Документ № 7 Відкритий лист П. Болбочана Головному отаману С. Петлюрі, членам Директорії, прем’єр-міністру, начальнику Генерального штабу, голові Українського національного союзу, голові Української партії соціалістів-самостійників, командиру Осадного корпусу

Документ № 7

Відкритий лист П. Болбочана Головному отаману С. Петлюрі, членам Директорії, прем’єр-міністру, начальнику Генерального штабу, голові Українського національного союзу, голові Української партії соціалістів-самостійників, командиру Осадного корпусу

10 лютого 1919 р.

Необхідність примушує мене додати декілька слів до свого першого відкритого листа.

Вам, Панове, відомо, що я сидів арештований в Н[оме] р[і] 22. готелю «Континенталь». Весь цей час (від 24 до 31 січня включно) я добивався кого небудь бачити з наших військових, або загальних керівників, щоб запитати, за що я був арештований. Ніхто не хотів зайти до мене, всі боялися, бо ніхто не міг відповісти на моє запитання… за що? Один військовий міністр отаман Греків не боявся зайти до мене і запитати: «За що ви заарештовані?» Отаманові Грекові ми завсігди вірили і віримо. Звертався я до Отамана Петлюри кілька разів, один раз надіслав йому листа — ніякої відповіді і приняти мене він теж не захотів; а зайти до мене — не було що й думати, не дивлячись на те, що Петлюра жив рядом з моїм номером через стіну (Н[оме]р 21). Всі догоби [29] я не звертався відповідали: нема дома, занятий і т. п. (Коновалець, Мельник ⁴³², Петлюра, Чайківський ⁴³³). В той час, за малою виключністю, головними керівниками армії, були «фендрики», до котрих тяжче було добитися ніж перед тим до Гетьмана Скоропадського. Ні, не хотів мене Петлюра прийняти, хай буде так, бо я «зрадник», але він не хотів приняти навіть мою дружину, коли вона хотіла вияснити, у кого має шукати права відносно розбійничого трусу, зробленого у неї січовиками у Київі; вони ограбили все, що у неї було. Трус був по ордеру старшини Чайківського [30].

Пане Отамане Петлюра! Я весь час молився на Вас, я навіть забув Ваш руйнуючий наказ по армії, котрий Ви видали в грудні 1917 р. і котрим Ви на довго знищили молоду Українську Армію та підірвали в неї національну ідею ⁴³⁴. Я не хотів згадувати про цей наказ, я думав, що життя Вас перемінило, однак я помилився. Тепер коли Ви не хочете оцінити обставин, і не хочете вірити, що Україні загрожує страшна небезпека, я можу сказати, що у Вас було щире бажання створити тільки «ореол Петлюри», а не «ореол України», і аби цей ореол не пропав, Ви рішили всю свою вину скинути на Болбочана. Не вірю я більшій кількости Ваших співробітників і деяким з тих, котрі стоять тепер на чолі Республіки. Тепер такий час, коли хата горить, а хто хоче вогонь гасити тим, що буде дути на вогонь, той вже не діяч, той є або хлопчак, або авантурист, або кретин або підлець. Ви окружили себе «єзуїтами» і інтриганами, котрі строго переводять необхідну їм тактику.

Прошу Вас, Пане Отамане Петлюра, скажіть по щирости, що корисного Ви робете для Армії? Коли я сидів у «Континенталі» заарештований, я серцем відчував, що армією правлять ті дрібні авантуристи, ті фендрики, ті інтригани, котрі окружають Вас. Ви ж [є] в їх руках просто маріонеткою. За весь час перебування в Київі, ні я, ні представники від Республіканської дивізії не могли виявити причини мого арешту і тільки всі від мене і представників Республіканської дивізії тікали і навіть говорити боялися, бо ніхто не міг відповісти на запитання — «за що я заарештований?» Отаман Петлюра казав: «слідство покаже». Значить мене арештували для чогось, а слідством вже будуть вишукувати яку небудь причину. А все таки, за що я заарештований? Весь час я продовжував запитувати, бо бачете я сподівався, що находжуся у правовій державі та сподівався, що все таки при владі найдуться порядні люди. Але багато Україні прийдеться ще пережити поки вийде Вона на правовий шлях.

