Розділ І Марш армії в районі Ананьїв — Балта — ст. Любашівка в цілях витворення ситуаії на прорив через відділи Червоної Армії
Розділ І
Марш армії в районі Ананьїв — Балта — ст. Любашівка в цілях витворення ситуаії на прорив через відділи Червоної Армії
Район, що в ньому розвинулися квітневі чини Української Армії, обмежувався на сході середнім Бугом, на заході — Дністром; з півночі лінією: Ямпіль — Брацлав (обидва включно), а на півдні — Дубосари — Ананьїв — Ольвіопіль (всі включно), тобто до нього входили: південна половина Поділля й північно-західня частина Херсонщини (повіти: Тирашпільський, Ананьївський, Ольвіопільський), що разом складало простір біля 200 верстов з півночі на південь і 75 верстов із заходу на схід.
Залізницею Жмеринка — Одеса майбутня площа наших чинів поділялася на дві нерівні частині (східню й західню), при чому кожна мала свої властивості.
Місцевість, взагалі, пагориста, на захід від залізниці стає сильно гористою; до того ще глибокі балки, що тягнуться головним чином зі сходу на захід, густо прорізують усю західню частину цього району. З цих причин західня частина для маневрування війська була дуже незручна. Крім того, в цілому окресленому районі переважає глинуватий грунт. Однак, у місцевостях, що прилягають до Бугу, а особливо в районі Ольгополя й Ананьєва, ґрунт — піскуватий.
В частині від Ямполя до Тирашполя Дністер, особливо на весні, досить широкий і бистрий, і його вважаємо за серйозну водну перешкоду, що вимагає при форсуванню спеціяльних воєнно-технічних засобів.
Крім численних струмків, що вються по всій цій території в усіх напрямках, район прорізують до десятка значних Дністрових допливів. Ці річки у весняну пору були теж значними перешкодами для рухів армії.
Опис району ми закінчимо вказівкою, що, крім смуги понад Дністром, південна частина району має більше лісів, а щодалі на північ — лісів менше.
Шляхи: крім головної залізничної лінії Жмеринка — Одеса, що про неї ми вже згадували, східню частину району зі сходу на захід прорізують три залізничні лінії, а саме: вузькоколійна — Вапнярка Христинівка, Попелюхи — Гайворон і ширококолійна — Бірзула — Балта — Ольвіопіль. Перша й остання лінія обслуговували московський фронт і були під пильною охороною червоних бронепотягів.
На оборудувані ґрунтові шляхи район був бідний. Крім єдиної шоси, що тягнулася вздовж Дністра, були лише окремі відтинки їх.
На загал, цей район був досить підхожий, ба, навіть, зручний для маневрування невеликих відділів партизанського характеру, але й дуже важкий для руху відділів із гарматами та обозними валками.
Настрій населення на Херсонщині та на Поділлю до москалів був виразно ворожий. Саме перед нашим прибуттям, на початку квітня, в усьому районі було неспокійно — то тут, то там вибухали повстання.
***
18 квітня вся Українська Армія була вже на правому березі Бугу. Дане кінному Запорозькому полкові оперативне завдання було виконане: залізничний міст біля Василинової (20 верстов на південь у напрямку на Одесу) полк спалив. Через те, а також у наслідок того, що ми пошкодили залізничний міст через Буг, можна було сподіватися, що на цілій дільниці залізничний рух буде припинений щонайменше на три-чотири тижні.
Тут командування довідалось, що в районі Ананьєва й Балти зривалися масові селянські розрухи. Ці міста були якраз у напрямку того району, де перебували в тому часі Українська Галицька Армія та частини полковника Удовиченка, а тому командування вирішило скерувати армію в район Ананьїв — Балта — Бірзула — ст. Любашівка (на схід від Бугу).
Від Вознесенського до Ананьєва по повітряній лінії буде до 100 верстов, а від Ананьєва до Балти — біля 40 верстов. Рейд Запорозької кінноти на Одесу не міг маскувати нашого руху на північ більше, як тиждень.
