Розділ II Демонстративні чини: захоплення Гайсина — Умані — Голти; переправа через Синюху

We use cookies. Read the Privacy and Cookie Policy

Розділ II

Демонстративні чини: захоплення Гайсина — Умані — Голти; переправа через Синюху

17 березня наші козаки втретє підходили під час Зимого походу до м. Умані. Перше перебування нашої залоги, котра була зрадницьки роззброєна отаманом Волохом, залишило в місцевого населення добрі спогади і побільшило кількість наших прихильників.

Події коло Гайворона та побільшені чутки про нашу кількість, прихильна нам людність старанно розповсюдила, так стурбували большевицьку адміністрацію (було підслухано телефонічну розмову, з якої було видно, що на всі спроби отримати допомогу з Києва або фронту Уманська адміністрація одержувала тільки пораду орієнтуватися на власні сили), що вона мусила завчасу спакуватися й вичікувати підходу наших військ на залізничій станції. Ми мали відомості, що в складі большевицької залоги був також відділ боротьбістів до 300 людей.

Після дводенних переходів (Окна — 14 березня; Юрківка — 15 березня) від Савранської переправи (місце попереднього розташування Волинської дивізії) Волинці підступили з південного заходу до Уманського району й скупчилися в с. Томашівці (8 верст від міста). Штаб армії перейшов до с. Текуча (приблизно верст 15 від Умані). З наближенням наших частин всі висоти навколо міста були обсаджені большевиками.

Спроба Волинців 18 березня кінними полками — Мазепинським та Максима Залізняка — захопити залізничну станцію — не вдалася, бо кіннота натрапила на організований опір залоги міста. Після поради з повстанцями Волинці вдруге атакували Умань із південного сходу й удерлися в Звенигородське передмісто; бій протягся до півночі. Волинці не могли увійти в Умань і відійшли на південний схід до с. Степківки (8 в.) з наміром на другий день повторити наступ ще раз укупі з повстанцями.

Пізно увечері того ж дня в велику непогоду приїхав до мене в.о. Комдива Волинців полковник Никонів. Памятаю, що полковника особливо турбувало те, якби під час воєнних акцій забезпечити місто від грабунків, бо в м. Умані, як і по інших містах, було багато бандитського елементу.

Зміцнений моїми порадами, а також добрими звістками, які через селян надійшли до нас про події коло Гайсина, полковник Никонів поїхав до свого штабу, з наміром ранком бути в Умані. Йому пощастило — в штабі дивізії його вже чекали представники від тої групи міліціонерів м. Умані, яка сама бажала здати місто українцям. Складений за новими даними плян для наступу дав добрі наслідки, і на ранок 19 березня в місті Умані маяли вже наші прапори. Большевики відійшли під захистом бронепотягів на Христинівку. Уманське населення радо вітало наших козаків і вшанувало урочистим бенкетом.

В бою під Уманню забитими дивізія мала невелику кількість. Військова здобич Волинців була велика.

Після захоплення Умані були негайно визволені з вязниць наші старшини й козаки, яких полонив Волох. Між ними був полковник Ольшевський, якого наказом по армії було призначено начальником залоги міста Умані.

З цих полонених і добровольців Умані було зформовано пластунський курінь при Мазепинському кінному полку.

Поява наших полків втретє на Уманщині відбилася на нашому ділі добре, бо людність на власні очі бачила, що військо наше не розпадається, а навпаки міцнішає в боротьбі з ворогами України.

Лагідність відносин із місцевим населенням під час нашого попереднього перебування на Уманщині ми відчули тепер. Всяка шкода і кривда, коли б вона була заподіяна раніш, тепер мусила б виявитися у відношенню селянських мас до нас. Взагалі при повторних наших відвідинах цих місцевостей ми завжди знаходили в людності ще більшу прихильність до нас, ніж в перші рази. Урочистий похорон козаків (20 березня), що пали в бійці під м. Умань, зібрав великий натовп і був яскравою ілюстрацією до наведених мною вище рядків.

