Документ № 3 Доповідь отамана П. Болбочана Головному отаману С. Петлюрі через генерала О. Осецького 417

Документ № 3

Доповідь отамана П. Болбочана Головному отаману С. Петлюрі через генерала О. Осецького ⁴¹⁷

10 січня 1919 р.

Доброго здоровля пане Отамане! Я Вас попросив до дроту по дуже важним екстренним справам, котрі відкладати не можна ні на одну годину. В той раз я повідомляв Вас про дуже скрутне моє становище, котре з каждим днем ставало все гірше й гірше, а тепер воно катастрофічне.

Запорожський корпус основна сила Української армії, але яка б не була сила, вона має свої границі. Запорожський корпус з самого першого дня перевороту, себто з 17 листопаду, безмінно працює в бойовій обстановці, не кажучи про те, що й до того дня він весь час був у бійках з большевиками. То я и настоював весь час дати мені до цього корпусу хоч 4 полки Галичан. Останні два тиждні це період самого сильного бойового напруження.

За Харків Республіканська дивізія і 1[-ий] Дорошенківський полк бється особливо по лицарськи. Після опущення Харківа бої не припинилися ні на одну годину — приходилося здержувати весь час дуже гарне військо ворога значно переважаюче кількостю. Вчора у нас були дві бійки дуже удачні, ми розбили великі сили ворога. Але ворог настойчиво продовжував насуватися свіжими силами, а сього дня великими силами він цілий день вів наступ по всьому фронту. Скрізь ворог був розбитий, а в районі станції Мерчик-Максимівка ворогові удалось оточити 1[-ий] піший Республіканський імені отамана Болбачана полк. Славетний полк цілий день вів нерівний бій і до вечера почти весь був знищений. Забиті всі найкращі старшини і козаки. В даний мент полк майже не істнує. Замінити його не маю чим, всі останні полки теж бються. Всі змучені, люде на ногах не тримаються. Піддержки не знаю звідки взяти. Весь час дивився на Київ, гадав, що Київ мені що небудь допоможе, але нічого від нього не маю. Тепер я рішив спасти останки дійсних Українських героїв і патріотів, це останки Запорожського корпусу. Ми перед батьківщиною свій обовязок виконали чесно, а як хто нас буде в чім небудь обвинувачувати, хай робе це той, хто більше нас зробив для батьківщини… Накажу Люботин опустити. Мій шлях відхода — на Полтаву, а частина піде на Лозову-Катеринослав. Полтаву утримати своїми силами буде важко.

Я гадаю, що Україна ще ніколи не переживала такого скрутного становища, як зараз. На нас насуваються російські большевицькі війська над організацією котрих працювали цілий рік найкращі старшини генерального штабу російської армії. Це військо воює з ідеєю українства, воно з наміченою метою йде знищити все те, що підтримує Україну. Вороги відверто передають, що їм необхідно знищити мій Запорожський корпус, котрий для росіян найстрашніший, як строго національний (особливо Республіканська дивізія).

Окрім російських большевиків, куди не повернись, у мене скрізь фронт — то свої хатні вороги, котрих необхідно во імя всього святого знищити (українські большевики, українські монархісти, авантюристи…). Таким є Махно ⁴¹⁸ на Катеринославщині, котрий примушує мене відділяти міцний загон для боротьби з ним і як тільки вдасться кінчити з ним, у Прилук піднімає голову Ковтун, котрий має досить сильний відділ. Багато таких героїв працюють по всієї Україні, нищать її, з ними приходиться боротися, а сили все зменьшуються. Багато допомогли в цій справі добродії Шинкар ⁴¹⁹ і К°. З Дончаками бійки припинилися, але становище з нами не вияснено. Добровольці посуваються на Славянськ і теж рвуть мої сили. Підкреслюю, становище катастрофічне. Необхідно Київу кинути всі балачки, необхідно оголосити сувору і тверду владу і проводити її в життя, необхідно ввійти у зв’язок з Донським військом проти большевиків, необхідно запитати Денікіна ⁴²⁰, чого його армія від України хоче, з союзниками негайно треба порозумітися і стати з ними в реальні відношення, необхідно визвати часть війська Галичан і післати сюда. Раніш я просив 3–4 полки, то було раніш, а тепер давайте уже 2 дивізії в повній організації. Через тиждень двох дивізій буде уже мало.

Ви мені скажете, що у мене є багато полків окрім Запорожського корпусу, — так, пане отамане, маю дуже багато ріжних полків, але всі ці полки треба поставити хоч на один місяць в нормальні умовини, на кождий такий полк дати по кілька старшин і козаків Запорожського корпусу, котрі навчали б, кождий день пороли б половину так званих «товаришів», а деяких і розстрілювали, а через місяць будуть розкішні. На превеликий жаль я не можу виділити з Запорожського корпусу ні одного старшини, або козака, бо цих героїв не багато і потрібні вони для великого діла.

Хай Київ заворушиться, хай всі відверто подивляться небезпеці в вічі і тоді побачите, що треба йти не на компроміси з большевиками, а рішуче з ними боротися. Може я не в курсі всіх справ, може Київ на що небудь сподівається, тоді скажіть, аби й я знав. Край нищиться заклятими ворогами України, гаяти часу не можна.

Не хочу допустити, аби всі події минулого року точ в точ повторилися і в цім році.

На Вас, пане отамане, дивиться вся Україна. Я скінчив.

Отаман Болбочан.

Доклад цей робив отаман Болбочан дня 10 січня 1919 р. в м. Полтаві. Отамана Петлюру викликати було неможливо, чому від його імені доповідь прийняв ген. Осецький.

(Українське слово (Берлін). - 1921. - 1 липня.)