Розділ III Експльоатація засобів у нашій лютневій офензиві
Розділ III
Експльоатація засобів у нашій лютневій офензиві
Деякі детайлі обстановки.
Трикутник Броди — Перемишль — Коломия був найбільш придатною місцевістю для маневрування. На Північ і на північний Захід від цього трикутника, зогляду на горбковатість та ліси, місцевість більше надавалася для партизанської чинности, а на Південь — у Карпатах — можнаб вести тільки гірську війну.
Ні на річки, ні на напрямок битих шляхів ми не могли особливо скаржитися, — хиба тільки, що останні були в дуже прикрому стані. Проте напрямок залізничих шляхів сприяв операціям польських військ.
Цілий край вкрито окопами, що залишилися з світової війни; не бракувало також і дротяних перепон; місцями подибалися навіть поважні укріплені будови, як, наприклад, у Миколаєві, що йому довелося відограти помітну ролю на весні 1919. року.
Як на окремий чинник, слід вказати на цілу систему притоків верхнього Дністра (район Комарно — Жидачів — Стрий — Самбір). Зогляду на слабість наших технічних засобів (понтони й мости), це мало не аби яке значіння. У наших операціях прийшлося нам південну частину трикутника перенести на лінію Дністра (від Жидачева до Городенки), бо більшість мостів була понищена у великій війні.
Не лишалося без впливу на розвиток кампанії також і те, що, як каже проф. Рудницький, "звязи квантитавного й квалітативного значіння дуже ріжно вяжуть природу краю з народом". Власне в Галичині ця теза знаходить собі повне примінення.
Земля (село) була у фактичному посіданні українців, національна свідомість яких була настільки високою, що навіть не приходилося чути: "хто ми й чиї ми діти"… Лише в західно-північних околицях і навколо міст та містечок певний відсоток українського населення з перших днів зайняв невтральне становище у нашій боротьбі. Це були т.з. "латинники", на яких впливали "ксьондзи", що їм не можа відмовити ані польського патріотизму, ані активізму.
Щодо міст, то вони мали мішаний, або краще: польсько-жидівський характер. Це були немов готові осередки ширшого наступу поляків на Схід; поруч з "латинниками" уявляли вони добрий грунт для чинности розвідчих апаратів "Довудства".
Але не можна оминути також і того, що наше греко-католицьке духовенство не уступало польському в активізмі. Роля українських священників у боротьбі проти поляків була дуже позитивною. Своєю службою, прикладом і промовами вони суперничали з політичними провідниками. Ворог відповідно оцінив заслуги наших пан-отців і, не зважаючи на "сан", де тільки було можливо, катував їх. Отець Нижанківський і богато інших назавжди залишаться у вдячній памяти українців.
Також і з розмов із стрільцями та селянами я переконався про глибокий і свідомий патріотизм української Галичини. Одного дня прийшлось мені побувати в гостині в одного ґазди, вже зовсім сивого дідуся. Він мене дуже вразив своїм зацікавленням до війни проти Польщі. А те, що звичайні вояки на фронті з великим захопленням перечитували "Стрільця" й "Республіку", лише підтверджувало мої спостереження. Бажання слабших одиниць ухилитися від податку крови та сховатися десь у запіллі гостро осуджувало стрілецтво, і часами приходило з цього приводу навіть до сутичок.
Взагалі, наскільки ми були бідними матеріяльно, настільки добре стояли ми морально. До певного часу запілля було солідною опорою борців на фронті, чому богато сприяла однодумність провідників у питаннях, що, як, наприклад, земельна реформа, сильно непокоїли стрілецькі маси.
Спокійний за свою хату, свідомий того, що в своїй державі відкриються для нього кращі вигляди, стрілець безоглядно віддавався святій справі звільнення рідної землі від зайдів. Вірш Олеся, що кінчається словами:
"Брати! за шаблю, за мушкет!
Всі за Республіку вперед!
Вперед, вперед — одна дорога,
А там за нею — Перемога!"
передавався з уст до уст. Армія жила! Це дійсно був момент, коли Падеревському не можна було не просити Найвищу Раду, щоби війська Польщі — проголошено військом Антанти…
Члени Національної Ради цілком справедливо стверджували в своїх промовах, що момент національний був домінуючим у широких масах. Не загостренням питань господарсько-соціяльного характеру, але гідністю й жертвами на армію виказували маси своє відношення до тої боротьби, яку розпочали політики. Безумовно, війна була популярною. Правда, "степень напруження" не скрізь був однаковим, Коломийщина, Бережанщина, Тернопільщина та всі прифронтові повіти вели перед. Особливож вславилися своїм завзяттям куріні гуцулів.
Загально беручи, бажання наших противників-старшин змалювати участь українських мас у війні проти поляків, як вислід зусиль революційної інтелігенції, не відповідає дійсности. Ті старшини не можуть не знати, що "тревалий вогонь" у війську передумовляє те, що "ідеал" е цінним не лише для політиків і ґенералів, але й для останнього обозного в далекому запіллі.
Той ідеал був: Східна Галичина є частиною України! А вона — ця частина — щойно вийшла із світової війни. Які тільки "озброєнні натовпи" не перейшли її від Сходу на Захід і назад по кілька разів! Хто тільки не обкрадав її! Але всеж, при першій нагоді, вона піднесла той самий прапор, що й Золотоверхий Київ…
Державна нарада в Ходорові.
Бої, що вже майже місяць точилися на нашому широкому фронті, — як це я зазначив вище, — мали витворити обставини, які сприялиб започаткованню рішаючої боротьби з метою основної зміни нашої оперативної ситуації. Ми хотіли перевести наші ґрупи на північні й північно-західні кордони, аби цим поставити Конференцію в Парижі перед доконаний факт заволодіння всіма українськими землями.
Усе заповідало успіх нашої акції. Кожний день лютого приносив нам нові організаційні й оперативні здобутки. Зогляду на це, готували ми на середину лютого ширший наступ.
