Новгородська епопея

У ту неспокійну добу дитинство князівських дітей часто закінчувалося досить рано. Згадаємо, як у своєму “Повчанні” Володимир Мономах згадував, що він “тружал, пути дея и ловы с 13 лет”.[114] Так сталося, можливо трошки у більш зрілому віці, і з Романом. Згідно Київського літопису 1168 р. мешканці Новгорода Великого запросили до себе на князювання старшого сина нового київського князя Мстислава.[115]

Проте свідчення більш точних щодо подій на півночі новгородських джерел дають підставу стверджувати. що це запрошення було надіслано до Києва ще у другій половині 1167 р.[116] Вірогідно, що Роман Мстиславич у першій половині означеного року повернувся на Русь, прибувши сюди разом із польським загоном, який згодом допоміг Мстиславу Ізяславичу та Ярославу Володимировичу завоювати Київ.

Новгородська земля в добу феодальної роздробленості відігравала особливу роль у політичному суперництві різних князівських кланів, що боролися за верховенство на Русі. Тому, наприклад, в середині XII ст. князі, що контролювали Київ, постійно прагнули одночасно взяти під свою опіку і Новгородську землю.[117] Для нормального політичного життя Новгорода важливим була орієнтація на найбільш могутні князівські угруповання. Причому це не означало обов’язкового автоматичного підкорення найсильнішому на Русі володареві, бо на характер взаємин мешканців міста з власним князем значно впливали відносини Новгородської землі з сусідами. Так, наприклад, дуже складними були відносини Новгородської держави з Ростово-Суздальською (Владимиро-Суздальською) Руссю, що було викликано і суперництвом у колонізації північних земель, і конфліктами на спільному кордоні. Тому ставленик суздальських князей на столі в Новгороді з’являвся лише під тиском на місто східного сусіда. Відносини новгородського люду з таким князем завжди були недобрими: при найкращій нагоді бояри показували йому шлях із міста.

В літературі довго недооцінювалося значення ролі князя в політичній структурі Новгородської держави. Досить виважено це питання розглядає П.П.Толочко, який відзначає, що князь там зовсім не був найманим воєначальником. “Часта зміна князів на новгородському столі, – пише дослідник, – як це не парадоксально, свідчила не стільки про їх безправність, скільки про постійне прагнення боярства обмежити князівські прерогативи”.[118] Хоча влада князя у Новгороді не була спадковою, він і тільки він виконував головні воєнні, судові, дипломатичні функції.

Навесні 1167 р. у Новгороді посадником став Якун, оточення прихильників якого вороже ставилося до суздальського князя Андрія Юрійовича “Боголюбського”, оскільки той фактично створив разом і є смоленським та полоцьким князями антиновгородську коаліцію. В літературі не з’ясоване питання чи цей Якун є однією особою з відомим політичним діячем 30 – 40-х років у Новгороді Якуном Нежатичем, чи це різні люди,[119] але з самого початку свого посадництва перший Якун вдався до досить активних зовнішньополітичних кроків. Зокрема, саме з ініціативи Якуна новгородці і звернулися до київського князя Мстислава Ізяславича з проханням прислати до них молодого князя Романа. Місцевий літопис пише: “И седеше новгородци бес князя от Сменя дни до Велика дни о Якуне жьдуче от Мьстислава сына”.[120]

Роман прибув до Новгорода на Паску (Великдень) 14 квітня 1168 р. Не дивлячись на молодість, він зразу ж знаходить спільну мову з боярською верхівкою, яка доручає йому досить відповідальні функції. Зокрема, молодий князь невдовзі організовує декілька вкрай необхідних для новгородців воєнних акцій, оскільки Новгородська земля продовжувала перебувати фактично у ворожому оточенні сусідів. Наприкінці весни 1168 р. новгородці разом з союзниками псковичами здійснили похід на Полоцьк, який завершився розоренням його передмість. Через декілька тижнів після того вже влітку було зроблено напад на смоленське місто Торопець.[121]

Запрошуючи Романа до себе, новгородці сподівалися на допомогу київського князя. Розумів необхідність підтримки сина і Мстислав Ізяславич, який восени 1168 р. зробив спробу послати на північ князя Михайла Юрійовича із загоном коуїв хана Бастия. Проте, відчуваючи небезпеку спільних дій киян та новгородців, суперники Мстислава досить швидко перехопили та розбили цей загін. Отже, Роману у подальшому прийдеться розраховувати лише на сили власне новгородців та невеликий загін волинян, який прибув разом з князем в північне місце.

Взимку 1168/69 рр. до північноруської коаліції Андрія Юрійовича “Боголюбського” фактично приєднуються і всі суперники Мстислава на півдні, перш за все чернігівські князі Ольговичі. В таких умовах Роман вже не міг сподіватися на підтримку від батька. На початку 1169 р. новгородці відновлюють активні бойові дії на півночі: новгородський полк на чолі з воєводою Даньславом Лазутичем зустрівся у Волоцькому краї з суздальським полком і завдав йому поразки.[122] Але незабаром ситуація для Новгорода стала погіршуватися, оскільки у березні 1169 р. Мстислав Ізяславич втратив Київ, де сів син суздальського князя Андрія Мстислав.