***

Перед наміченим для залишення району Умані терміном обстанова ускладнилася — появились ознаки ворожого руху, як з півночі, так і зі сходу. Через заняття 21 березня Христинівки Київцями командири Київської й Волинської дивізії спромоглися увійти між собою в звязок, і штаб армії отримав повідомлення про події в Гайсинському районі та про те, що Київська дивізія вже шляхами, що йшли на північ від м. Умані, рушила в напрямку Новоархангородської переправи.

23 березня штаб армії та Волинська дивізія удосвіта стали на марш і на вечір другого дня (24 березня) були вже в районі Семидуби — Вербівка, де й розташувалися на ночліг. Штаб армії став в с. Семидуби.

Про Запорожців у цьому районі ще нічого не було чути: штаб армії видає наказ Волинцям зміцнити свою розвідку в напрямках Голованівського й Добринки (на південь і південний схід).

Того ж дня пізно ввечері Командування армії вже мало деякі інформації про Запорожців: операцію біля Голти було переведено успішно.

Здавалося, що все виходило на добре. Проте ледви стало розвиднятися (25 березня), як всі ми прокинулися від кулеметної та гарматної стрілянини. Характер стрілянини був спочатку наглий, а потім як при дуже завзятому бою. Для Командування стало ясним, що це йде напад на Запорожців.

З оповідань перенятих втікачів-обозників Командування дізналося, що Запорожці стояли в селах Емілівка — Наливайки — Голованівське — Межирічка — Троянка (8 верстов на південний схід від розташування Волинців). Вночі були несподівано заатаковані червоними. Трохи пізніше прибув до штабу Волинців полковник Крат — начальник штабу Запорозької дивізії, який і зясував мені дійсну ситуацію: Запорожці дуже успішно захопили були Богопіль та Ольвіопіль, при чім мали величезну військову здобич. Багато захоплених Запорожцями коней дало можливість поставити добре справу формування другого кінного полку. Виконавши своє завдання коло Голти, Запорожці в зазначений наказом по армії термін вирушили в район Покотилова — Перегонівка — Голованівське, а частину своєї кінноти направили для захоплення Добринської переправи (через р. Синюху).

В дорозі (21 березня — Сухий Ташлик) штаб довідався, що в Ольвіопіль опівдні прибув Котовський з кількома карними відділами. Посунутий на південь від Емілівки кінний Запорозький полк не виявив своєчасно ворога. Командування було певне в ситуації й не передбачало активности з боку червоних; атака їх була для Запорожців цілком несподівана. Отаман Гулий та його начальник штабу ледви-ледви самі врятувалися, вони ледви встигли вискочити з хати, як були заатаковані червоними.

Завдяки загальній прихильності людности села майже всі старшини й козаки врятувалися, але цей наскок червоних звів на нівець все те, що було придбане Запорожцями під час попередньої Голтянської операції.

Командування дивізії на ранок 25 березня організувало контрнаступ, який через відсутність звязку штабу дивізії з кінно-гірним гарматним дивізіоном та курінем Низових Запорожців скінчився для дивізії новою невдачею; найтяжче відбилася ця друга невдача на пішому Запорозькому полкові. Учасник цього бою оповідає про Голтянську операцію Запорозької дивізії так:

***

18 березня наскоком кіннота Чорних Запорожців захоплює Богопіль, а Низові Запорожці і одночасно полк кінно-Запорозький заатакували з південного заходу м. Голту. Вартовий батальйон і запасові частини, що боронили місто Ольвіопіль, цілком були захоплені нашою кіннотою. Більшу частину урядових установ спіткала така сама доля. Лише частям запасових частин, що були розташовані на правому боці р. Бугу, пощастило розбігтися по ближчих селах. О годині 4 дня прибув до Богополя штаб дивізії; за штабом почала підходити піхота; розташувалися: піший Запорозький полк і штаб дивізії — Богопіль, курінь Низових Запорожців — Ольвіопіль, збірний кінний Запорозький полк — Голта; кінний полк Чорних та кінно-гірний Запорозький дивізіон одержали наказ заняти одну з переправ у напрямкові села Кривого Озера (Конецпіль) з метою забезпечення дивізії з південного заходу. Командування дивізії вирішило затримати за собою занятий район на 3–4 дні, щоб закупити потрібну кількість білизни, взуття і інш., в чому в частинах відчувалась потреба. Означений термін проектувалося також використати на друкування відозв, користаючись великим запасом захопленого паперу та друкарськими приладдями міста. Над вечір 8 березня розвідка донесла про наближення з м. Балти значної кількости ешалонів з бронепотягами. Підібні відомості наспіли також із Ново-Українського напрямку. Означена ситуація примусила Командування дивізії відтягнути збірний кінний Запорозький полк з Голти на лівий бік р. Буга, а натомість зосередити в Голті цілий Наливайківський курінь. Ранком другого дня (19 березня) застави Наливайківського куріня були обстрілювані ворожими патрулями. Командування дивізії, побачивши недоцільність оборони м. Голти (відсутність мостів), наказало Наливайківському куріневі переправитись на лівий беріг. Цієї ж ночі 19–20 березня ворог заняв м. Голту. (По околицях міста місцевий комуніст Рак робив невдалі спроби підняти населення проти Запорожців). О год. 1-й 21 березня командування дивізії наказало частинам опустити місто.