Взявши все сказане вище під увагу, командування рішає рушити в напрямку на Ананьїв. До с. Святотроїцького марш для армії був призначений спільний по осі: Кантакузенка й Миколаївка (18), Софіївка (20), Покровка (21), Святотроїцьке (22); в околиці с. Святотроїцького (25 верстов на південний схід від м. Ананьєва) дивізії мали вже одержати кожна своє власне бойове завдання, а саме:
Запорозька дивізія: 22 квітня — захопити Ананьїв і окремим кінним відділом зробити наскік на Бірзулу;
Київська дивізія: між 23 і 24 квітня — захопити місто Балту та залізничну станцію Балту; Волинська дивізія та 3-й кінний полк: складаючи спільну армійську резервну групу, — посуватися за Запорожцями.
Додаткове завдання для Волинців: 21 квітня окремим відділом захопити ст. Любашівку (на залізничній лінії Балта — Голта), зімпровізувати бронепотяг і потім зробити випад на Голту;
Штаб армії — при Запорожцях.
Українська Армія, вже добре озброєна, морально зміцнена, дивилася з повною вірою в майбутнє й була, хоч невелика числом, але висока своєю якістю бойовою.
***
Похід війська по Забужжю в район Ананьєва відбувся легко й без жадних перешкод із боку ворога, але з часом наближення до Ананьєва ситуація ставала грізнішою. 20 квітня ми мали відомості, що під Ананьєвом ішли завзяті бої між повстанцями й москалями та що московські каральні відділи спалили пять великих сіл (називали Липецьке, Потицели, Байтали, Онуфріївку та Селиванівку); щоби загрозити червоним стилу, Київську дивізію з визначеної осі маршу скеровано в район Балти, а решта армії продовжувала свій марш. 22 квітня, біля 11-ої години, колона Запорожців та 3-й кінний полк увійшли до села Кохівки (верстов 12 від Ананьєва); по дорозі з міста тяглися численні фури з утікачами; плач жінок і дітей, прокльони старих справляли на колону гнітюче вражіння. "Поспішайте, бо наші відходять, москалі все чисто палять" — чулося з возів та від селян, що натовпом вийшли назустріч нашим колонам.
У Марянівці від посланців отамана Пшонника я достав першу докладну орієнтовку: ворожий відділ наступав із Балти в приблизній силі до 600 багнетів та при численних кулеметах; гармат відділ не мав, кінноти — обмаль. Повстанців було сила — аж до 5,000, але вони були зле озброєні; дійсною силою повстанців був тільки Чорноморський партизанський полк (з Тирашполя — 150 чоловік піхоти при кулеметах і кінному дивізіоні до 90 шабель); Чорноморці були добре озброєні, але їм бракувало набоїв.
Червоні енергійно тиснули повстанців і вже були біля північно-західньої околиці Ананьєва (передмістя Гардранбура).
Я вирішив: підтримати повстанців на фронті гарматним вогнем, а кінноту направити на ліве крило й ворожі тили, щоби відрізати їм шляхи на Балту.
Коло 14 години цього (22 квітня 1920 р.) дня в с. Великій Боярці (місцевість ця означена на схемі ч. 14) частини армії одержали від мене такого наказа, виданого безпосередньо командирам частин:
1) Полковникові Алмазову з одною батареєю обсадити позицію на північно-східній околиці міста й підсилити фронт повстанців та Чорноморського полку гарматним вогнем;
2) Полковникові Литвиненкові з кінною бригадою (3-й кінний і 2-й Запорозький полк) заатакувати ліве крило червоних, а по змозі і стилу;
3) Іншим частинам Запорожців стягнутися до західньої частини с. Марянівки й ждати на мій приказ;
4) Штаб армії на західній околиці с. Марянівки[76] командний пункт — висота 93,4.
З південного сходу до Ананьєва підходить велика й широка бака, і в ній тече річка Тиліґул. По цій балці розсипані села й хутори, що без перерви тягнуться з десяток верстов і потім поступово зливаються з передмістям. Річка Тиліґул, що поділяє місто на дві частині, неглибока й має тверде дно; через неї декілька мостів і бродів.
