2.3. Марксизм Украинки

We use cookies. Read the Privacy and Cookie Policy

2.3. Марксизм Украинки

Украинцы занимали видное место среди революционеров всех направлений. Много их было и среди марксистов. Украинка тесно сотрудничала с киевскими (и не только) социал-демократами. Биограф пишет: "У 80-х — 90-х рр. XIX ст. на території України загалом виникло кілька десятків політичних гуртків і пропартійних структур. Серед перших найвідоміших гуртків соціалістичного (марксистського) спрямування були гуртки Арабажина та Стешенка. Членом стешенківського об’єднання свого часу — в середині 90-х рр. XIX ст. — стала й Леся Українка" (7, 290). Зеров дополняет: "Під впливом дядька Леся Українка стає соціалісткою. За його вказівками (Драгоманов весь час казав молоді вчитися соціально-політичних наук із писань західноєвропейських соціалістів), а почасти і підпадаючи загальному рухові тогочасної молоді, береться вона за соціологічні та економічні писання Маркса, — одна з перших в українськім громадянстві. Бере вона участь і в російських марксистських журналах, як "Жизнь", і в українських ("Дзвін")".

Верным партайгеноссе Украинки был муж ее сестры Ольги М. Кривинюк. В 1903 году он писал эсеру Волховскому об их совместной с Украинкой революционной деятельности и предлагал свою помощь: "Дам несколько сведений о С.-Д. (украинская социальная-демократия), с которой я (Леся Украинка тоже) находимся в тесной связи. С.-Д. составилась из лиц, тесно сблизившихся в 1891-2-3-4 академических годах; составилась по-преимуществу из школьных товарищей. Имела С.-Д. знакомства и с русскими партиями вначале с.-д., а в середине девяностых годов с.-р.; отношения были хорошие товарищеские со взаимными практическими выгодами — поддержкой. В середине девяностых годов она (С.-Д.) понесла урон. Оправившись затем и не успев войти в силу, она имела целый ряд потерь (не все по воле правительства), так что в настоящее время от нее остались "недобитки", — в этом я убедился на каникулы, — продолжающие свое существование в качестве "диких", вроде меня. Таким образом, вопрос о союзе с с.-д. остается открытым; не говорю поконченным, т. к. возможно "недобитки" не захотят умирать, что же касается меня, то в качестве дикаря очень симпатизирующего с.-р. (то мои симпатии, как и симпатии Л. У-ки), я готов оказывать с.-р. возможные (посильные) товарищеские услуги, которые могли бы быть, как я себе представляю, в форме помощи с.-р. в создании украинской литературы". Естественно, литературы революционной. Как известно, эсеры были большими мастерами политического террора, но и литературой не брезговали.

Украинка принимала активное участие в переводе на украинский язык марксистской литературы. Например, в 1901 году, находясь во Львове, передала лидеру галицких социал-демократов Ганкевичу для "Видання групи українських соціал-демократів" следующие переводы: "Маніфест Комуністичної партії" Маркса и Энгельса, "Розвиток соціалізма від утопії до науки" Энгельса, "Нариси про матеріалістичний розвиток історії" итальянского марксиста Лабриолы, "Хто з чого жиє" Дикштейна.

Брошюра польского социал-демократа Шимона Дикштейна была очень популярна. Ленин оценивал ее как образцовую для революционной пропаганды вещь, которую необходимо распространять среди народа. Задание партии было выполнено. А Украинка, со своей стороны, как всегда перевыполнила план. Она написала еще "Додаток від впорядника до українського перекладу книжечки "Хто з чого жиє":

"Як же його навчитися визволитись від неволі, коли від неї ще ніхто не визволився? Так, справді, ще ніхто не визволився від неволі до кінця, але початок такого визволення ми вже бачимо по різних сторонах, наприклад в Німеччині, де робітникам все-таки краще і вільніше живеться, ніж у нас, і коли б нам осягти хоч половину того, що вони вже мають, то на початокі того вже було б немало.