Дивізія, маючи короткий відпочинок, вночі з 21 на 22 березня спокійно прямувала в загальному напрямі на північний захід, на Уманщину, де й мала зєднатися з іншими частинами армії.

Починалася рання весна. Йшли степом, минаючи маленькі хутірці, що були по балках. Раптова відхлань з дрібним дощем робили шляхи майже непрохідними. Вода проходила до тіла. Було зимно, неприємно… Арієргардні розїзди донесли, що ворог не переслідує. Становилось зимно, сумно… Пісні переставали… Тихо посувалась колона, охоплена мрякою… Так хотілося тепла, спокою… Йшли довго… Щохвилі зупинення стомлених обозних коней; все це страшенно нервувало, стомлювало, озлоблювало. Чи скоро ж село… Нарешті спереду гомін… Що? Квартирєри?… Вмент картина змінилась. Все загомоніло, вже чути в лавах сміх, бадьору розмову… Квартирєри голосно вигукують:.Наливайківці!!! "Де Мазепинці"?… Тут… Тут… Так радісно все, весело… нарешті добралися… Колона рушає далі. Вже не так відчувається цей лютий скажений вітер, не так відчувається втома… вже не така чорна дійсність… Знову залунали козацькі пісні. Заблимали вогники… Село. Хутко посувається по вулицях колона. Це село Емілівка, тут штаб дивізії і 2-й кінно-Запорозький полк", пояснює квартирєр, Чорні стануть в Голованівському, Мазепинці, Низові й Алмазівці в Троянівці, а "Наше село — Наливайки". "Добре — Наливайківці в Наливайках", чути з лав Наливайківського куріня. Минаємо село Емілівку — ось Наливайки — через горбок. Квартирєри хутко розвели по хатах. Приємно задимилися димарі. Почали пекти-жарити… Штаб полку у панотця. Командир полку полк. Дубовий запросив до себе декого з командирів курінів на вечерю. Чекаючи вечері, напівлежачи в тепло натопленій кімнаті, почали жартівливу звичайну в цих обставинах балачку. Прийшла вечеря; отримали наказ зі штабу дивізії про призначення денного спочинку. Порозходилися. Я з комендантом штабу полку мешкали напроти. Прийшовши до хати, ми деякий час вагалися, роздягатись чи ні. Але мокра одіж, страшна стомленість, абсолютно темна ніч, оповідання селян, що "комуни" й близько не чути — все це вплинуло на рішення всієї дивізії цю ніч добре спочити. Розляглися й ми. Пройшло декілька хвилин. Раптом почувся вибух… Ми переглянулися.

"Це або "Чорні", або Алмазівці" — подумали ми.

Ще хвилина, і почулися знов один за одним ясно два розриви шрапнелі. Ще хвилина, і з вулиці почулося "До бою". Був алярм… Десь далеко було чути поодинокі рушничні стріли та короткі кулеметні черги. Йшов дощ, була страшна темрява. До штабу полку один за другим збігалися командири курінів. Командир полку наказує до вияснення ситуації полкові зібратися на західній околиці с. Наливайки. Сильні патрулі відійшли до штабу дивізії та в бік сусідніх частин.