Один з «добродіїв» фендриків, окружаючих пана Петлюру, п. Чайківський, висловився, що мене обвинувачують в тім, що колись то, прощаючись з мадам Н. (жінкою бувшого флігель-адьютанта)… поцілував її руку. Безумовно, пане Чайківський, обвинувачення дуже важне і слава Богу, що про це не довідалася Верховна Слідча Комісія ⁴³⁵, а то зараз підняла би світове діло. Так то, так, пане Чайківський, а все таки зробили ганебний трус з Вашого наказу на квартирі, де були річі моєї дружини і ордер був підписаний Вами. А, Ви відрікаєтеся! Безумовно так і треба, але уявіть собі, що Ви знайшли якісь компромітуючі мене документи, або ті самі 120 міліонів; як Ви думаєте, чи Ви тоді теж відрікались би? Тепер же тільки й треба відрікатися, казати, що трус був самочинний і бути задоволеним тим, що пограбували мою квартиру і взяли не тільки те, що складало цінність, те, що збиралось у мене і дружини роками, але навіть фамілійне наше добро забрали, котре для Вас зовсім не має ніякої ціни — портрети, листи, старі документи, стару зброю і т. инше. Ви забрали у моєї дружини останні гроші, Ви забрали у неї одежу, ріжні річи, всю мою зброю, навіть ту одежу, котру Ви не взяли, Ви її пірвали… Все це теж було необхідне для «політичного моменту»? Трус Ваш був подібний по набігу розбійників. Тепер Ви кажете, що трус був самочинний і цим Ви себе ще більше компромітуєте. А міліція? А протокол під час трусу, а самий законний з Вашим підписом ордер?

Пане Чайківський і К°! Чого Ви шукали у мене і взагалі чого Вам від мене треба? Ви всі боялися, що буде чоловік, котрий не зможе стерпіти авантуристів і карєристів. Директорія від мого діла відмахнулася — то справа військова кажуть вони. А Голова Директорії пан Винниченко ⁴³⁶ сказав: «Отаман Болбочан не є винуватим, але його штаб складений з росіян, контрреволюціонерів і всяких там злочинців, а Болбочан же, як людина слабохарактерна, попав під вплив Штабу». І БАГАТО ДЕЧОГО ГОВОРИЛОСЯ НА КОНГРЕСІ ⁴³⁷. Пане Винниченко, мого Штабу Ви не знаєте, не знають його і всі ті; котрі обвинувачують його і мене. Ви не знаєте, що в моїм штабі були дійсні фахівці, чесні працьовники на користь України, котрі працювали під постійним моїм впливом і працювали не балачками як Ви. Якого ж характеру я, про це краще всього говорить моя активна боротьба на протязі 16 місяців. Але замісць того, щоби вести безпідставні балачки, Вам Пане Винниченко, як голові Директорії, слід би було спочатку розібрати моє діло, а бодай хоч трохи познайомитися з ним. Добре було би і мене допитати, це треба було зробити, бо я займав високу посаду — і лише після цього виступати на конгресі хоч з будь яким матеріялом, а не з провокаторськими чутками. Я гадаю, що авторитет і обовязок людини, займаючої найвисше місце в державі, вимогають ЗАВСІГДИ бути державною людиною, завсігди стояти на правовім грунті. А може так хотіли «товариші-фендрики».

Просив я, щоби мене пустили за кордон, бо чого ж сидіти на Україні, коли права нігде не найти, а всім заправляють люди, з котрими неможливо працювати. Мене відправили до Галичини, чогож це так? Отаман Коновалець і старшина Чайківський кажуть, що сучасний політичний момент вимагають сього. Слухайте, ми не діти і подібних дурниць не слід казати. «А що партії скажуть?» — говорить пан Чайківський. Мені соромно за людей, котрі такі дурниці кажуть; це можуть говорити люде, яким мій арешт дійсно був необхідний. Знаю, що всім дуже хотілося обвинуватити мене за мій відхід від Харкова і Полтави. Я цього якраз чекав. Але ж Ви побоялися про це навіть питання підняти і то з двох причин — перше всього Ви всі почували себе страшенно винуватими в цій справі і боялися навіть над собою суда, а по друге — межи Вами не було дійсно військових людей, котрі зуміли би оцінити бойову ситуацію (може Тютюнник, а може фендрик?) і зуміли би збудувати проти мене обвинувачення. Навіть коли б я був винен, то прошу експертів дійсно військових розібрати на підставі всіх документів та доказів свідків. Слухайте, Ви всі, у кого була влада в Київі! (Я в такій формі звертаюся, бо не можливо було розібрати, хто править краєм, а розпоряджалися тоді ріжні люди, особливо «фендрики»). Вам було необхідно писати про мене всі ті брудні видумки, котрі появилися в київських часописах? Як що це не Ви писали, то чому ж Ви не заборонили писати мерзоту таку? А може скажете, що і це було необхідно для «політичного моменту»? Ну добре, а «Національний Союз»? Ви є краса і гордість Української Республіки. — А чи не зацікавило Вас, членів Національного Союзу, що той Болбочан, котрого Ви недавно гучно вітали, заарештований як зрадник і злодій? Ні, не зацікавило? Не прийшло Вам на думку, що розвінчувати своїх героїв є позор і для тих, хто се робить. А, я розумію! Я Вам був потрібний раніш, а не тепер, коли Вам здається, що влада уже вся в Ваших руках. Роскішно, а що ж самостійники? В чім Ви мудреці обвинувачуєте мене і за що секретар партії (Андрущенко) погрожував перед представниками Республіканської Дивізії: «Ми його засудимо, він понесе сувору кару». Слухайте, самостійники, за що? От чого Ви навіть не зацікавились моїм ділом. Чи може й для Вас грав ролю «політичний МЕНТ»? Може в карєризмі мене обвинувачуєте? Чи може в тім, що я щиро весь час підтримував партію Самостійників і не боявся сього і в Гетьманські часи? Нагадайте тепер самі про все, особливо хай пригадують всі ті, котрі зараз більш всього нападають на мене. Багато про Вас самостійників не буду писати, бо мені сором за партію. А тепер звертаюся взагалі, до всіх Вас, стоячих на чолі Держави. Ви му сете мене регабілітувати — се являється питанням чести Вашої. Ви мусете дати мені право виїхати за кордон; Ви своїми провокаторськими випадами безумовно підірвали мої сили, як фізичні так і моральні, і служити я уже не можу, про що і рапорт подаю в одставку, а окрім сього я, особливо з Вами, служити не буду. Для мене необхідно аби я бачив, що на чолі Українського Уряду стоять люди практичні, фахівці, чесні, розумні, а не фендрики, авантуристи, інтригани, провокатори. Необхідно, аби я бачив, що ті люди поведуть Україну до щастя, порядку і слави, а не до сорому…