А почали там робітники визволятись тим способом, що стали єднатись у громадки, гурти й товариства, добре впорядковані (в організації, як їх називають по-книжному). До речі, завжди знаходились тямущі та освічені люди, прихильні до робітницької справи, що роз’ясняли робітникам і книжками, і живим словом, як треба боронитись від ворогів та яким способом краще поєднатись межи собою. З таких людей найбільше вславився Карл Маркс, німецький учений, та його ученик і товариш, теж німець, Фрідріх Енгельс, що багато навчали робітників словом та понаписували книжки, де зовсім інакше викладена політична економія, ніж вона викладалась до того часу, і де проведені думки, подібні до тих, що тут, у сій книжечці, тільки достойніше доведені та ученіше вимовлені. Обидва сі вчені (тепер вже померлі) багато прислужились до того, що в Німеччині та й скрізь по інших сторонах позаводились великі робітницькі товариства для оборони від всякого здирництва та неволі, через те пам’ятають Маркса та Енгельса у великій шані серед всіх робітників, свідомих свого стану".

Далее популярно пересказываются идеи "Манифеста Коммунистической партии":

"Свідомий свого стану робітник — се такий робітник, що тямить своє право і не надіється ні на кого, окрім себе та своїх товаришів, таких самих, як і він, робітників. (До робітників належать і ті, що роблять письменну працю, коли тільки вони не запродують свого сумління багачам, а тримаються купи з робітниками, як тримались Маркс, Енгельс і багато інших, хоч і вихованих у панських школах, письменних людей). Свідомі свого стану робітники не повинні вважати на те, хто з них до якої віри чи народу належить (робітник-німець, наприклад, не повинен вважати себе ліпшим від поляка, поляк від москаля, москаль від українця і т. д.), а повинні триматися спільно, одностайно, бо у всіх у них один ворог — стан багачів, капіталістів, що користає з робітницької праці". "Пролетарий не имеет отечества", — так учили Маркс и Энгельс в своем "Манифесте".

"Тим-то повинні бути для кожного робітника святими сі слова: Робітники з усіх країн, єднайтесь! Бо тільки тоді робітницька воля стане міцно, коли вона по всіх краях буде однакова, коли ніхто не могтиме прийти з боку і зруйнувати її". Сегодня у нас другие "святыни". Партийная и комсомольская номенклатура (начиная с президентов и премьеров) хором повторяет мантры о "священном праве частной собственности". Что бы на это сказала Украинка? Известно что: "Мужики цікаві стали, чи ті кості білі всюди, чи блакитна кров проллється, як пробити пану груди?" Сегодня тоже имеется много любопытных мужиков. Вот только настоящих буйных мало. А тогда было в изобилии.

"Але ж світ великий, та ще й мови на ньому різні, що не народ, то й інша мова, то як же його на такім просторі поєднатись та порозумітись?". А для этого, как известно, существовала программа объединения пролетариев всех стран в мировом масштабе в единый Интернационал для победы мировой революции. "Отхоч би так: нехай би спершу по окремих фабриках, економіях та хліборобських громадах люди добре порозумілись та поєднались межи собою, хоч би тим часом крадькома, то й то б уже багато значило; потім би такі громадки поєднались би межи собою в більші групи, а ті знов у великі товариства (в більші й менші організації, говорячи з письменська), то з тих товариств було б уже ціле робітницьке сторонництво (партія). Що люди не можуть всі на одно місце зібратись та одною мовою говорити, то не біда, — адже якось багачі порозумілись межи собою, щоб не давати волі робітникам? Нехай же й робітники порозуміються проти багачів, щоб не даватись їм на поталу.

Нехай кожна громадка чи гурт вибирає виборних до товариства крайового, а серед тих виборних, певне, знайдуться люди, що знають інші мови, окрім своєї, та тямлять чужі звичаї, то ті люди виїздитимуть на збори, де поєднаються з такими самими виборними від чужоземних робітницьких товариств, і таким способом повстане всесвітня робітницька партія, зложена з крайових партій різних сторін, і в тій великій партії немає якесь однобільше крайове товариство утискати інші, менші, як то робиться межи багачами в їх "державах", а всі мають бути межи собою як рівний з рівним, вільний з вільним, бо коли робітники будуть неволити один одного, то поки світу-сонця — не визволяться з неволі".

Далее следует конкретизация заданий партии: "Все оце, що тут говориться, не пусті мрії, бо так уже робиться по світі. По всіх державах робітники закладають громадки, гуртки і товариства, навіть і в російській державі вони є, тільки не по всіх краях їх однаково; найбільше їх в Польщі, є чимало й на Україні, та до них належать більше або неукраїнці, або такі, що не тямлять себе українцями (чи, як москалі кажуть, "малоросами"), але вже й українці починають ворушитись — воно ж таки й час! — і хутко й в російській державі ставатимуть до гурту так, як уже стають галицькі русини (а то все один народ, що українці), що вже пристають до спілки з іншими товариствами, як рівний з рівним, вільний з вільним, не перевертаючись на чужонародний стрій та й не ворогуючи з робітниками інших народів.