3 північного сходу місцевість дуже гориста й має добрі обсерваційні пункти. На північ від міста місцевість має характер піднесеної високорівні.
Від вступу нашого війська у бій ефект був для обидвох сторін надзвичайний. Кілька влучних гарматних стрілів кінно-гірського дивізіону, а потім атака кінної бригади (використали криївки по балках) вирішили вислід бою, хоч наша кіннота все ж таки мала значні страти від московського кулеметного вогню. [77]
О 20-й годині: в самому місті Ананьєві, в повстанчому штабі я побачився з отаманом Пшонником, що був душею цілого повстання, та з його начальником штабу полковником генерального штабу Г-м. Після отаманового докладу я зауважив повстанцям, що армія наша має своє спеціяльне завдання та що по трьох днях вона обовязково має залишити Ананьїв, а тому вони мусять мати це на увазі й бути до того готові. О 22-й годині: військо групувалося на ночівлю так:
В самому місті — штаб армії, штаб повстанчий, 3-й кінний полк, Чорноморський полк і повстанчий відділ; Запорожцям відведено східню частину міста — Задніпрянці, а Волинцям — північно-західню. 23 квітня ранок пройшов спокійно.
Опівдні: московський каральний відділ, приблизно в числі від 600 до 900 бойців при 4 гарматах та невеликих кінних відділах, повів наступ на Ананьїв з південно-східнього напрямку на передмістя Благодатне. Бій розпочато в тому самому угрупуванню, в якому військо було розміщене на ночівлю. Першу відсіч москалям дали Алмазівці й 3-й кінний полк, командир якого з власного почину перейшов до контр-наступу й тим на деякий час звязав ворогові активність; за цими першими відділами вступили до бою й Запорожці на нашому правому крилі. Командування вирішило прийняти бій на висотах, що на південний захід від міста Ананьєва (висота 102,02); Запорозька артилерія зайняла відкриту позицію за річкою Тиліґулом, на спаді висоти 93,4.
Треба віддати належне москалям: вони атакували енергійно й уперто повторювали свої вдари. З дозорного пункту полковника Алмазова (вис. 93, 4) видно було простим оком, як вони, використовуючи вузенькі балки, спускалися в долину річки Тиліґулу й намагалися охопити ліве крило Запорожців зі сходу. Щоби допомогти запорожцям, командування армії наказує кінному Мазепинському полкові з його пластунами перешкодити цьому ворожому маневрові.
О 14-й годині. Піший Запорозький полк рішучим контр-наступом, без стрілу, примусив червоних до відступу, а Запорозька дивізійна кіннота, направлена на ворожі тили, примушує їх прискорити свій відступ і тікати. Переслідування червоних тривало до пізнього смерку й зупинилося аж біля річки Мокрої Журавки.
О 20-й годині. Командування армії припиняє бій і, з огляду на пізній час та через втому вояків, залишає Запорожців на ночівлю в тому самому розпологові, що його після атаки прийняло Командування.
Запорозької дивізії, а саме: в с. Новосілках (7 верстов на південний схід від Ананьєва) — штаб дивізії та піші частини; на передмістю Благодатному — кінно-гірський дивізіон полковника Алмазова, а в Малій Боярці — (5 верстов на південний схід від Ананьєва) — кінна бригада.
Так була зліквідована й друга спроба червоних опанувати місцем розпологу повстанців.
***
Але командування все не було спокійне за напрямок Вознесеньке — Ананьїв, а через те до зазначеного вище угрупування вводить такі корективи: Волинській дивізії на прийдешню добу доручає глибоку розвідку на південь і південний схід від нашого угрупування.
