«ЗНАТИ МОЛДАВАН»

We use cookies. Read the Privacy and Cookie Policy

«ЗНАТИ МОЛДАВАН»

У 1699 році за Карловицькою мирною угодою турки назавжди втратили Угорщину, яка ввійшла до складу Габсбурзької імперії. Упродовж першого десятиріччя XVIII століття семигородський князь Ференц Ракоці очолив велике угорське повстання за незалежність проти Габсбурґів, але врешті-решт зазнав поразки і 1711 року залишив (116) Угорщину. Барон Франсуа де Тотт, син одного з його прибічників, народився 1733 року у вигнанні у батьків-угорців, а був вихований у Франції як француз епохи Просвітництва. Тотт був військовиком, артилерійським офіцером і належав до неофіційної французької військової ради при османському султанові, армія якого потребувала негайних реформ. У 1770-х роках Тотт навчав інженерів у Константинополі, давав поради щодо артилерії та викладав тригонометрію в новій військово-морській математичній школі 51. Як людина доби Просвітництва він, імовірно, вчив турків робити гармати за «Енциклопедією» Дідро.

Тотт у своїх спогадах, писаних французькою й опублікованих в Амстердамі 1785 року, вихвалявся, що прожив двадцять три роки в Османській імперії. Він спростовував «хибні уявлення», поширені в усіх попередніх оповідях, і виокремлював з-поміж них знамениті свідчення леді Мері Уортлі Монтеґю як приклад найбільшого наклепу. Її «Листи з турецького посольства» були «мішаниною фантазій» і «абсурдних суперечностей». Він адресував свої свідчення не «тим, хто любить фантазувати», а «тим, хто хоче знань». У дусі філософських «початкових бесід» він починав свої спогади з обговорення зв’язку між кліматом і формою правління, дуже цікавого для Монтеск’є і навіть для Руссо. Тотт заперечував тогочасну аксіому про залежність цивілізованості від географічної широти, яка передбачала зміну рівня цивілізованості уздовж осі північ — південь. Натомість він запропонував менш передбачувану сферу «деспотизму, що часом міг виникати в спекотних зонах, а подеколи близько до полярного кола», наголошуючи, що «те розмаїття звичаїв, яке сьогодні відрізняє народи, позбавило всі людські суспільства очевидної природної та первісної подібності» 52. Тож він окреслив простір від полярного Петербурґа до спекотної Туреччини і приготувався досліджувати «розмаїття манер» народів цього простору.

Тотт розповів про свою подорож Східною Європою до Константинополя, де він мав узятися за свою військову роботу. Він вирушив із Парижа 1767 року і спершу побував у Відні, потім подався до Варшави, аби побачити Польщу, а потім на південь — в Україну. Він перетнув Дністер, що позначав (117) кордон між Річчю Посполитою та Османською імперією, попрямував через Молдавію і Бесарабію в Крим, найсхідніший рубіж своєї подорожі. Тотт, уже в Польщі, відчув, що всі країни Східної Європи об’єднувало щось спільне: «Нестача провізії, брак коней, недоброзичливість людей у Польщі — все це підготувало мене до терплячого подолання тих труднощів, що їх слід було перебороти попереду, аби дістатися мети» 53. На його шляху від Польщі й через Україну, Молдавію та Бесарабію до Криму «труднощів» не бракувало.

Аби допомогти подолати їх, на кордоні османської Молдавії Тотта, як і багатьох інших офіційних і неофіційних посланців до султана, зустрів «мікмандар», або «чоадар». Мікмандар, цим разом Алі-аґа, мав дбати про коней, провізію та ночівлю. Робив він це, змушуючи місцеве населення допомагати мандрівникові.

Отож він розмістив нас у вельми гарному селі, чиї нещасні мешканці мусили постачати нам провізію. Одну родину негайно виселили, щоб дати нам місце, дві вівці були забиті та з’їдені без жодного відшкодування, і ще кілька безпідставних стусанів налаштували мене проти мого провідника 54.

Це — типовий досвід мандрівника володіннями Османської імперії XVIII століття, а відтак і типовий неприємний досвід тогочасних селян, змушених приймати всіх тих відвідувачів. Під час переправи через Прут Алі-аґа зігнав батогом триста молдавських селян, аби ті спорудили пліт, а потім, вимахуючи тим самим батогом, запевнив Тотта, що всіх селян повісять, якщо хоч голка з його багажу потоне під час переправи 55. Приблизно за тих самих часів, у 1760-ті роки, Казанова дізнався, що в Росії слуг треба бити. Двадцять років по тому у Волощині, що межувала з Молдавією, Салаберрі чув звірячі стогони селян-кріпаків, зодягнених у вбрання із овчини, коли їх примушували тягти його екіпаж. Скрізь у Східній Європі мандрівники спостерігали примус і жорстоке побиття — знаки рабського становища селян.

