Сучасні історичні дослідження про князя Романа

Сучасні історичні дослідження про князя Романа

Не дивлячись на критику поглядів В.Абрахама, С.Томашівського та М.Чубатого з приводу направленості походу Романа 1205 р. на Польщу в працях польських дослідників 20-30-х років, думка перших набула на межі 40-50-х років відродження у працях В.Т.Пашуто, який знову наголосив, що під час останнього свого походу князь Роман прагнув досягти Саксонії. На сторінках монументальних “Нарисів історії СССР” дослідник навів основні етапи життєвого шляху видатного давньоруського князя підкреслив його велике прагнення об’єднати Південно-Західну Русь. Історія Південно-Західної Русі, діяльність князя Романа по створенню Галицько-Волинського князівства наприкінці XII – на початку XIII ст. докладно представлена на сторінках спеціальної монографії автора “Нариси історії Галицько-Волинської Русі”. Чимало фактів із зовнішньополітичної діяльності князя Романа на підставі вивчення значного корпусу вітчизняних та іноземних джерел наведена істориком у монографії “Зовнішня політика Давньої Русі”. Зокрема, В.Т.Пашуто зробив спробу зв’язати причини останньої виправи галицького князя на Польщу не тільки з подіями в центральній Європі, а й ситуацією в польському Помор’ї. Він вперше досить детально розглянув обставини перебігу взаємин Романа з Візантією.[52]

Значну увагу аналізові окремих епізодів політичної діяльності князя Романа приділяє в книзі та статті, присвяченим взаєминам Русі і Польщі в останні десятиліття XII – на початку XIII ст. Броніслав Влодарський. Зазначимо, що вивченню проблем взаємин двох слов’янських країн видатний польський дослідник присвятив майже півстоліття свого тривалого наукового життя.[53]

В книзі І.П.Крип’якевича “Галицько-Волинське князівство”, яка була завершена в 1967 р., зібрана дуже важлива інформація з різних аспектів історичного розвитку Галичини та Волині, подано стислий нарис політичної діяльності князя Романа. Вчений, зокрема, відзначав велике значення волинського князівства як політично-адміністративної структури, на яку постійно спирався Роман Мстиславич. Він справедливо відзначає, що тут “його брати та племінники, хоч і мали свої уділи, окремої політики не вели, а в усьому підкорялися Романові. Підтримкою служили йому володимирські “ліпші мужі”, бояри і верхівка міст, які повністю солідаризувалися з планами князя”. В роботі чітко відзначено, що швидка перемога в 1199–1202 роках “над боярською верхівкою сприяла зміцненню княжої влади, і Роман вільно розпоряджався всією територією над Дністром, Сяном і Бугом”. Є в монографії і спірні твердження. Зокрема, дослідник вважає, що князь Роман “встряв у дрібну феодальну боротьбу, яка руйнувала Київщину, і витратив на це багато даремних зусиль”.[54]

Постать князя Романа Мстиславича знайшла значне місце в творчості М.Ф.Котляра. Зокрема, в статті “Чи міг Роман Мстиславич ходити на половців раніше 1187 р.?” вчений розглядає обставини походів західноруського князя проти половецьких орд наприкінці XII – на початку XIII ст., висвітлює вплив цих військових акцій на розвиток взаємин Русі і Візантії. В інших розвідках автор спростовує інформацію Яна Длугоша та Густинського літопису про подорож візантійського імператора Олексія III Ангела до Галича у 1204 р. В науково-популярному нарисі дослідник відзначає внесок Романа у розвиток військової справи на Русі. Основні віхи життя Романа наведені книзі “Галицько-Волинська Русь” та у докладній біографії його сина князя Данила. Важливим доробком для вивчення історії Волині та Галичини стала солідна монографія М.Ф.Котляра з історії державно-територіального устрою та виникнення міст у Південно-Західній Русі.[55] Оцінюючи значення держави Романа, історик підкреслює, що вона була недовговічною і неміцною. На Галичині, на думку М.Ф.Котляра, “Роман так і не зумів приборкати боярських олігархів, ні зміцнити своєї влади”.[56]