Кінно-Мазепинський полк Волинської дивізії був на ночівлю пересунутий далі на східню околицю м. Ананьєва, Чорноморському полкові й повстанцям отамана Пшонника було дане завдання ближньої охорони міста; крім того, від конвою командарма о 3-й год. 24 квітня наказано викинути серію розїздів уздовж по долині річки Тилігула. Треба зазначити, що в усі відповідальні моменти з кінними частинами, що були при команді, командування робило свої власні розїзди для контролі, бо досвід показав, що ця подвійна розвідча служба на важніших напрямках часто давала добрі наслідки.
В цьому новому угрупуванню дві наші дивізії — Волинська й Запорозька та повстанці мали перебути ніч із 23 на 24 квітня; треба тільки ще зазначити, що про полк Чорних Запорожців Командування Армії до пізнього вечора 23 квітня жадних відомостей не мало.
24 квітня. Ворожа активність, що її треба було сподіватися на напрямку Вознесенське — Ананьїв, виявилася; москалі, що над ніч підійшли до с. Святотроїцького (25 верстов на південний схід від Ананьєва) мобілізували місцеві транспортові засоби й вночішнім маршем рушили на Ананьїв. О 4-й годині наші охоронні відділи в с. Кохівці виявили розвідку червоних, а о 5-й год. ворожі кулемети відкрили рясний вогонь на віддалі з одної верстви від місця постою штабу армії.
Командування розпорядило так:
1. Конвоєві Командарма поставити перший опір ворогові в напрямку великого шляху Ананьїв — Святотроїцьке; Чорноморському полкові — підтримати конвой і потім, коли ворога буде затримано, перейняти на себе середній бойовий участок.
2. Волинській дивізії — скласти лівий бойовий участок, обсадити позицію по висотах на південь і південний схід від міста Ананьєва (на південь від висоти 199), — боронити підступи до м. Ананьєва зі сходу та північного сходу.
3. Запорозькій дивізії — угрупуватися в хут. Малій Боярці й дожидати наказу від Командарма.
4. Штаб армії — висота 93,4 (біля вітряків).
Начальникові конвою полковникові Павловському я передав цього наказа персонально, до Волинців поїхав начальник Оперативного Відділу ген. штабу полковник Стефанів, а до Запорожців послано було адьютанта сотника Миколаєнка.
Коли Запорожці стягнулися, й зібралася вся їхня команда, я виклав отаманові Гулому ситуацію та видав бойові завдання іншим частинам армії й бойовий наказ Запорожцям, а саме:
Виждати, поки наблизяться москалі до Волинців на 700–800 кроків, і заатакувати їхнє ліве крило; напрямок Мала Боярка — Петрівка. 3-й кінний полк я взяв до своєї власної розпорядимости й угрупував його на західній часті м. Ананьєва.
Біля 11-ої години ситуація була така (з обсерваційного пункту біля вітряків):
В нашому центрі конвой і Чорноморський полк відбили всі спроби москвинів прорізати наш центр; супроти Волинців москалі під захистом гарматного вогню широкою лавою поволі посувалися наперед і були вже кроків за 1,000 від Волинців; Запорожці зайняли вихідне для контр-наступу становище (укриття на схід від висоти 94,48).
Волинці трималися добре, їхні гармати успішно змагалися з гарматами москвинів.
Сотник штабу армії В. Пащенко, що з обсерваційного пункту стежив за перебігом бою, звернув мою увагу на те, що у ворожому тилу помітні були шрапнельні вибухи; придивившися, я ствердив його спостереження, й ми прийшли до висновку, що то були Чорні Запорожці[78]. Це наше спостереження й висновок були негайно передані до штабу Волинців (полковник Никонів, сотник Волосевич), що зареаґували на це повідомлення командарма рішучим контр-наступом на москвинів; Запорожці підтримали Волинців ударом у фланг і перейняли москалям шлях на Святотроїцьке; 3-й кінний полк у той час висунутий був із резерви на наше ліве крило, щоби зміцнити кінних Мазепинців.
Переслідування тривало аж до 22 години; москалі, яких було відрізано від шляхів, примушені були відходити манівцями на північний схід. Цей останній ворожий відділ був сильніший від двох перших. Боями між 21 і 23 квітня ми розбили вщент усі три московські відділи, що були направлені супроти повстанців і нашого війська на Ананьїв та його околиці. Такий виключний успіх треба пояснити завзяттям нашого вояцтва та тим, що, коли знищили ми купно з повстанцями звязкові засоби москалів, вони не могли скоординувати акцій своїх окремих відділів.