У своїх спогадах Тотт повністю наводить свою розмову з мікмандаром Алі-аґою про поводження з молдаванами. Це був свого роду філософський діалог — літературна форма, що (118) широко використовувалася просвітителями, зокрема такими великими мислителями, як Вольтер і Дідро. Казанова звернувся до неформального розмовного діалогу, коли описував своє повчальне посвячення в деталі рабства в Росії та Польщі, а Тотт подавав ту саму тему, дотримуючись більш літературної структури і філософської моралі. Діалог починався із заперечень просвіченого Тотта проти надмірної жорстокості:

Барон: Ваша вправність під час переправи через Прут і в постачанні нас доброю їжею викликає в мене щире захоплення, мій дорогий Алі-аґа, якби тільки ви менше били цих нещасних молдаван або били їх лише за непослух.

Алі-аґа: Яка їм різниця, коли їх б’ють, до чи після? Чи не краще одразу з цим покінчити, не гаючи часу?

Барон: Гаяти час! Чи добре ви використовуєте час, коли без причини б’єте цих нещасних, чия добра воля, сила і покора творять дива?

Алі-аґа: Месьє, як це можливо? Говорячи по-турецьки, поживши в Константинополі, знаючи греків, ви досі не знаєте, що молдавани нічого не робитимуть, поки їх не відлупцюють? 36

Тотт жалівся, що «шматки їжі, що їх ви дістаєте ударами батога, мені поперек горла стають», і попросив, аби йому дозволили платити за їжу.

Його почуття схожі на емоції леді Мері п’ятдесятирічної давнини, хоча він і зневажав її листи. Подорожуючи Сербією, вона з жахом довідалася, що її ескорт яничарів на чолі з аґою жорстоко експлуатував місцеве населення від її імені. Про свій смуток вона написала принцесі Уельській:

Мені випала чергова нагода для співчуття. Нещасних, що здали нам у найм двадцять возів, аби перевезти сюди наш баґаж з Белґрада, відіслали назад без жодної платні, причому деякі їхні коні були скалічені, інші вбиті, але господарям не заплатили. Бідолахи ходили навколо хати, жалісно ридаючи і рвучи на собі волосся та бороди, але не дістали від солдатів нічого, крім стусанів. Я не можу висловити Вам, Ваша Королівська Величносте, наскільки зворушила мене ця сцена. Я заплатила б їм гроші з власної кишені, але їх забрав би аґа, безжально скривдивши цих нещасних 57. (119)

Тотт теж хотів заплатити, адже його цивілізована совість давалася взнаки, а їжа застрягала йому в горлі. Він сказав Алі-азі: «Будьте спокійні, я щедро заплачу і зможу дістати все найкраще. Цей спосіб ліпший від вашого». Алі-аґа відповів, що це не допоможе: «Ви не дістанете хліба взагалі, я вас запевняю; я знаю цих молдаван, вони хочуть, щоб їх били».

Тотт далі наполягав, що він відмовиться від султанового відшкодування його витрат і що селяни, своєю чергою, «відмовляться від побиття, коли, звісно, їм заплатять». Алі-аґа погодився на цей експеримент:

Алі-аґа: Ви волієте цього, я погоджуюся. Мені здається, вам потрібен цей досвід, аби ви знали молдаван, але коли ви їх вже знатимете, пам’ятайте: буде несправедливо щодо мене, якщо я ляжу спати без вечері. І коли ваші гроші чи красномовство ні до чого не приведуть, ви без заперечень дасте мені волю використати мій метод.

Барон: Хай так і буде, бо ж ми домовилися. Треба, тільки-но ми прибудемо до якогось села на ночівлю, знайти сільського війта, аби я міг по-дружньому домовитися з ним про харчі 58.

Мандрівники часів Просвітництва опановували Східну Європу, пізнаючи її, адже весь сенс Тоттового експерименту й діалогу полягав у тому, щоби «знати молдаван». Так само і Казанова стверджував, що треба поїхати до Москви, аби «пізнати росіян». Цими знаннями мандрівники ділились із західноєвропейськими читачами — зрозуміло, тими, «хто шукав знань», а не тими, «хто любив фантазувати».

