4.1. Т. Шевченко

4.1. Т. Шевченко

Он, конечно, ни в коем случае не против революции, но идеалы были еще те. Например, в 1847 г. Шевченко пишет обращение "Полякам":

Ще як були ми козаками,

А унії не чуть було,

Отам-то весело жилось!

Братались з вільними ляхами…

Итак, до унии украинцы благоденствовали в составе Речи Посполитой. Жить было весело, жить было хорошо. Однако Украинка не даст соврать никому, будь ты хоть трижды кобзарь: "Польське право (після Люблінської унії) волю скасувало, в Польщі вже було на той час кріпацтво; "земляне" отримали право на особу селян".

"Земляне" — это владельцы земли, якобы ненавистные кобзарю паны и арендаторы. Примечание разъясняет: "Люблінська унія — об’єднання у 1569 р. Литовського великого князівства з Польським Королівством у федеративну державу — Річ Посполіту. За цією унією українські землі перейшли під владу Польщі, що призвело до посилення соціального і національного гноблення і викликало загострення визвольного руху українського народу".

Украинка хорошо объясняет, кому именно из миллионов украинцев "весело жилось" в Польше: "По польському праву служилих селян не було і козаків хотіли повернути в стан наємного чужого війська та ограничити реєстром. Їм шла плата, але абияк. Їх мало бути 6000 з "старшим" (козаки звали його гетьманом). Ніколи організація козача не була виразно затверджена сеймом, і були вічні сперечки між козаками і польським урядом". Шесть тысяч казаков во главе с гетманом "братались з вільними ляхами", остальные миллионы украинцев были крепостными холопами. А в остальном, прекрасная маркиза (в смысле: Тарас Григорьевич), все хорошо, все хорошо…

До объединения с Польшей в Литве казакам жилось так: "Про козаків маємо певні звістки тільки з XVI в. В князівстві Литовському всі землі були власністю державною і ділились на служби (по 200 десятин), їх роздавали, а за те ленник(привілейованик) мав постачати одного чоловіка на службу до війська, хто його не справляв — "службу" тратив… В XVI в. через татарські напади "служби" на півдні України розбирались неохоче, їх тоді уряд став роздавати громадам з тим же обов’язком: постачати одного вояка, а громаді давалась автономія адміністративна. Се, певне, початок козацтва. XVI в. спогадуються козацькі походи на татар і один бунт селянський (з ватажком козаком) проти подільської шляхти за землю. XVI в. козаків вже багато. Староста черкаський і канівський Шашкевич просив у великого князя литовського осібної організації для козаків, але не дано". Никакой политической свободы не существовало. Экономически жилось полегче, чем под поляками: "В Литві селян-кріпаків не було, "холопи", здається, були бранці. Дев’ять десятих селян були зовсім вільні особисто і юридично, переважно безземельні орендарі, часом оренда була спадкова, тоді за неї платилась дань (часом натурою) або відбувалась військова служба".