В темній мряці, місячи чорну грязюку, потяглися обози. Селяни, стривожені стрілами-алярмом, вибігали з хат, хрестячись, баби плакали. Було надто неприємно, головним чином не знати, в чім справа, де ворог. Згідно з наказом полк зосередився на західній околиці с. Наливайок. Минула ще година — ситуація без змін. Послано другі патрулі. Через деякий час перед нами стояли два козаки: один із кінного полку полк. Литвиненка, другий зі штабу дивізії, обидва в самій білизні. Козаки оповідали: вже все спало, як в Емілівку вскочили большевики, правдоподібно захопили штаб дивізії та весь кінний полк. За хвилину прибігло ще кілька козаків, потім то купками, то поодиноко почали збігатися до нас козаки та старшини. Певного ніхто не міг нічого подати, оповідали лише, що коли большевики вскочили в село, то стріляли просто в вікна. Прибув начальник дивізії, начальник штабу, командир кінного полку, при ньому 40–50 козаків на конях, але більшість без сідел. Отаман Гулий тут же в одній хаті збирає командирів окремих частин; всі на місці за винятком полковника Алмазова та командира куріня Низових Запорожців. Після зясування ситуації начальник дивізії дає наказ до наступу. В загальних рисах директиви були такі: Піший полк — полк. Дубовий — удосвіта атакує с. Емілівку, лівий флянг прикриває кінно-гірний дивізіон Алмазова, який піддержує наступ кінного полку вогнем своїх батарей, а кінною сотнею повинен охопити лівий флянг ворога. Курінь Низових Запорожців атакує с. Емілівку зі сходу і має намагатися охопити правий флянґ ворога, кидаючи свою кінноту в запілля. Батарея Чорного полку займе позицію у фільварку, що на південь від с. Наливайки й піддержує атаку Запорозького полку. Резерв — кінна бриґада — кінний полк Чорних та рештки збірного кінно-Запорозького полку — зосереджуються на північ від с. Наливайки. Штаб дивізії у батареї Чорного полку.

***

Трудно було б сказати, на чий би бік похилилася воєнна фортуна, коли б усі частини дивізії почали наступ згідно з директивами. Але справа полягала в тому, що розїзди, надіслані до кінно-гірного дивізіону Алмазова та Низових Запорожців, як виявилось потім, означених частин не знайшли — частини відійшли на місця постою за годину перед нічним сполохом і за темрявою не спромоглися установити звязок. Склад останніх частин, призначених для атаки, був занадто малий: І) У Запорозькому полку — сила хорих, частина абсолютно без зброї, частина пішла на охорону, зрештою виставлена Запорозьким полком бойова сила на пів беззбройних (по 5—10 набоїв) — приблизно 120–150 баґнетів при 6 кулеметах — була занадто мала. II) Кінно-Запорозький полк після нічного бою був абсолютно небоєздатний і в бою участи не приймав за винятком самого командира полку та купки старшин. III) Чорний кінний полк мав силу поранених коней; опріч того одна (3) сотня була призначена для охорони обозів дивізії та на ріжні розїзди, тому до бою могло стати 80 шабель, 2 гармати й 9 кулеметів. Таким чином кількість бойової сили й у цьому полку була мінімальна. Вся вага бою фактично припала на долю пішого полку та на дві сотні Чорного полку. Сили ворога були незрівняно більші за наші. Але наказ було видано. Часто тепер, коли це все давно, давно минуло, я згадую ту святу покірність у виконуванню бойових наказів. Було чути лише одно — наказ. І це слово було символом, якимсь страшним гіпнотизуючим словом. Потім якось я запитав командира одного куріня: "Чого ж ви на нараді ясно не сказали, що маєте лише 12 рушниць". Він відповів мені: "Я хотів це сказати, але вже був наказ". Пригадую собі другий випадок: вже перед самим початком бою, коли піший полк заняв позицію по північно-східній околиці с. Наливайки, я став біля лави; бачу — старшина призначає розвідочні патрулі: "Ти, ти, й ти — напрям такий-то". Перед старшиною стояло троє козаків, два в свитинах, один у шинелі з глибоко насунутими на очі шапками, без рушниць. Через мою недосвідченість я сказав старшині: "П. старшино, та вони ж без рушниць". "Що ж зробиш, коли на весь курінь тільки 12 рушниць". Я бачив, як козаки, поважно вислухавши старшину, повторивши завдання, ще глибше насунули шапки на очі й хутко зникли в мокрій холодній мряці. "Бачите, вони пішли без рушниць, за те я маю резерву з рушницями". Я мусив погодитися з такою аргументацією.