Нарешті Тотт зустрівся із сільським війтом і звернувся до нього турецькою. Барон мав усі підстави пишатися своїми лінґвістичними здібностями і думав, що попередні мандрівники, на кшталт леді Мері, писали нісенітниці саме через незнання мови. Він випробував свою пишномовність: «Ось, візьми трохи грошей, мій друже, і купи на них харчів, яких ми потребуємо; я завжди любив молдаван і я не можу дивитися на те, як погано з ними поводяться, тож я сподіваюся, що ти дістанеш для мене ягня і трохи хліба, а на решту грошей можеш випити за моє здоров’я». Поза сумнівом, це (120) була прекрасна промова, але молдавський війт, на жаль, хитав головою, показуючи, що не розуміє турецької. Тоді Тотт спробував сказати те саме грецькою, але молдаванин знову нічого не зрозумів. Попри блискучі мовні здібності, барон так і не дістав вечері. Ба більше, молдаванин намагався знаками показати, «що в селі нічого немає, а люди вмирають з голоду». Тотт повернувся до Алі-аґи, докоряючи, що той привів їх у настільки бідне село, де взагалі не було їжі, але Алі-аґа був незворушний: «Аби довести вам, що я краще знаю молдаван, дозвольте мені поговорити з ним». Він запевнив: «Якщо ви за чверть години не матимете найліпшої вечері, то можете віддячити мені всіма тими ударами, що я завдам йому» 59.

Сховавши батога під одягом, Алі-аґа «безтурботно» підійшов до молдавського війта, дружньо поплескавши його: «Вітаю, друже, як ся маєш? Добре? Тоді кажи, чи не пізнаєш Алі-аґи, друже? Давай, кажи». Молдаванин надалі не розумів. Алі-аґа вів далі: «Що, друже, ти справді не розумієш турецької?» Тоді він повалив молдаванина на землю і кілька разів ударив його: «Ось тобі, падлюко, аби вивчив мову». І справді, молдаванин почав розмовляти турецькою: «За що ти мене б’єш? Чи ти не знаєш, що ми бідні люди і що наш господар ледь лишає нам повітря, аби ми дихали?» Алі-аґа, не зважаючи на його благання, сказав Тоттові: «Eh bien, месьє, ви бачите, з мене добрий учитель мов, він уже чудово розмовляє турецькою! Принаймні ми можемо поспілкуватися, а це вже щось». Потім Алі-аґа витяг батога і почав бити старосту: «Ах ти невірний мерзотнику, то ти нічого не маєш! Добре, я зроблю тебе багатим, так само, як я навчив тебе турецької мови». Харчі знайшлися за пів години. Тотт визнав свою поразку: «Як після цього не погодитися, що рецепт Алі кращий за мій, і як тут не вилікуватися від моєї впертої гуманності?» 60.

Тотт твердив, що мешканці Східної Європи — теж люди, і програв. Оптимізм Просвітництва, його віра в людську природу не витримали випробування у Східній Європі, й Тотт дозволив собі звільнитися від власної «впертої гуманності». Казанова і Сеґюр в Росії також позбулися будь-яких докорів сумління з приводу рабства у вигляді особистої власності чи брутального пригнічення всього селянства. Тотт, як і (121) Казанова, засвоїв, що деякі люди не лише заслуговують батога, але й хочуть його. У Східній Європі західноєвропейські мандрівники вчилися стримувати свої почуття гуманності через «те розмаїття звичаїв, яке сьогодні відрізняє народи». Урок здавався важким, але форма його подання — діалог «Барона» з «Алі-аґою», за участі «Молдаванина», перетворювався на п’єску з трьома акторами, своєрідну літературну розвагу. В ньому, поза сумнівом, були і комедійні риси.

Алі-аґа з його жартами про «навчання турецької» й задерикуватою певністю, що він знає молдаван ліпше за Тотта, був, звісно, комічним негідником. Він трохи нагадував інших східних персонажів XVIII століття, особливо турка Осмина з Моцартового «Викрадення з сералю». «Мікмандари», або «чоадари», від яких залежало життя мандрівників, не користувалися загальною симпатією тогочасної подорожньої літератури. Леді Крейвен, повертаючись із Константинополя до Відня 1786 року, була люта на «свого гидкого чоадара» через постійні затримки й насамперед за те, що він якось узяв гарячу воду, призначену для її ранкового шоколаду, на приготування своєї турецької кави 61. Тоттового турка натомість виправдала його перемога в парі — Алі-аґа таки по-справжньому «знав» молдаван. Стосовно ж постаті молдаванина, Тотт визнавав крайню злиденність його односельців, котрих безжально експлуатували господарі, яких призначав султан. Проте молдаванин також виявився комічною постаттю через те, що вдавав, нібито не знає турецької, й послуговувався комічними жестами, наче у блазенській пантомімі. Тотт і себе змалював в образі комічного персонажа, об’єкта власного жарту, який наївно вірив у людську природу й виніс із Молдавії добрий урок. Але навіть відмовляючись від своєї «впертої гуманності», він утверджував цивілізаційну вищість Західної Європи, адже Алі-аґа узагалі не мав ніякої гуманності, щоб відмовитися від неї. Ці три персонажі драми представляли відповідно Західну Європу, Східну Європу й Азію. Зрештою Західна Європа неохоче погодилася й навіть схвалила побиття, що відбувалися в Східній Європі, але цей урок негуманності був настільки жорстоким, що його можна було подати лише у формі комедії. (122)