Ті крайові товариства вже й тепер висилають своїх виборних на великі робітницькі збори, на спільну раду, що відбувається щороку де-небудь у великому місті (звісно, не в Росії, бо в Росії заважають і десяти робітникам зійтись на пораду, то які вже там "великі збори" можуть бути!). Про що радяться на тих зборах, про те потім пишеться в робітничих газетах та книжках на всяких мовах, і всякий те може прочитати".

Вопрос из зала: "Що робітники вдіють проти багачів, як будуть розмовляти, радитись, писати та читати книжки та газети, тим часом як багачі, відомо, мають і гроші, і військо, і поліцію, й уряд?" Ответ агитатора: "Отже, власне, поєднані (організовані) робітники теж мають гроші, уже й тепер, хоч товариства в них ще далеко не такі великі, як би слід, бо не всі ще до них пристають; ті гроші йдуть на поміч тим робітникам, що покидають роботу на який час, аби не піддаватись безмірному здирству та вимогти собі від багачів полегкість (таке покидання роботи зветься в Росії стачка чи забастовка, а скрізь в інших сторонах стрейк, чи то страйк, чи штрайк); ідуть ті гроші і на всяку іншу поміч і потребу робітникам. Щодо війська, то не з кого ж воно й тепер найбільше набирається, як не з робітників, тільки не завжди свідомих свого стану. Треба старатись, аби ті робітники-вояки стали свідомими та хоч не стріляли в своїх же товаришів при "усмиреніях бунтів". Щодо поліції, то без неї робітники досі краще обходились, ніж при ній, уряд же кожна партія може вибрати сама з себе, коли треба".

Вопрос: "Але ж сказано, що в Росії не дадуть і десяти робітникам зібратись на раду, то звідки ж візьмуть ті товариства?" Ответ пропагандиста: "Колись так самісінько було й по всіх інших державах, та потім стало інакше, і там товариства і все інше не з неба впали, а здобули їх собі люди чи просьбою, чи грозьбою (більше грозьбою, ніж просьбою), чи змовою, чи зброєю, як де трапилось. Про те, як люди в якій країні волю здобували, є багато писано, — дещо можна вже й по-нашому прочитати. Отак же буде і в нас, коли ми схочемо". А кто не захочет коммунизма — тот пожалеет.

"Десь же беруться й тепер ті робітницькі гурти в російській державі, що ми спогадували. Нехай перше буде тайно, а потім буде явно; буде явно тоді, коли настане слушний час, а той слушний час настане тоді, коли робітники тямитимуть себе, і своє право, і свою єдність, і свою силу, — той слушний час не за горами, коли ми поможемо йому прийти. А щоб слушний час настав для повного визволення всіх робітників з неволі:

Робітники всіх країн, єднайтесь!

Єднайтесь, як вільний з вільним, рівний з рівним!

Чия правда, того й буде сила!"

Последняя мысль принадлежит Ленину: "Учение Маркса всесильно, потому что оно верно". А "Манифест" заканчивается так: "Коммунисты открыто заявляют, что их цели могут быть достигнуты лишь путем насильственного ниспровержения всего существующего общественного строя. Пусть господствующие классы содрогаются перед Коммунистической Революцией. Пролетариям нечего в ней терять кроме своих цепей. Приобретут же они весь мир. Пролетарии всех стран, соединяйтесь!"

Каких целей они хотели достичь путем насильственной революции? Ответ — в "Манифесте": "Коммунисты могут выразить свою теорию одним положением: уничтожение частной собственности".

И вот революция состоялась. Частная собственность была уничтожена. Попутно уничтожено огромное множество людей… Теперь эксперимент уже закончился. Сегодня президенты, премьер-министры и прочие слуги народа толкуют обворованному ими народу о священном праве частной собственности (прочие виды собственности, очевидно, священными не являются). Приватизация всего, что можно, заканчивается. А поиски виновных в коммунистическом эксперименте продолжаются. И все больше — на стороне: среди русских, евреев, грузин, кого угодно. Только — не среди украинцев. И не среди украинок. Но это не справедливо. Украинский вклад в социалистическую революцию отменить никому не удастся. В 1991 году из 18 миллионов членов КПСС три миллиона составляла КПУ. И такая пропорция в революционном движении была всегда. И всегда в нем присутствовали такие пламенные революционеры как Украинка.

