Розділ II Як бути з денікінцями? Делегація, директиви й перешкоди

We use cookies. Read the Privacy and Cookie Policy

Розділ II

Як бути з денікінцями? Делегація, директиви й перешкоди

Уряд У.Н.Р. бере на себе ініціятиву навязання взаємин із командуванням Добр. армії. Військова делегація від обох українських армій. Моя подорож як голови делеґації з інформативною метою до чільних військовиків.

Як бути з Денікіном? Ось те питання, яке з моменту, коли наші куріні рушили в загальний бій з червоною армією, стає з кожним днем пекучішим.

Досить взяти, скажемо, схемку ч. 21 з част. II. праці ген. Капустянського,[20] а на ст.105, т.5. з праці ген. Денікіна, аби зрозуміти всю актуальність поставленого питання.

Численні матеріяли, які маємо до нашої розпорядимости, свідчать, що не можемо покласти вину на урядові кола, ніби, мовляв, справа була занедбана. Скорше можемо говорити про дотепність нашої дипломатичної розвідки, про згоду чи незгоду, однодумність та радикальне рішення зверхніх наших органів, від яких залежало дати відповідні директиви, які армії позволили б зайняти ясну моральну позицію супроти нових реставраторів "єдиної й неділимої".

Отже нас може цікавити передовсім те, чи було поставлене рубом таке питання: можлива, зрештою, якась співпраця з провідниками організму, який угрупувався й оформився біля гасла "Єдина й неподільна Росія"? Студіюючи матеріяли, ми на поставлене питання знаходимо дві відповіді — одні наші чільні люди вважали, що можлива угода лише чисто військова за посередництвом французької дипломатії, а другі, що треба добиватися політичной догоди з Денікіном за всяку ціну, бо поза цим ніщо не посуне нашу справу наперед.

Прихильники цих формул були в обох таборах — наддніпрянському й наддністрянському. В останньому була популярніша перша, що вкінці набула й прав юридичних.

Одначе необхідно ще перевірити, чи той контакт, що існував між урядовими українськими колами та політичним проводом Добр-армії був дійсно солідний? Після відомого епізоду, в початках р. 1919. в Одесі, з французьким консулом Ено — такий сумнів не є зайвий.

В таких обставинах загадкового Сфінкса, приблизно за тиждень до вступу наших військ у Київ, я був нагло викликаний до Голови Ради Міністів І. Мазепи в Камянець, де мені запропонували стати на чолі військової делеґації для відповідних переговорів з делегацією Добрармії щодо військового порозуміння. Тут же мені були вказані члени помічники: урядовець V кл. Марко Трепет, як заступник від міністерства закордонних справ, четар А. П. — від Державної Інспектури, делеґат від Галицької армії ще не був іменований. Пізніше був приділений сотник Мечник. Всі члени делегації були молоді, але в майбутнім довели, що були варті (зокрема М. Трепет) тих високих на них покладених обовязків. Директиви делегація мала одержати особливо від Головного Отамана.

***

Одержавши усі додаткові інструкції, склавши ще візиту п. Диктаторові ЗУНР, Державному Секретареві С. Голубовичеві, та іншим політичним діячам — виїжджу з делеґацією на ст. Хвастів, яка була визначена для нас як резервова до одержання наказу про виїзд на місце переговорів, — та використовую цей переїзд, щоб побачитися з нашими вищими командами, з метою інформаційною.

Жмеринка. — Штаб Дієвої Армії. Тут так само не було однієї позиції; — до того-ж мені сказано, що фахівці неукраїнського походження заявили своє льояльне становище супроти нового, можливого покищо, ворога й тим ускладнили штабову службу й без того малозабезпечену відповідними робітниками; замісць начальника штабу приняв мене перший кватирмайстер штабу, полковник ген. штабу Капустянський.

Уважливо, навколо великої стратегічної стінної мапи, ми з ним простудіювали ситуацію, на перше око, після умовних знаків, мало потішаючу: через південно-східну Одещину, північну Київщину й далі через Курщину та Вороніжчину аж до Поволжа, широко розкинулися шість армій добровольців; по обрахункам штабу загальна кількість чверть мільйону люда (з них перед нашим фронтом була четвертина). Перше приголомшуюче вражіння зменшилося, коли на моє прохання змалювати мені характер операцій Добрармії за останній час — я одержав відповідь: добровольці пробували наступати то тут, то там, але ніде значного успіху на мали.

Отамана В. Тютюнника,[21] на той час командарма УНР., який підійшов на кінець наших розмов, я бачив лише хвилево й міг обмінятися з ним тільки кількома незначними словами.

Вінниця. — Начальна Команда Галицька. Спиняюся довший час у ген. Тарнавського. Обідня пора. Зустрічають мене біля столу скромненько, але порядно уряджему — подробиця на ті часи не зайва; щільно оточені булавною старшиною, ми говорили цілком свобідно, без жадних але, бо багато спільного було пережито. Відчувши завелику переоцінку денікінських сил та перебільшену популярність його діла, я спробував довести старшинам противне, а саме, що за зовнішністю Добр-армії ховаються великі хиби морального й політичного значення, що саме ідеологічне заложення їх творить основу неминучого розкладу. Говорили ми чимало й про наші внутрішні дефекти, болі, незгоди, суперечки; згадували Галицьку кампанію, порівнювали. Вкінці з жалем лишаю місце постою.

Хвастів (околиця) — місце постою Ком. Київської групи ген. Кравса.

Не вважаючи на свої перші тактичні успіхи, був ген. Кравс песимістом, а спірався в своїх доведеннях головно на цифри, на безрадне становище інтендантури, дезорганізацію запілля, ролю Антанти в подіях на Сході, тощо. Мені було дуже шкода цього коменданта, який здається й родився на те, щоб ніколи не покидати свого чільного становища; його доведення були мильні лише щодо того, що поза Галицькою армією був нібито вічно безнадійний хаос.

Щодо зразкового стану Добрармії, то перечитуючи

спомини генер. Кравса, бачу, що ближчий стик з останньою привів його до протилежних думок. Так на ст. 68. "Споминів", описуючи розклад групи генер. Бредова, нотує: "Денікінці, попри яких революція перейшла так, як би безслідно, нічого з неї не скористали, ані нічого не навчилися…".