ПОЛІТИЧНІ ІДЕЇ ЛИПИНСЬКОГО З ПЕРСПЕКТИВИ НАШОГО ЧАСУ{38}

Трактат Вячеслава Липинського “Листи до братів-хліборобів” (Відень, 1926) містить виклад водночас його політичної філософії та його практичної політичної програми. У цій статті я звернувся лише до програми. Не розглядаючи його теоретичних поглядів на суспільство, державу й історію, я зосереджуюся на ідеях Липинського щодо конкретних питань української політики. Півстоліття, яке відділяє нас від Липинського, дає можливість критично оцінити його спадщину. Я хочу дослідити, перефразовуючи заголовок праці Бенедетто Кроче про Гегеля, “що живе і що мертве” в Липинського з перспективи нашого часу.

Липинський писав “Листи” у 1919-1926 роках. Очевидно, що Україна і світ у цілому зазнали відтоді величезних змін. Розглядаючи “Листи” сьогодні, читач натрапить на цілу низку тем, що неминуче виглядатимуть безнадійно застарілими. Наведу лише один приклад: Липинський прагнув оперти українську державність на хліборобах - верстві заможних селян. Але, як ми дуже добре знаємо, вільних селян-землевласників у Радянському Союзі, в тім числі й на Україні, давно знищено. До того ж унаслідок масової індустріалізації більшість українського населення вже не сільське, а міське. Тому легко було б дійти висновку, що повчання Липинського, хоч який вони можуть становити історичний інтерес, не мають жодного зв’язку з нашим сьогоднішнім світом.

У цій статті стверджується, що ідеї Липинського, коли розглядати їх уважніше, до великої міри зберігають свою доречність і силу. Їх треба, однак, перекласти мовою нашого часу, тобто критично переформулювати відповідно до сучасних умов. Звичайно, ми повинні також установити ті точки, в яких мусимо зазначити наші незгоди з Липинським. У яскравому “Вступному слові для читачів з ворожих таборів” Липинський викликав своїх політичних суперників на чесну битву ідей. Не бажаючи бути зарахованим до числа його суперників, ми не можемо не спробувати наших сил відповісти на цей виклик.

Перш ніж перейти до обговорення конкретних питань, маємо нагадати собі, що Липинський, зрештою, не настільки віддалений від нас у часі, як могло б здатися. Він сформулював свою програму з перспективи власного досвіду в українській революції 1917-1921 років. Але історична епоха, яка розпочалася для України 1917 р., все ще триває. Центральною проблемою Липинського була українська державність - аналіз причин того, чому недавні змагання до самостійності зазнали невдачі, і пошук шляхів, якими втрачену незалежність можна було б відвоювати й зміцнити. Розв’язання цієї доленосної проблеми все ще належить до невизначеного майбутнього. З цього погляду ми - сучасники Липинського, оскільки його проблема є й нашою власною.