Марксисткой она стала не сразу. Так в 1897 году писала сестре из Ялты:

"Тим часом не роблю майже нічого, от тільки половину "Капиталу" "проштудировала" ("читати" його не можна), і, знаєш, чим далі читаю, тим більше розчаровуюсь: я не бачу тієї "строгой системы", про яку говорять фанатики сеї книжки, бачу багато фактів, чи мало дотепних гіпотез і ще більше просто дотепів, але багато зостається для мене темного, не виясненого, недоговореного і в науковій теорії, і в практичних виводах з неї. Ні, видно, се "нове євангеліє" все-таки потребує більше безпосередньої віри, ніж її у мене єсть. Врешті, се, може, зарані так говорити, прочитавши тільки половину першого тома". Но вскоре она уверовала в "научный" коммунизм так же, как ранее — в "научный" атеизм. И не только уверовала, но стала распространителем и популяризатором, т. е. "апостолом" марксистской веры. Сестра Исидора писала: "Деякий час Леся належала разом з групою молоді до приватного соціал-демократичного гуртка Івана Стешенка…" (11, 252). Забужко пишет: "Збереглася чернетка листа М. Кривинюка до есера Ф. Волховського, у якій ідеться про його, Кривинюкову, та Лесі Українки прихильність до соціал-демократичного руху і висловлюється жаль, що ніякого такого організованого руху в Україні нема" (10, 47).

Однако вскоре общими усилиями такой "рух" появился. На сайте СДПУ (о) каждый может прочитать: "У 1900 році незалежно від РУП (Революційна українська партія) було створено іншу організацію соціалістичного спрямування. Це була Українська соціалістична партія (УСП), засновником і ідеологом якої був українець польського походження журналіст Б. Ярошинський. Програмним документом УСП був "Нарис програми Української партії соціалістичної", надрукований улітку 1900 року. Програма УСП і її прагнення до союзу з соціал-демократами і соціалістами Росії та Польщі викликали критичну реакцію з боку найстарішої української соціал-демократичної організації — групи І. Стешенка і Лесі Українки, яка випустила в 1901 р. у Львові "Оцінку "Нарису програми Української партії соціалістичної". Леся Українка, добре знаючи про централізаторські і великодержавні погляди російських і польських соціал-демократів, висловлювала сумнів щодо можливості безперешкодного створення незалежної Української держави після повалення самодержавства. Вже 1901 року УСП погодилась у певній мірі з висловленими критичними зауваженнями, але продовжувала зберігати власну думку щодо більшості політичних процесів в Україні" (15).

В социал-демократии всегда было два крыла. Одно уповало только на революцию, а другое — на решение задач пролетариата путем реформ. Первые называли вторых оппортунистами. Самым известным оппортунистом был Бернштейн. Как настоящая революционерка, Украинка не могла не выступать против бернштейнианства. В 1902 году она писала Кривинюку: "Гасло" робитьнічого собі враженння, тільки бернштайніянство так зовсім "приший хвіст кобилі" і було б ліпше без нього; видно, що редакція зовсім не зрозуміла власне антиреволюційности Бернштайна, коли його слова написала яко "гасло" на своїх "червоних" сторінках". И в другом письме: "Мені досить сподобалась стаття у "Волі" проти бернштайніянства "Гасла" — я дещо в тім роді писала Сімовичу, отримавши ч.1 "Гасла". В таком же духе она годами общалась со своими друзьями по партии, входя со знанием дела в малейшие нюансы революционной деятельности. Вот один типичный пример. Сестра Ольга сообщает: "22 квітня Леся написала М. Кривинюкові на вільній сторінці листа до нього від невідомого, писаного російською мовою про конспіративні справи". Таким образом, в конспиративной деятельности социал-демократов от Украинки секретов быть не могло: она была своим человеком.

Не сразу она стала марксисткой. Однако недовольство властями сопровождало ее с самого детства. Гейне о себе говорил: "Маршрут всей моей жизни лежал уже в моей колыбели". Почти то же можно сказать и о ней.