НАЦІОНАЛІЗМ ПІСЛЯ 1945 РОКУ

Протикомуністичне підпілля в УРСР протривало приблизно до початку 1950-их років. На підставі інформацій, що приступні на Заході, можна судити, що український рух опору, хоч генетично пов’язаний з давньою ОУН, встиг за повоєнні роки позбутися специфічних рис інтеґрального націоналізму. Його плятформою стало скорше демократичне самостійництво. Писання т. зв. крайових публіцистів кінця 1940-их і початку 1950-их років виразно ілюструють цю еволюцію (П. Полтава, О. Горновий та інші).

Серед української еміґрації далі діють фракції ОУН. Їх число збільшилося до трьох. Уже в повоєнні роки виникла нова група, Що відділилася від Закордонних частин ОУН (С. Бандери), які з кінця 1940-их років виявили гостру тенденцію повороту до передвоєнного інтеґрального націоналізму. Вона складалася з прихильників УГВР і тих, які підтримували ревізіоністичні тенденції, що позначилися в націоналістичному середовищі під час війни. Ця група фактично вийшла за межі ідеології націоналізму, але досі не відкинула назви ОУН (т. зв. “ОУН за кордоном”, очолена на початку Л. Ребетом).

Фракція А. Мельника, що теж зберегла досі назву ОУН, завжди підкреслювала свою вірність ідейним традиціям старого, довоєнного націоналізму, проте практичною співпрацею з іншими еміґраційними партіями на терені УНРади вона довела свій відхід від націоналістичної виключности. Ця група, що об’єднує переважно більш поміркований, в більшості інтеліґентський націоналістичний елемент, виявляє право-консервативні тенденції.

Традиційна ментальність і ідеологія націоналізму найкраще збереглася в Закордонних частинах ОУН. Тому було природне, що старий ідеолог українського інтеґрального націоналізму, Д. Донцов, дав цій групі свою ідейно-публіцистичну підтримку.

Український націоналізм, як політичний рух й ідеологія, має нині змогу діяти лише на еміґрації. Тут він, в різних своїх відламах, далі є найсильнішою й найрухливішою течією. Проте політично націоналізм має великі труднощі, спричинені власною ідеологічною спадщиною, конфронтацією з західнім світом та питанням про ставлення до народу на рідних землях і до процесів, що відбуваються на Україні. Але, незалежно від цього, націоналізм здобув собі тривке місце в новітній історії України, як вияв живучости народу й як революційна сила в боротьбі за самовизначення.