Але на цей раз у нашу оперативну працю вмішалося також і командування військами Великої України. Спочатку депешою, а пізніше й особисто отаман О. Шаповал передав мені бажання Головної Ставки, щоби до 18. лютого, коли в Парижі мали розпочатися засідання Мирової Конференції, взяти Львів, хочби навіть і чоловим наступом. Отамана Шаповала підтримував його технічний співробітник, полковник російського Генштабу Какурін. Присутність цього останього, зогляду на те, що він заслужено користався іменем доброго ґенштабовця, надавала вмішанню вищого командування ще більшого значіння.
При цій нагоді, вперше від початку кампанії, я виложив представникам Головної Команди наші засадничі міркування щодо боротьби У.Г.А., наші досягнення і наш замір зважитися на рішучий крок. Я зазначив, що чоловими наступали ми ніколи не дійдемо до позитивних наслідків, а натомісць удар на лінію Перемишль — Львів, саме коли ми міцно стоїмо в районі Рава Руська — Белз — Сокаль, повинен поставити головні польські сили в загрозу відрізання, і тим змусити поляків до боротьби аж до вичерпання сил. Ось тоді, на мою думку, можна булоб вдарити безпосередньо на Львів.
Я вже зазначав, що наш боєвий організм покищо обмежувався фронтовими засобами. Плянованаж нами боротьба, згідно з нашими розрахунками, мала втягнути всі наші сили, бо годі було думати, що без підсилення фронтових сил свіжими доповненнями, ми зможемо нанести удар у саше серце ворога. Кількість необхідних нових підсилень була визначена на десять тисяч.
Ось тому, зогляду на організаційні й політичні обставини, наша нарада ухвалила просити Державний Секретаріят скликати при Начальній Команді державну нараду й запросити др. Петрушевича, як представника Національної Ради і відпоручників Державних Секретарів, а зокрема Військового Секретаря.
Така нарада відбулася кілька днів перед нашим наступом, тобто між 9.—16. лютого. Саме в той час полк. Мишківський передав свої обовязки полк. Курмановичеві. Я рішив запросити на нараду їх обох, а реферат перебрати на себе. Я зясував положення й зазначив, що в основу моїх оперативних міркувань покладена боротьба з живою силою ворога. Удар 3. Корпусу на район С. Вишня — Городок мусів притягнути до себе всі головні сили поляків, що були скупчені в трикутнику: Городок — західна частина Львова — Лібень В. Цей двобій, на мою думку, мав бути рішаючим моментом, що мігби навіть створити сприятливі обставини для всіх дальніших чинів у напрямі приголомшення ворога, здеморалізування населення міста, та навіть появи нашого стрільця на вулицях Львова (див. Сх. ч. 1 й 2).
Від полк. Какуріна й полк. Мишківського я та всі інші чекали завважень до принципової частини мого пляну. Проте ніхто не вніс важливих поправок, і тому нарада перейшла до технічних питань.
Я звернувся до заступників політичної й військової влади в запіллі за зясованням можливости десятитисячного поповнення, жадаючи категоричної відповіди, чи Н.К. може на це рахувати. Відповідь була позитивною.
Пізніше серед наших військових дуже часто виринало питання: чи не булоб доцільним одночасно з перерванням сполучення Перемишль — Львів намітити — теж саме й на напрямкові Самбір-Хирів? Із стратегічних міркувань ні я, ні начальник штабу на це не погодилися, бо мало було перервати сполучення, — його треба було також і втримати. З другогож боку це привелоб до розпорошення нашої ударної сили й до ускладнення нашої операції. Зрештою ми не малиб для переведення такого завдання необхідних засобів пересування. Ворожаж ґрупа була досить сильною, щоби, при найменшій нашій помилці, вдертися в наше розположення, а наш протинаступ частинами хирівської ґрупи не мігби нічого поправити. Це були причини нашого рішення, залишити плян.
***
Перше ніж перейти до нашого лютневого наступу, що тягнувся майже місяць і підчас якого обі сторони робили найбільші зусилля, необхідно звернути увагу на ті зовнішні умови, серед яких наступ розпочався. Тут нам допоможуть офіційні звіти нашої й ворожої команди.
Польське "Довудство" у своїх звітах мало такі розділи: Литва й Білорусь, де оперувала ґрупа ґен. Лісовокого; Волинь і Холмщина, де оперувала ґрупа ґен. Сміґлого. Східна Галичина, де оперували ґрупи ґен. Ромера (Рава — Львів — Жовка) і ґен. Розвадовского (головні напрямки: Львів — Красне, Львів — Бібрка й Львів — Перемишль); Тешинський Шлеск та, нарешті, Познань. Так було до 10. лютого. Але розділ "Познань" позначався вже зовсім дрібним друком. Це відповідало фактичному станові річей, бо на той час держави-переможці забезпечили полякам у тому районі корисну розвязку. Зовсім інакше стояла справа, скажім, на тешинському напрямку, де Антанта повинна була рахуватися також і з домаганнями другого свого спільника, або там, де вона не мала жадного впливу.
Нас особливо цікавило положення в Познані, де, такби мовити, "загрузла" значна кількість польських частин доброго німецького вишколу. Про активізм українців на Волині, або большевиків на мінському напрямку тоді не можна було й думати.
Звідомлення Українського Ґенерального Штабу з 18. лютого подавало: Південно-східна ґрупа. У напрямку Голта—Єлисавет спокійно. На відтинку Листунівка — Цвітково ворог справляє залізницю. У район Звенигородки прибуло 700 большевицької піхоти. Східний фронт. У напрямку Цвітково ворог веде розвідку від Таганчі на Миронівку тя справляє попсовану нашими залізницю. Під Києвом спокійно. Північний фронт. У напрямку Коростень, — Овруч гарматна й кулеметна стрілянина. На відтинку Сарни-Рівне наш наступ розвивається успішно. Ворог одійшов на ст. Моквий Західний фронт. На ковельському й Володимир-волинському напрямку беззмін.
Це звідомлення дає нам певний матеріял для оцінки тодішньої ситуації на Півночі й Сході та вказує також сферу, що офіційно знаходилася під керуванням Директорії, як рівнож дає образ боротьби, яка в той час зводилася до невеликих акцій вздовж залізничних шляхів.