Б.О.Рибаков висловився на користь можливої достовірності свідоцтв В.М.Татіщева про проект державної перебудови Русі, висунутий незадовго до смерті князем Романом. На думку вченого, після того, як Волинь і Галич були об’єднані в одне князівство, воно стало “рівним великим європейським королівствам. Коли ж Роман оволодів і Києвом, в його руках опинився компактний кусень руських земель, який дорівнювався Священній Римській імперії Фрідріха Барбароси”. Постать князя привернула увагу історика і у зв’язку з його багаторічним дослідженням “Слова о полку Ігоревім”, в якому Романа Мстиславича згадано серед найбільш видатних князів Русі.[57]

Головні події з біографії князя Романа Мстиславича, в основному на підставі свідоцтв літописів, навів О.М.Рапов в монографії “Князівські володіння на Русі X – першої половини XIII ст.”, де наведена величезна інформація про життя багатьох давньоруських князів. Проте вчений майже нічого не написав про боротьбу Романа в Подніпров’ї та проти половців на початку XIII ст.[58]

П.П.Толочко в дослідженнях, присвячених історії Києва і Південної Русі, спеціально розглядає деякі аспекти київської політики західноруського князя. Зокрема, висвітлюючи обставини зайняття Романом столиці Русі, П.П.Толочко пише: “Перехід киян на бік Романа розцінювався як результат пробудження свідомості єдності Русі, прагнення руського народу до єднання. Багато хто бачив у Романі нащадка батьківської слави і князя, здатного захищати Південну Русь від половців і підняти значення Києва, що занепадало”.[59] На жаль, цей важливий висновок був лише задекларований, а не доведений. Це дуже важливо, якщо згадати позицію істориків, які вважають, що Роман хотів взагалі перенести столицю південноруських (українських) земель до Галича.

В спільній книзі “Київська Русь” О.П.Толочко та П.П.Толочко пишуть про галицько-волинського князя: “Будучи волинським, потім галицьким і фактично київським князем, Роман Мстиславич в умовах бурхливого дроблення Русі на невеликі князівства був одним з небагатьох політичних діячів кінця XII – початку XIII ст., що стояли на рівні тих завдань, які висувалися перед країною силами, котрі відстоювали загальноруську єдність”. На думку цих авторів, в діяльності князя Романа виразно проступили “політичні тенденції до відновлення колишньої єдності Русі”.[60]

Постаті князя Романа Мстиславича велику увагу приділяють автори досліджень з історії взаємин Волині та Галичини з Польщею.[61] Зокрема, важливим для подальшого вивчення історії взаємин двох слов’янських країн є видання корпусу польських джерел Н.І.Щавелевою. Авторка додала до них власний грунтовний коментар, де розглядає чимало питань, що стосуються сторінок життя князя Романа.[62] В окремих працях проаналізовані і деякі аспекти державотворчих процесі у Південно-Західній Русі, розглядалися загадкові обставини загибелі князя Романа під Завихостом, свідчення про Русь кінця XII – початку XIII ст. в краківського архієпископа Вінцентія Кадлубка та деякі інші теми.[63]

Наведений огляд історіографії життя та політичної діяльності князя Романа Мстиславича, який далеко не претендує на вичерпність, свідчить про велику увагу істориків до постаті видатного державного діяча Русі, великий внесок дослідників до розгляду різних сторінок біографії галицько-волинського володаря. Одночасно необхідно зазначити, що для більшості згаданих праць притаманна певна побіжність і лаконічність у висвітленні образу руського князя. З існуючої літератури ми мало візьмемо даних про походження, молоді роки князя, його життя до 1187 р.

Необхідно зазначити, що є чимало невисвітлених тем з подальшої діяльності західноруського володаря (взаємини Романа з римським папою Інокентієм III, проект “Доброго порядку” державного устрою, створений Романом, взаємини останнього з суздальським князем Всеволодом Велике Гніздо, формування в давньоруській літературі парадигми Романа Мстиславича, обставини загибелі князя Романа, загальна оцінка діяльності Романа в історії Русі та України). Все це є додатковим аргументом на користь написання наукової біографії південноруського князя Романа Мстиславича.