Документ № 37 Лист полковників Запорізької групи військ Дієвої армії УНР до Уряду УНР

We use cookies. Read the Privacy and Cookie Policy

Документ № 37

Лист полковників Запорізької групи військ Дієвої армії УНР до Уряду УНР

15 червня 1919 р.

Від 15 червня 1919 р. Д[ієва] армія.

Ми Запорожці по старому історичному звичаю обібрали нашим командуючим нашого старого запорожця отамана Болбочана, якого від нас в м. Кременчузі вирвано було без жадного пояснення причин. Коли в Кременчузі заарештовали отамана Болбочана ми спокійно чекали правдивого суду, якого і досі не було й отаман Болбочан замість повернення його до запорожців, де він так багато працював над збудованням військової дисципліни і боєвої міцности, якої ви маєте змогу бути свідком, зараз одержав призначення в Італію. Коли ми висловили свої бажання і тверду волю про повернення атамана Болбочана до запорожських військ над нашими старими традиціями запорожців надглумилися: юрба пяних розбишак вірвалась в будинок розположення запорожців і захватила нашого старого запорожця. Певне розуміння загальних державних справ утримало нас від кровопролиття. З біллю на серцю та ненавистю до тих кол, що руйнували Україну і досі продовжують цю руйнацію, ми виступаємо вперед, щоби бити нашого ворога грабіжника, давши Вам повну змогу опамятатися. Ми доказали, що дисципліноване військо проти уряду не йшло і не піде. Ми доказали, що із за персональних справ пролиття крові не бажаємо. Болбочана обвинувачують ніби-то у виступах проти уряду; ні з його, ні з нашого боку цього не було, тай немає жадної для цього рації, тому що ми твердо упевнені, що сам уряд довго так працювати не зможе, а тому зазначаємо, що життя отамана Болбочана рахуємо під персональною відповідальністю членів уряду У.Н.Р. Тому ми заявляємо, що наше запоріжське військо стоїть за збудовання міцної держави, яка б захистила людність її від зовнішніх оточуючих ворогів. В цей час політика якої-небудь окремої партії чи особи як правої так лівої бути не може. Вся людність України мусить приняти діяльну участь у великій будівничій праці, а тому отамана Болбочана ніхто не має права одірвати від нас, бо він є наш старий працьовник, людина освічена і заплямованість його честі не доказана.

Хай буде над ним самий гострий контроль, але працю продовжувати він мусить і повинен, що своїми підписами стверджуємо. (Підписи сторонців (прихильників) [52].

Всі тіж командири, що й перше 506.

З первописью згідно:

Запорожського війська полковник Гавришко Микола.

(Українське слово (Берлін). - 1921. - 1 липня.)