Затем пришли поляки и украинский крестьянин стал холопом. Разумеется, кроме реестрового казачества (6000), которое верой и правдой служило панской Польше. О близости к польской шляхте и тосковал Шевченко (как типичное "варшавське сміття"). Так Украинка помогла вывести кобзаря на чистую воду. Хорошим подспорьем для нее были труды дяди, который в работе "Шевченко, українофіли і соціалізм" писал: "Найліпшою йому здавалась старовина ХVІ ст., до Брестської унії й незгоди між козаками й Польщею через ксьондзів і магнатів. Тодішня Україна, з якої, як ми знаємо, турки та татари зробили було поле для виводу невільників і галерників, здавалась Шевченкові веселими селами, в яких весело жилось. Мало того, навіть часи, коли постригавсь у монахи козак Палій, тобто ХVІІІ ст., привиджувались Шевченкові часами, коли панувала "братерська наша воля, без холопа й без пана". Козацькі ради, на яких вибирались гетьмани, самі ті гетьмани знов почали малюватись Шевченком такими, якими вони ніколи не були: з братерською згодою, з патріотизмом (напр., обрання Наливайка в Чигирині, кінець Дорошенка…). Ми тепер знаємо, що Наливайко був більше розбійник, ніж патріот, що той "атаман случайно сложившейся толпы", як каже про Наливайка д. Костомаров, не був навіть ні козаком, ні гетьманом і що вже через те одне ніколи й не було такої ради в Чигирині, яку списав Шевченко слідом за "Историею русов", а ще гірше, знаємо, що Наливайко прохав у короля козацьких прав для своєї валки, а "свавольним хлопам" радив різати носи й уха, що Дорошенко "торгував українськими головами" не згірше московських воєвод і нарешті згодивсь узяти воєводство в Московщині й що запорожці звали "преславного Дорошенка" "юдиним товаришем"; Шевченкові все це не було звісно. Носячи в думці своїй вигадані образи козаччини, Шевченко то знову кохав надію, що таки вона колись вернеться, то казав, що ні, — не вернеться, то знов впиравсь, що "таки буде сподіватись, виглядати".

Вообще, из работы Драгоманова Украинка (и украинцы) узнают о кобзаре много интересного. В частности, историк дважды сравнивает его и Достоевского. "Ми беремо в Шевченка його "ненависть до москалів, нелюбов до поляків" як факт природний… Живучи серед москалів-солдатиків, таких же мужиків, таких же невільників, як і сам, Шевченко не дав нам ні одної картинки доброго серця цього "москаля", які ми бачимо в інших висланих, наприклад у Достоєвського…" Трудно не согласиться и с такой мыслью: "Звичайно говорять про тяжку кару, на яку осуджено було Шевченка; згадують, між іншим, як про найтяжче про те, що йому заборонено було писати й малювати. Тільки ж нам здається, що силу кари тієї, на яку осудило Шевченка начальство, дуже збільшують… Згадаймо долю соціаліста Петрашевського, який і вмер у Сибіру, або й не самого першого між петрашевцями д. Достоєвського, який був гірше покараний, ніж сам Шевченко, бо був 9 років у каторжній роботі". И опять возникло имя Достоевского. Это не просто случайность. Если революционеры знали великого писателя, то и он прекрасно знал революционеров (в молодости сам был таким), изучая их типологию всю свою сознательную жизнь. В финале данной работы будут представлены материалы для проекта "Украинские герои Достоевского".

Первым из украинских революционеров можно рассматривать Шевченко. Для объективности портрета украинца № 1 полезно взглянуть на него с точки зрения украинца № 2. А таковым, по мнению современного исследователя, был именно дядя Украинки: "Чи не найзначніша постать після Шевченка в українській суспільній думці XIX століття — Михайло Драгоманов, людина різнобічних наукових зацікавлень і пря-мувань, широкого діапазону практичної дії" (10). Особенная ценность драгомановской точки зрения на Шевченко заключается в том, что это было мнение не какого-нибудь украинофоба, а самого натурального украинофила, причем одного из лидеров. Украинка была под его влиянием, знала его оценки и никогда их не оспаривала. Потому каждому украинцу будет полезно их узнать.

* * *

Историк подошел к делу основательно. Сначала он признал, что до него подход к Шевченко был неосновательным: "Так завше й буває з "пророками", на яких їх обожателі не дивляться об’єктивно й історично, а тільки абсолютно … Кожного чоловіка, кожного писателя тоді тільки можна оцінити як слід, коли роздивимось на нього власне історичним, об’єктивним поглядом, та ще й на грунті тієї громади, в якій він виріс і працював. Таке дослідження "пророків" показує, що дійсно пророків, "всецелых выразителей народа" і навіть для одного "часу" ніколи й не було. Таке досліджування розбиває ідоли, святі мощі, та зате дає тільки правдивий погляд на померших пророків…"