Коли перемогу 22 і 23 квітня треба, головним чином, покласти на честь Запорожцям і 3-му кінному полкові, то 24 квітня був днем Волинців.
Ці бої можуть служити за дуже добрий приклад активної оборони певної площі, на підставі ґрунтовного знання ворожої психології.
***
У той час, як Запорожці й Волинці билися в околицях Ананьєва, в Балті відбувалася своя сторінка; на цей раз доля хотіла, щоб вона була смутною. Сотник Новиков так про неї оповідає:
"22 квітня о годині 8-й вечора 4-му Київському кінному полкові наказано було зупинитись біля с. Немирівського, не доходячи 7–8 верстов до м. Балти. Наказано було полкові, щоби за всяку ціну захопив м. Балту. Були відомості, що м. Балту охороняють вартовий батальйон, Галицький інженерний курінь і сильний відділ війська при червоній міліції; так само були відомості, що всі довколишні села обсадили повстанці, вони мали звязок із повстанцями з села Харитонівки, що так само мали допомагати в наступі. О другій годині ночі 23 квітня повернулися з міста посланці-селяни (повстанці) й донесли, що москалі всі тримаютьса напоготові, бо бояться наступу повстанців. Командир полку рішив з нальоту здобути місто, й о 3-й годині 23 квітня полк вирушив у наступ на м. Балту. Командирові 1-ої сотні, сотникові Тисальському, наказано було захопити пошту, телеграф і обеззброїти залогу; командирові 2-ої сотні обеззброїти вартовий батальйон і технічний курінь Ч.У.Г.А., а 3-й пластунській сотні й повстанцям (селянам) обсадити позицію поза Балтою в напрямку на ст. Балту, поки не підійде наша піхота. В місто заїхали без жадного стрілу; почало світати, коли від 2-ої сотні приїхав до командира полку козак із донесенням, що від церкви, в напрямку на стацію, йде колона технічного Галицького куреня й що командир розїзду, хорунжий Протченко, просить допомогти йому обеззброїти курінь (біля 350–400 душ). У цей час почулася кулеметна стрілянина в напрямку зі шляху, що на стації Борщі, а через яких 5 хвилин хорунжий Протченко їхав поперед колони технічного куреня. На запит командира до хорунжого Протченка, що за стрілянина, той пояснив, що командир Галицького технічного куреня на домагання хорунжого Протченка відмовлявся зупинити колону, кажучи, що має наказ стати на ст. Борщах і відступати на Одесу. Хорунжий Протченко зауважив йому, що місто зайняте повстанцями й партизанами та що московський наказ не важний; на це командир куреня сказав, що вас тут є дуже мало (в розїзді було 15 душ). Тоді хорунжий Протченко вирвав кулемета у галицького стрільця, вискочив поперед колони з криком:.Лягай — я стріляю" — та відкрив вогонь у повітря. Колона лягла. Після цього хорунжий Протченко обняв команду над колоною й привів її до місця постою штабу полку. Командир куреня й більша частина старшин носили на кашкетах червоні зірки, у стрільців — ні один із нас цього не помітив. Під час цієї розмови почувся страшенний вибух, і з одного з домів повалив сильний стовп диму. Виявилося, що москалі підірвали свою канцелярію. Балта почала горіти. У цей час почали з усіх сторін входити до Балти селяни-повстанці. 5-й піший полк і курінь з 5-го пішого збірного полку зараз же повів наступ на ст. Балту, а 4-му Київському кінному полкові наказано було зайняти с. Сінне й нести охорону на ст. Борщах.
