Передмова
Передмова
Світлій пам’яті батька Бориса Івановича присвячується
На сторінках давньоруських літописів згадується біля 360 імен князів – представників правлячої на Русі династії. [1] Ясна річ, що це далеко не всі володарі з династії Рюриковичів, яким на той далекий час судилося князювати в одній з найбільших середньовічних держав. Більшість цих, навіть відомих з джерел, князів, навряд чи можуть представляти інтерес як об’єкт для біографічного дослідження. Проте серед міріади політичних зірок є найбільш яскраві, постаті яких заслуговують на те, щоб читач довідався про головні віхи їх життя, про політичні дії, наміри, нереалізовані плани та прагнення, тим більше, що в узагальнюючих працях їм, як правило, присвячені лише скупі рядки, у винятковому випадку сторінки.
Серед таких видатних князів, життя і правління яких були важливими віхами в історії України-Русі, можна перш за все назвати імена Святослава Ігоровича, Володимира Святославича, Володимира Всеволодовича “Мономаха”, Ярослава Володимировича “Осмомисла”, Данила Романовича “Галицького”, діяльність яких доволі грунтовно висвітлена в літературі.[2] В запропонованій книзі ми хотіли б привернути увагу шанувальників старовини до постаті галицько-волинського князя Романа Мстиславича (роки життя – прибл. 1153/1154 – 19 червня 1205 рр.).
Дослідження життя та політичної діяльності князя Романа дуже важливе, оскільки вони відбувалися на історичному переломі, коли “стара” Київська держава,[3] яка в XII столітті змінила форму свого політичного існування, поступово сходила у минуле, коли створювався фундамент нових державних організмів, що у перспективі повинно було призвести до виникнення централізованих станово-представницьких монархій. І саме князю Роману Мстиславичу судилося створити саме такий прообраз нової за політичним змістом держави. На превеликий жаль, трагічність розвитку Південно-Східної Європи у другій половині XIII ст. призвела до небажаних негативних процесів у розвитку краю, що пізніше наклало свій драматичний відбиток на розвиток історії України у подальші століття.
Особа князя Романа Мстиславича не обминалася і не обминається в літературі з історії Східної Європи, проте, в основному, ця увага реалізується у формі невеликих нарисів в працях з історії Південно-Західної Русі часів князювання там князя Романа, у відносно вузьких за темою, спеціальних дослідженнях з політичної історії Русі, де в кращому випадку розглядаються лише окремі конкретні епізоди з життя південноруського володаря.
Про життя князя Романа можна знайти цікаві повідомлення у пам’ятках давньоруської писемності. Про важливі факти його діяльності розповідають і різні іноземні епістолярні пам’ятки, що далеко не властиво висвітленню в джерелах біографій багатьох інших, навіть видатних східнослов’янських володарів. Проте, як не дивно, незадовільний сучасний стан знань про фундатора Галицько-Волинської держави викликаний, у значній мірі, саме характером збереження інформації про нього в джерелах. Так, в них, в основному, збереглися повідомлення лише про останні п’ятнадцять років життя князя, хоча у висвітленні і цього періоду ми зустрічаємо з нашої теми чимало лакун. Зокрема, з давньоруських літописів ми не дізнаємося про одну з найважливіших подій історії Русі кінця XII ст. – зайняття Романом Галича, слабо показана в них і історія останнього походу князя на Польщу, під час якого він загинув. Практично в сучасних пам’ятках не висвітлені дитинство князя, його діяльність у 80-х роках XII ст., недостатньо розповідається про політику галицько-волинського володаря щодо Києва на початку XIII ст., його відносини з сильним північноруським князем Всеволодом Юрійовичем.
Жорстока політична боротьба між князями Русі, вельми непрості відносини Романа з сусідами наклали свій відбиток на характері показу діяльності князя в творах його сучасників – різних за політичною орієнтацією авторів. Трошки забігаючи вперед, зазначимо, що як в вітчизняних, так і в іноземних джерелах спостерігається стійка тенденція до доволі негативного, упередженого ставлення до князя Романа. Це пов’язано перш за все з тим, що волею долі та історичних обставин автори літописів та хронік, де збереглася інформація про князя, писали свої твори при дворах монархів, з якими у Романа Мстиславича були досить часто напруженні відносини – польських князів Казимира II “Справедливого” та Лешка “Бялого”, руських князів Андрія Володимировича “Боголюбського”, Рюрика Ростиславича та Всеволода Юрійовича “Велике Гніздо”. Додаткову складність для реконструкції біографії створює специфіка різних за жанром написання пам’яток, де згадується князь Роман, а саме свідоцтв Київського кінця XII ст. літопису та новгородських літописів, повідомлень “Слова о полку Ігоревім” та тексту преамбули до Галицько-Волинського літопису, деяких інших свідоцтв цього написаного у жанрі військових повістей літопису, матеріалів іноземних джерел, перш за все польських – хроніки Вінцентія Кадлубка та Великопольської хроніки, численних анналів (“рочників”).[4]
Характер збереження в сучасних пам’ятках повідомлень про галицько-волинського князя Романа вимушує зразу ж визнати, що в запропонованій праці буде чимало гіпотез, припущень, деякі питання через відсутність інформації в джерелах залишаться невисвітленими. Крім опрацювання повідомлень сучасних добі джерел, автор прагнув використати весь доробок своїх попередників, без досліджень яких навряд чи можна було б написати цю книгу. Грунтовний розгляд деяких аспектів нашої теми в історіографії надав можливість нам висвітлити їх на сторінках цього дослідження менш докладно. Як і більшість інших наукових праць, ця монографія готувалася у тісному контакті з колегами – співробітниками відділу історії середніх віків та сектору з історії Київської Русі Інституту історії України НАН України, яким автор висловлює свою щиру подяку за допомогу під час підготовки книги. На завершення хотілося сказати добре слово про працівників бібліотек в Харкові, Києві, Львові, Вільнюсі, Москві, Санкт-Петербурзі, допомога яких відіграла велику роль в роботі над рідкими виданнями джерел та літератури.