Мимоволі повстає питання: що саме ослаблювало владу Директорії й де був ворог? — Відповідь на це дає згаданий вже вище доклад першого ґенерал-квартирмайстра: кожного дня, зовсім несподівано для влади, повставали все нові й нові фронти, які, зрештою, привели до появи 9. лютого "українського" уряду в Харкові на чолі з Раковським, а через 10 днів прийшло й до "вазсаєдінєнія" Радянської України з Радянською Московщиною. Щойно після цього провідники Соборної Української Республіки усвідомили собі катастрофальні перспективи. Наступило чергове перегруповання політичних сил. Ес-ери відкликали свій кабінет. До влади прийшли ес-деки та ес-ефи.
Голова уряду 3.У.Н.Р., Голубович, так характеризував тогочасний стан "Положення України тепер є дуже скрутне, вона загрожена війною на чотири фронти. На її землі наступають зі Заходу поляки й румуни, з Півночі й Сходу московські большевики та донці Краснова. Державності українській загрожує не тільки втрата землі, а цілком утрата незалежности, якще в народі не проявиться сила проти наступів сусідів" ("Стрілець", ч. 7). Це був тверезий голос, що його, на жаль, мало хто слухав.
Воно правда, також і в наших ворогів не все було гаразд. Про це свідчать голоси преси, і зокрема "Нова Реформа" з 15. січня ("Польща не може знайти внутрішньої сили та не може солідарно скупчитися навколо одної думки про відбудову й чинність").
У чомуж була ріжниця? — У тому, що серед так скрутних обставин Польща всеж зуміла у повній мірі використати допомогу своїх приятелів, тоді як ми не мали зовсім активних прихильників серед інших народів. Польська проблема стояла на порядку деннім в цілому світі, а наша для більшости чужих політиків була майже зовсім невідомою. Спроби перевести інформаційну працю ні в часи Центральної Ради, ні в часи Гетьмана та Директорії, не дали потрібних наслідків.
Я часто чув нарікання також і б. п. Головного Отамана на пасивність українського жіноцтва в справі інформаційної діяльности. Цілком слушно вказувано на ролю жінки в польській визвольній боротьбі. Відмічувано також і те, що навіть ген. Бертельмі, який був французьким відпоручником у Варшаві, мав дружину-польку. Правда, і наша недавня історія знає жінок, що безоглядно патріотично служили національній справі. Досить згадати Сушкову, Омельченкову, Пекарчукову й Мазуренкову. Але це булі рідкі ластівки. Наша справа ще чекає на те, щоби жінка-українка вступила в лави борців…
Я глибоко переконаний, що весь тягар інформаційної праці поляків лежав саме на жінках. Тому немало сприяла велика кількість мішаних, польсько-українських подруж у Галичині. Прокуратор Начальної Команди мігби для висвітлення цього послужити поважними матеріялами… Власне на контр-розвідчу працю Н.К. звернула належну увагу, бо від контрольних і демонстративних заходів у значній мірі залежить успіх кожної військової операції.
З цих міркувань усі наші штаби (за винятком 3. Корпусу) розташувалися в малих містечках. Я сам примістився в окремому фільварку. За цілий час мого перебування в Ходорові я особисто не бачив управителя фільварку.
Натомісць на Великій Україні прийшла "отаманія", що почала розтягати рештки ресурсів, які ще лишилися після революційної бурі. Весь тягар праці перебрав на себе гурт освічених старшин, але й над ними поставлено "інспектуру". Головний Отаман С. Петлюра так обгрунтовував (1922. р.) свою діяльність, як кировника військовими справами: "У справі орґанізації армії я все кирувався мотивами державними, бажаючи створити національну силу, на яку міг би опертись нарід в своїх державних стремліннях… В минулому я кирувався ріжними прийомами, щоб створити цю силу. Може де-кому ці прийоми здавалися незрозумілими, недоцільними, як от інспектура, чи випадкові формування (отаманів), — але в той мент, при певних історичних обставинах, при даних обставинах — ці засоби на мій погляд були єдиними, за допомогою котрих можна було певну програму в життя перевести. Коли я бачив, що "отаманщина" свою службу відслужила, свою ролю виконала, я з легким серцем її нищив, як "пережиток", обрізав її, як відрізують "сліпу кишку". Теж саме можна сказати й про інспектуру".
Я можу сказати, що інтереси діла безсумнівно вимагали, щоби, у критичний момент життя кадрів, Головний Отаман своїм, тоді дуже високим, авторитетом зупинив неймовірну нагінку на фахові військові кола. Зусиллями Січових Стрільців, Запоріжців і поодиноких осіб це невдалося полагодити в потрібній мірі.
Мусимо ствердити, що кожний день приносив усе більшу руїну військ Директорії — з ним повинна була рахуватися Начальна Команда Української Галицької Армії.
Деталізація пляну операції й перебіг її до 25. II.
Деталізація нашої операції слідуюча: 1. Корпус полк. Микитки більшістю своїх сил держить позиції на правому крилі (Сокаль — Белз — Рава), а частиною сил, разом з 2. Корпусом полк. Тарнавського, демонструє в околицях Львова; ці частини творять своїм розташуванням підкову, що відкрита на Захід; мета зусиль: тримати ворога під загрозою штурму передмість; центр зусиль 2. Корпусу лежить на його лівому крилі; важка артилерія має доповнююче завдання: бути па поготівлі для виконання вогневих наказів, у випадку штурму міста навіть з Півночі; на правому крилі ген. Кравс мав такеж завдання, як і підчас нашого першого наступу; головні сили 3. Корпусу мають перервати залізницю Перемишль — Львів на перегоні Судова Вишня — Городок; захоплення цього району й забезпечення його від ворожих протинаступів закінчувало першу фазу операції, яка мала створити необхідні обставини, якщо це булоб потрібним, для штурму міста не тільки фронтовими військами, але й скріпленням із запілля.
Плянуючи бої на досить широкому фронті, у бігу подій ми звужували його, чим розраховували підтримувати боєву пружність наших відділів, — навіть і при великих втратах. У цю операцію вступали ми вже із зброєю російського зразку, маючи сильні кулеметні засоби та полеві гармати. Слабше стояла справа з тяжкими гарматами.
