4

4

Зустріч Турундая з  Коб’яком була  малоприємною для старого хана.  Коб’як не  порахувався з тим, що  Турундай — його  тесть, а при  війську, на  виду  у всіх,  схопив за  груди, люто  струсонув.

— Старий осел!  Скільки воїв  утратив! Сам   сорому набрався і мені  завдав!  — Від  природи Коб’як був  шалений, несамовитий, а тепер, роздратований нещасливим початком походу, не тямив себе  від гніву.  — Хоча  б одного полоненика  захопив, щоб  дізнатися, хто  з уруських князів прийшов на нашу  землю і з якою потугою! Так  жодного! Хоча  б курам на  сміх  якогось недолугого чи  пораненого... Горе  мені!

Турундай поривався щось сказати, та з його  сухих  запечених губ зривалося лише невиразне бурмотіння.

Нарешті Коб’як відпустив його, і Турундай прохрипів:

— То був князь Володимир Переяславський... Я сам  бачив  його  корогви...

— З якою ж він  силою прийшов?

— Тисячі чотири, не більше... Я гадав,  що роздавлю його, як  муху...  А вийшло...

— Гадав, гадав, — перекривив його Коб’як. — У  військовому ділі  уміння треба мати!  Розуму хоч  трохи!  А  ти поліз на  рожен, мов  дурний ішак!

У розмову втрутився хан  Содвак:

— Даремно  лаєш  тестя,  хане.   Ми   всі   були   впевнені, що   одним  ударом погромимо  урусів.   Та  військове щастя прихилилося  до   Володимира.  Однак  якщо  всією  силою поспішити, то  наздоженемо його. Переобтяжений здобиччю,   недалеко  він   відійшов.  Я   певен,  уруси  не   минуть наших  рук!

Коб’як задумався. Ще   роздувалися від  гніву  його   широкі  ніздрі, ще  кривився в злобі  хижий рот,  але  висловлена  Содваком  думка вже   захопила його. Гм,   Володимир, безперечно, допустився великої необачності, прийшовши в Половецьку землю з таким невеликим військом, і його  неважко буде  взяти в полон. Він,  мабуть, не  знав  і не  сподівався, що  Коб’як зібрався в  похід  і  стягнув в  один кулак усіх джигітів Нижнього Подніпров’я. Тим  гірше для  нього! Гм,  чотири тисячі уруських витязів на  чолі  з  самим князем  — то  ласа  пожива! Пощастило  б  тільки проковтнути! А чому  б не  спробувати? Сили для  цього є!..

— Ти  гадаєш, ми  наздоженемо його?

— Упевнений у цьому, — відповів Содвак.

— Тоді  не  гаймо часу!  Вирушаємо зразу  ж! Поміняйте стомлених коней на  свіжих — і в путь!