Роман у “Слові о полку Ігоревім”

Роман у “Слові о полку Ігоревім”

В літературі неодноразово зверталася увага до рядків “Слова о полку Ігоревім”, де йдеться про князя Романа: “А ты, буй Романе, и Мстиславе! Храбрая мысль носитъ вашъ умъ на дєло. Высоко плаваеши на дєло въ буести, яко соколъ на вєтрехъ ширяяся, хотя птицю въ буйстве одолєти. Суть бо у ваю желєзыи паробци подъ шеломы латиньскыми. Тъми тресну земля, и многы страны Хинова, Литва, Ятвязи, Деремела, и Половци сулици своя повръгоша, а главы своя подклониша подъ тыи мечи харалужныи”.[193]

До якого часу життя Романа Мстиславича має відношення цей уривок видатної давньоруської пам’ятки? Кого розуміє її автор під іменем Мстислава? Більшість дослідників вважає, що уривок стосується часу походу 1185 р. на половців, і під Мстиславом давньоруський книжник розумів луцького князя Мстислава “Німого”.[194] На думку М.Ф.Котляра, коментований текст – це пізня інтерполяція, оскільки Роман у 80-х роках не був ще визначним політичним діячем, який до того ж ще не здійснив якихось значних походів. Згаданий Мстислав, як вважає вчений, це скоріше за все Мстислав Мстиславич “Удатний” – новгородський, а на початку XIII ст. галицький князь, бо Мстислав “Німий” взагалі не був ніколи якоюсь видатною державною постаттю.[195]

Як нам здається, при розгляді цих сюжетів М.Ф.Котляр припускає деякої категоричності у підкреслюванні контрасту між Романом середини 80-х років і Романом більш пізнього часу. Вчений вважає, що Мстислав “Німий” не міг потрапити до галереї князів, описаних у “Слові о полку Ігоревім”, проте тоді стає неясним як туди потрапив його брат Інгвар. Останній, хоча і був декілька разів князем-намісником у Києві, однак також не був якоюсь авторитетною політичною фігурою на Русі.

Не ставлячи під сумнів можливість розуміння уривку пам’ятки, запропоновану М.Ф.Котлярем, висловлюємо свій, компромісний варіант розуміння тексту. А саме, до фрагменту “Слова о полку Ігоревім” попали всі основні південноруські князі (крім чернігівських та рязанських Ольговичів), або володарі з інших регіонів Русі (наприклад, Всеволод суздальський), котрі мали вплив на ситуацію в Південній Русі.

Ясна річ, що опис цих князів у середньовічній пам’ятці набув гіперболічного та узагальнюючого характеру. Згадаймо, як висвітлив давньоруський книжник Ярослава Володимировича галицького, хоча в 70-80-х роках сила цього князя значно похитнулася.[196] А 1 жовтня 1187 р. він взагалі помер. З конкретних фактів по відношенню до цього князя автор “Слово о полку Ігоревім” пише про те, що володів він територією до низин Дунаю, хоча це не підтверджується науковими дослідженнями.[197]

Вірогідно, що автор “Слова о полку Ігоревім” перераховує всіх “земельних” (тобто відносно суверенних) князів Русі, які так чи інакше перебували у взаємодії з половецьким степом.[198] Якщо це так, то можна припускати, що на чолі Східноволинського князівства з центром у Луцьку в той час стояв Мстислав Ярославич. Роман Мстиславич у середині 80-х років ще не був видатним політичним діячем, проте він вже не був другорядним давньоруським князем. Князь формально ще не перетворився на головного волинського князя, але почав у рамках Волині боротьбу за приєднання до володимирського домену інших територій. І союзниками Романа в цьому стали перш за все двоюрідні брати – східноволинські князі Мстислав “Німий” і, вірогідно, Інгвар Ярославич. Л.В.Войтович вважає, що означені князі були сюзеренами Волині, але ця теза не підкріплена серйозими доказами.[199] Пізніше наприкінці 90-х років останній не тільки стає головним серед східноволинських князів, а й попадає в залежність від володимиро-волинського князя. Саме цим пояснюється активна участь Інгваря в київській політиці Романа на початку XIII ст.

Відгомін дружніх зв’язків родин Мстислава і Романа має місце в подіях вже XIII ст… Так, після жорстокої Калкської битви (1223 р.) саме дядька Данила, сина князя Романа Мстиславича, Мстислав Ярославич, ризикуючи життям прийшов на допомогу племінникові.[200] Пізніше в 1227 р. князь передав свою вотчину Данилові і доручив тому опікувати сина Івана.[201]

Приєднання Берестя до Володимирського князівства, на що вже зверталась увага, відкривало шлях для Романа по встановленню контролю над важливим бузьким торговельним шляхом. В 90-х роках Роман буде вести боротьбу за оволодіння середньою течією Західного Бугу. Але ці кроки були неможливими без попереднього контролю над басейном верхів’я цієї ріки. І тут ми пошлемося на більш пізню літописну статтю під 1215 р., де перераховуються міста фортеці на крайньому заході Волині і де підкреслюється, що це “вся Україна” (“… и прия (Данило, син Романа. – авт.) Берестий, и Угровеск, и Столп, Комов, и всю Украину”[202]).

На нашу думку, контекст літописної інформації свідчить, що мова тут йшла про порівняно нещодавно включену до складу Волині територію, де йшов процес “окняжіння”, “одержавлення”.[203] Здається, ці міста, крім Берестя, виникли саме за часів Романа Мстиславича,[204] і зразу ж стали відігравати значну роль як оборонна лінія на кордоні з Польщею і як плацдарм для поступової експансії Волині на північ.

Джерела, як ми бачили, дуже лаконічно висвітлюють волинський період життя Романа Мстиславича. Деякі висловлені думки з його біографії, і ми це визнаємо, мають інколи гіпотетичний характер. Однак у нас є всі підстави стверджувати, що саме в цей час Роман став значною політичною фігурою на Волині.

Вже тоді він показав себе політиком, який тверезо оцінював свої можливості. Роман не прагнув підкорити собі інших волинських князів, розуміючи, що ця боротьба підірве його сили, а йшов шляхом різнопланових дипломатичних комбінацій. Володимиро-волинський князь готував фундамент для здійснення важливої справи у своїй політичній кар’єрі – стати князем у сусідній Галичині.