На цьому місці не можна не відмітити успішної орґанізаційної праці наших гарматчиків. При всіх моїх відвідинах стверджував я поступ і велике захоплення
справою. Не одне імя гарматчиків-бриґадирів, як, наприклад, отаман др. Воєвідка, та молодших командантів, війде у славну історію Української Галицької Армії.
Найкращою основою для всіх дальших пояснень є відписи звідомлень Начальної Команди й "Начального Довудства" за час від 17. лютого до ранку 25. лютого, коли ми були змушені погодитися на завішення зброї.
НАЧАЛЬНА КОМАНДА.
17. 2. 1919.
В ціли справдження частих донесень про концентрацію польських військ в районі Хирів, Перемишль, Судова Вишня та Городок, котру переведено ними в тій ціли, щоби сильним наступом вирвати нам з рук найвартнішу частину краю — нафтову область — перевела наша армія декілька успішних наступів.
Коло Львова: Наші частини заняли переходово Збоїска, дійшли до стації Лисиничі на Маєрівку та обсадили Богданівку на Захід від Львова. Коло Жорниськ та Козиць спричинив наш наступ завзяті бої, які скінчилися великими втратами для поляків.
В районі Городка: Наші частини заняли хутір Боднарівку та Любінь малий — одначе, уступаючи перед переважаючими польськими силами, опустили його здовж залізниці Городок-Перемишль.
Ми заняли Вовчухи, Бар, Довгомостиска і Дмитровичі. Стоянці переходили в бою з рук до рук та під вечір опинилися таки в наших руках. Наші відділи, наступаючі від півночі, перервали залізницю у Заріча на Захід від Судової Вишні та задали ворогові у Боротянина, на північ від Судової Вишні, значні втрати. Підхорунжий Іван Марик взяв під Сосницею за Сяном у полон стаційного команданта з Радимна і 7 верхівців.
На прочих відтінках фронту: Спокій.
18.2.
На північ від Львова: На границі на північний Захід від Сокаля заняли поляки Костятин. У Белза, де находиться около 1000 поляків, заняли наші хоробрі частини Теглів-Прусинів, Жужель і Тушків, через що замкнули довкруги всю місцевість. Поляки бороняться розпучливо. Частини наші наступають на Раву Руську — осягнули Голе Равське і Ляшки майже під самим містом.
У Львова: Перестрілка стеж. На Захід від Львова наступом із півночі осягнули наші частини Вайсенберґ на північ від Каменоброду. На північний Захід від Мостиск занято нами Черняву і горби на Південь від неї. Із Радимна у напрямку Раківця наступаючі дві польські сотні були відбиті нашою артилерією. На Захід від Городка відбито ворожий наступ на Вовчухи.
У Хирова: Спокій.
19. 2.
На північ від Львова: У Белзця завзяті бої. Поляків, що старались пробитись із Белзця в напрямку на Південь відбито. Стацію Белз та Заболотці ми заняли. Боротьба продовжується. У Стаїв на Захід від Белза наші частини відбили чотирократний наступ ворожого куріня. Ми відібрали назад від поляків Косятин.
Коло Львова: Без змін.
На Захід від Львова: Вчасним ранком ударили поляки переважаючими силами на Вовчухи та виперли нашу слабу залогу до Долинян. В протягу дня протинаступом ми відперли поляків до Вовчух, де і ведеться завзятий бій. Поляки залишили в наших руках 4 старшин, 20 стрільців та багато муніції й майна.
На прочих відтінках фронту: Без змін.
20. 2.
На Північ від Львова: Сьогодня наші частини, продовжуючи бій за Белз, вірвались у крайні хати міста. Ворог борониться вперто. Сильний ворожий загін, післаний залозі міста Белза у відсіч, був нами відбитий та недопущений до міста. Бої за Раву Руську ведуться вже на улицях міста, де поляки ставлять сильний опір.
Під Львовом: без змін.
На Захід від Городка: Ми заняли назад Довго-Мостиська та ведеться бій з перемінним успіхом за місцевости вздовж залізничого шляху.
Впрочім спокій.
21. 2.
На Північ від Львова: Бій за Белз і Раву Руську продовжується з великим напруженням.
Коло Львова: Вперті розвідки та жвава стрілянина всіх родів зброї.
На Захід від Городка: продовжуються бої в ціли припинення залізничого руху й знищення залізничої дороги. За останні два дні ані один поїзд до Львова не був допущений, не зважаючи на вперті часті проби ворожих панцирок поправити перешкоди на залізничім шляху. В районі Хирова ворог гуртується.
22. 2.
На Північ від Рави: З причини сильного втомлення борців, нами припинені дальші бої за Раву Руську, біля котрої наші частини занимають Потилич і Лужки. На Захід від Немирова під напором переважаючих ворожих сил нами залишені Кровиця і Грушів.
Коло Львова: Жвава стрілянина. На Захід від Городка зрана після сильної артилерійської підготовки поляки повели наступ на Вовчухи, Коців, Долиняни, но були відперті. Пополудні нові атаки поляків під покриттям чотирьох панцирок також не вдались, ворог був відкинутий в свої старі позиції, а один його панцирний поїзд був розбитий нашою артилєрією і лежить знищений на залізничім торі.
На останних відтинках: Без змін.
23. 2.
На північ від Львова: Під Белзом і Равою Руською без змін. На Захід від Немирова нашими військами відбито у поляків Грушів.
Коло Львова: Сильна діяльність стеж. Здовж залізниці Львів-Перемишль уперті та успішні для нас бої в ціли припинення всякого залізничого руху.
На останніх відтинках: Спокій.
24. 2.
На Північ від Львова: Польський загін для дебльокади Белза задержаний нами під Остобужем.
Коло Львова: Сильна артилерійська стрілянина.
На прочих відтинках: Спокій.
25. 2.
На Північ від Львова: Спокійно.
На лінії Львів-Перемишль: Наші частини заняли Заріча на північний захід від Судової Вишні. Наступ Поляків на Білу-Гору і Остенгавзен відбито з великими для них втратами, відкидаючи їх кольони багнетами та ручними ґранатами. При тім ми заняли село Мальчиці. О год. 6.-й рано почалася перерва в операціях.
26. 2.
