«НІБИ СПУСКАЮЧИСЬ ІЗ ІНШОЇ ПЛАНЕТИ»

We use cookies. Read the Privacy and Cookie Policy

«НІБИ СПУСКАЮЧИСЬ ІЗ ІНШОЇ ПЛАНЕТИ»

Мадам Жоффрен написала до короля у травні, аби підтвердити, що подорож не здавалася їй «неможливою», і оголосити, що вона «не налякана й не схильна до жіночих слабкостей», а також поміркувати про причини, через які її подорож до Польщі була невідкладна.

Я не зможу роками підтримувати з вами спілкування, не оновлюючи уявлень про ваш дух, його широту, його природу і його здібності. (…) Наше спілкування стане нудним, якщо все, що я казатиму вам, уже не стосуватиметься того всього, що ви відчуваєте і що вас оточує 32.

Тож подорож ставала необхідною задля життєздатності їхнього листування. Бо саме лист був основною формою «спілкування» між їхніми далекими країнами, і кількамісячне перебування мадам Жоффрен у Польщі мало виправдати багаторічне листування. Без цієї подорожі вона не знатиме посправжньому свого кореспондента і нічого не знатиме про все, «що вас оточує». Оточувала його Польща. Вона писала про його двір та придворних як про «численне і різнорідне оточення (d’entours)». Лист закінчувався потрійним закликом дотримуватися високих стандартів їхнього листування: «Щирість, щирість і ще раз щирість!» 33. Так само, як Руссо, мадам Жоффрен, пишучи до Польщі, відчувала, що їх розділяла завіса нез’ясованої проглядності.

Король також хвилювався: «Ma ch?re maman, я віддав би всі скарби світу, аби тільки мати змогу щодня проводити хоча б годину з вами, і все-таки мене лякає страшенна різниця, яку (355) ви побачите між тим, що оточує вас у вашій країні, і тим, що ви знайдете тут». Географічна відстань позначала «страшенну різницю», нездоланну прірву:

Безумовно, ви побачили багато, але вам не доводилось пересуватись на таку відстань, ви ніколи, так би мовити, не залишали Парижа, а тепер одразу потрапите в далечезну Польщу (jusqu’en Pologne)! Ні, я повірю в це лише тоді, коли побачу вас тут, і, зізнаюся, боюся цього майже так само, як і прагну 34.

Листування могло затерти страшенну різницю, навіть із далечезною Польщею, а пересування у просторі долало бар’єр між двома окремими світами-середовищами. Заскочений емоціями між побоюваннями і бажанням зустрічі, король у червні 1765 року, за рік до приїзду мадам Жоффрен, визнав, що це переміщення вимагає належних приготувань:

Ви зупинитеся в моєму палаці, на одному поверсі зі мною. (…) Ви будете обідати і вечеряти chez vous *, коли захочете, або зі мною. (…) У вашому розпорядженні буде карета. (…) Тільки-но я дізнаюся, чи ви їдете через Відень, Дрезден чи Берлін, я надішлю до вас людину, котра знає французьку, німецьку та польську 35.

В’їзд мадам Жоффрен до Польщі розглядався з усіх можливих точок зору як кульмінаційний момент цілого пересування, мить, яку за двадцять років Сеґюр сприйматиме яко прощання з Європою. Приготування до приїзду мадам Жоффрен мали залагодити досвід «страшенної різниці»; в паризьких газетах навіть ходили чутки, що у Варшаві на неї чекав зведений будинок, планування й меблювання якого до найменших деталей повторювали її помешкання на вулиці Сен-Оноре. Ідея такої дзеркальної подібності, яка тільки підкреслювала різницю між Західною й Східною Європою, також бентежила уми після смерті Вольтера 1778 року, коли Катерина розмірковувала над створенням копії фернейського маєтку Вольтера в Царському Селі, де вона збиралася розмістити бібліотеку покійного французького філософа 36.

* У себе (фр.). (356)

У червні 1765 року мадам Жоффрен хотіла дізнатися, який із трьох шляхів, що їх запропонував король, «найменш поганий», і чи добра вода у Варшаві: «Коли у мене є добра вода, я більше нічого не прошу». Готуючись до мандрівки, вона водночас стежила за тим, як роблять королівську карету, і надсилала до Варшави шматки жовтого оксамиту, аби король нарешті визначився з кольором. Також вона запропонувала свою допомогу в придбанні для Польщі діамантів мадам Помпадур, яка незадовго перед тим померла; проте головною темою того літа була таки поїздка самої мадам Жоффрен.

Увесь світ, тобто мої друзі і моє товариство, так захоплюються вашою прихильністю до мене, що вони всі в один голос кажуть мені, що я повинна поїхати до вас. Я завмираю, холодно стискаю губи і відповідаю, як оракул: «Немає нічого неможливого». Думка про те, щоб побачити вас, мій дорогий сину, мені така мила, що не минає і дня, коли б я не робила якихось приготувань, не купувала і не дізнавалася чогось із цього приводу 37.

Приємність цих планів істотно зростала ще й завдяки цікавості широкого загалу до її «неможливої» пригоди. Того літа мадам Жоффрен здійснила прогулянки навколо Парижа, «наче ті пташенята, що вчаться літати», і всі її друзі здогадувалися, на її думку, що вона розправляє крила перед Варшавою 38.