Далее цитируются некоторые публикации XIX века, которые давно стали библиографической редкостью: "Більш усього про життя Шевченка в Чернігівщині й Полтавщині в 1843-46 рр. розказує лубенець А. Чужбинський-Афанасьєв ("Воспоминания о Т. Гр. Шевченке", СПб., 1861). Там знаходимо таку картину… Дякуючи кріпацтву, яке псувало панські натури лінню, та державним порядкам, які не давали путньому чоловікові робити що-небудь для громади, дуже калічились і ті люди, що вже набрались із Франції не самих мод і танців, а й вільних, чоловічих думок. Ось як малює тих людей Чужбинський: "Здесь надо сказать несколько слов о небольшом кружке, который овладел Шевченком. Тесный кружок умных и благородных людей, преимущественно гуманных и пользовавшихся всеобщим расположением, принадлежал к числу тех собутыльников, которые, не находя ли деятельности в тогдашней среде, не успев ли отрешиться от юной разгульной жизни, единственным наслаждением находили удовольствие похмелья и девизом своим избрали известную латинскую пословицу "in vino veritas". Слабость эта, извиняемая в дворянском быту, а в то время заслужившая даже особенную похвалу, не вредившая никому, не мешала однако же членам упомянутого кружка быть приятными собеседниками почти весь день, потому что они могли выпивать очень много и только уже вечером нализывались до того состояния, когда язык прилипает к гортани и в глазах двоятся предметы. Кружок этот носил название "общество мочемордия" вследствие того, что на языке его не существовал глагол пьянствовать, а заменялся фразой "мочить морду", и каждый удалый питух назывался "мочемордой" или, по крайней мере, имел право на это название. В противоположность — неупотребление спиртных напитков называлось "сухомордие или сухорылие". Члены, смотря по заслугам, носили титулы мочемордия, высокомочемордия, пьянейшества и высокопьянейшества. В награду усердия у них существовали отличия: сивалдай в петлицу, бокал на шею и большой штоф через плечо. В известные дни или просто при съездах они совершали празднества в честь Бахуса, и вот как сзывались мочеморды на эти празднества, бас гудел: "Ром! пунш! ром! пунш!", тенора подхватывали: "Полпиво! полпиво!! глинтвейн!", а дисканты выкрикивали: "Бела, красна, сладка водка!" Великий магистр произносил приличную речь, и мочеморды предавались своим возлияниям. Все горячие напитки считались достойными, но существовало одно условие, вследствие которого истый мочеморда для поддержания чести общества не должен был употреблять простой водки, а непременно настойку, если не действительную, то хоть прикрытую этим названием. Так, например, в случае сильного недостатка мочеморда пил гривенниковку, т. е. простую водку, в которую, за неимением под рукой никакой специи, вбрасывался гривенник. Старейшиной тогда был В. А. Закревский, носивший титул высокопьянейшества и получивший большой штоф через плечо. Умный и благородный человек, гусар в отставке Закревский целый день бывал душою общества, и все, кто слушал его рассказы о похождениях мочеморд в обоих полушариях, хватались за бока от смеха, и в те минуты от него нельзя было оторваться. С крестьянами он обходился необыкновенно кротко и иначе не отзывался к ним, как с какою-нибудь шуткой". Тепер, читаючи такі оповідання, всякий здвигне плечима, коли ще не гірше. І справді, компанія для українського кобзаря неабияка! Тільки все-таки ми думаємо, що він дещо виніс із цієї компанії, окрім "мочемордія", яке, одначе, стало заїдати поета вже після пробування за Каспієм".

"Життя Шевченка на Україні, яке малює нам Чужбинський у 1843-47 рр., виглядає доволі безцільним полупанським байдикуванням серед сільського панства за рюмкою з чоловіками, в танцях і коло музики з дамами, на балах у губернатора в Чернігові, з писанням карикатур на провінціальних баришень у клубах, із студентами в Ніжині і т. д., а часами то, по слову самого Шевченка, "кабануванням" цілий день на постелі. На цьому грунті піднімається тільки читання лежачи книг, більш які попадуться під руку, та мрії й думки про те, щоб "поехать по Днепру на дубе на Запорожье, потом до Лимана, поискать остатков старины", змалювать яку-небудь церкву і т. д. Звісно, як набіжить муза…" И далее в таком же духе Драгоманов наговорил против Шевченко столько, что другой на его месте давно прослыл бы "україноненависником та україножером". Но Драгоманову можно. Однако это — материал для отдельного исследования на тему "Драгоманов против Шевченко".