Перерва в операціях треває дальше.
27. 2.
Перерва в операціях треває дальше.
"НАЧАЛЬНЕ ДОВУДСТВО"
17. 2. 1919.
Галичина Східна: Група ґен. Ромера Баталіон стрільців під командою капітана Боржецкого заатакував і здобув в бійці на багнети Прусинів (на південь одБелза). До неволі взято 1 старшину, 47 козаків і здобуто 1 кулемет.
Ґрупа ґен. Розвадовского: На протязі вчорашнього дня на всіх відтінках жвава діяльність артилерії. Наші гармати обстрілювали ворога, що купчився в Котельниках і в лісі Освіса. Сьогодня о 6. год. рано після сильного приготовання артилерії українці заатакували наші позиції під Львовом. Ворожа піхота, що посувалася густими лавами, помимо нашого відпорного вогня, кілька разів силувалась заняти наше становище. У кількох місцях дійшло до бійки в рукопашню. Під Скниловим баґнетами викинено ворога з наших позицій.
Під натиском ворога відступили наші відділи від Збойск і Френелівки. У завзятій контр-атаці відібрано ті міцевости назад. Ґрупа полковника Кулінского по короткім і енерґійнім бою заняла Рясну Руську, Козиці й Домажир. Одночасно силувався ворог перервати комунікацію між Львовом і Перемишлем.
На цілім фронті від Львова до Перемишля йшли бої. Всюди ворога відкинено, особливо тяжкі бої велися під Судовою Вишнею і на південь од Городка Ягайлонського.
Наша ескадра літаків обкидала бомбами Биків, де купчились великі сили українців.
18. 2.
Ґрупа ґен. Розвадовского: Вчора вечером ворог знову пробував переломити наші позиції. Зусилля його зійшли ні нащо. Всюди атаки українців остались відбиті з великими для них втратами.
19. 2.
Галичина Східна: Ґрупа ґенерала Ромера: Напад українців на групу колійову, що працювала над направою колії під Карчовим, відбито при помочі панцирного потягу ч. 14. Під Равою Руською скупчив ворог більші сили. Наші позиції в Потиличу й Лісничові (на Південь од Рави Руської) були заатаковані сильними розвідчими відділами. Приняті вогнем, відкинуті вони в безпорядку. Рава Руська була обстрілювана ворожою артилерією. Одночасно українці ударили на Белз. Атаки розлетілись, завдяки нашій піхоті й артилерії.
Ґрупа ґен. Розвадовокого: Українці безуспішно знова пробовали перервати колію між Судовою Вишнею і Мостиском.
20. 2.
Галичина Східна: Ґрупа ґен. Ромера:
Панцирний потяг розігнав банди українські під Корчовим. Сьогодня о 5. год. рано повторились атаки на Раву Руську, які велися українцями вперто. Артилерія ворога обстрілювала місто і двірець. Атаки відбито. Наші відділи здобули Косцишин.
Ґрупа ґен. Розвадовского: На цілому фронті сутички.
21. 2.
Галичина Східна: Ґрупа ґен. Ромера: Ворог заатакував наново Белз. Протягом цілого дня надармо вдаряли одна по другій українські лінії на позиції боронені полковником Бербецким. Всі атаки відкинено. Під Равою Руською ворог, вичерпаний після невдалої вчорашньої атаки, обмежився наразі тільки розвідчою діяльністю, приготовляючись до дальшої акції проти нас.
Ґрупа ґенер. Розвадовского: Наші позиції під Львовом від двох днів безнастанно обстрілювані артилерією. В нападах очистила наша піхота передні позиції від ворога, що готовився до атаки. У цій акції відзначився 5. полк піхоти леґ. Відділи піхоти полковника Кулінского в боях з переважаючим ворогом взяли в полон 100 полонених, здобули 3 кулемети. В час відбиття атаки був ранений підполковник Заржицкій — командант 8. полку. На відтинках полковника Сікорского ворожа спроба атаки не вдалася. Наші війська при співучасти і артилєрії зробили наступ на Великополе.
Після усунення ворога з села Великополе вернули на старі позиції. Під час останніх боїв відзначилася полева батерія під командою капітана Філіповича.
Група ген. Зєлінского: Переведено акцію проти ворога у Вовчухах. Наша стежа здобула 1 кулемет. Відділи бригади полковника Лінкевича здобули підчас останніх боїв 1 10 см. гавбицю, і кулемет а взяли в полон 2 старшин і 22 козаків.
22. 2.
Галичина Східна: Ґрупа ген. Ромера: Після 4-х денних безуспішних атак переважаючих сил ворога на наші позиції під Белзом, Угновом і Равою Руською, панував вчора спокій. При відбитті атак на Белз взято до полону 42 українців, здобуто зброю й амуніцію.
Група ген. Розвадовского: Під Львовом виявлялася боєва чинність переважно в гарматному бою. Українські відділи намагалися підсунутись під окопи, їх одбито. На відтінках на полудневий Захід від Львова ситуація незмінена.
23. 2.
Галичина Східна: Од дня 17. 2. продовжується в Галичині бійка на 250 км. фронті від Дрогобича по Хирів. Українці напружили всі свої сили, аби довести до вирішення. Команда українська, не рахуючись із втратами, кілька разів поновлювала атаки на наші позиції. Особливо завзяті бійки відбувались під Белзом, Равою Руською, Львовом і в околицях Городка Ягайлонського та Судової Вишні. Нігде не зміг ворог переломити наших позицій. Там, де йому хвилево вдалося влізти, вигнано його в контр-атаках. Так само надаремні були зусилля ворога, аби перервати комунікацію поміж нашими пунктами опору. На цілому фронті наступ український не вдався завдяки незрівняній постановці і боєздатности наших військ як і витревалости керовництва вищих командувань. На протязі трох днів взято до неволі більше 300 полонених, 1 гармату, 7 кулеметів, богато амуніції й крісів.
Група ген. Ромера: Під Равою Руською і Белзом зміцнена розвідочна діяльність.
Ґрупа ґен. Розвадовского: Під Львовом сутички висунутих відділів ворожих з нашими позиціями й бійка артилерії. Під Хировом відбито сильніший ворожий відділ.
