КІНЦЕВІ УВАГИ

Ми торкнулися в наших міркуваннях широкого кола питань, які, проте, всі оберталися довкола однієї центральної проблеми: роля інтелекту, розумового первня в минулому й сучасному житті України. Наш безпосередній практичний висновок: потреба реабілітації раціональної, критичної мислі та несимульованої інтелектуальної свободи в громадському побуті української еміґрації. Слід пам’ятати, що внутрішні відносини нашої діяспори - це єдина суспільна сфера, що в ній ви самі є господарями. Ми не маємо ніякого впливу на уклад великих, міжнародних відносин у світі. Ми можемо потроху, в скромних межах, впливати на ідейні процеси на Україні, при чому, однак, наша роля може бути тільки допоміжна. Але еміґраційна громадська дійсність залежить у першу чергу таки від нас самих, і тому вона є на нашій безпосередній відповідальності.

Полемічне спрямування цієї статті може дати привід до деяких непорозумінь, що їх бажаю заздалегідь спростувати. Стаття являє собою апологію “раціоналізму”. Але це зовсім не значить, що я стою на позиціях послідовного раціоналістичного світогляду - на подобу марксизму, або позитивізму 19 століття, який іраціональні елементи буття вважав за ілюзорні та переконаний був у тому, що вони можуть поступово бути виеліміновані з індивідуального й збірного людського існування. Думку про те, що ціле життя людства може бути упорядковане на раціональних, наукових основах я завжди відкидав, як наївну утопію. Ще Іммануїл Кант поставив питання про межі наукового пізнання. Модерна глибинна психологія розкрила велетенську вагу несвідомих, іраціональних чинників у людській психіці. Карл Ґустав Юнґ вважав, що шлях до повноти людського буття веде через синтезу свідомого й несвідомого первня. Макс Вебер твердив, що наука дозволяє нам пізнавати світ, його структуру, закономірності, розвоєві тенденції, але вона не може визначити цілей людської діяльности. Я згадую Юнґа і Вебера тому, що цих мислителів уважаю за моїх учителів. Отже наголошування раціоналізму має, так би мовити, передусім педагогічний характер. Ідеться про скріплення функції, що в українській духовості виразно дефектна.

У нас залюбки пишуть крилате слово німецького філософа і письменника, Йоганна Ґотфріда Гердера, що, мовляв, “Україна стане колись новою Грецією”[369]. Де було сказане в 1769 році, отже два століття тому, але Гердерове віщування досі не здійснилося... Тут можна б указати на надзвичайні трудні обставини, що в них проходило життя українського народу, які не давали йому виявити його творчих спроможностей. Але більш цікаве питання щодо внутрішніх подібностей і різниць між старогрецьким і українським культурними типами. Чимало обсерваторів звертали увагу на певну “еллінськість” української духовости. Клясичний грецький ідеал калокагатії - сполучення краси й добра, естетичного й етичного -не чужий українському світосприйманню. Але в нашій традиції бракує одного засадничого елементу грецької культури: раціоналізму, чи пак інтелектуалізму. Не даремно саме на грецькому ґрунті народилася філософія та ряд наукових дисциплін, починаючи з астрономії (на відміну від орієнтальної астрології) та кінчаючи історією. Грецький інтелектуалізм сильно позначився й у мистецькій сфері. У панорамі світової літератури, мабуть, нема більш інтелектуального жанру поезії, як грецька драма. Це стосується як її філософськи насиченого змісту, так і дисциплінованої, майже математичної форми. Як контраст до того, вся українська література пронизана ліризмом. Ліричне забарвлення має навіть наш епос (“Слово о полку Ігореві”, козацькі думи).

Поступ мусить будувати на підвалинах того, що вже реально існує. Характер народу, витворений віками, не може бути самовільно змінений. Але в нього можна вносити корективи, його можна розвивати в певному напрямі. За основну позитивну прикмету українського характеру слід визнати багатство почувань, сердечну теплоту, щиру людяність. Можна говорити про гуманізм та антропоцентризм, як про основну тенденцію українського народного світогляду. Борис Крупницький, історик з нахилом до філософської рефлексії, висловився про цю справу так: “Повнота життя - це рівночасно і заклик до людяности. Хто живе повним життям, той не цурається, не ізолюється, той зберігає живу душу й хоче жити в спілці, в згоді і любові з людьми, шануючи в них образ і подобіє Боже. Ця проблематика нам, українцям, зовсім не чужа. Ми маємо письменників, що з великою силою виявили процес душевного зубожіння своїх героїв з моментом відступу від повноти життя. Омертвіння душ, що вийшли з контакту з потоком людського життя і себе ізолювали, - це тема, яку з геніяльною експресією висловив Гоголь”[370]. І в іншому місці: “Безперечно, в українців взагалі закладені якісь глибокі сердечні якості. До деякої міри вони стоять у зв’язку з тим, що Чижевський назвав українською “філософією серця”. Природна людяність українця така помітна, що знайшла собі відгомін навіть у чужинецьких описах України різних Часів”[371].

Не даремно символічною постаттю в новітній українській історії є Шевченко, що тайна його генія криється в глибинності й інтенсивності його людяности, його безпомильної етичної інтуїції. Цей самий мотив бринить у писаннях двох найбільших філософських розумів, що їх ридала Україна, Григорія Сковороди та Памфила Юркевича. Гуманістичний характер, хоч з різними забарвленнями, мали концепції двох наших найвизначніших політичних мислителів - Драгоманова й Липинського, цих протиставних і взаємодоповнюючих полюсів української суспільно-політичної думки.

Ті прикмети, що їх символізуємо словом “серце”, становлять велику цінність у сучасному світі, що в ньому (поряд з небувалим проґресом природничих наук, техніки й економіки) множаться загрозливі ознаки атрофії почувань, психологічного відчуження, дегуманізації. Ми не можемо відриватися від традиційних вартостей нашого народу, якщо не хочемо перестати бути собою. Але традиційних вартостей самих собою не вистачає. Їх слід доповнити через скріплення дефективної функції - інтелекту. Крім українського серця, потрібний ще український мозок. Щойно тоді український народ зможе стати господарем на власній землі, зайняти рівноправне місце “в народів вольних колі” та давати повноцінні внески у розвиток вселюдської культури Якщо Україна еволюціонуватиме в цьому напрямі, тоді, можливо, ще сповняться віщування Гердера.