Ніч з 23 на 24 пройшла спокійно, лише начальник застави, що була на ст. Борщах, доніс, що стацію зайняли 2 бронепотяги й один ешельон кінноти, що прийшли з Одеси. О 17-й годині 24 квітня москалі укрито ввійшли до с. Сінного, де спокійно стояв кінний полк. Почався бій на вулиці. Коні були порозсідлані, але тут багато допомогли селяни. У той час, коли козаки повискакували на вулицю й вступили у бій із москалями, селяни сідлали й виводили коні. За якої півгодини полк було вибито з села, й він старався затриматися на висотах поза селом. До вечора 24 квітня трималися на запасній позиції; звязку з 5-м пішим полком не було, висланий розїзд доніс, що вліво так само знаходяться москалі, а не наша піхота. Вночі 24 квітня командир полку дав наказ відступити на с. Немирівське, звідки рано мали ми знову повести наступ на м. Балту. О 1-й години ночі прийшов селянин зі штабу дивізії та повідомив, що між нами й 5-м пішим полком врізалися москалі, через що й звязку в нас не було. Удосвіта знову було чути стрілянину в напрямку од м. Балти. Рано 25 квітня командир полку сотник Грибовський рішив обійти москалів істилу зі сторони ст. Борщів і напасти на Сінне — Балту. О годині 7-й рано був узятий до неволі кінний розїзд із охочого московсько-комуністичного відділу (того, що прибув із Одеси), начальник його вказав, де знаходиться той охочий відділ, батареї й обози. Сотник Грибовський наказав пластунам прикривати батарею сотника Чорного, а двом сотням кінноти заатакувати ворога зненацька. В цей час (година 7-а) наші донесли, що ворожа піхота наступає поза с. Сінним на м. Балту. Скритими підступами сотник Грибовський підвів полк непомітно до московської кінноти, що була спішена — розляглося гучне "Слава!"; заскочені зненацька червоні не пробували навіть сідати на коней, а кинулися втікати на с. Сінне. Кінний полк почав переслідувати ворога, що втікав, і напоровся в селі на ворожий обоз, що так само горячково запрягав коні. В цей час сотник Чорний відкрив сильний вогонь по червоних. Ворожа піхота так само безладно втікала. Все змішалося так, що не можна було розпізнати, де москалі, де наші — тільки було чути крики: "Товарищі! Єщо путь к Одессє нє отрєзан". У цей час кілька наших кіннотчиків понеслося в атаку на ворожу батарею і її захопили, а полковник Шраменко та підполковник Климач із кількома козаками (5-го полку) одразу повернули дві ворожі гарматі й почали бити по тих, що відступали, з їхніх же гармат. Тут ми здобули великі трофеї — кулемети, гармати й великий обоз".
22-го квітня 4-й Київський полк здобув село Немирівське, що на схід від м. Балти, звідки полкові наказано було взяти Балту. Місцевість наступові сприяла. Місцями лежали ліси, а до самого міста тягнулися балки й добрі скритні підступи. Місто взагалі лежить у балці.
Від с. Немирівського дорога йде лісом, місцевість до самої Балти не рівна. Навколо Балти місцевість має ґрунт суглинкуватий.
23-го квітня. Балту взято. 4-й кінний полк розположився в с. Сінному, що на півд. — захід від міста. Село так само лежить у балці. До нього веде багато скритих підступів і балок. Для наступу війська дуже сприятлива місцевість. Полк виставив охорону в напрямку на ст. Борщі.
24-го квітня. Москалі під прикриттям 2 бронепотягів ведуть наступ по двох напрямках:
1) зі ст. Борщів кіннота й піхота на лінію Сінне — Балта;
2) зі ст. Бірзули на ст. Балта й на місто, при чому відділ, що йде на Сінну, обсаджує село, 5-й кінний полк відїздить від 5-ої дивізії, і це примусило відступити 4-й кінний полк на висоти, що на північ від с. Сінного.
25-го квітня. Москалі опанували стацію й місто Балту, а один відділ — село Сінне й насідають на піхоту 5-ої дивізії. Щасливо заскочивши в тил, кінний полк вибиває червоних із села Сінного й веде наступ на Балту, примусивши червоних у безладді втікати.