24. 2.
Галичина Східна: Ґрупа ген. Ромера: Багаторазові атаки ворога на Белз і Раву Руську скінчилися для нього повною невдачою. Українці відступили з-під Белза до дальших сел: Доброшина, Хлівчан, Премислова. Наш успіх під Белзом свідчить про доцільне керування, витревалість і завзятість полковника Бербецкого. Серед його старшин визначився поручник Кревскій, підхорунжий Семенскій, поручник Ґедро, поручник Борковскій. Контр-атакою стрільців Підгалянських під
командуванням ротмістра Волковского вигнано ворога зі Стай, де взято до полону 42 полонених і взято 2 кулемети. З під Рави Руської відступили українці в сторону Маґерова. В бійках біля Рави Руської була добра діяльність панцирників ч. 11, 13 і 14.
Ґрупа ґен. Розвадовокого: Обмін стрілянини гарматної й місцеві сутички стеж. В ночі з 23. на 24. сталося завішення зброї на Галицькому фронті. Почалося воно від 6. год. ранку 25. б. м. треває 24 годин, продовжується автоматично ще на 24 год., коли було не оголошено. Розпочаття кроків ворожих допустиме через 12 год. од хвилі доручення, оголошеного місією Антанти у Львові. Обі сторони затримують свої позиції.
25. 2.
Галичина Східна: Завішення зброї.
Отже перед нами два відмінні освітлення одних і тихже подій. Для кращого зрозуміння польського звіту з 23.2.19. слід подати ще оден факт.
Місяць назад, з кореспонденцій, які були подані нашою пресою. ("Стрілець", "Република"), ми відчували, що десь за кулісами робиться спробу змусити нас до завішення зброї. "Пестер Льойд" з 18. січня подав призвіще Смаль-Стоцького, відомого українського професора, як учасника цих заходів ("Стрілець", ч. 5). Одначе офіційних даних про таку акцію, до початку нашого наступу. Начальна Команда зовсім не мала".
Звіт "Довудства" каже, що на всьому 250 кількометровому фронті наші гармати були особливо сильні. Мабуть від того часу події приймають рішаючий і некорисний для поляків зворот, бо вже 18. лютого полк. Курманович одержав телеґраму від представників Антанти на моє імя з проханням до Начальної Команди про негайне завішення зброї, аби цим уможливити переїзд членів міжнародньої комісії з Перемишля до Львова. Необхідно підкреслити, що телєґрама наспіла саме 18. лютого, коли ми вже широко заанґажувалися в нашій операції. Я наказав переслати прохання Антанти на руки міністра Голубовича із зазначенням, що домагання виконати неможливо.
Як видно із звіту Начальної Команди, осередок наших зусиль лежав тоді на ділянці Городок (виключно) — Судова Вишня — Рудки. Події в районі Любінь В. — Любінь М. — фільварок Дубатовський — Карпіце — Верешиці (обвід коло 18 клм.) прибрала більше напруження, ніж це було потрійно, хоч це й не входило в наші розрахунки, всеж події розвивалися недобре для поляків, бо 20. лютого Н.К. вдруге одержала домагання антантської комісії, аби я уможливив переїзд її із Львова до Ходорова для переговорів у справі завішення зброї. При чому зазначалося, що відкинення вимоги розглядатиметься, як акт ворожого чину супроти Антанти.
Не треба доводити, що самий факт можливости переговорів дуже шкідливо відбивався на наших замірах. Уряд не знайшов можливим відмовити відпоручникам держав-переможців. 22. лютого о 12. годині дня я й полк. Курманович із старшинами штабу зустріли на двірці заступників всемогутньої в той час спілки держав: Англії — ген. Картон де Віяр, полк. Моль і Сміс, Франції — ґен. Бертельмі й майор Вікер, Італії — майор Стобіль і пор. Парголезі та Америки — проф. Лорд і пор. Фастер.
Першим вийшов з нашого скромного вагон-сальону ген. Картон де Віяр. Не дивлячись на тяжке покалічення (він не мав лівого ока, однієї руки й, здається, ступні одної ноги), його струнка й цілком свіжа постать робила на всіх дуже добре вражінпя. Останнім вийшов насуплений і непривітний ґен. Бертельмі. Заступники Америки й Італії виказували до нас свою прихильність.
Пан-отець Калята, наш духовник, був перекладчиком. Тут треба зазначити, що як о. Калята так й о. Бон, не дивлячись на певні недостачі, були в усіх політичних справах незамінимими співробітниками Начальної Команди. Досконале знання світових мов, лагідність постави й зручність у тактиці дуже сприяли відповідному перебігові складних переговорів.
Ґен. Бертельмі вже мав між нашим вояцтвом вироблену славу нашого гострого противника. Ось тому я просив полк. Курмановича довести до відома комісії, що для кращого перебігу наради бажано, щоби головував ґен. Картон де Віяр. Мою пропозицію прийнято. О год. 12. 15. в помешканні штабу розпочалося наше перше засідання. А в тойже час бої на фронті тревали далі.
Інтервенція Антанти. Завішення зброї. Припинення переговорів.
Велика кімната оперативного відділу, — місце наших ширших нарад, — мала досить незвичайний вигляд. За зеленим столом, обличчям до світла, зайняли місця: я, полк. Курманович, здається, майор Ерле й о. Калята. Напроти мене сидів ґен. Картон де Віяр, коло нього ґен. Бертельмі, а далі всі інші заступники держав Антанти.
Хвилини мовчання. Я відчував на собі сталий погляд ґен. Картон де Віяра й зневажливо-злосні очі ґен. Бертельмі.
Тишу порушив голова наради, ґен. Картон. Він зачитав мені, в імени Антанти, наперед приготований проект. Наскільки мене не зраджує память, текст звучав так:
"Ми всі чотирі заступники держав Антанти — Анґлії, Америки, Франції й Італії — заявляємо Вам, що 18. ц. м. ми звернулися до Вас з вимогою завішення зброї в ціли прибуття нашої місії з Перемишля до Львова. Натомісць Ви відповіли генеральною битвою на всьому фронті. Ми питаємо Вас: це є визов супроти держав Антанти? Коли ні, то ми ставимо Вам негайне домагання припинити розпочату Вами генеральну битву. На відповідь даємо Вам 5 хвилин."
