. Якраз се моє слово і предложення нехай Вам, Дорогий Пане После, зробить легшим звернутися до мене в біді”[182].

Як і можна було сподіватися, Липинський не скористав з дружньої пропозиції Назарука. Зате він звернувся до нього з проханням, щоб американські гетьманці допомогли Миколі Кочубеєві, членові Ради Присяжних УСХД та особистому приятелеві Липинського, вирватися з фізичної праці в Бельгії та влаштуватися в Парижі[183]. Назарук добився для Кочубея малої платні, як європейського кореспондента “Америки”. Тому що цього не вистачало на прожиток у Парижі, Назарук з власної кишені щомісячно додавав Кочубеєві певну суму, як безпроцентну та безтермінову позичку[184]. Нема сумніву, що Назарук усе це робив тільки заради Липинського, бо з Кочубея, як газетного кореспондента, не було великої користи: він не мав журналістичної практики і, як людині російської культури, йому навіть було тяжко писати по-українському.

Найбільшою практичною послугою, що її Назарук віддав Липинському, було познайомлення його, листовним шляхом, із канадським українцем, Орестом Жеребком. Ім’я Жеребка, - що його Назарук називав “моїм товаришем”, - часто виринає в листуванні Назарука з Липинським. Навіть після того, як між Жеребком і Липинським наладнався прямий зв’язок, Назарук часто виконував функцію посередника між ними. Жеребко захопився ідеологією Липинського та став меценатом гетьманських публікацій і їхнім поширювачем у Північній Америці. За посередництвом Назарука, Жеребко запропонував Липинському матеріяльну допомогу, якої той не прийняв. Зате він погодився продати Жеребкові право на майбутні видання історичної монографії, “Україна на переломі”. Таку форму посередньої допомоги, що була сприйнятна для уразливого почуття чести Липинського, придумав - Назарук[185]. При фінансовій підтримці Жеребка появилися збірники “Хліборобської України”; він же уможливив книжкове видання “Листів до братів-хліборобів”, закупивши наперед тисячу примірників книги[186]. Липинський почувався зобов’язаний Назарукові за цей контакт і давав вислів цьому у своїх листах: “... за познайомлення з ним [Жеребком] я часто Вас з великою вдячністю згадую”[187]. “...Ви в великій мірі спричинилися до того, що ми одержали поміч з Америки від п. Ор. Жеребка і (...) ця поміч уможливила нам продовження нашої ідеологічної праці...”[188]. Ще у своєму останньому листі до Назарука, написаному після розриву, Липинський згадав про свої стосунки з Жеребком, які “...були якнайбільше льояльні і оставили по собі в моїй душі у відношенню до п. О. Жеребка почуття якнайглибшої пошани й вдячности”[189].

Як було згадано, ініціятиві Назарука завдячувала своє постання праця Липинського, “Релігія і Церква в історії України”. Вплив Назарука позначився теж на фундаментальному політичному трактаті Липинського, “Листи до братів-хліборобів”, хоч його ім’я ніде не зустрічається в книзі. І так у тексті “Листів” знаходимо довший абзац, присвячений характеристиці гетьмана Івана Скоропадського (1708-22) та аналізі укладу політичних сил у Гетьманщині після Полтавської битви. Даний абзац попереджений таким реченням: “...хочу навести коротку характеристику Івана Скоропадського, яку я подав в листі до одного мого знайомого (...) з-приводу лайливих закидів, що робить наша інтеліґенція не тільки сучасному гетьманові [Павлові Скоропадському], але і його предкові”[190]. Оцим не названим знайомим був - Осип Назарук. В їх листуванні зустрічаємо запит Назарука та відповідь Липинського щодо Івана Скоропадського[191]; цю відповідь Липинський згодом дослівно включив у текст “Листів до братів-хліборобів”.

Цінячи думку Назарука, Липинський прислав йому манускрипт своєї великої статті, “Покликання “варягів”, чи організація хліборобів?”, що до неї Назарук дав низку завважень, здебільша стилістичного характеру[192]. Стаття появилася на сторінках “Хліборобської України” та ввійшла в книжкове видання “Листів до братів-хліборобів”. Коли ж виринула справа книжкової публікації трактату, Назарук порадив Липинському написати передмову, в якій було б з’ясовано, що під “хліборобами” в широкому значенні слід розуміти всіх працюючих українських людей без різниці заняття: передмова повинна теж включати спеціяльні заклики до різних шарів населення України, а зокрема до фабричних робітників і жіноцтва[193]. Липинському сподобалася ця сугестія й він пообіцяв прийняти її до уваги[194]. Він це виконав у формі свого знаменитого “Вступного слова до читачів з ворожих таборів”, яке належить до найсильніших речей, що колинебудь вийшли з-під його пера.