Була ще ніч, як піший Запорозький полк (куріні: Республіканський, Мазепинський і Наливайківський) вирушив заняти вихідне становище для наступу на південно-східній околиці с. Наливайок. Позаду, приблизно на верству, біля фільварку установилася батарея Чорних, там же потім став штаб дивізії. Починало світати, дощ трошки зменшився, але було страшенно зимно. Підїхали тачанки з кулеметами. Подано наказа до атаки. У мряці видно було нашу лаву — крила її огортав туман. Розтягнена лава являла собою поважну силу. Десь на лівому крилі патрулі впіймали двох ворожих розвідчиків і тягли до штабу дивізії. Лава — за нею кулеметні тачанки, криючись туманом, поволі посувалися вперед. Спочатку почалися лише рідкі стріли, з часом стріли збільшувалися. Лава прискорила кроки. Батарея Чорних відкрила сильний вогонь. Стріли все збільшувалися. Раптом затарахкотів кулемет, в тумані видно було вогонь. Наші лави побігли. Десь крикнули "Слава", й у мент "Слава, Слава" залунало по всій лаві. Ворог збільшив вогонь…. Проте раптом стріли замовкли, і густа ворожа лава зірвалась і почала втікати….

Наша лава залягла. Було видно чорну тікаючу масу. Раптом наша лава відкрила рушничний і кулеметний вогонь. Ще хвилина, і все стихло. Лише над головами пролітали один за одним стрільна Чорної батареї.

Чого залягла наша лава? На це питання ніхто не міг відповісти. Можливо, комусь майнуло в голові, що відступаючого ворога треба переслідувати вогнем. Частина лягла, і всі залягли. Один стрілив, і всі почали вогонь. Найправдоподобніша психологічна причина. Можливо, що страшна, чорна маса, яка зірвалася перед купкою напів озброєної лави, зробила своє вражіння.

Лава лежала. Було тихо, лише з ворожого боку можна було чути крики, лайку. В наших лавах — патрона ні одного. Виявилися втрати: тяжко поранений командир Наливайківського куріня полковник Зелинський, значну кількість старшин і козаків забито, багато поранених. Туман почав розходитися. Лава лежала, чекала наказу; приводилися до порядку. Нові старшини переймали команду. Майже в усіх тачанках були побиті, поранені коні. Тачанки потягли в запілля. В напрямку кінно-гірного дивізіону, як також і в бік Низових Запорожців, було тихо — стало ясним, що ті частини не взяли участи в бою.

Піймані під час бою розвідчики, як виявилось потім, повідомили про такі сили ворога: Школа курсантів, що прибула з м. Бірзули, — до 400 багнетів, запасовий батальйон— 400–500 багнетів, кілька міських карних відділів і кінна бригада Котовського; разом до 800—1,000 багн., до 400–600 шабель і 4 гармати.

Причина ворожого раптового відвороту полягала в страшній стомленості його частин з одного боку, а з другого наш занадто ранній і несподіваний наступ, якого червоні зовсім не чекали.

У той час, як наша лава лежала, чекаючи дальших розпоряджень, у нашому запіллю ситуація складалася така: коло 10 години з південного заходу показалася нова лава червоних, до 300 люду, яка прямувала на праве крило нашої лави. Республіканський курінь змінив напрямок своєї лави й хутко відкинув червоних до залізниці. Командування дивізії, щоби прикрити наш лівий флянґ, вислало на сильний розїзд Чорних. Розїзд стрінув сильний кінний ворожий патруль і вступив із ним у бій. Через декілька хвилин цей флянґовий розїзд доніс про сильну ворожу кінну колону в марші на наше запілля. Командування дивізії дало наказ Чорному полкові приняти бій та здержати ворога, щоби дати можливість пішому полкові відступити. Піший полк отримав наказ про відступ, але було вже занадто пізно. Повною риссю ворожа колона наближалася хутко до штабу дивізії з метою заняти переправу. Доречі сказати — с. Наливайки з північного та західнього боку прикривалося болотяною річкою, і в самому селі була лише одна переправа з північного боку, далі на схід річка легко переходилася в брід.