Я не змушував їх довго чекати на відповідь. Я стало гордився обовязками, що лежали на мені. Розумівся я також і на подібних положеннях. Хоч заява заступників Антанти, як conditio sine qua non, зводилася до негайного завішення зорої, я всеж поділив відповідь на два окремих моменти.
На перше питання відповів я (розмова велася по французьки, цю мову я досить розумію, щоби слідкувати за перебігом наради) через о. Каляту: "Ні, оперативні обставини не дозволяли зробити це (негайно завісити зброю).
Щож до другого, то моя відповідь була така: "Пан-отче, передайте панам заступникам великих держав, що я є лише командуючий військами ґенерал, — наді мною є Уряд, який один може в остаточній формі вирішити це питання".
Надиво моя відповідь задовольнила заступників Антанти. Вони переглянулися. Ґен. Картон запитав мене вдруге: "А скільки на це треба буде часу?" Я порадився з полк. Курмановичем і заявив: "До третьої години ми будемо мати відповідь вже в Ходорові". По короткій розмові з членами комісії голова передав мені згоду чекати. При цьому ми бачили, як годинники, що їх деякі члени комісії підчас розмови тримали перед собою, поховано назад до кишень.
Для використання перерви я запросив усіх членів комісії бути гостями нашого штабу.
Одначе ген. Бертельмі знайшов за потрібне, ще перед обідом, зясувати Начальній Команді погляд Антанти на українсько-польську боротьбу. Він заявив, що держави Антанти бажають привести до порозуміння, для чого необхідно припинити війну й встановити тимчасову демаркаційну лінію. Ця лінія, як зясовував сам ґен. Бертельмі ще нічого не передрішувалаб. Лінія проходила так: річка Буг від кордону Галичини аж, до впливу річки коло Язениці, уздовж цеї річки до мосту на залізниці Холоїв — Камінка, уздовж цеї залізниці аж до мосту на Бузі, від цього мосту аж до мосту на Камінці, уздовж цеї останньої аж до її межі адміністративних округ Жовкви й Камінки, уздовж цеї межі, уздовж межі округ Львова й Камінки, уздовж межі округ Львова й Перемишля аж до залізниці Львів — Перемишель, уздовж межі округ Бібрки й Перемишлян аж до Солова, уздовж шляху Солова — Бібрка, уздовж потоку Білий аж до Соколова, уздовж шляху на Соколівку аж до ст. Вибранівка, уздовж залізниці до Гути Ширецької, уздовж південного кордону львівської округи, і далі уздовж східного кордону округ. Дрогобича й Турки. Ця лінія в нас так і залишилася під назвою "лінії Бертельмі".
Усе це я вислухав і, не вступаючи в дискусію, сказав, що начальник штабу використає перерву, щоби інформаційній матеріял, "який комісія була ласкава нам передати", направити до Державного Секретаріяту.
Приблизно коло пів другої ми сиділи за обідом у столовій штабу. За столом велася жвава розмова. Я недвозначно зазначив ген. Картон де Віяр, що ми відчуваємо, що заступники Франції мають предкласти рішення не на нашу користь. Ґенерал на це натякнув мені, що французи мають свій кут зору, але крім цього є ще три інших. Взагалі, протягом обіду ще більше, ніж раніше, усталився поділ на два табори: французько-польський та англьо-американо-італьо-український. Одначе ми вже тоді знали, що на напрямку Париж-Варшава-Київ голос французького ґенерала мав рішаюче значіння.
Коло пів третьої прийшла відповідь із Станиславова. У ній зазначалося, що в запропонований час відповідь не може бути надіслана й що рано 23. лютого Державний Секретаріят подасть своє рішення.
Комісія не сперечалася. З усім, можливим серед наших тодішніх обставин, комфортом допровадили ми її до Львова. Перед відїздом ген. Картон висловив бажання, щоби хтось з англійців сфотографував нас обох. Вже значно пізніше надіслав він мені світлину з написом: "Велика Анґлія й Мала Україна". (Ґен. Картон був значно вищий від мене ростом).
Після довгої перерви, у 1920. р. мені часто доводилося бачитися з ген. Картон де Віяр. Він завжди виявив повну охоту зустрічатися й давав усі докази пошани до мене, як до українського ґенерала.
Той матеріял, який ми зібрали 22. лютого, переконував нас, що відвідини комісії були безсумнівним плюсом під оглядом правильного інформування держав Антанти про Українську Галицьку Армію. Сотня гуцулів, як почесна варта, гарно представляла українського стрільця. Ці й дальніші відвідини комісії та витревалість нашого війська в боротьбі з сильнішим противником — спричинилися до того, що в 1919. р. наша Армія мала славу найкращої військової групи на Сході Європи.
***
23. лютий пішов на підготовчу працю, а 24. у Львові о год. 12. 15 підписано умову, що "всі воєнні акції устають з днем 26./ІІ о 6. рано до 26./ІІ." Умову цю підписали: з українського боку — полк. Мирон Тарнавський, др. Л. Бачинський та о. Бон;
з польського боку — полк. Мечислав Куліньскі, майор Я. Гемпель і майор В. Маріянскі. Згідно з цією умовою, шлях Львів-Сихів залишився вільним від боїв, щоби можна було підтримувати звязок.
На цьому місці не зайвим буде навести деякі факти, що творили, такби мовити, атмосферу, в якій довелось працювати нашим делегатам.
24. лютого б. п. Головний Отаман, С. Петлюра, якому в той час на Великій Україні належить видатна роля, на запросини редакторів часописів, подати суспільству свою думку про політичний стан, заявив слідуюче: "Федерація з Росією наша згуба, бо вона нівечить нашу душу, а західні сусіди, хоч визискують нас, але до душі дібратись не зможуть. Економічні інтереси й політичний розум кажуть нам вступити в зносини з Антантою й оформити їх". А далі, на запит щодо ролі Галичини: "Мусите йти на поміч Наддніпрянщині в боротьбі з большевиками, бо грозить небезпека, що харчі, замісць до Вас, помандрують до Москви. Злуку з Галичиною зазначили ми реальними річами: доставкою харчів, амуніцією та поверх 100 міліонами карбованців".