Украинка прекрасно знала все труды любимого дяди. И вовсе не торопилась их опровергать. Ситуация для нее была непростой. Легко было Полиграфу Полиграфовичу отвергать сразу двух корифеев. Но соглашаться сразу с обоими было бы уже затруднительно. Так и здесь: соглашаясь с дядей, она давала материал для размышлений на тему "Украинка против Шевченко"; не соглашаясь — для темы "Украинка против Драгоманова" (см. раздел 4. 12).

Главный же грех кобзаря против Украинки останется навсегда: в его словаре напрочь отсутствовали такие слова, как "украинец", "украинцы" или "украинка".

Поделитесь на страничке

Следующая глава >

Похожие главы из других книг

Глава 19 БАТЬКА МАЗЕПИНСКОГО ДВИЖЕНИЯ (ФЕНОМЕН ШЕВЧЕНКО)

Из книги Россия и Украина. Когда заговорят пушки… автора Широкорад Александр Борисович

Глава 19 БАТЬКА МАЗЕПИНСКОГО ДВИЖЕНИЯ (ФЕНОМЕН ШЕВЧЕНКО) Одним из неотъемлемых атрибутов тоталитарного государства является идолопоклонство, то есть культ людей, которые являются как бы ангелами-хранителями режима. Старшее поколение помнит, как по всему Союзу ставили


ШЕВЧЕНКО Владимир Илларионович

Из книги Герои без Золотых Звезд. Прокляты и забыты автора Конев Владимир Николаевич

ШЕВЧЕНКО Владимир Илларионович (25.08.1908- 11.01.1972) Генерал-майор авиацииРодился на хуторе Красная Заря ныне в черте п. Пан- филово Новоаннинского р-на Волгоградской обл. Украинец. Окончил четыре класса и рабфак. В РККА с 1929 г. Окончил Борисоглебскую ВШП в 1932 г. Служил на


Площадь Шевченко

Из книги Легендарные улицы Санкт-Петербурга автора Ерофеев Алексей Дмитриевич


Улица Шевченко

Из книги Легендарные улицы Санкт-Петербурга автора Ерофеев Алексей Дмитриевич


Не сотвори себе кумира (Еще раз о Тарасе Шевченко и тарасопоклонниках)

Из книги Русь нерусская (Как рождалась «рiдна мова») автора Каревин Александр Семёнович

Не сотвори себе кумира (Еще раз о Тарасе Шевченко и тарасопоклонниках) Есть у меня приятель на примете. Не ведаю, в каком бы он предмете Был знатоком, хоть строг он на словах. Но черт его несет судить о свете: Попробуй он судить о сапогах! А. С. Пушкин Нельзя сказать, что


Тарас Шевченко: оборотная сторона медали

Из книги Малоизвестная история Малой Руси автора Каревин Александр Семёнович

Тарас Шевченко: оборотная сторона медали «…полупьяная муза Шевченка. Я знаю, что эти слова произведут на моих читателей неблагоприятное для автора впечатление, и спешу заявить, что для историка слово правды должно быть дороже благосклонности читателей… Как необходимы


Андрей Шевченко

Из книги 100 знаменитых символов Украины автора Хорошевский Андрей Юрьевич


Шевченко

Из книги Велика історія України автора Голубец Николай

Шевченко Велика популярність Шевченка, як геніяльного поета а почасти громадського діяча, не йшла в парі з належною оцінкою його ваги для України. Загально підкреслювалося Шевченкове народолюбство й словяно- а навіть польонофільство, ненависть до кріпацтва й