Назвавши ідею поїздки до Польщі «милою», мадам Жоффрен почала вживати цей прикметник до сусіднього об’єкта на мапі: «Я знову одержала милого листа прямо звідти, звідти (l?-bas, l?-bas). Справді, вона чарівна жінка». Цією чарівною жінкою була ніхто інший, як Катерина, про її чари Станіслав-Авґуст знав дуже добре, і слова l?-bas, l?-bas почали у їхніх листах означати саме Росію, країну, що лежала за Польщею. Станіслав-Авґуст позначив розташування Росії відносно Польщі у листі до мадам Жоффрен ще ухильніше, повідомляючи «новини з далечини» (les nouvelles de plus loin) 39. Польща далеко, але Росія — ще далі. З делікатності й через інтимні та політичні міркування ані Росія, ані Катерина у листуванні мадам Жоффрен і Станіслава-Авґуста не згадувалися. Ставши королем, Станіслав-Авґуст усе ще (357) продовжував кохати Катерину, можливо, навіть плекав надії на їхній шлюб і об’єднання двох корон, але вона знайшла собі інших коханців і воліла керувати ним з Петербурґа яко маріонеткою. Тепер він писав мадам Жоффрен, що напевно вже ніколи не зможе кохати з такою «душевною відкритістю» і з таким сліпим обожненням:

Але якщо правда те, що дружба зростає за рахунок кохання, maman отримає те, що було призначене для l?-bas, l?-bas! Ви маєте рацію, вона чарівна жінка! Але від мене до l?-bas, l?-bas так далеко! 40

У такий спосіб король перетворив свою романтичну пристрасть до Катерини на синівську любов до значно старшої парижанки, на яку він тепер нетерпляче чекав у Варшаві. Тому хоча імператриця і залишатиметься його політичною покровителькою, своє серце він віддасть мадам Жоффрен і паризькому Просвітництву. Руссо підхопить цю тему і звертатиметься безпосередньо до польських сердець.

Та якщо король у 1765 році вибирав між двома жінками, мадам Жоффрен вагалася між двома суверенами й надалі листувалася з ними обома. Щоб показати, хто їй ближчий, вона, скоївши епістолярну зраду, того-таки літа відіслала до Варшави листи від Катерини, аби Станіслав-Авґуст їх перечитав. Можливо, серед них був березневий лист про «маленький столик» і «милий лист» за червень, у якому Катерина повідомляла, що «живе, як калмик», постійно у дорозі, що «змусило б паризьких дам непритомніти» 41. Але сама мадам Жоффрен уже була готова залишити Париж, а Станіслав-Авґуст, повернувши їй «листи з l?-bas, l?-bas», урочисто чекав на її приїзд. «Те, що ви здійснюєте тільки задля дружби, надзвичайне, — писав він, — адже ви приїдете з Парижа до Польщі лише для того, аби мати змогу виявити мені ще глибшу любов, ніж досі, і, можливо, ця любов принесе ще більшу користь». У Варшаві в нього не було безкорисливих порадників, а мадам Жоффрен, котра вирушила з Парижа до Польщі, «ніби спускаючись із іншої планети», говоритиме «без упередженості». Він відповів на її потрійний заклик до щирості своїм потрійним «їдьте, їдьте, їдьте»: «Oh, venez, venez, venez, ma ch?re maman!» 42. Подорож із Західної Європи до Східної (358) Європи гіперболізовано зображувалася яко міжпланетне переміщення, а її присутність у Польщі несла практичну користь, адже це обіцяло безсторонні поради з планети Просвітництва.

У новому 1766 році Станіслав-Авґуст писав до мадам Жоффрен, хвилюючись за те, як Катерина поставиться до запланованої подорожі: «Я гадаю лише, що дехто l?-bas, l?-bas може загорітися ревнощами до того, що ви робите для мене, й, можливо, навіть намовлятиме вас, аби ви забажали проїхати ще чотириста льє» 43. Нагромадження умовних конструкцій відбивало делікатність цих потрійних стосунків, але мадам Жоффрен не боялася жодних заздрощів та запрошень. 1766 року, того самого, коли Руссо відхилив запрошення Орлова, вона остаточно відкинула Росію й відкрила Східну Європу в Польщі.

У січні вона оголосила: «Я не боюся поганих доріг». Вона вирішила довіритися провідникові, що знав три мови: «Я заплющу очі і не думатиму ні про що, крім насолоди від зустрічі з Вашою Величністю». Подорож до Варшави відтак була справою сліпої віри, адже вона від самого початку відкинула всі побоювання: «Я вирушаю так, наче їду до Шало, найближчого села під Парижем». Вона виїхала наприкінці травня, а на початку червня вже була у Відні. Марія-Тереза прийняла її у Шенбрунні, де паризьку гостю вразила краса одинадцятирічної доньки імператриці Марії-Антуанетти, про що мадам Жоффрен пообіцяла схвально відгукнутися у Франції, де вже обмірковували шлюб юної принцеси зі спадкоємцем престолу. Саме на шляху з Відня до Варшави мадам Жоффрен перетнула кордони Східної Європи — так само, як леді Мері Уортлі Монтеґю, котра вирушила з Відня до Белґрада п’ятдесят років тому. У Відні вона зустрілася з провідником, якого відправив Станіслав-Авґуст разом з деякими предметами першої необхідності — ліжком, меблями, столовим сріблом. У своєму листі до Відня король наперед тішився з її прибуття до Варшави «во плоті і крові» й уявляв, що її появу там сприйматимуть яко «казкове диво (f?erie)» 44. Проте засоби пересування навряд чи скидалися на диво, адже, як і під час мандрівки Катерини до Криму через двадцять років, усі чудеса на шляху були скрупульозно (359) підготовані заздалегідь. Коли мадам Жоффрен вирушила 1766 року до Польщі, Станіслав-Авґуст особисто продумував усі практичні деталі її подорожі, йому самому ця поїздка до Східної Європи видавалась чимось фантастичним, своєрідним сходженням із іншої планети.