Велика загроза нависла над Новгородом, і цю небезпеку прекрасно розуміли Якун і Роман, які почали спішно зміцнювати укріплення міста. “Новгородци же, – пише новгородський книжник, – сташа твердо о князи Романе Мьстиславици, о Изяславли внуце, и о посадници Якуне, и устроиша город (тобто укріплення. – авт.) около города”.[123] Взимку 1169/70 рр. у новгородські землі вступає величезна рать суздальців, смольнян, торопчан, муромців, полочан, рязанців на чолі з новим київським князем Мстиславом Андрійовичем. “И пришедшю в землю их, – пише суздальський літописець, – и много зла створиша, села вся взяша и пожгоша, и люди по селам исекоша, а жены и дети, именья и скот поимяша”.[124]

Бойові дії під містом тривали недовго, але розвивалися вони абсолютно несподівано для нападників. На четвертий день облоги з міста вийшов загін Романа, який завдав ворогу поразки. Союзники відступили від міста, втративши багато вбитих та полонених. Сталося це 25 лютого 1170 р. Новгородський літопис відзначає, що суздальські воїни, які були захоплені новгородцями, були вимушені платити викуп для звільнення з полону на волю по дві ногати кожен.[125] Пошесть серед коней, голод та холоднеча змусили суздальців відвести свої раті з новгородської території.[126]

Зосередження значних воєнних сил суперників на півночі, перемога новгородців над суздальською коаліцією під Новгородом дозволило батькові Романа Мстиславу на недовгий час знову повернутися до Києва. Проте перевага у загальноруській боротьбі за гегемонію зараз була на боці суздальського князя Андрія. Не маючи достатньої підтримки у Києві, Мстислав згодом в черговий раз, але на цей раз вже назавжди покидає місто на Дніпрі і повертається на Волинь.

Андрій Юрійович знову зосереджує увагу на останньому центру опору на Русі своїй владі – Новгороді. Проте справа вже не дійшла до ратного зіткнення. Урок, завданий суздальцям під стінами Новгорода Романом і Якуном, був дуже відчутним. Для боротьбі з суперником Андрій суздальський застосував торговельну блокаду. Суздальці перекрили шляхи підвозу продовольства, що зразу призвело до різкого зростання дорожнечі у місті. “Бысть дороговь Новегороде, – пише новгородський книжник, – и купляху кадь ржи по 4 гривна, а хлеб по ногате, а мед по 10 кун пуд”.[127] Ясна річ, що в таких умовах популярність і Якуна, і Романа серед городян різко падає.

Північний літопис далі пише: “И съдумавше новъгородци показаша путь князю Роману”.[128] З ним перегукується повідомлення пізнього Московського літописного зводу, на зміст якого вплинула ворожнеча Москви та Новгороду кінця XV ст.: “Того же лета выгнаша Новгородци князя Романа Мъстиславича, таков бо бе обычаи окаяньных смердов изменни- ков”.[129] Дещо інакше представляє події київський сучасник, який вважає, що Роман покинув Новгород, дізнавшись про смерть батька. “Того же лете исходяща, и приде весть к Романови о отни смерти. Роман же яви дружине своей и приятелемъ своим Новгородьцемъ, и сгадавше дружина и, рекоша ему: “Не можемь княже уже зде быти, а поиди къ братьи ко Володимерю”. Он же, послуша дружине своем, поеха ко братьи”.[130]

Різниця у висвітленні джерелами подій викликала певну складність у їх трактуванні істориками. М.Кордуба вважає, що “на відомість про смерть Мстислава Ізяславича примусили його сина Романа зректися княжого стола і він поспішив на Волинь, перебрати спадщину по батькові”.[131] М.Ф.Котляр відзначає з цього приводу, що “київський літописець запевняв свої читачів, що князь по звістці про смерть Мстислава з власної ініціативи вибрався на Волинь, та навряд чи можна було добровільно поміняти великий і пишний Новгород на тихе провінційне місто, яким тоді був Володимир”.[132]

Але з такою категоричністю важко погодитися, навіть враховуючи все, що ми говорили про владу новгородського князя. У Новгороді Роман виконував волю місцевих бояр, не був у повній мірі володарем. Без підтримки батька його перебування у північному місті ставало безперспективним. В той же час Володимир-Волинський був центром спадкового володіння його родини.

Цікаво, що спадкоємець Романа, його майбутній тесть, а у подальшому політичний суперник Рюрик Ростиславич з’явився у Новгороді 4 жовтня 1170 р., тобто хронологічно це ув’язується з фактом отримання у вересні Романом повідомлення про смерть Мстислава Ізяславича (останній помер 19 серпня 1170 р.). Все це, безумовно, не заперечує факту впливу жорстокої політичної боротьби, що виникла унаслідок блокади, на зміну влади у Новгороді. Б.О.Рибаков відзначає, що “Роман залишив Новгород заради збереження своїх прав на Волинь”.[133] І.П.Крип’якевич, пояснюючи факт існування у Володимирі новгородського кварталу, писав, що він міг бути утвореним саме новгородськими спільниками Романа, які разом з князем були вимушені покинути північне місто.[134]

Отже, у другій половині 1170 р. Роман повернувся додому. Життя ставило перед ним нові завдання, вимагала рішучості і самостійності дій. Дитинство остаточно завершилося.