***

Піший полк почав відступати, ворожа колона напирала на переправу. Лівофлянґовий Республіканський курінь під командою полк. N., порівнюючи без втрат, перший перейшов річку й заняв позицію на горбках, що на північний захід від с. Наливайки. Мазепинський (30 ч.) курінь перейшов річку через греблю й зупинився на майдані, бо одна гармата Чорних (сот. Черницин). застряла на самій греблі.

Наливайківці (що були на лівому крилі) переправилися через брід вище (на схід); кулемет Наливайківського куріня при трьох козаках, щоби дати можливість відїхати тяжко пораненому командирові куріня, приняв бій на переправі й відкинув першу атаку. При другій, не маючи більше набоїв, був порубаний.

Ворожа кіннота вскочила в село. Мазепинці перейшли в контрнаступ; поодинокі вигуки "Слава" наших козаків губилися в загальних криках "Ура" Червоних. Частина пішого полку, перейшовши річку вбрід, через лісок вибігла на шлях до Вербової. Почались випередки. Близько настигаюча ворожа кіннота примусила козаків звернути з дороги на ріллю. Видно було, як ворожа кіннота відставала по ріллі. Майнула надія на врятування. Напружені всі сили. Видно було, як ворожа кіннота добігала до одинокого, стягнутого зі шляху кулемета пішого Мазепинського куріня, бо поранені коні більше не мали сили везти далі. На північний захід Чорні ладнаючи маленьку лаву, готовилися заатакувати ворога. Ворожа кіннота вже добігає до кулемета. Затріщав кулемет… з жахом ворожа кіннота, кидаючи побитих, відтягнулася… Ще хвилина. Чорні відступають. Далеко видно нову ворожу лаву. Через деякий час по шляху в напрямку с. Вербова видно було кінну групу, що махаючи шапками, наближалася до нас. З жахливою тривогою, напружуючи останні сили, кидаємося до неї. Видно, як відділився розїзд Чорних і їде назустріч. Минають страшні хвилини. Раптом від с. Вербова далеко ще висувається нова лава, видно кінна. Невже і там ворог. Багато козаків попадало, решта від знесилля пішла ходом… видно було, як противний розїзд, кидаючи шапками вгору, щось кричав. Зблизились. Наш розїзд теж високо підкидав — шапки. Розїзди спиняються, видно, щось кричать. То була наша лава… Охоплені радістю, напружуючи останніх сил, ідемо. Вже розпізнаємо жовті шлики — це Волинська кіннота. На високій могилі видно невелику купку людей, має прапор. Вибігаємо на шлях. Ось і лава Волинського полку. Чудові коні, добре одягнені козаки. Жартують: "Що, Запорожці, влетіло"? Нам не до жартів. Ось і могила — на могилі командарм, полк. Никонів і полк. Гулий.

Я бачив, як старі, запеклі в боях козаки, добігаючи до могили, плакали.

Село Вербова все забите Волинською дивізією. Наші обози вже тут. Вони, звичайно, найменше відчували нашу трагедію.

Загинуло багато. Загинув майже цілий Мазепинський курінь, немає командира б. Кармелюцького полку полковника Троцького; великі втрати у Наливайківського та Республіканського куріня. Вже за тиждень, в дальшому марші почали то по одинці, то купками приєднуватися козаки. Як оповідали, багато козаків позаховували селяни. Багато оповідалось про те, як рубали большевики полковника Троцького, але одного дня під час вечері, дивимось, входить якась людина й каже: "Добривечір!" Це так усіх вразило, що перші хвилини ніхто не міг вимовити слова, бо це був полк. Троцький. Пригоди полк. Троцького були такі: коли він ускочив у село, якийсь селянин заховав його в стіжок. Через день селяни зібрались уночі ховати забитих козаків і старшин. Їх поховали в с. Наливайках у братській могилі на цвинтарі. Полковник Троцький, перебраний селянином, на могилі героїчно поляглих борців за волю України сказав чулу промову.

