Роман Мстиславич і папа Інокентій III

Роман Мстиславич і папа Інокентій III

Відмова від версії про похід Романа до Саксонії влітку 1205 р. ні в якій мірі не применшує взагалі масштабів його міжнародної діяльності, у тому числі і взаємин із латинським Заходом. Так, про контакти галицько-волинського князя з Германією свідчить досить загадковий запис про смерть Романа в помяннику (синодику) бенедиктинського монастиря св. Петра в Ерфурті: “XIII Kal. Julii Romanus, Rex Ruthenorum, hic dedit nobis XXX marcas (В 13 календи липня (тобто 19 червня. – авт.)[411] Роман, король Русі, який надав нам 30 марок).”[412]

На нашу думку, навряд чи цей цінний дарунок (7 кг срібла) можна пов’язувати з торговельними зв’язками Південно-Західної Русі із Східною Німеччиною,[413] або якимись симпатіями Романа до католицтва.[414] Наявні джерела не дають підстав для висловлювання більш-менш аргументованої версії щодо обставин виникнення повідомлення помянника, проте можна зробити припущення про можливе перебування Романа в дитинстві протягом певного часу на вихованні у ерфуртських бенедиктинців. Зазначимо також, що руські князі (матері яких досить часто були католичками) взагалі були толерантними в питаннях віри, не дуже сильно розбиралися в розбіжностях між двома гілками європейського християнства. Остання риса взагалі була характерна для Русі XI – XII ст.[415]

Ситуація почала змінюватися лише в XIII ст. в процесі зростання загального тиску католицько-релігійного світу на Східну Європу, що розпочався захопленням Константинополя хрестоносцями у 1204 р., агресією католицьких країн, перш за все Германії, Данії та Швеції, у Прибалтиці та в Карелії.[416] Що до дарунку Романа ерфуртським бенедиктинцям, то, на нашу думку, давньоруський князь, життя якого тісно пов’язано із Польщею та Германією, підтримував якісь давні, особисті стосунки з монахами ерфуртського монастиря.

У пізньому Кенігсберзькому літопису, фрагменти які наведені В.М.Татіщевим, вміщено цікаву звістку про те, що в цей час до Романа прибуло посольство від римського папи Інокентія III, яке запропонувало князю перейти до католицтва і отримати за це підтримку меча св. Петра. У відповідь на цю пропозицію, згідно розповіді літопису, Роман дістав свій меч і відповів: “Такий ли то меч Петров у папы? Иж имать такий, то можеть городи давати, а аз доколе имам ей при бедре, не хощу куповати ино кровию, якоже отци и деди наши розмножити землю рускую”.[417]

В історіографії XIX – початку XX ст. по різному ставилися до цього повідомлення, хоча, як не дивно, у буквальному плані його майже не сприймали взагалі. М.Чубатий, виходячи з власної схеми пошуків слідів унії Русі з Римом, вважає, що це повідомлення не є свідоцтвом релігійних протиріч Романа з папою, стосується лише “справ чисто політичних”, оскільки, на думку історика, посланці Інокентія прагнули залучити Романа до війни, що точилася між Вельфами та Гогенштауфенами.[418] М.С.Грушевський відзначив пізній характер оповідання літопису, вплив на нього фольклорних легенд про Романа та антиуніатської літератури, проте не відкидає реальності самої події, яка лягла в основу повідомлення.[419]

Найбільший вплив на наступні наукові дослідження мала точка зору відомого історика церкви Є.Є.Голубінського. Останній, на підставі факту відсутності слідів про посольство до Романа в літописах і в архіві римської курії, взагалі заперечує факт цього посольства.[420] Ця думка постійно враховується в спеціальних дослідженнях, хоча автори популярних та синтетичних праць розглядають історію посольства Інокентія до Романа як достовірну подію, яка не потребує додаткових доказів.[421]

Аргументи О.О.Голубинського, однак, виявляються не досить переконливими. В давньоруських літописах нема практично повідомлень про поїздки будь-яких релігійних католицьких діячів на Русь в X – XIII ст., хоча такі подорожі відбувалися і вони є незаперечними фактами (місія архієпископа Адальберта до княгині Ольги в 968 р., подорож Бруно Кверфуртського в Київ в 1008 р. та ін.). В ватиканському архіві зберіглися далеко не всі документи тих часів. Так, порівняно нещодавно у Львівському архіві давніх актів було знайдено досі невідоме послання 1233 р. папи Григорія IX до домініканців, які вирушають у місії до Русі або до сарацин.[422] На нашу думку, дуже важливо цю тему розглянути під кутом зору, а чи було можливо саме в цей час таке посольство. І тут треба нагадати про велику політичну активність на початку XIII ст. римської курії і самого Інокентія III (1198–1216 рр.).[423]

Тут можна відзначити, зокрема, широкомасштабний наступ католицьких країн у Східну Європу від Полярного кола до Балкан, спрямовану на навернення до латинства язичників та схизматиків. В 1204 р. після захоплення Константинополя хрестоносці утворили на території Візантії декілька власних держав. На декілька десятиліть зверхність римських понтифіків була вимушена визнати Болгарія. Католицькі місіонери стали проникати до половецького степу, де їм навіть вдалося створити своє єпископство. Держави хрестоносців, спираючись на підтримку римської курії, германських та датських феодалів, створюються в Східній Прибалтиці, а шведські королі здійснюють воєнні акції проти угромовного населення карелів та ємі.[424] До цього можна додати, що саме в ці ж роки хрестоносці продовжують бойові дії на Близькому Сході, надають допомогу християнам в боротьбі з маврами під час реконкісти на Піренейському півострові, піддали жорстокому розоренню міста альбігойців у Лангедоці (Південна Франція).[425]

Через два роки після смерті Романа Мстиславича згаданий вище папа Інокентій III звернувся з посланням до своїх єпископів, кліру Русі і до всього руського народу з закликом: “… країна греків (Візантія. – авт.) і їх церква майже повністю повернулась до визнання апостольського престолу і підкорилась його розпорядженням. Тому уявляється оманою, що частина не з’єднується з цілим і що часткове відкололось від спільного”.[426] У тому ж 1207 р., Інокентій III направив на Русь місію на чолі з кардиналом Григорієм, яка повинна була на практиці здійснювати плани папи у південно-західних регіонах Русі.[427]

Отже, на нашу думку, зміст повідомлення Кенігсберзького літопису про контакти Романа з римським папою узгоджується з конкретними історичними реаліями початку XIII ст., і у дослідників не може бути сумніву, що в його основі лежить реальна подія. В той же час слід враховувати застереження М.С.Грушевського, що на виклад інформації у пам’ятці наклалися більш пізні уявлення середньовічних авторів. В зазначеному Кенігсберзького літопису, зокрема, наводиться інформація, що в разі домовленості папа Інокентій III обіцяв Роману якісь польські міста.[428]

19 червня 1205 р. життя Романа, якому тоді було трохи більше п’ятдесяти років, припинилося. В хроніці Длугоша повідомляється, що Романа було поховано у Володимирі. Це дало підставу деяким дослідникам засумніватися у повідомленні літопису про поховання Романа в Галичі.[429] Як нам здається, у нас нема підстав ставити під сумнів відомості давньоруського книжника, який пише з цього приводу: “Галичане взяша князя своего мртва й в Галичь и положиша й в церкви святыя Богородица”.[430] Поховання Романа в Галичі було цілком закономірним, оскільки тут був центр його держави.

Зразу ж після поховання Романа Мстиславича галичани принесли присягу його синові Данилові, проте ця подія, як і багато наступних, є вже частиною іншого періоду історії Південно-Західної Русі.