І в той же час у поляків. 22. лютого Пуанкаре наказав Пішонові й Тардьє оголосити документи про визнання Польщі незалежною державою ("Нойв Фрайє Прессе"). Опираючись на цю правну підставу, Падеревскі намалював нові кордони. "Принцип самоозначення" він залишив для тих, хто вірить, ніби право є сила. Намальовані кордони охоплювали все те, що сприятиме політичному й економічному розвиткові "Великої Польщі". На Півдні ці кордони доходили до кута: Збруч-Дністер… В допомогу польські дипльомати дуже зручно піднесли "історичну місію" Польщі, як захисника культури від нападів східних варварів. У даному випадку роля варварів припадала на комуністів. Саме тому польська дипльоматія проголосила, що весь український нарід вже захоплений заразою большевизму.
Так було на нашому Заході. А на Півночі? — "У.П.Б." подавало: "Предсідник української дипломатичної місії в Москві, Мазуренко, подав Директорії до відома, що Совнарком ожидає згоди Директорії на його посередництво в справі помирення Совіцької України з Директорією".
До всього цього маємо глибокі підстави припускати, що чутки про тодішні безпосередні переговори між большевиками й поляками не були тільки чутками… На це вказує хочаб вислів Лешена Борковского: "Нема Руси, є тільки Польща й Москва".
Зрештою, в Одесі провадилися без жадних наслідків трагікомічні переговори між Директорією й Антантою. Комічні тому, що, як потім виявилося, держави Антанти заступав зовсім на це неуповноважений аґент, — а трагічні тому, що в звязку з цими переговорами почалися зміни в уряді на Великій Україні, чим остаточно руйнувалося й так безнадійно хорий політичний провід. Мені не доводиться зупинятися над цим докладніше, бо все це правдиво переказав полк. Е. Коновалець у своїх споминах[11].
***
Делегація 3.У.Н.Р. для переговорів у Львові складалася з таких осіб: голова — др. Охримович, члени — др. Бурачинський, др. Витвицький (Державний Секретар), др. Лозинський, др. Темницький, о. Бон, полк. Гужковський, полк. Слюсарчук, підполк. Фідлєр й отаман Рожанківський.
На цьому місці не буду я докладно переповідати всіх моментів переговорів, бо зацікавлені знайдуть чимало матеріалів у "Стрільці" й "Републиці" (комплети мають українські музеї у Празі). Більш важливими, ніж подробиці, є висліди.
"Лінія Бертельмі" стояла на порядку засідання. Одначе ту "лінію" прикрашено слідуючою вербальною заявою комісії Антанти:
"Ми — себто представники держав Антанти, а саме: Анґлії, Америки, Франції й Італії — розглянули совісно й основне справу, яку отсе рішаємо. Від обох сторін жадаємо жертв, та жертв тільки тимчасових до часу рішення мирової конференції. Ваше воєнне положення нині добре та завтра воно може змінитися на вашу некористь. Між Чехами й Поляками заключено вже перемире, через Чехію Поляки могтимуть довозити муніцію для себе; (Це й була ціль перемиря! О.-П.). На днях буде заключене перемире між Німцями й Поляками, большовики не заняли ще ніякої частини польської території і ніщо не приневолює Поляків посилати зараз свої війська проти большовиків. Все те знають Поляки, і в тій свідомости їх надія і сила. Коли ви не приймете нашого предложення, возьмете на себе відповідальність за той крок перед цілою Антантою. Будете мати тут війну з Поляками, яким прийде з підмогою знаменито зоружена і хоробра армія Галера, зложена з 6. дивізій, про якої хоробрість ми особисто могли переконатися у Франції. З другої сторони йдуть на вас большовики, що взяли Київ і значну часть вашої території, та стоять в брамах ваших. Колиж ви приймете наше предложення, ми постараємося о признання вашої суверенности. Факт, що з вами говоримо і вам ставимо своє предложення вже є до певної міри признанням: не пропонується нічого тому, що не існує. Далі ви при нашій допомозі поборете большовиків, відберете у них забрану вам тепер свою землю і не станете перед мировою конференцією з порожними руками. А наше рішення буде важне і для висліду переговорів Директорії з послами Антанти в Одесі, бо наші повновласти куди більші як одеських послів. Ми подбаємо, щоб ваших представників допущено на мировий конгрес. Пішлемо до вас свою місію, яка постійно у вас перебувала-би і здавала-би нашим державам справу про ваші домагання і потреби. Поручимо, щоби були навязані дипльоматичні зносини між державами Антанти і вашою державою. Тямте пословицю: Помагайте собі, а небо вам поможе; те небо — се держави коаліції. Ваше рішення буде початком нового життя і вашого народнього щастя. Не будете мати більше тої нагоди, що нині. Се святочна і велика година. У ваших руках доля вашого народу".
Становище нашої делєґації було слідуюче: тільки повне забезпечення української державности перед Польщею, а зокрема визнання лінії Сяну, як тимчасової демаркаційної лінії, моглоб бути нагородою народові за його криваві зусилля й жертви та моглоб забезпечити український фронт проти большевиків.
Розходження були надто великі. Ось тому переговори затягнулися аж до 28. лютого з перервою на 27., коли комісія Антанти приїхала до Ходорова вдруге — на побачення з Головним Отаманом[12].
День наперед і в самий день приїзду комісії до Ходорова, С. Петлюра пробував у мене ґрунт щодо підсилення протибольшевицького фронту частинами У.Г.А. Я з повною одвертістю зясував йому, що Начальна Команда входить саме тепер у рішаючу боротьбу з ворогом і що на нас чекає ускладнена оперативна ситуація, у звязку з чим ми підносимо домагання свіжих масових поповнень із запілля, бо, якщо запілля не виступить на арену боротьби, наш плян буде засуджений на неуспіх. Рівночасно я зазначив, що оскількиб Головний Отаман настоював, то мені залишилосьби тільки одне: порушити питання ліквідації протипольського фронту, як певного імперативу в нашому загальному ділі.