Написання «Слова о полку Ігоревім»

Написання «Слова о полку Ігоревім»

Дата і місце

Дата і місце події спірні, ймовірно – 1185 р., іноді фігурують гіпотези про 1186–1187 рр. (але не пізніше, якщо не брати до уваги версію про підробку; сам рукопис датований XVI ст., перше видання 1800 р.); варіанти місця – міста Новгород-Сіверський, Київ тощо.

Дійові особи

Авторство «Слова» є дотепер нерозгаданим ребусом для істориків, філологів, аматорів XIX–XXI ст., котрі запропонували десятки імен потенційних авторів поеми. Серед найцікавіших, на нашу думку, є версія про авторство самого Ігоря Святославича (1151–1202; з Ольговичів, новгород-сіверський князь у 1180–1198 рр., чернігівський у 1198–1202 рр.), його дружини Єфросинії Ярославни (?–?; донька галицького князя Ярослава Осмомисла), сина Володимира Ігоревича (1170 – після 1211; путивльський князь до 1198 р., новгород-сіверський у 1198–1206 рр., галицький у 1206–1208, 1210–1211 рр.), шуряка Володимира Ярославича (1151–1199; нелюбий син могутнього батька, вигнанець, згодом галицький князь у 1187–1188, 1189–1199 рр., брат Єфросинії Ярославни, останній Ростиславич на галицькому княжому столі), київського боярина Петра Бориславича (?–?; за Б. Рибаковим – ще й автор «Київського літопису»), великого київського князя Святослава Всеволодовича (бл. 1123–1194; з Ольговичів, у 1164–1180 рр. чернігівський князь, був київським князем у 1174, 1176–1181, 1181–1194 рр., успішно боровся з половцями) чи навіть його доньки – Болеслави (?–?; дружина Володимира Ярославича Галицького), котрогось із інших Ольговичів чи Мономаховичів, невідомого народного співця (чи навіть двох), невідомого вцілілого дружинника князя Ігоря та ін. Проте звертання «братіє» до князів у тексті, так само як і язичницький компонент «Слова», часто виключає з кола потенційних «авторів» представників духівництва і «третього стану» Русі. Л. Гумільов вважав «Слово» твором XIII ст. Окремо слід розглядати гіпотезу, виниклу ще в XIX ст. (М. Каченовський, Л. Леже, у XX ст. – А. Мазон, О. Зимін, К. Трост, Е. Кінан) щодо розгляду «Слова» як підробки XVIII ст. Ця точка зору сьогодні є в цілому маргінальною і більшістю авторів не визнається, хоча спровоковані нею дискусії стали вельми корисними для дослідження цієї пам’ятки.

Передумови події

Загалом Ольговичі, і зокрема Ігор Святославич (за деякими даними, його мати була з половецького княжого роду), вели дуже гнучку політику щодо Степу та своїх суперників-Мономаховичів, часто вступаючи в союзи то з першими, то з другими. У 1180-х рр. Ігор Святославич кілька разів брав участь у походах на половців у складі княжих коаліцій, і як мінімум один раз (1180 р.) брав участь у княжій усобиці пліч-о-пліч зі своїм майбутнім переможцем, ханом Дніпродонецького об’єднання половців Кончаком. По суті, руський похід квітня – травня 1185 р. став епізодом у своєрідних відносинах Русі та Степу, позначених як військовими конфліктами, так і приреченістю на співіснування. Безпосередньою метою Ігоря було підвищення свого авторитету серед родичів та взяття здобичі, для чого прекрасно годився невеликий переможний похід проти хана Кончака, вже один раз серйозно розбитого в березні 1185 р. на річці Хорол об’єднаним руським військом. Похід відбувся в проміжку між 23 квітня – 12 травня (коли Ігоря було розбито і взято в полон з іще трьома руськими дрібними князями). Князь зумів утекти з полону і помиритися з Кончаком, одруживши сина з донькою хана. По гарячих слідах цієї загалом неординарної для Русі події (великі поразки від степовиків у цей час уже стали рідкістю) було створено «Слово».

Хід події

«Слово» є шедевром середньовічного руського та європейського епосу, містить велику кількість цінної інформації про світобачення руської освіченої людини кінця XII ст. Мета твору – заклик до єднання нащадків Рюрика. Ймовірно, воно було створене для виконання перед княжим зібранням з музичним супроводом (хоча існує версія про суто писемний характер твору). Композиційно твір складається з таких частин: заспів, оповідання про Ігорів похід, плача за загиблими і полоненими та оповідання про прихід половців на Русь, «золоте слово» князя Святослава Всеволодовича, плач Ярославни, історія втечі Ігоря з полону і його приїзду до Києва. Попри свій невеликий обсяг, твір має складну поетичну символіку, багато язичницьких мотивів і сюжетів, історичних даних, злободенних політичних моментів, кілька шедевральних ліричних фрагментів тощо.

Наслідки події

Імовірно, «Слово» є частиною цілого втраченого світу давньоруської епічної поезії – так званої «світської», «княжої» літератури. Очевидні впливи твору на пізніші епоси (наприклад, «Задонщину» XV ст.), важко переоцінити значення твору для становлення сучасної української та російської літератури XIX–XX ст. Власне політичні наслідки твору як заклику до єднання Русі перед зовнішньою загрозою невеликі – для половців цей тріумф став по суті останнім помітним успіхом у боротьбі з Руссю, на яку чекав прихід монголів.

Історична пам’ять

«Слово» сотні разів перекладалося мовами різних народів світу. Десятки поетів, письменників, художників, скульпторів, композиторів і музикантів світового значення черпали натхнення в його рядках (чого варті лише імена Т. Шевченка, І. Франка, В. Жуковського, К. Бальмонта, А. Майкова, Є. Євтушенка, М. Заболоцького, Я. Купали, Ю. Тувіма, Р. М. Рільке, В. Набокова, О. Бородіна, В. Васнецова, В. Сєрова, М. Реріха, І. Білібіна та ін.). У СРСР було створено цілу науку, яка займалася вивченням пам’ятки, святкувалися річниці її появи, їй присвячено тисячі наукових, науково-популярних, художніх праць. «Слово» широко відоме і в сучасній Україні.

Данный текст является ознакомительным фрагментом.