Оповідання сотника Ш-кого[70] особливо цікаві через те, що він за день-два лишень перед тим приєднався до Запорожців.

***

Ранком 25 березня загальна ситуація, в якій перебувала Українська армія, була така: Переправа через р. Синюху коло с. Добринки була вже для нас недоступною. Запорожцям треба було дати час для збору частин і приведення себе до ладу. З півночі від Київської дивізії відомостей не надходило, і чи спромоглася вона захопити переправу в Ново-Архангельському[71], було невідомо. З огляду на значні сили червоних (1,000 багнетів, 400 шабель, 4 гармати), їх добре озброєння й моральне піднесення після успіхів у бою з Запорожцями, командування повинно було сподіватися з їх боку на 26 березня активности. З Уманського напрямку (на один перехід) ворога розвідкою виявлено не було.

При даній ситуації Командування армії вирішило для переправи через р. Синюху використати переправу в Ново-Архангельському (Торговиця), здобуваючи її, коли це буде потрібне, боєм.

Волинці й Запорожці одержали від Командування армії такий наказ (наказ видано на словах):

Район м. Покотилів (с. Вербова) 25 березня. 9 година.

26 березня армія має переправитися через р. Синюху, використовуючи для цього переправу біля Ново-Архангельського. Згідно з попереднім наказом по армії Київська дивізія повинна 26 березня захопити Ново-Архангельську переправу.

Волинці мають негайно допомогти Запорожцям виконати спокійний відхід із бою, для чого, коли буде потрібно, перейти в контрнаступ.

Волинській дивізії зараз же вислати збільшені розвідочні старшинські стежі на північ (Небелівка — Каменське — Павлівка — Тальне) й увійти в звязок із Київською дивізією, а окремою кінною частиною обсадити весь район Ново-Архангельської переправи.

Штабові армії й Запорозькій дивізії завидно зосередитися в районі сс. Небелівка — Нерубайка, Волинцям лишень із темрявою розпочати свій відхід до с. Оксаниного, надійно забезпечуючи нове угруповання армії з півдня охоронними бекетами, вздовж річки Ятрань на участку від с. Перегонівки — Тернівки (обидві включно).

Ранком 26 березня дивізії рушили далі в напрямі Ново-Архангельської переправи намацуючи розїздами відділи отамана Тютюнника. Штаб армії йшов в авангарді, забезпечуючи собі свій рух сам власним конвоєм. Волинці продовжували нести охоронну службу й прикривали рух дивізії з півдня й південного сходу.

У 7 верстах на захід від Ново-Архангельської переправи вперше було виявлено стежі Київської дивізії, а трохи пізніше після того було запримічено невелику кінну групу, що раптово виринула з ближньої балки. Це був отаман Тютюнник і його штаб.

По короткому докладі отамана Тютюнника колони рушили на Ново-Архангельську переправу, яка була вже забезпечена нашою кіннотою.

***

Київська дивізія з Гайворонського району (Поліямпіль) з приділеним до неї 3-им кінним полком за два денні переходи підсунулася під м. Гайсин. Залога м. Гайсина, активну частину якої складали червоні курсанти приблизної кількости 200–300 людей, зустрінула дивізію в околицях міста в складі 2 бат. піхоти, 1 кінної сотні і 3 гармат.

Перебіг подій під час наступу на Гайсин був такий:

16 березня броневик Київської дивізії (з одною гарматою) підійшов до м. Гайсина й заняв ст. Соболівку.

17 березня наш броневик обстрілював саме м. Гайсин; з південного сходу на місто рушила Київська дивізія, а третій кінний полк отримав завдання демонструвати наступ на місто з південного напрямку.

О 14-ій годині 3-й кінний полк атакував червоних у кінному ладу, але успіху не мав; трохи відійшов і продовжував своє оперативне завдання далі вже в пішому ладу до 21 години (до повного смерку). На перешкоді йому був міст, який уперто боронила червона піхота.

Київська дивізія перепровадила низку наступів; 5-й кінний полк кілька разів ходив в атаку без значних наслідків; під час одної з атак було смертельно поранено командира полку сотника Глибовського.

Повстанці отамана Волинця допомогали дивізії як при підготовленнях, так і при самому наступі.