А може скажете «в армії треба служить»? В якій армії? В тій, де дивізіями, корпусами і арміями керують фендрики, Волох і К° і т. ін. Ні, сього не може бути! Ви утвердили Волоха командиром корпуса після того, як він сам оголосив себе командиром корпуса і командуючим армією. А Ви знаєте, що краще би зробили, як би командиром корпуса Запорожського призначили не Волоха, а Махна. Але тепер ще можна поправити діло і призначити «батька Махна» помічником «батька Волоха» — буде розкішний корпус. Ви думаєте, що «батько Махно» гірш від «батька Волоха»? Запевняю Вас, що навіть Махно багато кращий і більш військовий чоловік ніж Волох. Можна запросити до праці ще Шинкаря, Григорієва, Вірка, а тут ще й Тютюнник з Волохом — невеличка, але тепла кумпанія.

Нагадую Вам і запитую Вас, хто з Вас хтів уявити дійсне становище України, хто з Вас задумувався над тим, яка доля чекає Україну? Ніхто! Ви всьому світові оголосили війну. Ви чепурилися перед Антантою і погрожували їй війною. Ви абсолютно не хтіли з Антантою рахуватися, а на що Ви спиралися, на яку силу? На «товаришів», на Волоха, на фендриків, на геніяльних українських «Гінденбургів і Людендорфів» (Осецький, Тютюнник і К⁰.). Як Ви подивилися на мене, коли я одверто требував згоди з Антантою і негайної допомоги французькими військами. Я ніякої відповіді на свій доклад Петлюрі і Директорії не одержав. Ви думали тільки над всякими сортами соціялізації, Ви думали й думаєте над тим, як найкраще і найдовше зруйнувати Україну.

Ви особливо багато працюєте і думаєте над тим, аби не розсердити і догодити Вашим московським товаришам-большеви-кам, аби не показатися в їх очах противодемократичними. Ви не бачите того, що цим плодите на Україні таких же товаришів-большевиків і не бачете того, що через большевизм ведете Україну до «Єдіної Росії».

Ви считаете мене зрадником і за те, що я стояв за негайну згоду з Антантою і настоював просити у Французів допомоги — все рівно без цього не обійтися, але чим скорше, тим буде краще. Але Ви всі не маєте горожанської відваги про це отверто сказати, Ви боїтеся проводити тверду владу, порядок, право і через те збудувати сильну Українську Державу. Всього цього Ви боїтеся, бо тоді треба працювати, бо це, бачите, не демократично, а то, що Україна від тої занадто великої демократичности буде покрита пожаром і може зовсім згоріти — Вам байдуже…

А коли наступить уже зовсім тяжкий час, будете тікати за кордон. Нарешті, можу тільки подякувати за ту «нагороду», котру я получив від Вас за 16 місяців активної праці. І требую від Вас регабілітації свойого чесного імени, требую повернення грошей, річей і зброї, забраних у дружини моєї і у мене.

Отаман Петро Болбочан. 10 лютого 1919 р.

м. Станиславів «Отель Уніон».

(Архів С.Цапа (СГД). — Спр. З. — Б/н. Машинописна копія.)