Курсанти боронили місто вперто, і бій протягся за 6 годин; у Демонстративних цілях командування дивізії дуже влучно використало свою довгу валку обозів. Бій остаточно був вирішений на нашу користь влучним вогнем гармат сотника Чорного й атакою кінноти Київської дивізії на школу курсантів.

У ніч з 17 на 18 большевики відступили на Брацлав, залишивши повстанцям от. Волинця бронепотяг. 18 березня наша частина заняла м. Гайсин. Населення влаштувало урочисту зустріч. Виконуючи оперативний наказ армії, отаман Тютюнник направив невеликий рухомий відділ для демонстрації в напрямку м. Винниці, а решту частин згрупував 21 березня в районі Христинівки. З Христинівки був навязаний звязок із Волинською дивізією, а 5-му кінному полкові було дане завдання — захопити станцію Тальне (Христинівка — Шпола) й тримати її доти, поки дивізія не виконає свого марш-маневра для нового угрупуванкя в районі Ново-Архангельського (переправа через р. Синюху).

5-й кінний полк виконав своє завдання зразково й боронив станцію Тальне до полудня 26 березня супроти сильних змагань червоних, яких підпирав бронепотяг.

***

Опівдні в м. Торговиці Командування видало наказ для переправи армії через р. Синюху та визначило першу груповку після неї, яка одночасно повинна була бути й вихідною груповкою для форсування залізниць: Новоукраїнка — Бобринська, Новоукраїнка — Єлисавет. Переправа мусила скінчитися до ранку 27 березня. На Волинську дивізію покладено було завдання щодо забезпечення армії під час переправи й догляду за Архангородським мостом на протязі двох наступних діб, тобто 27–28 березня.

Переправа була переведена військами в повному порядку. 28 березня армія в одному переході на схід від Ново-Архангельської переправи по двотижневім бойовім марші стала на денний відпочинок. (Волинці — с. Якимівка; Запорожці — Іванівка; Київці — Надлан).

***

Висновок:

І. Операція, що її запроєктувало Командування в районі Гайворон — Саврань 13–27 березня, скінчилася й загально досягла своєї мети, бо вона притягла до району Гайсин — Умань — Ольвіопіль — Гайворон пильну увагу большевиків. Большевики до цього району направили з ріжних напрямків значні відділи червоних військ, курсантів і карні відділи.

Армійське угрупування на 25 березня: Архангород — Добринка — Покотилів треба вважати доцільним, відповідним обстановці; використовуючи одну з переправ через р. Синюху, армія ґрунтовно змінювала свою ситуацію.

ІІ. Київська дивізія перевела свою акцію від початку до кінця дуже корисно для всієї операції (в загально-військовому мас-штабі); особливо цінне заняття Київцями Христинівки, а потім станції Тального 5-м кінним полком, бо це дало певність становищу під час переправи армії біля Архангорода.

III. Захоплення Запорожцями Голти й Ольвіополя, рейд Чорного Запорозького полку на південь від Бугу були переведені добре. На жаль, Запорожці не доцінювали під час свого нового угрупування в районі с. Емілівка — Добринка сил ворога, були необережні і цим пошкодили своїй операції.

Командування Запорозької дивізії почало контр-наступ на червоних, не переконавшися, чи дійшли накази до кінно-гірного дивізіону та куріня Низових Запорожців. Командування дивізії розбило сотні Чорних Запорожців по дрібних завданнях і тому в потрібний мент воно не мало кінноти для контракції супроти кінноти Котовського.

Найбільше пошкодило Запорозькій дивізії, що вона не надала значіння звязкові з Командою армії й Волинцями.

IV. Волинська дивізія виконала свої завдання й зуміла використати Уманський район для своїх організаційних цілей.

Під час бойових подій 25 березня в районі Запорожців кінний Мазепинський полк, який мав дуже вигідне становище для контр-акції проти большевиків, проявив пасивність (полк був всього в 6–7 верстах від місця бою). Полк обмежився лише висилкою розвідки.

Все ж треба прийти до висновку, що загалом всю операцію було проведено успішно і що вона дала наприкінці армії нову, вповні сприятливу для наступних операцій ситуацію.